Дипломатична складова Пелопонеської війни

Посилення Атен порушувало систему політичного дуалізму й стало причиною Другої Пелопоннеської війни (431-404 pp. до н. е.). Воєнним діям передувала запекла дипломатична боротьба, яка тривала п'ять років (436-431 pp.). Приводом до війни стало зіткнення в Епідамні (436 p.) між прибічниками демократії та олігархії. Епідамн був колонією Керкири, сильної морської держави, яка суперничала з членом Пелопоннеського союзу Коринтом. Бажаючи втримати Епідамн у своїх руках, керкиряни звернулися за підтримкою до Атен.

Атени втрутилися в конфлікт на боці керкирян. Пелопоннеський союз висловив протест з цього приводу, вважаючи це втручання порушенням Атенами договору 445 p. 432 р. в Спарті було скликано нараду Пелопоннеського союзу, на яку прибуло й атенське посольство. Ця нарада була справжньою дипломатичною конференцією.Дебати були бурхливими. Коринтяни були зацікавлені в негайному відкритті бойових дій.

Вони звинувачували спартанців у бездіяльності:"Ви відзначаєтеся розважливістю, але ви погано знаєте, що робиться за межами вашої країни". Інша справа - атенці. Обізнаністю, швидкістю й метикованістю вони далеко ви-передили решту греків. Завдяки цьому вони одну частину греків уже поневолили, а іншу мають намір підкорити невдовзі. Атенці завждина словах виступають проти війни, насправді ж посилено до неї готуються", - говорили представники Коринта.

Спартанський цар Архидам радив не дово-дити справи до збройного конфлікту з першок-ласною морською державою Атенами за не-достатности союзницького флоту. Головне -всіма способами нарощувати свою грошові ресурси й військову могутність. Проти нього виступив ефор Сфенелаїд, який стверджував, що лише швидким нальотом можна захопитиАтени зненацька й виконати свій обов'язок перед союзниками. Більшість висловилася за пропозицію ефора. Атенцям було оголошено війну.

Знесилені війною супротивники 421 p. ук-лали мир (Нікіїв мир). Його умови були такими: воєнні дії припинялися, а землі й міста, захоплені під час війни, сторони повертали одна одній; сторони обмінювалися військо-вополоненими. Договір укладався на 50 років.415р. атенці здійснили воєнну експедицію на Сицилію. Результатом стала загибель кращих частин атенського флоту й армії. Це було серйозною помилкою атенської дипломатії, що не вивчила становища в Сицилії й сліпо поклалася на повідомлення сицилійських по-сольств, які просили допомоги проти Сіракуз.

Конфлікт зі Спартою вибухнув із новою си-лою. Внаслідок цього в Атенах стався держав-ний переворот (411 р.). До влади прийшли олі-гархи. Багато грецьких держав поспішило ого-лосити себе ворогом Атен і приєднатися до антиатенської коаліції. Але перемогги Атени можна було лише за наявности сильного флоту.

Ні Спарта, ні її союзники його не мали. По-будова флоту передбачала наявність значної казни, якої союзники не мали також. Тому ан-тиатенська коаліція звернулася по допомогу до перського царя. Дарій II (423-405) вважав ста-новище, що склалося, надзвичайно вигідним для себе. Його радником з питань зовнішньої політики був сатрап Приморської області, до якої входили грецькі міста, Тиссаферн. Він по-радив цареві направити до Спарти два посольства: одне від острівних греків, що відпали від Атен, інше - від самого Тиссаферна.

412р. між Персією та пелопоннесцями в Спирті було укладено мирний договір, за яким перському цареві передавалася "вся країна й усі міста, якими нині володіє цар і якими володіли його предки". Усі податки з малоазійських міст, які до того надходили до Атен, тепер передавалися перському цареві. Війну проти Атен відтоді мали вести спільно цар, лакедемоняни та їхні союзники.

Цей договір спричинив обурення в Греції. За словами Фукідида, "лакедемоняни замість обіцяної еллінам свободи знову наклали на них перське ярмо". Вимога спартанців усунути статтю про малоазійські міста виклика-55 ла гнів Тиссаферна. Перського сатрапа почав непокоїти твердий тон спартанських дипло-матів. Шукаючи вигідного для себе балансу сил, Персія цього разу робить поворот від Спарти у бік Атен.

Радником Тиссаферна став атенець Алкі-віад, талановитий полководець і дипломат, який перейшов на бік Спарти, а згодом утік до Персії. Він радив Тиссаферну повернутися до споконвічної політики східних царів: підтримувати в грецькому світі систему полі-тичного дуалізму і, таким чином, не допускати надмірного посилення жодної з грецьких держав. З погляду інтересів перської політики в той момент було вигідніше підтримувати атенців, але разом із тим не поспішати з закін-ченням війни й виснажити атенців, а потім, об'єднавшись з ними, розправитися також з пелопоннесцями.

Персія стала надавати допомогу атенцям проти спартанців. Але їхні військові успіхи зумовили нове зближення перських правителів зі спартанцями. Їх перси стали підтримувати до повного розгрому Атенської архе (держави).

Після капітуляції Атен 404 р. атенці зобов'язувалися розпустити морський союз, знищити бойові кораблі, крім дванадцяти, за-лишених для охорони берегів Аттіки від морсь-ких розбійників й знести мури, що сполучали Атени з Піреєм, сплатити контрибуцію Спарті та її союзникам.

Після смерти Дарія II в Перській державі розгорілася запекла боротьба за владу між його синами - Кіром Молодшим та Артаксерксом.Кір Молодший, ставши правителем Малої Азії, швидко домігся відновлення престижу перської влади в підлеглих йому сатрапі-ях. Набравши за сприяння союзної йому Спарти десятитисячний загін грецьких найманців, він рушив через усю Малу Азію до Вавилону. На підступах до міста відбулася вирішальна битва, в якій Кір Молодший загинув.Як і слід було сподіватися, спартанцям довелося розплачуватися за допомогу Кірові Молодшому в боротьбі з братом. За вказівкою Артаксеркса намісник Малої Азії Тисса-ферн зажадав повернення під його владу еллінських міст Архіпелагу й Малої Азії.

Спарта, не бажаючи втрачати свого престижу, почала війну. Цар Агесилай із військом висадив-ся в Малій Азії (396 р. до н. е.) й завдав супро-тивникові серйозної поразки при Сардах Під час цієї війни утворилася антиспар-танська коаліція в складі Атен, Теб та інших міст. Почалася Коринтська війна (395-3 87 pp.), спровокована Персією. Боротьба на два фронти -в Греції й Малій Азії—підірвала сили Спарти.

Вона була дощенту розорена й виснажена, а сили Атен стала відроджуватися. Між Атенами й Піреєм були споруджені нові мури ("Довгі стіни"). Атенська демократія знову піднесла голову.Між спартанцями й атенцями розпочи-нається запекла боротьба за вплив на перського царя. Спартанці та атенці відправили посольства до персів. Посольство спартанців очолював Антиалкід.

За цих несприятливих для Спарти обставин 386р. до н. е грекам було нав'язано умови миру, який набув назви Аніпиилкідового або "царського", оскільки він був підписаний в Сузах, резиденції перського царя. "Цар Артаксеркс вважає справедливим, щоб йому належали всі міста Малої Азії, а з островів - Клазомени й Кіпр, - зазначалося в договорі. - Решті ж еллінських міст-великим і малим - має бути надана автономія,крім Лем носа, Імброса й Скіроса, які й надалі залишаються під владою атенців. Тій з воюючих сторін, яка не прийме цих умов, я, разом з тими, що прийняли мир, оголошую війну на суші й на морі".

Так перси домоглися відновлення свого панування на Егейському морі та в грецьких містах Малої Азії. Персія одержувала мож-ливість втручатися у внутрішні справи Еллади. Антиалкідів мир узаконював політичну роздробленість, а відтак - слабкість Греції та дипломатичну поразку Атен. Однак таке ста-новище тривало недовго: сама Перська держава стала розвалюватися. Повстання в Єгипті, на Кіпрі та Сирії вибухали одне за одним.На півночі Балкан стала міцніти нова сила - Македонія.

Поиск по сайту: