Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розмежування компетенції України і АР Крим



Автономія (грец. autovomea — незалежність) у політико-правовому значенні форма самоврядування частини терито­рії унітарної, а іноді федеративної держави — територіальна автономія.

Автономна територіальна одиниця, як правило, самостійна у вирішенні питань місцевого значення у межах, встановлених центральною владою. У цих рамках населення автономної одиниці користується правами самоврядування, звичайно більш широкими, ніж права адміністративно-тери­торіальних одиниць. Представницький орган автономного ут­ворення представляє специфічні інтереси його населення.

Останніми роками поняття автономії трактується досить широко — як процес налагодження відносин між національ­ностями, спільне вирішення і участь у прийнятті рішень.

Звідси, у широкому значенні слова автономія розумієть­ся як надання будь-якій частині держави або окремим її час­тинам (областям, землям) певної форми самостійності, внут­рішнього самоврядування [12, c.82].

За формою розрізняли дві форми автономії — держав­ну (політичну) та адміністративну. У свою чергу дер­жавна форма втілювалася у такий вид автономії, як автономна республіка, а адміністративна форма — у два види: автономна область і автономний округ.

Автономії в Криму не існувало до 1991 р. Крим­ська АРСР була утворена 18 жовтня 1918 р. у складі РРФСР і проіснувала до 30 червня 1945 p., коли була перетворена на Кримську область у складі РРФСР. 19 лютого 1954 р. на ознаменування 300-річчя возз'єднання України з Росією її було передано Україні.

20 січня 1990 р. у Криму було проведено референдум про відновлення Автономної Республіки Крим у складі СРСР, а 12 лютого 1991 р. Голова Верховної Ради Української РСР Президент України Л. М. Кравчук видав Закон "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки". В основу відтворення цієї автономії було покладе­но не національно-територіальний, а територіальний прин­цип, про що свідчить п. 1 Закону: "Відтворити Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в межах те­риторії Кримської області в складі Української РСР". Тим са­мим було закладено ту суперечність, яка дає про себе знати і сьогодні: з одного боку, не було враховано бажання корін­ного населення — кримських татар відтворити свою колиш­ню автономію, яка була побудована на основі національно-територіального принципу, а з другого, — це позбавило б можливості більшість російськомовного та україномовного населення проживати на території Криму, на якій вони жили протягом багатьох років.

28 квітня 1992 р. був прийнятий Закон України "Про статус Автономної Республіки Крим". На жаль, у цьому За­коні були закладені положення, які значно посилювали ста­тус Криму як самостійної незалежної держави. Зокрема, по­ряд з тим, що в ньому визначалося, що Крим є складовою частиною України, віданню цієї Республіки підлягали: участь у зносинах України з іншими державами та міжнародними організаціями; розташування військових баз, дислокація військових частин на території Криму визнавалися можли­вими лише за умови узгодження з Верховною Радою Криму тощо.

6 травня 1992 р. Верховна Рада Криму прийняла Консти­туцію Республіки Крим, яка багато в чому суперечила Кон­ституції України. Так, згідно з главою 7-1 і ст. 75і Кримська АРСР визнавалася складовою частиною України, яка само­стійно вирішувала питання віднесені до її відання. У ст. 1 Конституції Республіки Крим зазначалося, що на своїй тери­торії Республіка володіє верховним правом, здійснює свої су­веренні права і всю повноту влади на даній території. Всі повноваження Криму, зазначалося у Конституції, здійсню­ються на її території, за винятком тих, які вона добровільно Делегує Україні (ст. 2). Закріплювалася територіальна недо­торканність Криму, без зазначення, що вона є частиною те­риторії України (ст. 7). Зазначалося, що Крим самостійно вступає у відносини з іншими державами, визнавалося гро­мадянство Криму (ст. 17).

Згодом ці положення згідно з вимогою Верховної Ради України було приведено у відповідність з Конституцією Ук­раїни Законом Верховної Ради Криму від 25 вересня 1992 р.

До прийняття нової Конституції України 1996 р. статус Автономної Республіки Крим визначався двома актами: Законом України "Про розмежування повноважень між ор­ганами державної влади України і Республіки Крим" від 30 червня 1992 р. (нова назва — "Про статус Автономної Республіки Крим") та постановою Верховної Ради України "Про статус Автономної Республіки Крим відповідно до дію­чої Конституції та законодавства України" від 24 лютого 1994 р.

Згідно з цими актами визначалися основи правового ста­тусу Автономної Республіки Крим, яка вважалася автоном­ною складовою частиною України, що має широкі права у сфері економіки, використання природних багатств, екології, культури, організації суспільного життя тощо.

Проте, Автономна Республіка Крим як автономна скла­дова частина України не була носієм державного сувереніте­ту. Тому вона не могла вступати у політичні відносини з іно­земними державами.

Конституція України поширювала свою дію на всю тери­торію України, включаючи територію Криму. Виходячи з цього, Конституція Автономної Республіки Крим не могла суперечити Конституції України.

Відповідно до ст. 2 Конституції України територія Украї­ни, включаючи територію Криму, визнавалася єдиною, непо­дільною, недоторканною і цілісною. Будь-які зміни території і державних кордонів України без згоди народу України не допускалися. Разом з тим Україна, як передбачалося за­конодавством про статус Автономної Республіки Крим, та­кож не могла приймати рішення про зміну території Респуб­ліки Крим без її згоди [10, c.154].

Вона не мала свого власного, відокремленого від України громадянства, не могла мати власних військових формувань. Громадянами Республіки Крим визнавалися громадяни Ук­раїни, які постійно проживають у Криму.

Автономна Республіка Крим не могла мати власної, ві­докремленої від України, грошової і фінансової системи. Від­повідно до законодавства України вищі органи державної влади Республіки Крим не могли самостійно вирішувати цих та інших питань, що належать до виключного відання дер­жавних органів України.

Конституція Автономної Республіки Крим із згаданими змінами діяла до 4 квітня 1996 р. Законом України "Про Конституцію Автономної Республіки Крим" дія цієї Консти­туції була призупинена.

21 жовтня 1998 р. на другій сесії Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим була прийнята нині чинна Консти­туція Автономної Республіки Крим. За Законом України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" вона набрала чинності одночасно з зазначеним Зако­ном від 23 грудня 1998 р.

Статус автономії був також врахований у новій Консти­туції Автономної Республіки Крим, основою якої стала нова Конституція України 1996 p., яка визначила конституційний статус Криму у розділі X "Автономна Республіка Крим".

Згідно зі ст. 134 цього розділу Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання [2].

Вона має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та за­тверджує Верховна Рада України не менш як половиною від її конституційного складу.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів Ук­раїни та на їх виконання.

РОЗДІЛ 3

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.