Форми державного устрою та державного режиму

Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного управління, влади.

У відмінності від форм правління організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхній поділ між складовими частинами держави.

Форма державного устрою показує:

· з яких частин складається внутрішня структура держави;

· яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів;

· як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;

· у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території.

За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основних групи :

1.Унітарна держава. Унітарна держава - це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підкоряються центральним органам влади й ознаками державної незалежності не володіють. [9, с. 23-33].

Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

· унітарний устрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;

· на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;

· складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють;

· унітарна держава , на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію;

· усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи , що офіційно представляють країну на міжнародній арені;

· має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються центральними органами державної влади .

Розходження в ступені і формах контролю центральної влади над місцевими органами управління дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери управління.

До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

2.Федерація. Федерація - являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу .

Федеративний державний устрій неоднорідний. У різних країнах він має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації і насамперед національним складом населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять у союзну державу.

Разом з тим можна виділити найбільш загальні риси, що характерні для більшості федеративних держав:

1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік та ін.

2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам.

3. Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи.

4. У більшості федерацій існують союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.

5. При федеральному державному устрої в парламенті мається палата, що представляє інтереси членів федерації.

6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах (США, Бразилія, Індія, ФРН ).

Федерації будуються по територіальній і національній ознаці, що значною мірою визначає характер, зміст, структуру державного устрою.

Територіальна федерація характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб'єктів федерації. Національні федерації характеризуються більш складним державним устроєм. Основне розходження між територіальною і національною федерацією складається в різному ступені суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство стосовно вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень. Право виходу із складу федерації за їх суб'єктами в теперішніх конституціях не визнається. Наприклад: Спроба південних штатів із складу США привела до громадянської війни 1861- 65 рр. і до утвердження принципу неподільності федерації, який отримав підтвердження у рішенні Верховного Суду, що Сполучені Штати є неподільний союз який складається з неподільних штатів.

3.Конфедерація. Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення загальних інтересів.

При конфедеративному пристрої держави - члени конфедерації зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах.

У відмінності від федеративного пристрою конфедерація характеризується наступними рисами:

· конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів, у відмінності від федерації;

· конфедеративний пристрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету;

· зберігає громадянство тих держав, що знаходяться в тимчасовому союзі ;

· держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу.

Державний режим — це сукупність способів та методів здій-снення державної влади у суспільстві.

Поняття «державний режим» не тотожне поняттю «політичний режим», хоча за значенням вони близькі одне до одного. Державний режим — це різновид політичного режиму, який має більш широке значення ніж державний режим. До поняття «політичний режим» вхо-дять не тільки методи діяльності державних органів, а й форми діяль-ності всіх елементів політичної системи суспільства: політичних пар-тій, громадських організацій та інших об'єднань громадян. [10, 320 с.]

На відміну від форми державного правління та форми держав-ного устрою, які характеризують організаційну сторону форми держа-ви, державний режим характеризує порядок діяльності держави, ви-значає ії функціональне спрямування. Державний режим є найбільш нестійким елементом форми держави.

Залежно від наявності та розвитку інститутів демократії, держа-вний режим поділяють на демократичний та антидемократичний.

Демократичний режим — це вид державного режиму, при якому державна влада здійснюється на основі рівної участі грома-дян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

Демократичному режиму притаманні наступні ознаки:

- безпосередня участь народу в здійсненні державної влади;

- виборність вищих органів державної влади, існування інститу-тів безпосередньої та представницької демократії;

- плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

- рівність усіх громадян перед законом, гарантування з боку держави здійснення ними своїх прав та виконання своїх обов'язків;

- демократизм правосуддя, забезпечення верховенства права;

- поєднання правління більшості та захисту прав меншості, іс-нування легальної політичної опозиції;

- взаємна відповідальність держави перед особою і особи перед державою;

- можливість створення і вільного функціонування політичних партій та інших громадських об'єднань.

Демократичний режим існує у наступних формах:

1) ліберально-демократичний, який заснований на системі гума-ністичних принципів здійснення державної влади, визнанні сво-бод і прав людини, забезпеченні рівності всіх перед законом;

2) консервативно-демократичний, який заснований переважно на демократичних принципах державного управління, що склалися історично та є характерними саме для цієї держави, яка не бажає перейти до нових форм і методів державного управління;

3) радикально-демократичний, який здійснюється шляхом пос-тійного введення нових форм реалізації державної влади, вико-ристання рішучих заходів щодо підвищення ефективності дер-жавного управління.

Антидемократичний режим — це вид державного режиму, при якому державна влада зосереджується в руках неконтрольо-ваної народом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорсткими методами шляхом порушення прав і свобод лю-дини та усуненням можливостей для вільного волевиявлення ін-тересів різних груп населення.

Антидемократичному режиму притаманні наступні ознаки:

- відсутність правових механізмів та інших гарантій здійснення прав і свобод громадян;

- надмірна централізація державної влади, її концентрація в ру-ках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи;

- повний контроль держави над усіма сферами суспільного життя;

- застосування неправових засобів здійснення державної влади та примусових методів управління;

- ігнорування релігійних поглядів населення, інтересів націона-льних меншин та інших груп людей.

Антидемократичний режим існує у наступних формах:

1) деспотичний, який характеризується зосередження в руках од-нієї особи (деспота) всієї повноти державної влади та повній безправності підданих. Деспотія притаманна абсолютним монар-хіям періоду рабовласництва;

2) тиранічний, який характеризується зосередженням в руках од-нієї особи (тирана) всієї повноти державної влади, яку він, на відміну від деспотії, одержав не за правом успадкування, а вна-слідок узурпації, насильницького захоплення влади шляхом державного перевороту. Для тиранії характерне панування жо-рстких способів здійснення державної влади, свавілля, безза-коння;

3) тоталітарний, який характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, здійсненням диктатури однієї партії та забороною діяльності опозиційних партій і організацій, відсутність реальних прав і свобод грома-дян, принципу розподілу влади та органів місцевого самовряду-вання, наявність всеохоплюючого контролю з боку держави над усіма сферами суспільного та особистого життя, нав’язування єдиної офіційної державної ідеології, відсутність вільного воле-виявлення і врахування інтересів усіх груп і верст населення, примат держави над правом;

4) авторитарний, який характеризується значним зосередженням державної влади в руках однієї або кількох осіб, звуженням по-літичних прав і свобод громадян, політичних партій та громад-ських об’єднань, недопущенням політичної опозиції, наявністю єдиної, обов’язкової політичної ідеології, приниженням ролі представницьких органів влади, використанням насильства і по-засудових методів примусу людей, спиранням на поліцейські та військові апарати.

Особливості соціально-економічного, політичного розвитку кра-їн світу визначають різноманітність державних режимів, яких на сьо-годні у «чистому» вигляді практично не існує.

У сучасному світі, при будь-якому державному режимі завжди проявляються поєднання рис авторитаризму і демократизму.

РОЗДІЛ 2

Поиск по сайту: