Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дипломатичний фронт війни



Уже в 1918 році інтерес серед європейських країн до українського питання значно зріс. Цьому сприяли політичні події, що відбувалися у Європі, а саме розпад Російської та Австрійської імперій. Не зважаючи на зацікавлення європейських держав щодо України питання було вкрай суперечливим. Франція та США були схильні передати українські землі Східної Галичини Польщі, тому на їхню підтримку українському керівництві не варто було сподіватися. Винятком, була Велика Британія.(Стверджує Т.Гунчак). На той час радником британського міністерства закордонних справ у спрвах Галичини і референтом розвідки (Форейн Офіс) із польських питань був сер Люіс Намієр, пізніше відомий історик Великої Британії. 8 листопада британський уряд скерував Польському національному Комітетові ноту, в якій висловив невдоволення воєнними діями поляків ц Східній Галичині і спробою вирішити проблему силовими методам, оскільки ці питання мала розглянути Паризька мирна конференція. Англійські емісари у Європі лорд В.Кілмарнок у Копенгагені та військовий аташе підполковник Г. Вейд також представляли інтереси Східної Галичини у Форейн Офісі. МЗС Великої Британії у ході підготовки до Паризької мирної конференції видало меморандум, який рекомендував Антанті вплинути на Варшаву і розглянути можливість визнати самостійність галицьких українців «або з’єднатися з українцями київськими».

Позиція США довгий час залишалася невизначеною, проте Вашингтон відхилив утворення малих нежиттєздатних держав на Балканах та зокрема ЗУНР. Американський експерт з польського питання проф.Р.Лорд ще неодноразово повертався до питання Східної Галичини. Він розглядав два можливих шляхи вирішення цього питання. Перший стосувався приєднання до Польщі на правах автономії, другий – приєднання до Великої України (УНР). США будували свою політику, керуючись геостратегічними і національними інтересами. Проте для Франції та Великої Британії пріоритетним залишалися економічні питання, оскільки ці країни вклали чималий капітал у прикарпатський нафтовий бізнес. Франція всіляко підтримувала Польщу у цьому конфлікті. Після розпаду Російської імперії Франція намагалася здобути сильного союзника та супротивника Німеччині Польщу. Клемансо писав, що не може пробачити «ганебного миру у Брест-Литовську». Він вважав, що українську національну ідею підтримує Німеччина, яка була супротивником Антанти, дорікав Центральній Раді та Гетьману на союз з Берліном. Таку позицію країн вдало використовувала Польща, яка всіляко розповсюджувала наклеп на Українську державу (назву ЗУНР не вжито в жодному офіційному документі Польщі».

1 листопада 1918 року Українська Національна Рада розіслала телеграфні ноти про утворення Української держави. Проте західні держави відмовилися визнавати державу, «якої не існує». ЗУНР отримав допомогу від шведського уряду і його посольств, які й передали ноти президента Є.Петрушевича. Без перешкод цю інформацію 1 листопада було передано до столиці Української держави гетьмана П.Скоропадського. Протягом наступних місяців керівництво ЗУНР зверталося до західних держав наголошуючи на 14 пунктів Вільсона, де було викладено право держав на самовизначення. 26 листопада була відправлено дипломатичну ноту Президенту США про утворення Української Держави. Також Євген Петрушевич просив виступити США арбітром в українсько-польському питанні.

Уряд ЗУНР сформував 15 дипломатичних осередків. У 1818 році у Відні було відкрито Українську пресову службу, основне завдання якої полягало у розповсюдженні інформацію про Українську державу.

Щоб вивчити ситуацію у краї і підготувати рекомендації для Верховної Ради у Парижі, в рамках Мирної конференції 29 січня 1919 р. утворено Комісію у польських справах під головуванням відомого дипломата, колишнього посла у Берліні Жюля Камбона. Було утворено і скеровано до Варшави поважну міжсоюзну місію, яку очолив колишній військовий міністр (1913-1914), міністр фінансів Франції і посол в Росії Ж.Нуланс. Водночас сформовано велику місію у справах українсько-польського конфлікту під керуванням французького генерала Ю.Барталемі. Вона працювала у Польщі і Східній Галичині майже лва місяці і мала здебільшого інформативне призначення, за рамки якого часто самочинно виходила.

Вже у середині листопада 1918 р. в Львів прибув із Ясс член французької місії у Румунії поручник Віллєм. Як представник Антанти він брав участь в українсько-польських переговорах щодо перемир’я 18-20 листопада у Львові. 21 січня 1919 року маршал Фош заявив керівникам Антанти на Паризькій мирній конференції про необхідність створення об’єднаної місії. Такою місією стала міжсоюзна делегація з мандатом Паризької мирної конференції під керуванням 55-річного французького генерала Юзефа Бартелемі. Місія мала інформативний характер і отримала завдання досконало вивчити політичне, економічне і військове становище та підготувати змістовний та вичерпний звіт Паризькій конференції.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.