Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Остання спроба визволення Львова



Четвертий, останній похід на Львів у червні 1919 р. увійшов у історію українсько-польської війни як Чортківська офензива. Він був здійснений Галицькою армією у момент, коли, зазнавши важкої поразки в травневих боях, вона була притиснута до Збруча і ніхто не вірив, що вона здатна на активні бойові дії. Але сталося неймовірне. Знесилена і знекровлена українська армія провела блискучу наступальну операцію і лише надзвичайні обставини не дозволили їй визволити столицю, до якої вона підійшла майже впритул.

Наприкінці травня уряд Петрушевича контролював лише клаптик галицької землі – Борщівський і частково Гусятинський, Чортківський та Городенківський повіти. Навала польських військ, які, заохочені Антантою, водночас вели бої на Волині і під Бродами із червоноармійськими частинами, зупинилась. До Збруча підступала і Червона Армія. Отож, галицькі частини, знесилені, але ще непереможені, опинилися між двома вогнями. Нависла загрозлива тиша, яка могла обірватися у кожну мить.

Президент Петрушевич і Державний Секретаріат надіялися на чудо: розраховували протриматися між ворогуючими сторонами доти, поки Париж, де Вища Рада почала розгляд східногалицького питання, вирішить долю краю на користь його народу. Радянська Росія і Польща не хотіли зіткнення, що означало для них – відкрити новий діючий фронт. Затишшя на фронті було використане для реорганізації командування ГА.

Звістку про підготовку наступальної операції військові кола зустріли неоднозначно. Найбільш гарячим противником став Симон Петлюра – адже він надіявся на перехід ГА за Збруч, щоби підпорядкувати її собі і кинути галичан у битву проти більшовицьких військ, що затиснули його на Поділлі. Генерал Омелянович-Павленко відверто заявляв, що наступ у нинішній ситуації – абсурд. Навіть генерал Курманович спочатку з недовірою віднісся до ініціативи старшин корпусу Тарнавського, посилаючись на недостатні сили, бо на той момент армія мала всього до 25 тис. старшин і стрільців. Деякі старшини теж висловлювали сумніви щодо успіху операції. Отаман С Шухевич згадував, як командир бригади УСС отаман О. Букшований йому сказав: «Готується акція на Чортків, отже треба уготувати відступ. Бо коли Начальна Команда щось почне з власної ініціативи, певно що поляки будуть наступати».

Проте новий командувач генерал Греков, підтриманий майже всіма командирами корпусів і бригад, зумів переконати уряд у необхідності наступальної операції, опираючись на високий моральний дух галицького стрілецтва. І коли вона почалася якоюсь мірою несподівано та непередбачено не тільки для ворога, «генерал Греков використав широко місцевий успіх, розгортаючи його в широку офензиву далеко на північний Захід», - відзначав стрілецький історик Олег Ключенко у статті «Генеральна Булава УГА».

Прологом загального наступу став переможний бій за Ягільницю увечері 7 червня. Ввечері 8 червня взято Чортків – важливий стратегічний вузол противника на галицькому фронті. Дивізія полковника В. Сікорського зазнала значних втрат: частини Тарнавського захопили 200 полонених, 6 гармат, 52 кулемети, багато військового майна. Крім того, розгромлено 13, 36 і 40-й піхотні полки поляків. Залишки дивізії у паніці відступили до Бучача. Розвиваючи наступ, генерал Греков об’єднав війська 1-го і 2-го корпусів під загальним командуванням М. Тарнавського і кинув їх на Тернопіль-Бучач.

21 червня поляків відкинуто до Рогатина. Наступного дня передові сотні наштовхнулися на сильну ворожу оборону, вздовж Гнилої Липи, і знову корпус Тарнавського втягнувся у запеклі бої.

Успіх стрілецтва сколихнув увесь край. Щонайменше 90 тис. добровольців зголосилися до війська. На жаль, за нестачею зброї до війська було зараховано лише 15 тис. стрільців, з яких сформовано 14-ту, 18-ту бригади під командуванням сотника І. Цьокана і 21-у, що комплектувалась у стародавньому Збаражі.

Під час контрнаступу українських військ поляки зазнали відчутних втрат. Як свідчать польські історики, за три тижні Чортківської офензиви УГА вони склали 2121 чол., з них 156 вбитими, 222 полоненими і 1743 пораненими. Генерал Галлер бомбардував Варшаву благальними телеграмами, лякав непередбаченими наслідками, якщо не отримає допомоги. І вона надійшла, 26 червня до Львова прибув й сам Ю. Пілсудський. Відтак польські бойові ряди зросли до 38613 багнетів, 2144 шабель, 797 кулеметів і 207 гармат. В УГА на той час було лише 24300 баґнетів, 400 шабель, 367 кулеметів і 144 гармати.

Затримка операції під Бережанами, невиправдано повільні темпи наступу лівого крила УГА, негайне припинення боїв Червоною Армією і переговори з Директорією про перемир'я дозволили польському командуванню підтягнути значні резерви і серйозно посилити війська галицького фронту. Співвідношення сил різко змінилося на користь поляків. До того ж двадцять днів безперервних боїв до краю виснажили людей. А головне – бракувало боєприпасів. Ще в Бучачі, коли на фронт прибув Є. Петрушевич, начальник штабу 2-го корпусу полковник А. Шаманек доповідав диктатору про катастрофічний стан з набоями для стрільців. Але той нічого не міг вдіяти. 28 червня по всьому фронту від Бродів до Калуша поляки перейшли у рішучий наступ. Галицька армія змушена була відступити до Збруча, на з'єднання з Дієвою армією УНР. Та передове українство не полишало мрій про підняття синьо-жовтого прапора над древнім містом Лева.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.