Державний устрій України — це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.
Державний устрій (лад) України включає такі складові:
а) форму держави та її конституційне закріплення;
б) характеристику України як демократичної держави;
в) визначення України як суверенної незалежної держави;
г) конституційне закріплення України як правової держави;
д) характеристику України як соціальної держави.
Відомо, що за формою державного устрою держави поділяються на дві групи — унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав.
Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.
Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 Конституції).
До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції).
Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади — парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.
За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.
Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.
Відомі два види республіки — президентська і парламентська.
Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження глави держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд позапарламентським способом.
У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його діяльність.
Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.
Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).
Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.
По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.
По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської).
За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції).
Демократизм Української держави знаходить своє вираження у забезпеченні народного волевиявлення; принципу розподілу влад; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; місцевого самоврядування.
У ст. 1 Конституції Україна характеризується як демократична держава, тобто держава народу, його влади. У ч. 1 ст. 5 Конституції зазначається, що єдиним джерелом державної влади є народ.
Проте, державна влада не єдина форма влади народу. Другою її формою є місцеве самоврядування, органи якого не входять до системи органів державної влади. Тому народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 5 Конституції).
Залежно від форм волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію.
Перша полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (статті 69 і 70 Конституції).
Друга є формою безпосереднього волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення згідно зі статтями 69-74 Конституції України здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.
Основоположним принципом демократичної організації держави, найважливішою передумовою здійснення іншого принципу — верховенства права, є принцип розподілу влади. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип передбачає не лише демонополізацію влади, а й взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади, за яких жодна з них не у змозі підкорити собі іншу. Це можливо на підставі впровадження в життя системи стримувань і противаг, спрямованої на виключення можливості превалювання однієї влади над іншою.
Здійснення демократії неможливе, якщо вона не базується на принципі політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції). Цей принцип виключає можливість Існування в країні державної або іншої обов'язкової для всіх ідеології; створює можливості впливати на політичний процес громадським об'єднанням, діяльність яких пов'язана з політикою, але в рамках Конституції України. "Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України", — зазначається у ст. 15 Конституції.
Політичний плюралізм — це свобода політичних думок і політичних дій, які здійснюються завдяки діяльності політичних партій, громадських організацій, масових рухів, що беруть участь у політичному процесі. Тому визначення правового статусу цих об'єднань — важлива умова реалізації цього принципу.
Нарешті, важливою складовою демократизму України є визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції), оскільки основою демократії як форми держави та засобу правління є ідея політичної свободи, що виявляється на підставі принципу самовизначення і самоуправління не лише людини, народу, а й окремої територіальної громади, яка вирішує питання місцевого значення як безпосередньо, так і через представницькі та виконавчі органи, форми безпосередньої демократії на місцях (місцеві референдуми, збори громадян та ін.), органи територіального громадського самоуправління.
Слід зазначити, що конституційні норми, які характеризують Україну як демократичну державу, повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не відображають повною мірою волю народу.
Не реалізується повною мірою і принцип розподілу влади, оскільки пануючою і безконтрольною є лише виконавча влада і президентська влада, яка панує над іншими гілками влади.
По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування.
Отже, становлення справді демократичної Української держави справа майбутнього, вирішення якої вирішальною мірою залежить від народу.
Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою.
Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою.
Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів.
Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою.
Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами.
Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.