Адміністративна юстиція в Німеччині

Система адміністративної юстиції в Німеччині визначається Конституцією ФРН 1949 р., Положенням про адміністративні суди від 21 січня 1960 р. (в редакції від 1992 р.).

Як і у Франції, у ФРН в основу побудови системи адміністративних судів покладено територіальний принцип. Вищим органом адміністративної юстиції цієї країни є Федеральний адміністративний суд. Судами другої інстанції є Вищі адміністративні суди, утворені по одному у всіх землях ФРН, крім Нижньої Саксонії і Шлезвиг-Гольштейна, де діє загальний суд для двох земель. У деяких землях за традицією вищі адміністративні суди називаються адміністративними судовими палатами. Низовою, первинною інстанцією по розгляду адміністративних спорів є суди з адміністративних справ, створені в містах (округах). (Наприклад, адміністративний суд в м. Кельн).

Федеральний адміністративний суд, як правило, - касаційна інстанція. Інколи цей суд розглядає справи по першій інстанції. Наприклад, до компетенції Федерального адміністративного суду віднесений розгляд по першій інстанції спорів неконституційного характеру між землями або між землями і федерацією; звернень федерального уряду з вимогою визнати неконституційною діяльність деяких об'єднань громадян (партій, спілок та ін.); деяких позовів проти федеральних органів.

Основна маса адміністративних спорів розглядається судами другої інстанції, тобто вищими адміністративними судами земель. До їх компетенції входить розгляд апеляційних скарг, а за деяких умов і касаційних скарг на рішення місцевих адміністративних судів, а також найбільш важливі справи по першій інстанції.

Суди адміністративної юстиції незалежні як від адміністрації, так і від загальних судів. Ця незалежність носить певною мірою формальний характер, оскільки варто врахувати, що призначення членів Федерального адміністративного суду і членів Вищих адміністративних судів земель відбувається за участю міністрів внутрішніх справ земель і федерального міністра.

Місцеві адміністративні суди складаються з президента, директорів (до 10 і більше) і членів суду, кількість яких залежить від необхідності, обумовленої завантаженістю суду. У кожному суді утворюється президія і судові палати. Роль президії зводиться до розподілу справ між палатами. Справи розглядаються судовою палатою у складі трьох професійних суддів і двох “почесних суддів”. Інституту почесних суддів присвячений спеціальний розділ Закону “Про адміністративне судочинство” від 21.01.1960 р.

Вищі адміністративні суди земель складаються з президента, сенат-президента і професійних суддів. Справи розглядаються сенатами (колегіями), як правило, у складі трьох суддів.

Закон “Про адміністративне судочинство” докладно регулює питання підсудності, які особливо гострі в умовах ФРН, де паралельно діє декілька систем спеціалізованих судів (фінансові, трудові, соціальні). Закон забороняє сперечання про підсудність, встановлює преюдиціальну силу рішень загальних і спеціальних судів для судів, що розглядають адміністративні справи.

Можна виділити наступні риси адміністративної юстиції ФРН:

- скаржником (позивачем) можуть бути, а на практиці і є, не тільки громадяни, але й організації (компанії, корпорації і т.д.);

- звернення до адміністративного суду, за загальним правилом, можливе лише після незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку.

Адміністративні суди мають широку компетенцію. Вони можуть розглядати позови (скарги) як на індивідуальні адміністративні акти, що порушують суб'єктивні права громадян і організацій, так і на нормативні акти адміністративних органів. Не можуть бути оскаржені законодавчі і судові акти.

Адміністративні суди не контролюють відповідність закону дій, рішень адміністративних органів. Не розповсюджується судовий контроль на рішення представників виконавчої влади, що базується на вільному розсуді останніх, тобто саме на ту сферу діяльності, де порушення суб'єктивних прав,законних інтересів громадян і юридичних осіб зустрічаються найбільш часто. Відомі адміністративісти ФРН Беттерман, Фелікс, Форстхо фвідзначають, що вважаються заснованими на вільному розсуді такі рішення, які прийняті в порядку особистої відповідальності і відповідно до розуміння норми права правомочною особою для досягнення встановленої законом мети.

Позови, що розглядаються в адміністративних судах ФРН, прийнято поділяти на три види: 1) позови, що оскаржують акти управління; 2) позови про видання акта; 3) позови про встановлення факту видання акта.

У позовах, що оскаржують акти управління (наприклад, правоохоронних органів), позивач вказує на дефекти форми або змісту даного акта. Два останніх позови на практиці мають менше значення. Позови про видання акта представляють собою прохання (вимогу) зацікавленої особи про винесення судом рішення, що зобов'язує орган управління видати акт, тобто вчинити дію, в якій зацікавлений позивач (скаржник). У позовах третього виду перед судовими органами ставиться питання про визнання наявності (позитивний позов про визнання) або відсутності (негативний позов) правовідносин, або про анулювання акта.

Оцінюючи німецьку систему адміністративної юстиції, слід звернути увагу на такі її вади. Вона ускладнена і формалізована. Велика кількість судових органів різноманітних систем (загальної, конституційної, адміністративної, трудової, фінансової, соціальної, військової) юрисдикції призводить до того, що спори про підсудність всередині системи і про розмежування компетенції між системами мають постійне місце на практиці.

Поиск по сайту: