Виникнення Мінойська цивілізація

Найдавнішим осередком цивілізації в Європі був острів Крит. Час виникнення мінойськоі цивілізації - межа ІІІ-ІІ тис. до н.е. У цей час на Криті з'являються химерні споруди — палаци. Головна резиденція правителів знаходилася в Кносі. Тут же жив легендарний владика Криту — цар Мінос. Греки називали палац Міноса "лабіринтом". Незважаючи на видиму внутрішню хаотичність будівлі, палац Справляв враження цілісного архітектурного ансамблю. У палаці було все необхідне для спокійного й зручного життя його мешканців. Будівельники палацу передбачили навіть водопровід, каналізацію, систему вентиляції й освітлення. Під час розкопок кноського палацу археологи знайшли багато різноманітних творів мистецтва й художнього ремесла, виконаних з великим смаком і майстерністю. Це свідчило про високий рівень розвитку гончарства, ювелірної справи, живопису та ін. Центральною фігурою мінойського пантеону була велика богиня — "володарка". Поруч з великою богинею, утіленням жіночності й материнства, символом вічного відновлення природи знаходилося божество, що уособлювало в собі руйнівні сили природи — грізну стихію землетрусу, силу розбурханого моря. Ці явища у свідомості мінойців були пов'язані з образом могутнього й лютого бога — бика. На деяких мінойських печатках божественний бик зображений у вигляді фантастичної істоти з бичачою головою, що відразу ж нагадує нам більш пізній грецький міф про Мінотавра. Релігія відігравала величезну роль у житті мінойського суспільства, накладаючи свій відбиток абсолютно на всі сфери його духовної і практичної діяльності. Вищою монархічною владою була "теократія" (один з різновидів монархії, коли світська й духовна влада належать одній і тій же особі). Цар вважалася особою священною й недоторканною. На той час Крит був високорозвиненою державою, де споруджувалися мости, зрошувальні канали, прокладалися дороги, водопроводи. При цьому обов'язково здійснювався державний облік у всіх сферах за допомогою глиняних табличок. Мінойська держава мала широкі торговельні зв'язки з Єгиптом, Сирією та іншими країнами. Колонії і торгові факторії виникали на островах Кікладського архіпелагу, на острові Родос і навіть на узбережжі Малої Азії, у районі Мілета. Розквіт мінойської цивілізації припадає на XVI-XV ст. до н.е. У середині XV ст. до н. е. Крит пережив катастрофу, рівної якій острів не знав за всю свою багатовікову історію. Майже всі палаци й поселення були зруйновані, уцілілі мешканці покинули благодатний колись край, запустіння прийшло сюди на тисячоліття. Після такого удару мінойська культура вже не змогла більше ніколи відродитися. Одні вчені вважають, що загибель Мінойської держави була наслідком виверження вулкана на острові Фера. Інші вчені схиляються до думки, шо винуватцями катастрофи були греки-ахейці, які вторглися на Крит з материкової Греції.

Філософія клас.пер. Сократ Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа (5 століття до н. е.), думки якого відомі у переказі Платона. Сократ не переймався питаннями космології, але, з іншого боку, відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду.Сократ не заснував школи, але його послідовники, які по-різному тлумачили його вчення, заснували низку філософських шкіл після його смерті (так звані, сократичні школи, 4 століття до н. е.). Мегарська школа, заснована Евклідом Мегарським (Евбулід, Алексин, Діодор Крон), розвинула формальну діалектику Сократа. Той самий характер мала елідо-еритрейська школа (засновник Федон Елідський). Антисфен заснував школу кініків, Арістіпп — кіренську школу. Для обох останніх характерне заперечення можливості і корисності розумного пізнання, обмеження філософії практичною мудрістю. Вищу мету, з якою слід узгоджуватися, вони розуміли по-різному. Кініки бачили її в чесноті, яка полягала у самовизволенні від пристрастей і потреб (апатія), кіренаїки — у насолоді (Арістіпп) або у відсутності страждань (Гегесій). Найплідніший розвиток сократівська ідея досконалого розуму як джерела істинного знання отримала у вченні Платона, де вона перетворилась в умоглядний ідеалізм.Платон Вчення Платона є синтезом досократівського напрямку давньогрецької філософії (піфагорійці, Геракліт, Парменід), який прагнув осмислити мінливий і множинний світ явищ як всеосяжну єдність буття, і вчення Сократа про довершений розум. Центральним для філософії Платона є світ вічних, незмінних ідей, який єдиний є насправді реальним. Цілокупність ідей, яка в своїй єдності виступає як вище, справжнє буття є основою для пізнання. Ця цілокупність ідей втілюється у вигляді множинного чуттєвого світу, зв'язуючись з іншою першоосновою — відносним небуттям. Небуття — умова реалізації світу ідей у світі явищ, але останній, народжений і тому несе в собі небуття, вже не є справжнім. Істинність, як і саме існування, він отримує лише завдяки причетності до ідей. Людське пізнання пояснюється причетністю до цієї сущої істини душі людини, яка, будучи безсмертною, хоча і схильною до кругообігу, спочатку споріднена вищому буттю. Світ, як його бачить людина, є тільки відображенням справжнього реального світу, театром тіней, хоча до свого народження людина мала повне знання про реальний світ ідей. Пізнання правди Платон розуміє як спогад того, що душа споглядала до народження. Етичне вчення Платона містить в собі, з одного боку, споглядальний аскетизм, з іншого — прагнення до вдосконалення людського суспільства (реформа звичаїв, виховання; утопія держави, в якій панують філософи). В останній період життя Платона його філософія все більше зближується із піфагорейською містичною математикою. Цей характер успадкувала після його смерті Платонівська академія в особі його найближчих наступників — Спевсіппа, Ксенократа та інших.Арістотель, учень Платона, заснував у 335 до н. е. самостійну школу — Лікей. Погоджуючись із Платоном щодо прийняття ідеальних загальних засад, осяжних нашим розумом, Арістотель, однак, не протиставляє їх дійсності. Як справжні причини і першооснови речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформної потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. Природа — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму. Це вчення про буття Арістотель поклав в основу синтезу, що охоплює величезне коло знань про природу і суспільство. Логіка роботи Арістотеля впродовж двох тисячоліть служила базисом логічних досліджень. Природноісторичні твори Арістотеля являють собою широку систематизацію вивчення природи. Започатковану Арістотелем роботу в галузі історії та природознавства продовжували його учні: Теофраст (класична ботаніка, історія фізики, етичні трактати тощо), Евдем (етика, історія наук), Аристоксен (теорія музики), Дікеарх (історія культури Греції).

Ахейська Греція Ахейська цивілізація

Починаючи з XVI ст. до н.е., на півдні Балканського півострова формується нова Ахейська цивілізація. Ахейці жили в невеликих державах,які ніколи не об’єднувалися» часто ворогували між собою , проте спільно вели торгівлю» мали єдину мову та спосіб життя.Центрами,навколо яких зосереджувалося все життя ахейських держав: Мікен, Тіринфа,Афін та інших, які на Криті, були палаци. Палаци ахейських царів були могутніми фортецями. Так, високі та міцні стіни палацу в Тіринфі були викладені з величезних блоків вапняку масою до 12 тонн. Вважалося, що ці кам’яні стіни спорудили одноокі велетні-циклопи. У палацах ахейських правителів розміщувались військові казарми, приміщення для чиновників, ремісничі майстерні для зброярів, ювелірів, гончарів, художників та інших.На службі в ахейських царів були писемні люди, які відали царськими коморами.Археологи знайшли глиняні таблички,на яких в основному містяться переліки домашньої худоби, ремісничих товарів і продуктів, а також відомості про чиновників та їхню роботу.Ахейці були досвідченими купцями.Про велич ахейських царів яскраво свідчать знахідки з їхніх гробниць. У цих похованнях було знайдено золоті маски, що відтворювали риси обличчя небіжчиків,численні золоті прикраси, золотий та срібний посуд, різноманітну зброю.Усе це свідчить про розквіт ахейської цивілізації, який припав на XV— ХІІІ ст. до н.е.Центром найбагатшої і найвпливовішої серед них держави було місто Мікени.Мікени були великим укріпленим містом, резиденцією царя. Його населення займалося ремеслами, землеробством і торгівлею.Згідно міфам, місто заснувау царевич Персей, син бога Зевса і царівни Данаї. ХV ст. до н. е. Мікени досягли найвищого розквіту і перетворились на найбільший політичний, економічний та культурній центра Еллади. Тоді ж ахейці почали активно освоювати простори Середземномор’я та Малої Азії.Безперечно, ахейці були войовничим народом. Проводячи розкопки палаців їхніх правителів, археологи знайшли багато зброї та зображень битв, це свідчить про те, що ахейці часто захоплювали і заселяли землі на островах Егейського моря та на берегах Малої Азії.Маючи неабияку військову міць, ахейці прагнули контролювати Егейське море.Погляди ахейських володарів дедалі частіше зверталися до узбережжя Малої Азії, до багатої на золото Лідії. У 13 ст. до н. е. з послабленням Хетського царства тиск на західні землі Малої Азії посилився.

Найвідомішою військовою експедицією ахейців є війна проти міста Трої. Похід очолив володар Мікен - Агамемнон. Збройне протистояння тривало в 1240—1230 рр. до н. е.З покоління в покоління греки передавали оповіді про війну ахейців проти троянців, у яких історичні події тісно переплелися з легендарними. Так склався Троянський цикл міфів, який пізніше ліг в основу славнозвісної «Іліади».Наприкінці II тис. до н.е. до Греції з півночі прийшли племена дорійців, що рівнем розвитку поступалася ахейцям. Скориставшись послабленням ахейських держав, вони по черзі підкорили їх.Міста були зруйновані, культурні досягнення занедбані.

Поиск по сайту: