Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Підготовка до активних дій



В серпні 1522 року Зіккінген влаштував у Ландау зібрання імперських лицарів. Настрої на з’їзді були вкрай збудженими. Скаржились на пристрасті й повільність імперського правління та верховного суду, на утиски та образи з боку сусідніх князів та єпископів, на духовенство; багато хто бажав реформації і протестував проти постанови вормського рейхстагу. Всіма, хто прибув було укладено союз і 13 серпня 1522 року підписано «братську угоду»; ті, хто не потрапив на з’їзд, могли написати свої імена на особливих аркушах, надісланих з цією метою усією імперією.

Мета угоди не зовсім зрозуміла. Вона прагнула, вочевидь, зробити лицарський стан незалежним від князів, звільнити його членів від усілякої сторонньої судової влади. Всі сварки між лицарями, що долучились до союзу, мали вирішуватись лицарським третейським судом, без подальшої апеляції; скарги з боку інших станів на членів союзу могли бути подані лише лицарям; всі лицарі мали допомагати тому члену союзу, на якого нападав супротивник, незважаючи на пропозицію першого звернутись до третейського суду; навпаки, тому, хто відмовився від такого розв’язання справи, заборонялось надавати будь-яку допомогу. Виняток робився лише для княжих лицарів; їм було дозволено брати участь у суперечках між князями, містами тощо, але за умови щадити майно членів союзу й після завершення війни знову вступати до союзу і підкорятись його постановам. В союз допускались не тільки лицарі, але й князі, міста; одним лишень духовникам доступ туди було закрито.

Важко сказати напевне, проти кого саме було укладено цей союз; безсумнівно тільки, що він був ворожо налаштований до духовенства й був не надто прихильним до князів. Вирішено було збиратись щороку на загальні збори; відсутні члени мали підкорятись ухваленим рішенням. Союз було укладено на 6 років; для ведення справ було обрано комітет із 12 лицарів, за числом областей; його головою призначили Зіккінгена. Він став виправляти укріплення своїх замків, постачати припаси. Це дало деяким історикам право припускати, що наступний похід Зіккінгена на Трір пов’язаний із ландауським з’їздом і що в договорі були таємні статті, невідомі нам. Інші, навпаки, думають, що трірський похід було здійснено за особистою ініціативою Зіккінгена, на власний страх та розсуд, и що неможна змішувати його плани з планами лицарів.

У будь-якому разі, воєнні приготування, розпочаті ще до формального укладення союзу, йшли дуже швидко. Пішли чутки, що Зіккінген, який все ще числився головнокомандувачем імператора, набирає військо за дорученням останнього, для війни з Францією. Зіккінген, звичайно, охоче підтримував ці чутки. Внаслідок цього, під його знамена швидко зібралось велике військо. Він заявив, що його похід не має на меті збільшення власної могутності, а вжитий проти ворогів Євангеліяєпископів та попів; він називав також своє ополчення лицарями хреста проти ворогів Євангелія.

Похід Зіккінгена був спрямований проти трірського курфюрста та архієпископа, Ричарда фон Грейффенклау-Фольратс. Чому Зіккінген обрав саме його, легко пояснюється тим, що трірський курфюрст був слабшим за інших, й притому Зіккінген, незважаючи на спорідненість із ним, був жорстоко ним ображений: на аугсбурзькому рейхстазі 1518 року ніхто не засуджував так різко Зіккінгена за здійснений ним похід на Гессен.

Трірський курфюрст був архієпископом, тобто духовним князем, таким ненависним для лицарства; «він сильніше за всіх, за людським розумінням, зачиняв браму слову Божому», як висловлювались про нього сучасники. Нарешті, Зіккінген сподівався, що курфюрста можна застати зненацька і що його власні піддані у великій кількості перейдуть на бік нападників, оскільки зазвичай у єпископських містах частина городян була проти духовного правління, а чисельність цієї партії мала ще посилитись завдяки реформації. Сусіди — думав Зіккінген, — не допоможуть трірському курфюрсту: пфальцький курфюрст перебував із Зіккінгеном у добрих стосунках й можна було очікувати, що він збереже, принаймні, нейтралітет; втручання хитрого Альбрехта Майнцького можна було не остерігатись, а кельнський архієпископ Герман фон Від був кабінетним вченим, що не втручався до мирських справ. Імператор був відсутнім, причому можна було бути впевненим, що він не захоче надавати допомогу прибічнику й агенту французького короля. Таким чином, вочевидь, все сприяло планові Зіккінгена, і він розраховував покінчити із Тріром раніше, ніж встигне прибути до нього на допомогу особистий ворог Зіккінгена, Філіп, ландграф гессенський

Упродовж місяця після смерті Зіккінгена всі його замки були завойовані й могутність лицаря, створена з такими зусиллями, була знищена. Перемога була повною, і князі широко нею скористались. ЧОГО ХОТІЛИ: Лицарі мріяли посилити владу імператора, зменшити могутність князів, що зростали, звести їх на ступінь рівних собі. Багато імператорів мали ту саму мету. Сам Карл V прагнув до примирення князів та возвеличення власної влади, але виявився недалекоглядним: він не зрозумів значення Зіккінгенського походу, як не зрозумів і справи Лютера.

Підтримки з боку селян й міст, якої так жадав Ульріх фон Гуттен, Зіккінген не отримав: міста не мали довіри до лицарів, не вірили й самому Зіккінгену, оскільки він не раз їх грабував. Лицарська війна 1523 року була чисто становим рухом; хоча серед лицарів й виникла думка про єдність з іншими станами, але останнє було нездійсненним за тодішнього строю суспільства. Ідеал лицарів був узятий зі старовинних пісень: могутній імператор, оточений рівними у правах васалами.

Лицарська війна було спробою феодальної реакції проти княжого монархізму, під новим гаслом. Вона потягнула за собою політичну смерть одного з важливих станів феодальної держави, позбавила імператора значної підтримки, посилила владу князів й багатьох відштовхнула від реформації.

Лицарська війна дала поштовх селянській війні, показала селянам наглядно, як можна досягати покращення своєї долі. Падіння лицарства позначилось і на способі ведення війн: якщо вже на початку XVI століття в Німеччині колишні ополчення васалів замінялись частково найманими військами, то після 1523 року цей процес пішов прискореним кроком.

 

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.