Державне регулювання грошової сфери економіки

Державне регулювання грошової сфери економіки являє собою сукупність засобів впливу у повноважених державних органів на організацію грошового обігу і функціонування грошової системи в країні.

Необхідність державного регулювання грошової сфери зумовлена потребою виконання закону грошового обігу з метою підтримання оптимального рівня грошової маси відповідно до потреб обороту ВВП.

В умовах системи обігу знаків вартості дана функція покладається на центральний банк, який проводить для цього відповідну грошово-кредитну політику.

Грошово-кредитна політика – це комплекс заходів, що здійснюється центральним банком країни з метою регулювання кількості грошей в обігу та стану грошового ринку.

Основними стратегічними цілями грошово-кредитної політики є:

- стимулювання економічного росту;

- забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- підтримання високого рівня зайнятості;

- досягнення позитивного сальдо платіжного балансу.

У зв’язку із тим, що центральний банк своїми інструментами не може безпосередньо впливати на досягнення стратегічних цілей, він опосередковує їх певними тактичними цілями грошово-кредитної політики, якими є:

1. Зміна величини грошової маси;

2. Зміна рівня процентної ставки.

Для впливу на ці тактичні цілі використовуються наступні основні інструменти:

1. Зміна облікової ставки за кредитами центрального

банку, що надаються комерційним банкам.

(Облікова ставка – це виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування (надання кредитів) комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними й утримується з номінальної суми векселя.)

Зміна облікової ставки дозволяє центральному банку впливати на можливості комерційних банків та їхніх клієнтів, отримувати кредити, що в свою чергу впливає на обсяг грошової маси. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

- стримує попит комерційних банків на свої позики, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує зростання пропозиції грошей;

- сигналізує економічним суб'єктам про свій намір "здорожчити" гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки - збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Для комерційних банків та інших економічних суб'єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позички зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

2. Зміна норм обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати у центральному банку. Це впливає на розміри банківських ресурсів, а від так на можливості видачі кредитів і величину грошової маси. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну - збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків;

(Обов’язкові резерви банків – це кошти комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати на своїх кореспондентських рахунках у центральному банку відповідно до встановлених законодавством нормативів як забезпечення певних видів діяльності.)

3. Операції на відкритому ринку – суть яких полягає у

купівлі-продажу центральним банком цінних паперів, що позначається на ресурсних можливостях комерційних банків. Тобто, сутність даних операцій полягає утому, що купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в обіг відповідну суму грошей і цим збільшує банківські резерви, внаслідок чого потім збільшується і загальна маса грошей в обігу. Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обігу. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей.

(Політика відкритого ринку – сукупність операцій із купівлі або продажу центральним банком цінних паперів із метою впливу на ресурсну базу комерційних банків.)

Таким чином, державне регулювання займає важливе місце в системі державного управління економікою, оскільки дає можливість впливати на всі процеси на макро- та мікроекономічних рівнях.

Поиск по сайту: