Причини, характер, періодизація Визвольної війни

· посилення експлуатації селян. Польські та полонізовані українські феодали намагались максимально збільшити свої прибутки. Саме тому помітно зростає панщина (Наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона становила 5-6 днів на тиждень.) Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки. Влада пана була безмежною - він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.

· Фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких були тоді в багатьох галузях промисловості.

· Лише 1616 р. більша частина українських земель, що належали Польщі, орендувалася єврейськими підприємцями, які, маючи на меті в короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.

· Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки - чинш (по 20-30 грошів з «диму»), церковну десятину та ін. Хоча на початку XVII ст. більшість міст України мала Магдебурзьке право, це самоврядування постійно обмежувалося. Війтів, як правило, призначав польський уряд, а не обирали міщани. У політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися.

· Незадоволене своїм становищем було і заможне реєстрове козацтво, яке являло собою проміжний стан між шляхтою і селянством. Як і шляхта, реєстрові козаки звільнялися від кріпацтва та панщини. Водночас вищі козацькі верстви завжди бажали володіти закріпаченими селянами і мати інші рівні права зі шляхтою. Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких повстань у січні 1638 р. прийняв «ординацію Війська Запорозького реєстрового», яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

· Ситуація в українських землях у середині XVII ст. ускладнювалась і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалася. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт.

· Польська сторона посилила національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Один за одним в українських землях виростали костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми та школи єзуїтів, а водночас захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг.

Чинники, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі:

· слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій. (зміцнення крупного феодального землеволодіння. Так 250 магнатських родів (Острозькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі та ін.), які проживали на Волині, тримали у своїх руках найбільші латифундії в усій Речі Посполитій. 37 найбагатших волинських магнатів володіли 3/4 усіх селянських господарств. )

· Виявом слабкості королівської влади була і певна втрата контролю над реєстровим козацтвом. Козацтво створювалося для оборони коронних земель, але оскільки польська казна була як порожньою, то основною формою оплати козацькому військові стало розширення його вольностей і прав. Внаслідок цього реєстрове козацтво перетворилося на впливову самостійну силу.

· Селянсько-козацькі повстання першої половини XVII ст. сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян.

· посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була зародком української державності.

Народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку - в національну революцію.

Революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.:

· утворення та розбудова Української національної держави;

· встановлення нових кордонів та поступове формування державної території;

· радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини;

· скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи;

· ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів і утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;

· визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства;

· втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

I етап (лютий 1648 - серпень 1657 р.) – найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.

II етап (вересень 1657 - червень 1663 р.) - громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

III етап (червень 1663 - вересень 1676 р. ) – боротьба за возз'єднання Української держави.

Поиск по сайту: