Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ СЛОВНИК



- А -

Абсолют– (від лат. absolutus – безумовний, необмежений) вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу.

Абстракція – (від лат. abstractio – відволікання) виділення в мисленні окремих властивостей або відношень предмета як самостійних і відносно цілісних.

Автокефалія— самоврядування, тобто повна адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли у східних провінціях Римської імперії. У IV ст. з’явилися чотири автокефальні церкви: Антіохійська, Александрійська, Римська, Константинопольська, у V ст. — Єрусалимська. Нині офіційно існує 15 автокефальних православних церков.

Агіографія (від грецьк. hagios — святий grapho — пишу)різновид церковної літератури, життєписи (житія) святих. Вони поширені майже у всіх релігіях. Зокрема, християнська агіографія при складанні житій святих широко використовувала античну міфологію, біблейські оповіді, народні перекази. У вітчизняному православ’ї всі житія зведені у збірники трьох типів: «Четьї-Мінеї» (найбільший), «Прологи» (короткі житія), «Патерики». В давньоруській літературі їх нараховується понад 150. На нових канонізованих церковних, державних чи культурних, діячів богослови складають нові житія.

Агностицизм – (від грец. – непізнаванний) у теорії пізнання позиція, згідно з якою частково або повністю заперечується можливість раціонального пізнання.

Адвентизм (від лaт. adventus — пришестя)течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х рр. 19 ст. у США. Його засновник У. Міллер пророкував друге пришестя Ісуса Христа між 1843 та 1844 р. Попри провал пророкування, вчення про близьке друге пришестя посідає особливе місце у догматиці адвентизму яка вперше була кодифікована 1845 на з'їзді в Олбані (США). Вважається, що друге пришестя буде супроводжуватися воскресінням праведників, після тисячолітнього царства Христа воскреснуть і неправедні. Адвентизм зберіг від баптизму водне хрещення дорослих й омовіння ніг. З ім’ям Е.Уайт пов’язані інші положення віровчення адвентизму: дотримання суботи («четверта заповідь»), заперечення безсмертя душі, раю та пекла, а також введення «санітарної реформи», складовою частиною якої є заборона вживати м’ясо «нечистих» тварин, каву, алкоголь тощо. Найчисленніша течія сучасного адвентизму — Церква адвентистів сьомого дня (АСД), яка налічує близько 5 млн. членів, веде широку місіонерську роботу, утримує лікарні, школи, сиротинці, будинки перестарілих. В Україні діє Уніонна конференція Церкви АСД (бл. 500 громад, понад 40 тис. членів) — складова частина Євро-Азійського дивізіону.

Аксіологія – (від грец. – цінність, вчення) вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, визначаючих направленість людської діяльності, мотивацію людської дії.

Алілуйя— буквально «хваліть», приспів у християнському богослужінні, що прославляє «Святу Трійцю». Запозичений з іудаїзму. У православних церквах проголошується тричі з доданням заключної фрази «Слава тобі, Господи»; у старообрядців — два рази з фразою «Слава тобі, Боже».

Амінь— буквально «Хай буде істинно, вірно», термін, що вживається наприкінці читання Євангелії, молитов, виголошення проповідей і апостольських послань. Вияв повної згоди молільників зі змістом молитви.

Аналіз – (від грец. analysis – розкладання) процес розчленування цілого на його скоадові частини, елементи.

Аналогія – (грец. analogia – відповідність, подібність) форма умовиводу, коли на підставі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їхню подібність за іншими ознаками.

Анімізм (від лат. апіта душа) — форма найдавніших вірувань, пов'язаних з уявленнями про існування в тілі людини її двійника — душі, від якої ніби залежить саме життя особи, її фізіологічний і психологічний стани. Зібрав матеріали й описав анімістичні вірування англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тейлор у книзі «Первісна культура».

Антагонізм – непримиренні протиріччя, що супроводжуються найгострішою боротьбою.

Антиномія – (грец. antinomia – протиріччя в законі) поєднання двох взаємовиключних суджень, кожне з яких відзначається логічною доказовістю.

Антропогенез – процес виділення людини з природного стану під впливом суспільного життя, діяльності та пізнання.

Антропологія – наука, що вивчає походження людини й еволюцію фізичної організації людини та її рас.

Антропоморфізм – (від грец. morphe – форма, вид) наділення тварин, рослин і явищ неживої природи людськими властивостями; властиве багатьом релігіям уявлення про божество в людській подобі.

Апокрифи – книги релігійного змісту, що не збігались з офіційним віровченням, оголошувалися Церквою неправдивими, заборонялися і зберігались таємно.

Апологетика – розділ християнської теології, завданням якого є обґрунтування і захист християнського віровчення; період з І по IV ст. в християнській історії, протягом якого захищали християнську віру від язичництва.

Апорія – (грец. aporia, букв. – безвихідність) в логіці суперечність у міркуваннях, що з погляду логічних законів здається нездоланною; парадокс.

Апостеріорі – в гносеології знання, що набувається через досвід.

Апостоли ( від грецьк. ароstolоs — посланець) — мандрівні проповідники у первісному християнстві, які поширювали його ідеї у давніх громадах, а також серед нехристиян. Пізніше церква стала називати апостолами переважно тільки 12 найближчих учнів Ісуса Христа, які, згідно з новозвітними текстами, були обрані ним самим для поширення його вчення. Це — Симон (Петро), Андрій, Варфоломій, Іоан, Матфей, Симон Зилот (за ін. версією — Симон Кананіт), Фаддей (або Іуда, син Якова), Филип, Фома, Яків — син Алфея, Яків — син Заведея і брат Іоана, Іуда Іскаріот, що зрадив Ісуса. До апостолів відносять і Павла, хоча він не був безпосередню учнем Христа. Крім зазначених, церковні автори іменують апостолами також інших 70 учнів Христа, яких він посилав проповідувати про наближення «Царства Божого» (Лк 10:1-9). Серед цих «апостолів з 70-ти» виділяють євангелістів Луку і Марка, автора одного з новозавітних соборних послань Якова.

Апріорі – в гносеології знання, що наявні в свідомості й передують досвіду.

Аргумент – підстава, доказ, що наводяться для обгрунтування істинності думки.

Архат (санскр. арахат досл. достойний) — згідно з буддистським вченням: 1) епітет Будди; 2) в традиції хінаяни людина, яка шляхом перевтілень досягла найвищого рівня духовного розвитку — нірвани; 3) праведник, святий. Архатами вважались головні учні Шак'ямуні — Ананда, Маудгальяна, Шаріпутра та інші буддисти наступних поколінь. У традиції хінаяни їх нараховується 16, а в махаяні — 18. В хінаяні архати більш популярні, в махаяні стан архату не вважається кінцевою межею розвитку особистості, і тому архати повинні продовжувати свій шлях як бодхисатви.

Аскетизм – моральний принцип, за яким людина шляхом самозречення й відмови від земних благ прагне досягти релігійного чи морального ідеалу.

Атеїзм –(франц. atheisme, від грец. atheos – безбожний) історично різноманітні форми заперечення релігійних уявлень та культу і твердження самоцінності буття світу і людини. Знаходив вираження у вільнодумстві, вільнодумстві й ін. Сучасний атеїзм розглядає релігію як ілюзорна свідомість.

Атман – у давньоіндійській філософії частина світової душі, основа всіх речей, людська душа.

Атрибут – (від латин. – наділяю) необхідна, істотна, невід’ємна властивість предмета чи явища, напр.: рух – атрибут матерії

- Б -

Баптизм (від грецьк. Baptizo — занурювати, хрестити у воді)протестантський напрямок, що виник внаслідок розвитку пуританізму. Баптисти найбільш послідовні в проведенні в життя протестантських принципів, вимогливі щодо поглядів і поведінки своїх послідовників. Хрещення в баптизмі проводиться не над дітьми, а над дорослими. Членами Церкви вважаються «заново народжені» дорослі, які свідомо прийняли водне хрещення. Єдиним джерелом віровчення є Біблія (насамперед її Новий Завіт). Послідовники баптизму не визнають святих, мощей, ікон, чернецтва, церковних таїнств. Вони визнають лише так звані дванадесяті християнські свята. Специфічними святами баптизму є день жнив і день єдності. Обряд водного хрещення і причащання (хлібопереломлення) баптисти розглядають як символічні акти. Церква баптизму — це самоуправна община «видимих святих», що не визнає залежності від світської влади. Общинами керують виборні пресвітери.

Біогенез – одна з теорій виникнення життя на Землі, згідно з якою зародки живих істот були занесені на Землю з інших небесних тіл (теорія панспермії).

Біосфера – єдність земної кори, гідросфери та атмосфери, населених живими організмами.

Благодать (від грецьк. сharismа дар) — за релігійними уявленнями, особлива властивість і сила Всевишнього, яка проявляється щодо людини як дар. Поняття зустрічається в багатьох релігіях, але сприймається неоднозначно. В конфуціанстві благодать розуміється як індивідуальний прояв Дао. В індійській філософії постає як безособова духовна сила. Більш конкретно про благодать мовиться в Біблії. Вже для іудеїв благодать — це милість і благовоління Завіту, який Бог уклав з народом Ізраїлю. За ранньохристиянськими поглядами, благодать постає як невичерпна божественна милість та сила, яку Бог дарує віруючим в Ісуса Христа як Сина Божого, що можливе через сходження Святого Духу. Вона виконує промисел Бога щодо спасіння людини. У православ'ї і католицизмі вважається можливим як опосередковане набуття віруючим благодаті через представників церковної ієрархії (в церковних таїнствах), так і безпосереднє отримання її (в індивідуальній молитві). У протестантизмі визнається можливість лише отримання благодаті безпосередньо.

Бог – у релігії надприродна істота як творець і прамислитель; об’єкт релігійної віри і поклоніння.

Богослов’я – теорія релігії, система знань, спрямована на теоретичне обгрунтування, тлумачення та виправдання релігійних вчень та догматів.

Брахман – в індійській філософії – безособовий божественний абсолют, який лежить в основі всіх речей; жрець, представник вищої касти в Індії.

Буддизм – одна з трьох світових релігій, виникла в середині першого тисячоліття до н.е. Засновник – Сідхартха Гаутама (Будда).

Буття – категорія філософії, в якій відображено спільну всім речам властивість бути; існування, що передує всім можливим його формам

- В -

Ватикан— центр католицизму, папська міні-держава, розташована на території Риму (площа 44 га), офіційна резиденція (з 1870 р.) римських пап. Має всі атрибути держави: уряд в особі курії, прапор, герб, пошту, телеграф, телецентр, армію, тюрму, валюту, банк «Святого Духа», дипломатичні відносини з 100 країнами світу. Ватиканська держава була утворена в 1929 р., її глава — папа римський. Уряд (курію) очолює статс-секретар, він же міністр закордонних справ. При папі існує дорадчий орган — Синод, який вирішує церковні справи. Ватикан має у різних країнах широку мережу університетів, академій, коледжів і семінарій, а також монастирів, політичних партій, профспілкових організацій, спортивних товариств. Ватикан керує діяльністю помісних католицьких церков і монастирів у різних країнах світу.

Веди – найдавніші пам’ятки індійської літератури, священні тексти брахманізму.

Верифікація – (від лат. verus – щирий і facio – роблю) спосіб встановлення істини шляхом відповідності чи не відповідності відчуттям.

Відносна істина – неповні, неточні, приблизні знання про об’єкт.

Відродження – соціальний та духовний рух у Європі XIV-XVI ст., спрямований на відродження античної культури, проти культури Середньовіччя.

Відчуження – перетворення сутнісних ознак і якостей речі, предмету культури, людини, соціальної інституції в самостійне і протилежне їм утворення.

Відчуття – психічний процес, результатом якого є відображення окремих властивостей предметів і явищ безпосередньо за допомогою органів чуття.

Волюнтаризм – (від лат. voluntas – воля) напрям філософії, що визнає волю першоосновою і творцем всього існуючого; здійснення влади й управління суб’єктивно-вольовими методами.

Воля – здатність людини підкорювати свої бажання, пристрасті й діяльність свідомо визначеній меті.

Вроджені ідеї – поняття теорії пізнання, що означають ідеї, споконвічно властивому людському мисленню і не залежні від досвіду (аксіоми математики і логіки, моральні цінності, вихідні філософські принципи).

Всесвіт – Весь навколишній світ, нескінченний у просторі і часі, різноманітний у формах і проявах.

Вульгата (від лат. vulgatae — звичайна, народна) — латинський переклад Біблії, виконаний у 384 — 405 Єронімом Блаженним з єврейського та грецького манускриптів. У VIII столітті текст Вульгати був перевірений радником Карла Великого абатом Алкуїном. Вульгата була канонізована Тридентським собором 1546, а наприкінці століття (1589, 1592) за Папи Сикста V та Климента VIII прийнята Римо-католицькою церквою як офіційний текст Біблії.

- Г -

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно з яким найвищим благом і метою людського життя є насолода.

Генезис – поняття, що відображає виникнення, походження і закономірний розвиток явищ.

Герменевтика – (від грец. hermeneutikos – тлумачущий) один з напрямів філософії, основним методом якого є витлумачення текстів.

Гілозоїзм – (від грец. hyle – матерія і zoe – життя) філософське навчання про загальну натхненність матерії, наявність свідомості у всієї матерії.

Гіпотеза – (грец. hypothesis – підстава, припущення) науково-обґрунтоване припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, вимагає перевірки досвідом або підтвердження фактами для того, щоб стати достовірною науковою теорією.

Глобальний – такий, що поширюється на всю земну кулю; всесвітній; всебічний, повний; загальний, універсальний.

Гносеологія – (від грец. – знання і вчення) теорія пізнання; філософська наука, яка вивчає процес та способи пізнання.

Гуманізм – (латн. – людяний) система поглядів, згідно з якими вищою цінністю проголошується людина та її право на свободу, щастя й розвиток і прояв свої здібностей; ідейний напрям культури і філософії епохи Відродження.

 

- Д -

Дао – одне з найважливіших понять китайської філософії, центральне поняття даосизму; означає невидимий всюдисущий закон природи, людського суспільства, поведінки і мислення окремого індивіда, невіддільний від матеріального світу і такий, що ним керує; це закономірний шлях виникнення, розвитку і зникнення всіх речей і одночасно матеріальна праоснова їх існування.

Даосизм – один з напрямів давньокитайської філософії, що ґрунтується на визнанні дао. Засновник – Лао Цзи.

Дедукція – логічний метод, за яким на основі загального істинного твердження виводиться нове істинне твердження, що стосується окремих предметів та їх сукупностей.

Деїзм (від лат. deis — Бог)– релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог виступає першопричиною і першопоштовхом світу, але не втручається в розвиток природи і суспільства. Деїзм виник в 17 ст. в Англії. Апелюючи до розуму, деїсти виступали проти існуючих форм релігії, доводили, що всі вони не мають істини, ґрунтуються на обрядах, нав’язаних духовенством віруючим. Деїсти проголошували принцип свободи совісті.

Деміург – у давньогрецькій ідеалістичній філософії (Платон) – божество як творець світу; творча сила, творець.

Деномінація (лат. dепотіпаtio — досл. «зміна імені»)— один із типів релігійних організацій, що постає як проміжна ланка між сектою і церквою і перебуває в стадії становлення. Як правило, деномінація формується на основі секти. Тому часто деномінацію визначають як «секту», яка перебуває на одному з вищих етапів свого розвитку, в якій склалися чітка організаційна структура і більш широкі зв'язки з суспільством. Для деномінації є характерними сприйняття різнопланових організаційних, культових принципів, відкритість для взаємодії з інших релігійними об'єднаннями, державними органами.

Детермінізм – (від. лат. – визначати) визнання загальної закономірності й причинної зумовленості всіх явищ природи і суспільства.

Дефініція – логічне визначення змісту певного поняття.

Джайнізм – релігія, в основі якої лежить культ Джіни – боголюдини; поширена у Шрі Ланка та Індії

Джихад (араб.) — зусилля в справі поширення ісламу. Спочатку джихад розглядали як газават (від араб, «набіг» — війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, «мудрістю і напучуванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну; нападати на невірних завжди і всюди, за винятком «священних» місяців. Розрізняють великий і малий джихад: «великий» — духовне самовдосконалення, «малий» — війна проти невірних. Тим, хто гине у боротьбі за віру під джихаду часобіцяно райське життя.

Діалектика – (від грец. dialektike (techne) – мистецтво вести бесіду, суперечку) наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність та боротьба протилежностей; складність та багатоманітність форм, суперечливість розвитку.

Діалектичний метод – філософський метод, який полягає у визнанні загального зв’язку і розвитку явищ, джерелом яких є суперечності.

Дійсність – все те, що має реальне, наявне буття.

Догма – положення, що приймається на віру як незаперечна, вічна істина для всіх часів та історичних епох.

Догмат – в теології положення релігійного віровчення, що затверджені вищою церковною інстанцією і визнаються як вищі, абсолютні й незаперечні істини.

Догматизм – мислення застиглими, незмінними формулами, що спирається на догми; філософський напрям ХХ ст.

Дуалізм – (від лат. dualis – двоїстий) принцип світоглядно-філософського пояснення сутності світу, що визнає два незалежних начала в його основі – дух і матерію, ідеальне і матеріальне.

Дух – нетілесне начало; здатність людини або групи людей до діяльності на основі свідомості та волі.

Душа – синонім терміна психіка; сукупність психічних і моральних якостей людини.

Дхарма(санскр.), дхамма (палі) — надзвичайно важливий термін не лише буддизму, а всієї індійської філософії. Можна виділити 5 груп основних значень терміна: 1) доктрина, вчення; в буддизмі — вчення Будди; 2) правило; правильна поведінка, справедливість, закон; 3) умова, причина; 4) феноменальне; дхарма як наслідок; світ — це прояв закону; 5) вища реальність — спалахи психо-фізичної енергії.

- Е -

Евдемонізм – поняття, що ним визначається моральний принцип, за яким людина прагне до щастя.

Еволюція – одна з форм руху, розвитку у природі й суспільстві – безперервна, поступова кількісна зміна, на відміну від революції – докорінної зміни, переходу з одного якісного стану в інший.

Евристика – наука про творче мислення людини, психічні процеси розв’язання будь-яких завдань.

Езотеричний – той, що містить глибинний, внутрішній, таємний, прихований смисл.

Ейдос – у давньогрецькій філософії вид, образ і прообраз речі; ідея.

Екзистенціалізм – (від пізньолат. exsistentia – існування) філософський напрям, за яким реальним є лише існування людини та її переживання, внутрішнє буття.

Екзистенція – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, як ірраціональне, неповторне, непізнаване.

Еклектика – (від грец. eklektikos – що вибирає) механічне поєднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, стилів; еклектик довільно вибирає з різних систем ті несумісні положення, які йому хотілося б зберегти або обґрунтувати.

Експеримент – (від лат. experimentum – проба, досвід) науковий дослід, спостереження за досліджуваним явищем в штучно встановлених умовах.

Еманація – у філософії та теології поняття, що означає витікання, випромінювання всієї різноманітності світу з єдиного, вищого начала (Бога).

Емпіризм – напрям у теорії пізнання, що надає перевагу чуттєвому досвіду перед теоретичними дослідженнями та узагальненнями.

Енцикліка – письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни з релігійними або політичними настановами.

Епікуреїзм – моральне вчення, що виходить із етичних ідей давньогрецького філософа Епікура, за яким найвищі моральні чесноти досягаються у стані блаженства.

Епістемологія – те саме, що й теорія пізнання.

Еристика – мистецтво вести спір, полеміку.

Естетика – філософська наука про закономірності художнього освоєння дійсності, , про природу мистецтва та його соціальну роль.

Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, через яку здійснюється художнє освоєння дійсності, відображаються і виражаються естетичні почуття, оцінки, смаки тощо.

Есхатологія – релігійне вчення про кінцеву долю світу і людства.

Етика – наука про суть, походження і розвиток моралі; сукупність принципів і норм поведінки, узвичаєних у певному суспільному середовищі або професійній групі.

- Є -

Євангелія (від грецьк. euagelion — блага вість, благовістування ) — ранньохристиянські твори, які оповідають про життя Ісуса Христа, розкривають зміст його вчення. Вірогідно, що спочатку були записані «речення Ісуса» (логії), які містили в собі окремі висловлювання, що приписували засновнику нової релігії. На їх основі пізніше створено більш розгорнуті оповіді про спокутувальну смерть і воскресіння Ісуса, що дістали назву Євангелія. Авторство Євангелія приписують або учням Ісуса — апостолам, або ближнім учням цих учнів. Оскільки кожна християнська громада, а їх у первісному християнстві було багато, прагнула створити свою оповідь про життя Ісуса Христа, то з 2-ї половини 1 ст. й до 4 ст. було написано багато Євагеліїв. Нині відомо їх понад 30. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту — Євангелія від Матфея, від Марка, від Луки, від Іоана — були ще Євангелія від Петра, Андрія, Филипа та ін. Так у християнських письменників згадується арамейська версія Євангелія від Матфея. Вчення гностиків відображають Євангелія Фоми, Филипа та Істини. Перші три канонічні Євангелія близькі за змістом. Місця, які зустрічаються лише в одному і не мають паралелей в інших Євангеліях, становлять лише половину тексту Євангелія від Луки, третину — Євангеліє від Матфея і всього десяту частину Євангеліє від Марка. Певно, що ці Євангелія мали спільні усні й письмові джерела; їх прийнято називати синоптичними (від грецької — сумісний огляд). Найменше і водночас найраніше за часом написання — Євангелія від Марка. В ньому відсутнє описання непорочного зачаття Діви Марії й чудесного народження Ісуса. Євангелія від Іоана відрізняється від синоптичних за змістом і стилем. Написане воно під впливом ідей Філона Олександрійського і гностиків. В Єгипті було знайдено фрагмент Євангелія від Іоана на папірусі, що відноситься до першої третини 2 ст. В Євангелії від Матфея багато іудео-християнства. В Євангелії від Луки відчувається дух християн-неіудеїв, різка критика багатих. Оскільки ні в «Одкровенні Іоана», ні в Апостольських Посланнях не цитуються Євангелія, це свідчить про те, що вони були невідомим їх авторам. Вперше говорять про Євангелія Іриней і Татіан близько 180 р. н.е. Давні папірусні фрагменти Євангелія відносять до другої чверті 2 ст. Написання Євангелія відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Тривалий час в літературі доводилося, що євангвангельські оповіді не є відображенням реальних подій, які мали місце в першій третині 1 ст. Джерелом для Євангелія вважалися міфи давніх релігій про вмираючих і воскресаючих богів — Осіріса, Таммуза, Адоніса та ветхозавітні пророцтва. Проте останнім часом домінуючою стає точка зору історичної школи, яка доводить, що в змісті новозавітних Євангеліїв знайшло відображення в містифікованій формі життя реальної особи, яка відіграла свого часу помітну роль в історії єврейського народу. Затвердження чотирьох Євангеліїв як канонічних відбулося лише в 325 на Нікейському церковному соборі. Якщо раніше церква, визнаючи богонатхненність канонічних Євангеліїв, решту оголошувала хибними, то нині вона вважає і їх корисними для читання християнином.

Євгеніка – напрям у генетиці, завданням якого є покращення спадкових якостей майбутніх поколінь.

Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, які не гребували ніякими засобами для досягнення своєї мети.

Єпархія— церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Єпархії поділяють на «благочинні округи», їх очолюють благочинні (старші священики), вони об’єднують кілька парафій.

Єпископ – вищий духовний сан у християнській церкві.

Єресь— релігійне вчення, що суперечить офіційно прийнятій доктрині, відступ від основних принципів віровчення і культу.

- Ж -

Жень – гуманність, людяність, основний принцип філософії конфуціанства.

Життя – сутнісна ознака процесів органічного світу та людського існування, що пов’язана зі здатністю до цілеспрямованого відтворення й саморегуляції.

 

- З -

Загальне – всеохопна категорія для означення визначеної множини предметів, явищ і процесів, що принципово тотожні в своїй основі.

Закон – істотний, сталий, повторюваний, спільний зв’язок між предметами і явищами.

Зло – поняття етики, яким позначається морально-негативне в суспільних явищах, вчинках і мотивах діяльності людини.

Зміст – внутрішній зв’язок елементів і процесів організованої певним чином системи матеріальних і духовних явищ.

Знання – форма засвоєння результатів пізнання, для якої характерне визнання їх істинності.

 

- І -

Ігумен— настоятель православного монастиря. У великих монастирях має сан архімандрита.

Ідеал – вища досконалість, взірець, мета, до яких у своїй діяльності прагне людина чи соціальна група.

Ідеалізм – (франц. idealisme, від грец. idea ідея) філософський напрям, який вважає ідею, свідомість, дух первинними, а природу, буття, матерію їх похідними.

Ідентифікація – уподібнення, встановлення тотожності об’єктів за певними ознаками.

Ідеологія – система поглядів та ідей, у яких усвідомлюються та оцінюються проблеми суспільного життя, а також цілі соціальної діяльності.

Ідея – поняття, уявлення, що відбиває у свідомості людини дійсність і виражає водночас її ставлення до навколишнього світу.

Ієрарх— представник вищого християнського духовенства:папа, патріарх, кардинал, єпископ, архієпископ.

Ікона(зображення, образ) — живописне зображення богів, святих, різних надприродних істот, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування. Іконошанування поширене в католицизмі, православ’ї, буддизмі, ламаїзмі та інших релігіях. Первісне християнство не знало ікон. В іконопоклонінні помітні ознаки фетишистських і магічних вірувань.

Ілюзія – омана, хибне, спотворене відображення дійсності й побудовані на цьому нездійсненні мрії та бажання.

Імператив – наказ, втілення, настіння вимога; внутрішній закон.

Індивід – конкретний представник людського роду.

Індивідуалізація – виділення однієї особи за її характерними властивостями.

Індивідуалізм – ознака світогляду та життєва позиція, згідно з якими індивід протистоїть іншим людям та суспільству.

Індивідуум – окрема людина, особа.

Індуїзм – сукупність релігійних вірувань, релігійно-соціальна система Індії, світоглядними засадами якої є стародавні індійські священні тексти «Веди».

Індукція – логічна операція, форма умовиводу, в якому на основі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Індульгенція— папська грамота, що давала віруючим відпущення скоєних і не скоєних гріхів. Католицькі богослови обґрунтовували необхідність індульгенції тим, що церква володіє запасом (скарбничкою) добрих справ, зроблених Ісусом Христом, Богородицею та святими. Це дає змогу покривати гріхи інших людей. Торгівля індульгенціями викликала обурення в усіх прошарках суспільства, вимога її припинення була одним з головних гасел Реформації.

Інквізиція – судово-поліційна організація у католицькій церкві, заснована у ХІІІ ст. для боротьби з єретиками.

Інстинкт – сукупність поведінкових актів організму, спрямованих на збереження життєвих функцій будь-якої істоти і виду в цілому; чуття, несвідоме спонукання до чого-небудь.

Інтелект – розум, здатність до мислення, особливо до вищих його форм.

Інтуїтивізм – філософський принцип, згідно з яким інтуїція виступає як єдино вірогідний вид і спосіб пізнання.

Інтуїція – здогад, проникливість, які ґрунтуються на попередньому досвіді; у філософії – безпосереднє осягнення істини без наукового досвіду й логічних умовиводів.

Іпостась— богословське поняття, що розкриває сутність кожної з трьох осіб християнської Трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-Святого Духа.

Ірраціоналізм – філософське вчення згідно з яким розумові як основному видові пізнання протиставляються інстинкт, віра, інтуїція.

Ірреальне – нереальне, те, що існує в уяві, мисленні, а не в дійсності.

Іслам(з араб. - покірність) – релігія, заснована пророком Мухаммедом в VII ст. Священна книга – Коран.

Істина – адекватне відтворення в пізнанні об’єктивної дійсності, відповідність пізнавальних образів об’єктові; твердження, що відповідає уявленню про належне.

Історичний матеріалізм – складова частина філософії марксизму, що вивчає загальні закони розвитку суспільства.

 

- Й -

Йога – давньоіндійське релігійно-філософське вчення про самопізнання, що досягається методами фізичного і морального тренування.

 

- К -

Каббала— теософське релігійно-містичне вчення, поширене серед прихильників іудаїзму. Каббала являла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичне значення. Крім того, каббала — різновид практичної магії, метою якої є вплив на надприродне за допомогою зосередженого споглядання і розгадки таємних імен Бога, виконання різних молитов і вербальних формул, розшифровки літерних і цифрових комбінацій. Особливий вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

Кальвінізм – протестантська християнська течія, заснована Ж.Кальвіном.

Канон – основне положення, правило, норма; догмат, церковне правило.

Кардинал— вищий духовний сан у католицькій церкві. Право посвячення у кардинальський сан належить лише папі римському. Кардинал — найближчий радник папи. Після смерті понтифіка вони обирають із свого середовища нового папу. Основною відзнакою кардинала є червона мантія.

Карма— поняття, яким у брахманізмі, буддизмі та індуїзмі називають своєрідну містичну силу або автоматично діючий «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті зумовлює її нинішню долю і посмертний стан душі. Остання зазнає багато перевтілень. За праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння чи повного звільнення від страждань.

Каста – в Індії та у деяких країнах Сходу – замкнена суспільна група людей, об’єднаних певним родом занять, звичаями та законами; станове або інше залежне суспільне угруповання, що зберігає свої привілеї та відокремленість.

Категоричний імператив (досл. внутрішній закон) – категорія філософії І.Канта, що позначає належну поведінку, відповідно до свободи волі й загальних вимог.

Категорія – (грец. – вислів, вираз) універсальна форма мислення, в якій відображено загальні закони, властивості й відношення природних і духовних явищ.

Катехізис(повчання) — книга, що містить короткий популярний виклад основ християнського віровчення і моралі, викладених у формі запитань і відповідей. Він побудований, як правило, на основі Символу віри, заповідей Божих, молитов; іноді включає літургійні пісні та ілюстрації на біблійні сюжети; використовується для початкової релігійної освіти. Катехізис буває католицьким, православним, протестантським.

Католицизм – один з основних напрямів у християнстві. Главою католицизму виступає Папа Римський.

Каузальність – принцип пізнання і пояснення, згідно з яким усі явища і процеси розглядаються з позицій визнання причино-наслідкових зв’язків.

Квієтизм – релігійно-етичне вчення, що полягає у проповіді містично-споглядального, пасивного ставлення до дійсності.

Квінтесенція – найголовніше, найбільш суттєве.

Клерикалізм – релігійно-політичний напрям, метою якого є активна участь церкви в суспільно-політичному житті держави.

Конкретний – реальний, точний, предметно визначений.

Контрреформація – церковно-політичний рух у Європі XV-XVI ст., спрямований проти Реформації.

Конформізм – пристосуванство, пасивне сприйняття існуючого стану справ, панівних думок тощо.

Конфуціанство – філософсько-етичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція; державна релігія Китаю.

Концепція – узагальнена система поглядів на предмети і явища та їх тлумачення, основна ідея будь-якої теорії.

Коран(від араб, «аль куран» — те, що читають) — основна священна книга мусульман. Згідно з віровченням ісламу Коран існує вічно, оригінал зберігається в Аллаха, який частинами у формі віщих снів передав Мухаммеду через ангела Джебраїла. Коран — найбільший твір арабської прози VII ст., ділиться на 114 сур (розділів), кожна з них розподіляється на аяти (фрази) різної величини (від 286 до 3 аят). Коран був переданий пророку спочатку в Мецці, а потім у Медині. При житті Мухаммеда Коран існував в усній формі, а після його смерті оформлений як рукописна книга, що вважається основою віровчення. Містить релігійні настанови, повчання, правила, заборони, накази культового, юридичного і господарського характеру, вимоги морально-етичної поведінки. Для розуміння та інтерпретації Корану необхідно було створити традицію тафеїра (схоластичне тлумачення тексту) і доповнити іншими віросповідними книгами: Суною та Шаріатом. Коран є цінною історико-культурною пам'яткою середньовічної епохи історії арабів.

Космогонія– розділ астрономії, що вивчає походження і розвиток небесних тіл.

Космологія – у натурфілософії філософське вчення про світ, його виникнення та будову.

Космополітизм – ідеологія, що проповідує відмову від національного суверенітету, національних традицій і культури, заперечує патріотизм; вчення, яке вважає кожну людину громадянином всесвіту.

Космос – Всесвіт, структурно організований і впорядкований світ як ціле.

Культ релігійний (від лат. сиltus — догляд, поклоніння) — система релігійних дій, предметів і символів, протягом певного часу етноконфесійно зорієнтовуваних, апробовуваних у релігійні практиці і при потребі змінюваних. Пов'язаний з релігійними уявленнями віруючих і спрямований на задоволення релігійних потреб, суб'єктів культової діяльності. У деяких конфесіях культ релігійний, завдяки високому розвитку церковного мистецтва, може задовольняти й естетичні потреби віруючих.

Культура – (від лат. cultura – оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування) сукупність матеріальних і духовних цінностей, основним змістом яких є вищі досягнення людини і суспільства та їх творче втілення в результатах діяльності.

- Л -

Ламаїзм – один з різновидів буддизму, що виник в VII-XIV ст. на основі махаяни та тантризму; розповсюджений в Тибеті, на чолі стоїть Далайлама.

Лікей – давньогрецька філософська школа, заснована Аристотелем в 335 р. до н.е.

Літургія(чи обідня) — найголовніше християнське богослужіння, що проводиться архієреєм або священиком. У православ’ї літургія має три частини: проскомідію; літургію оголошених; літургію вірних; у католицизмі — дві частини, змінено також порядок читання Святого Письма, склад молитов тощо. Обов’язковим елементом літургії є таїнство причастя (євхаристія). На думку богословів літургія сприяє духовному відродженню, єднає віруючих з Богом.

Логіка – наука про закони, форми, прийоми та засоби мислення, спрямовані на пізнання та досягнення істини; розумність, внутрішня закономірність, правильність, послідовність.

Логос – термін давньогрецької філософії, що вживався у значеннях «слово», «смисл», «порядок», «закон», «розум» і розумівся як об’єктивна закономірність.

Локаята – матеріалістична школа в давній та середньовічній індійській філософії, згідно з якою основу світу складають вогонь, вода, земля і повітря.

Людина – вищий ступінь космічно-органічного життя, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури.

Лютеранство – один з напрямів раннього протестантизму, фундатором якого був німецький теолог М.Лютер.

- М -

Магія (від грецьк. таgеіа чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фетишів, духів і т.п. шляхом чаклунського дійства. Сплав релігійної свідомості і дії, перевернутий практично-духовний спосіб оволодіння світом за допомогою заклинань, жертвопринесень, обрядів, табу, ритуальних піснеспівів тощо. В цьому відношенні магія — зародкова форма релігійного культу. Відповідно до змісту ранніх релігійних уявлень магія була фетишистською, тотемістичною, анімістичною та демоністичною; у комплексі «чуттєво-надчуттєвого» освоєння природи — контактною, в демоністичному комплексі — символічною; у функціональному відношенні — мисливською, лікувальною, любовною, лиходійною і т.п. Елементи первісної магії у трансформованому вигляді збереглися в усіх сучасних релігіях. У середні віки чаклунство було поширене у вигляді чорної (за допомогою пекельних сил) і білої (за допомогою небесних сил) магії.

Макрокосм, макрокосмос – світ, що нас оточує; Всесвіт.

Мальтузіанство – соціологічна доктрина англійського економіста Р.Мальтуса, згідно з якою населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування – в арифметичній.

Маніхейство – релігійно-філософське вчення, характерним для якого є визнання одвічних принципів: добра і зла, світла і темряви.

Мантри (санскр.) — вірші з ведичних текстів, які використовуються як заклинання і чарівні формули. Під мантрами розуміються ті частини Вед, які не належать до «Брахманів» або їх коментарів.

Масонство – релігійно-етичний рух у форсі протесту проти соціальної несправедливості; виник в Англії на поч. XVIII ст.

Матеріалізм – (від лат. materialis – речовинний) філософський напрям, який вважає, що світ за своєю природою матеріальний, що матерія існує сама по собі, поза й незалежно від свідомості, що матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним, а світ і його закономірності пізнавані.

Матерія – (лат. – речовина) спільна нестворювана і незнищенна основа всіх речей, їх змін і форм, що здійснюється самочинно поза людською свідомістю.

Махаяна(від санскр., досл. велика колісниця) — течія в буддизмі, яка дістала поширення в Тибеті, Монголії і країнах Далекого Сходу (Китай, Японія, Корея і В'єтнам). Всі концепції махаяни вже існували в ранньому буддизмі. Від хінаяни махаяна відрізняється більшою релігійністю. Якщо метою хінаяни є досягнення особистого спасіння, то мета махаяни — досягнення стану бодхисатви, відмова від особистого спасіння заради допомоги всім живим істотам, щоб привести їх до визволення. В махаяні по-новому розглядається концепція Будди; реальний Шак’ямуні — це тільки втілення вічного світового принципу, знаряддя цього принципу. Кожна жива істота має природу Будди. Кількість Будд безмежна, але існує їх внутрішня єдність — Трікая. В махаяні створено пантеон бодхисатв.

Медитація – самозаглиблення, споглядання роздум

Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі, стародавньому центрі торгівлі, де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Він оголосив старе святилище Мекки Каабу головною святинею ісламу й заповів усім мусульманам здійснювати паломництво туди (хаджж). Нині Мекка є центром всесвітнього ісламського руху.

Метафізика – (від грец. – за і природа) вчення про перші сутності, вищі основи всього сущого, що недоступні досвідному знанню, а відкриваються лише розумові або інтуїції.

Метод – (від грец. - шлях до чогось, дослідження) спосіб побудови та обґрунтування системи філософського знання; сукупність прийомів та операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності

Методологія науки – вчення про методи досягнення істини в науковому пізнанні та зведення знань у єдину систему.

Механіцизм – однобічний метод пізнання, що ґрунтується на визнанні механічного руху як єдиного способу існування і змін.

Мислення – вища форма цілеспрямованого й узагальненого пізнання суб’єктом істотних зв’язків і відносин між предметами та явищами, а також у творенні нових ідей і програмуванні дій.

Міра – філософсько-діалектична категорія, яка виражає єдність кількісних та якісних характеристик об’єкта; межа, порушення якої призводить до зміни об’єкта.

Міркування – послідовне викладення суджень або умовиводів.

Містицизм – релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість надчуттєвого спілкування надприродними, таємними сутностями.

Міф – історично перша форма світоглядного відображення світу, що ґрунтується на оповідях і переказах та характеризується синкретичною єдністю художньо-образного, морального та пізнавального і практичного освоєння дійсності.

Міфологія – спосіб духовно-практичного освоєння світу на первісній стадії суспільного розвитку, форма суспільного самоусвідомлення через сукупність міфів; вчення про міфи.

Мова – найважливіший засіб людського спілкування; будь-яка знакова система.

Моделювання – спосіб дослідження об’єктів пізнання шляхом вивчення їх моделей.

Можливість – філософсько-діалектична категорія, що виражає імовірну тенденцію виникнення предмета.

Мокша– спасіння, повне звільнення від страждань.

Монада – у деяких філософських системах найпростіша неподільна замкнена єдність, першооснова.

Монізм – (від грец. monos – один, єдиний) філософське вчення, що за першооснову вчення бере один першопочаток – або матерію, або ідею.

Монотеїзм (від грецьк. топоs — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу. Єдинобожжя складається у загалом сформованих етносів, за більш-менш розвинутих економіко-господарських зв'язків та централізованої державності. З монотеїстичними релігіями пов'язані формування і розвиток богословської думки, релігійної філософії та етики.

Мораль – система поглядів і уявлень, сукупність норм і правил, які визначають поведінку людей, їхні обов’язки стосовно суспільства і одне одного.

Моральна свідомість – форма суспільної свідомості, що грунтується на усталеній системі моральних норм, оцінок і принципів та відображає моральні відносини.

Мормони — Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла у США в 1830 р. Нині існує майже у 150 країнах світу.

- Н -

Нагірна проповідь— за Євангеліями, проповідь Христа на горі перед апостолами. Нагорна проповідь це — стислий виклад соціальних і моральних принципів первісного християнства; розкриття істотної відмінності Нового Завіту від Старого; переосмислення моральності на засадах любові — центральної для християнського віровчення категорії, зміст якої поєднує сферу онтології, гносеології, етики й естетики. В Нагорній проповіді підноситься значимість в суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється блаженством. Це, передусім, — «вбогі духом», «засмучені», «голодні та спраглі правди», «милостиві», «чисті серцем», «миротворці», «вигнані за правду» тощо. Зміст Нагорної проповідь є своєрідним пошуком гуманістичного розв'язання проблем людини.

Натуралізм – погляд на світ, згідно з яким природа виступає як єдиний універсальний принцип пояснення, в т.ч. соціальних та моральних явищ.

Натурфілософія – філософія природи, система умоглядних тлумачень природи, що розглядається в її цілісності.

Наука – сфера інтелектуальної діяльності людини, функцією і завданням якої є вироблення і теоретична систематизація знань, що в своїй сукупності складають наукову картину світу.

Наукова картина світу – узагальнена цілісна система уявлень про властивості й закономірності природи і світу в цілому, що є синтезом природничонаукових та суспільно-історичних понять і принципів.

Науково-технічний прогрес – цілісний взаємозумовлений поступ науки і техніки, що ґрунтується на широкому пізнанні та застосуванні зовнішніх сил і закономірностей природи.

Нація –(від лат. natio – плем’я, народ), історична спільність людей, що складається в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру.

Небуття – поняття, що означає заперечення буття, його відсутність, тотожне поняттю «ніщо».

Неокантіанство – напрям у філософі ХІХ-ХХ ст., що ставив за мету повернення до вихідних принципів теорії пізнання та етики Канта.

Неоплатонізм – напрям у філософії, згідно з яким творцем світу є надчуттєве «Єдине», яке шляхом еманації (випромінювання) виділяє з себе світовий розум, світову душу, природу; засновником вважається Плотін.

Неопозитивізм – напрям в філософії ХХ ст., сучасний позитивізм, основними проблемами якого є роль знаково-символічних засобів науки, природи і функції математизації і формалізації знання тощо.

Неореалізм – течія в англо-американській філософії ХХ ст., одним із вихідних принципів гносеології якої є визнання здорового глузду як способу пізнання об’єкта, що безпосередньо входить у свідомість.

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що ґрунтується на вченні Томи Аквінського: природу і суспільство проголошує продуктом божественного творення, наполягає на гармонії віри і розуму.

Несвідоме – термін психології для позначення сфери психічної діяльності, яка не бере участь у свідомому ставленні людей до світу та проявляється через інтуїцію, мимовільний спогад, гіпнотичний стан, сновидіння тощо.

Нігілізм – світоглядно-філософська позиція, що ґрунтується на запереченні культурних цінностей, релігійних і моральних норм, історичного минулого.

Нірвана (санскр., досл. згасання ) — термін буддизму, який означає відсутність павутини бажань (вана), з'єднуючої одне життя з іншим. Перехід в стан нірвани частіше за все порівнюється з полум'ям, поступово згасаючим з нестачею палива: пристрасті (лобха), ненависті (доса), омани (моха). Буддистські тексти не дають визначення нірвани. Вона зображується як протилежне всьому, що може бути. Нірвана водночас є психологічним станом закінченості внутрішнього буття перед лицем буття зовнішнього, станом абсолютної відсутності бажань.

Ніцшеанство – філософська течія, в основі якої лежить вчення Ф.Ніцше «про переоцінку всіх цінностей» європейської духовної культури і звернення до ірраціоналізму та суб’єктивізму.

Новий Завіт — частина Біблії, яку, як Святе Письмо, вшановують лише християни. Книги Нового Завіту написані грецькою мовою. Назва їх походить з уявлень про те, що Бог через свого сина Ісуса Христа уклав з людьми новий договір (завіт). Християнське богослов'я авторами Новий Завіту вважає учнів Ісуса і їх наступників. Новий Завіт складається з 27 книг. Послідовність канонічного розміщення їх в Біблії не відображає послідовності в часі їх написання. Першою за часом появи книгою є Одкровення Івана (друга пол. 68 — поч. 69 рр.), в якому говориться про близький «кінець світу», «страшний суд». Послання апостолів (їх в Новому Завіті 21, 14 з них приписують апостолу Павлу) були написані наприкінці 90-х рр. І ст. і на поч. ІІ ст. Це швидше всього те листування, яке вели між собою ранньохристиянскі громади. В них розкриваються питання віровчення й побуту громад. Наявні в каноні чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана) були написані на поч. ІІ ст. Основною їх тематикою є описання життя, чудес і вчення засновника християнства Боголюдини Ісуса Христа. Діяння апостолів — книга, яка оповідає про поширення християнства серед іудеїв і язичників, написана у другій пол. ІІ ст. Основна ідея всіх книг Нового Завіту — оповідь про втілення в людському образі Сина Божого, який з'явився на землі для спокути первородного гріха. Новозавітний канон встановлювався поступово, в обстановці гострої боротьби між різними християнськими громадами. Остаточно він був затверджений на Лаодикейському соборі (364). Книги Нового Завіту склали основу для становлення християнської догматики і церковних канонів, формування християнського культу.

Номіналізм – напрям у середньовічній схоластичній філософії, що визнавав первинними одиничні речі, а загальні поняття – їх «іменами».

Ноосфера – оболонка Землі, що охоплює розумову діяльність людини.

Ноумен– у філософії Платона, канта та середньовічній схоластиці термін, який означає те, що пізнається розумом, на противагу даному в чуттях.

Нус – одне з основних понять античної філософії, що означало поєднання всіх можливих актів свідомості й мислення, яким підпорядковані космос і людина; світова думка, розум.

 

- О -

 

Об’єкт – предмет, що є частиною зовнішнього матеріального світу; предмет пізнання та діяльності людини.

Об’єктивний – такий, що існує поза свідомістю та незалежний від неї.

Об’єктивізм – світоглядна позиція, що в пізнанні соціально-політичних явищ ґрунтується на безсторонності та відсутності їх оцінок.

Об’єктивна істина – в теорії пізнання такий зміст людських знань, який не залежить від волі та бажань суб’єкта.

Об’єктивна діалектика –розвиток буття, об’єкта, об’єктивного миру (діалектика природи).

Суб’єктивна діалектика– розвиток пізнання, мислення (діалектика духу).

Одиничне – поняття, яким фіксуються окремі речі, явища і події, що визначаються просторово-часовими межами та індивідуальними якостями.

Онтологія – (від грец. – істотне) розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи та найзагальніші сутнісні характеристики буття.

Опредметнення та розпредметнення – філософські категорії, в яких відображено суперечливу природу діяльності людини, коли її здібності переходять у предмет, а властивості предмета стають надбанням людини.

Ортодоксальний – той, хто неухильно сповідує певне вчення, напрям, систему поглядів; той, хто суворо дотримується якогось вчення у його первісному чи загальноприйнятому вигляді.

Остромирове Євангеліє — найдавніша датована пам'ятка слов’янської писемності в давньоруській редакції. Остромирове Євангеліє переписане в 1056—1057 в Києві дияконом Григорієм з давньоболгарського оригіналу для новгородського посадника Остромира. Складається з 294 аркушів пергаменту, є важливим джерелом для вивчення давньоруської мови Зберігається в Санкт-Петербурзі в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна.

Оцінка – вираження ставлення (через схвалення чи осуд) до явищ соціальної дійсності та вчинків людей.

 

- П -

 

Панісламізм– релігійно-політична течія в ісламі, що проповідує єдність і солідарність усіх мусульман, незалежно від соціальної, національної, расової відмінностей на основі їх рівності перед Аллахом.

Панпсихізм – уявлення про всезагальну одушевленість природи

Пантеїзм (від грецьк. рап все, theos бог) — філософське вчення, яке розглядає Бога не як надприродну особу, трансцендентне начало, а як абсолют, злитий з природою.

Пантеон(від грецьк. рапthеіоп досл. всі боги) — первісне «храм усіх богів» в античних релігіях. З часом термін «пантеон» став означати сукупність богів будь-якої релігії. У Київській Русі пантеон язичницьких богів створив у 80-х рр. 10 ст. князь Володимир Великий — так зване «шестибожжя Володимира». Пантеоном називають також монументальну споруду або місце, де поховані видатні політичні, військові, культурні діячі.

Парадигма – теорія або модель постанови проблем, що виступає як зразок у розв’язанні послідовних завдань в процесі наукового дослідження.

Парадокс – думка, судження, що різко розходиться зі звичним, загальноусталеним, таке, що (іноді лише на перший погляд) суперечить здоровому глуздові; несподіване явище, що не відповідає звичним уявленням.

Патристика – термін, яким позначають період християнської історії та філософії, що охоплює IV-VIII ст., і полягає в обґрунтуванні християнських догматів.

Патріарх– глава православної церкви.

Пересопницьке Євангеліє —рукописний переклад чотирьох Євангелій «из языка болгарскаго на мову рускую». Створено в 1556—1561 в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині — Рівненська обл.). Переклад здійснив архімандрит Григорій, переписав уставним письмом чернець Михайло. Пересопницьке Євангелієбуло власністю монастиря, а згодом — гетьмана І.Мазепи, Переяславського собору та ін. Видатна пам'ятка світової та української культури. Зберігається у Центр, наук, бібліотеці НАН України.

Персоналізм – один із напрямів сучасної філософії, що визнає людську особистість (персону) первісною творчою реальністю, а Бога – верховною творчою особистістю.

Перцепція – сприйняття, безпосереднє відображення дійсності у органах чуття.

Пізнання– процес цілеспрямованого активного відображення явищ зовнішнього світу і внутрішнього життя; процес нагромадження знань; гносеологія.

Платонізм – напрям в античній філософії, що ґрунтується на вченні Платона, згідно з яким буття тотожне ідеям і визначається ними.

Платонічний – духовний, нематеріальний, естетичний.

Плюралізм – філософський принцип, згідно з яким існує множинність засад чи основ буття; визнання співіснування та рівноцінності ідейно-світоглядних позицій.

Погранична ситуація – поняття філософії екзистенціалізму, яке позначає звичайний стан людини, що вимагає від неї концентрування і напруження всіх сил і дозволяє досягти неможливого у звичайних обставинах.

Позитивізм – (франц. positivisme, від лат. positivus – позитивний) напрям в філософії і науці, що визнає справжніми знаннями ті, що базуються на досягненнях позитивних наук, а тому не потребують філософії.

Політеїзм(від грецьк. роlу — багато, theos — бог)форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні багатьом богам. Багатобожжя складається в умовах сформованих етносів, за відсутності стійких еконономічно-господарських зв'язків та централізованої державності.

Політика – сфера суспільної діяльності, в основі якої лежить захоплення, утримання і використання державної влади.

Поняття – думка, що відображає в узагальненій формі предмети і явища через виділення їх спільних і специфічних ознак.

Потойбічність— згідно з релігійне уявленнями це духовний, надчуттєвий, надприродний світ, що протистоїть чуттєво-сприйманому природному поцейбічному світу, який є похідним від нього. Згідно з релігійним вченнями в потойбічності перебувають всі боги, духи, в ній знаходиться рай і пекло, саме тому вони недоступні людському розумінню, в їх реальність слід лише вірити.

Православ’я – східно-візантійський напрям християнства, що оформився після розколу 1054 року.

Прагматизм –(від греч. pragma, род. п. pragmatos – справа, дія) напрям сучасної філософії, згідно з яким істинним вважається не те, що відповідає об’єктивній дійсності, а те, що дає практично корисні результати.

Праксеологія – (грец. Praktikos – дійовий) система знань і практичних рекомендацій з метою раціональної організації різноманітних видів діяльності людини та створення їх оптимальних моделей.

Практика– протилежний теорії спосіб освоєння дійсності з метою його предметного перетворення; переведення об’єктивного в площину суб’єктивного.

Праця – специфічно людський спосіб цілеспрямованого, опосередкованого предметними і духовними засобами перетворення зовнішнього світу з метою задоволення потреб.

Предмет – категорія, що позначає певну цілісність, виділену з множини об’єктів у процесі діяльності чи пізнання.

Принцип– основне первісне положення якої-небудь теорії, вчення тощо; внутрішнє переконання людини, погляд на стан речей.

Принцип верифікації – принцип встановлення істинності наукових тверджень за допомогою даних відчуттів.

Принцип фальсифікації – спосіб формування логічного критерію істинності, за яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне інше твердження, яке з нього випливає, не є хибним.

Природа – весь навколишній світ у всій різноманітності форм; передує людині і є універсальною умовою її існування.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що потребує поглибленого дослідження і вивчення.

Провіденціалізм— релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого. Згідно з провіденціалізмом історія людства не має закономірного характеру, а наперед визначена Богом. У систематизованому вигляді ця концепція була викладена Августином Блаженним у праці «Про град Божий», де світова історія подана як реалізація Божого плану.

Прогноз – науково-обґрунтоване передбачення про можливий у майбутньому розвиток певних явищ і процесів.

Прогрес– напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш організованого до до більш організованого, досконалого.

Пропаганда – діяльність, спрямована на поширення серед людей певних ідей, учень і формування в них відповідних світоглядних позицій.

Протестантизм – напрям християнства, що виник в надрах католицизму на початку XVI ст. в результаті Реформації; один з основних догматів – спасіння через особисту віру.

Протилежність – категорія, що відображає властивості, процеси, тенденції, які взаємно виключають одне одного.

Протиріччя –у формальній логіці – наявність (у міркуванні, тексті, теорії) двох висловлень, з яких одне – заперечення іншого.

Протяжність – одна з характеристик простору, що притаманна фізичним та механічним тілам і системам та їх взаємозв’язкам.

Психіка – спосіб відображення твариною або людиною зовнішнього світу через систему дій та образів.

Психоаналіз – загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, що започатковані З.Фрейдом.

Псюхе – поняття давньогрецької філософії, в якому розвиваються уявлення про ідеально-духовні елементи реальності; душа.

П’ятидесятники— протестантська течія, що виникла на початку XX ст. у США. Основа віровчення виходить з біблійного міфа про «сходження святого Духа» на апостолів у 50-й день після воскресіння Ісуса Христа, внаслідок чого вони здобули дар пророцтва і почали проповідувати християнське віровчення на різних мовах серед різних народів. Основне місце у віровченні п’ятидесятників посідає проповідь другого пришестя Ісуса Христа і близького кінця світу. Із Трійці п’ятидесятники виділяють Святого Духа, вважаючи, що він може вселитися у кожного віруючого, який отримує так звані Божі дари. Для п'ятидесятників характерні містичні моління, віра в чудеса, зцілення і пророцтва. В Україні п'ятидесятники представлені різними течіями: християни віри євангельської, християни євангельської віри, п’ятидесятники, євангельські християни в дусі апостольському тощо.

 

- Р -

 

Раціоналізм – філософський напрям, що вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання.

Реалізм – у середньовічній філософії напрям, що ґрунтувався на визнанні того, що загальні поняття є реальними духовними сутностями і субстанціями речей.

Реальність – те, що існує насправді, поза свідомістю – об’єктивна реальність, а у свідомості – суб’єктивна реальність.

Регрес – перехід від вищих форм поступу до нижчих, рух назад, зміни на гірше.

Релігія – (від лат. religio – набожність, святиня, предмет культу) ірраціональна сторона духовного світу людини; специфічний тип світогляду; віра в існування надприродних сил (Бога).

Релятивізм – методологічний принцип, який полягає абсолютизації відносності й умовності змісту пізнання, а також моральних норм і принципів.

Рефлексія – (від лат. – обернення назад) спосіб мислення, що спрямований на осмислення і усвідомлення пізнавального акту й пізнання внутрішнього світу людини.

Реформація– соціально-політичний та релігійний рух XVI-XVII ст. в Європі, спрямований проти феодалізму та католицької церкви.

Речовина– один з видів матерії, що має просторову обмеженість, масу спокою і є предметом дослідження фізики, хімії тощо.

Риторика– ораторське мистецтво, наука про красномовство, що вивчає способи побудови мовлення з метою переконання слухачів й досягнення естетично-емоційного ефекту.

Ритуал – одна з форм символічних дій, що виражає зв’язок суб’єкта з системою соціальних відносин і цінностей.

Річ– окремий предмет об’єктивного світу, що має відносну відособленість та сталість.

Розвиток – незворотна, спрямована й закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, поступальна зміна явищ матеріального і духовного світу.

Розсудок – спосіб інтелектуальної діяльності відповідно до заданих схем і шаблонів, без проникнення у змістовну сутність поняття.

Розум – вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту.

Рух – спосіб існування матерії, невід’ємна властивість будь-яких її утворень, що охоплює собою всі зміни та процеси, які відбуваються у сфері природи і духу.

- С -

Сакралізація – введення у статус священного предметів, явищ, подій, людей тощо.

Сакральне(від лат. sacer священний) — наділене божою благодаттю. Таким є релігійна віра, таїнства, церква, особи, зведені в священицький сан, речі і дії, що відносяться до релігійного культу. Сакральне, на відміну від мирського, є релігійно санкціонованим.

Сакральний – той, що відноситься до сакрального, священного.

Самосвідомість – усвідомлення людиною чи со

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.