Визначити роль та місце України в європейському масовокомунікаційному просторі

Україна з часу проголошення незалежності стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інформаційної індустрії. Ми відчули потребу у формуванні свого, власного інформаційного простору, не залежного від Москви. Серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге - приватні особи, третє - наукові та науково-виробничі установи, четверте й п’яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження засновані недержавними структурами.

На сьогодні в Україні існує велика кількість періодичних видань. З них зареєстровано і перереєстровано багато видань для загальнодержавної, регіональної й зарубіжної сфери розповсюдження: газет, журналів, бюлетенів, альманахів, збірників, календарів, дайджестів.

Протягом періоду до 2010 року Національна рада вела активну міжнародну діяльність, традиційно співпрацювала з регуляторними органами інших країн у рамках Європейської платформи регуляторних органів (The European Platform of Regulatory Authorities – EPRA). Делегації від Національної ради брали участь у чергових засіданнях EPRAю Протягом 2010 року Національна рада продовжувала співпрацювати з Координатором проектів ОБСЄ в Україні.

Результативною є співпраця Національної ради з Радою Європи в рамках спільної програми Ради Європи та Європейської Комісії щодо допомоги ЗМІ в Україні.

Активна участь Національної ради у міжнародних форумах, присвячених розвитку телерадіоінформаційної сфери, сприяла ратифікації Україною Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

Висвітлення подій в європейських країнах українськими мас-медіа у більшості випадків аж ніяк не можна назвати об’єктивним. Із різних причин. Певна більшість газет, журналів і телеканалів є тією чи іншою мірою партійно заангажованими, отже, подають події під дуже вузьким кутом зору і проводять ретельну селекцію цих подій. Інші - так звана «жовта преса» та приватні радіостанції - прагнуть привернути увагу аудиторії до сенсаційних скандалів, кримінальних новин, приватного життя відомих людей. Нарешті, урядові мас-медіа зосереджуються переважно на офіціозі. Що ж стосується самої проблеми необхідності входження України до Європи, то вона переважно лише декларується, не підкріплюючись аргументами.

Слід зазначити, що навіть у тих мас-медіа, які по-справжньому налаштовані на європейський напрямок розвитку України і які намагаються дати аудиторії правдиве уявлення про життя Західної Європи, майже відсутній аналіз досвіду країн, що вже пройшли стадію реінтеграції. Йдеться про більшість держав колишнього комуністичного блоку. Тим часом досвід цих країн є надзвичайно цікавим і повчальним для України, оскільки певні проблеми на шляху "повернення до Європи" у всіх є спільними. Як і способи їхнього розв’язання.

Нарешті, окремо варто підкреслити, що нині в Україні для пересічного громадянина (який недостатньо володіє, скажімо, англійською чи французькою мовами) майже відсутня можливість ознайомитися з поглядом західноєвропейців на самих себе і на світ. Якщо кілька років тому провідні телеканали України транслювали з синхронним перекладом випуски теленовин провідних західних агенцій, а нерідко - і пізнавальні та розважальні передачі, то тепер цього майже немає. Отож, український глядач практично позбавлений можливості подивитися на світ очима Європи. А це надзвичайно потрібно для адаптації до європейських культурних і світоглядних цінностей.

Перш ніж озвучувати роль України в європейському масовокомунікаційному просторі, необхідно окреслити її місце там. Присутність України в європейському міжнародному (регіональному) масовокомунікаційному просторі на сьогоднішній день не відзначається особливим розмахом. Причиною цьому є, перш за все, мовний бар’єр: мізерна частка українських газет та журналів сьогодні видаються відмінними від української та російської мовами. Якщо ж такі видання й існують, то їх аудиторія охоплює лише іноземних туристів у готелях українських міст-мільйонників.

Щодо телебачення, то Україна має достатню кількість телеканалів, що мають супутниковий режим мовлення, однак їх контент і знову ж мова не сприяють поширенню інтересів жителів європейських країн до інформації з цих каналів. Радіо ж в Україні має виключно внутрішню аудиторію за цільову.

Найкраща ситуація склалася з Інтернет-ЗМІ: на порталах інформаційних агенцій та ресурсах новин є можливість знайти інформацію англійською мовою, проте пенетрація Інтернет у Європі не дозволяє всім жителям сусідніх з Україною держав долучитися до споживання українського Диджитал-контенту. Інтернет-контент в цьому випадку, так чи інакше, є об’єктом споживання тих верств населення європейців, які використовують Всесвітню павутину як основний канал пошуку інформації. При цьому ці громадяни часто-густо шукають щось конкретне, внаслідок чого заходять на такі досить спеціалізовані портали.

Додати Україні більшої ваги у європейському масовокомунікаційному просторі дозволить активніша робота в цьому напрямі. На порядку денному стоїть питання запуску на європейському телеканалі Euronews програм українською мовою. Це дозволить Україні більше впливати на контент-політику цього каналу, а його полімовність дозволить цій політиці отримати звучання.

Поиск по сайту: