Адміністративна юстиція у Франції

Сучасна адміністративна юстиція Франції - продукт двохсотлітнього розвитку системи органів державного управління. Для неї характерна традиційно сильна централізація і наявність відокремлених адміністративних судів, ретельна розробленість правових приписів, що регулюють їх діяльність, висока правова культура.

Існуюча зараз у країні система адміністративної юстиції почала формуватися після Великої французької революції. Теорія поділу влади суттєво вплинула на запровадження адміністративної юстиції. Систему адміністративної юстиції у Франції складають цілком самостійні адміністративні суди, що не підпорядковуються ніяким органам. Судові функції адміністративних судів стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної – вибори; економічної – військова економіка, планування, будівництво; соціальної – громадська безпека, професійні корпорації, благоустрій міст, захист навколишнього середовища; культурної – реформа освіти, державне навчання; моральної – цензура преси і кіно.

Спеціалізація судів у питаннях управління допомагає їм глибше проникати в суть аналізованих справ, приймати кваліфіковані рішення. Ротація адміністрації і судів, що практикується у Франції, сприяє зміцненню порозуміння і довіри між ними. Адміністрація більше довіряє адміністративному суду, ніж загальному, тому що бачить, що перший краще розбирається в роботі установи. Разом з тим, тісні взаємовідносини між адміністрацією і судом іноді несприятливо відбиваються на неупередженості й об'єктивності суду.

До адміністративних судів відносяться низові суди (регіональні і спеціалізовані), апеляційні і Державна рада.

Система адміністративної юстиції у Франції побудована таким чином. Територія Франції поділена на 25 округів (кожний округ включає від двох до семи департаментів), у кожному окрузі створюється адміністративний суд (трибунал), що діє як суд першої інстанції (наприклад, трибунали округів Сени, Парижа, Руану і т.ін.).

Адміністративний суд (трибунал) складається з голови і трьох-чотирьох членів, які призначаються урядовим декретом за поданням Міністра внутрішніх справ, узгодженим з Міністром юстиції. Організаційно адміністративний суд(трибунал) перебуває в подвійному підпорядкуванні – органам внутрішніх справ та органам юстиції.

Адміністративний суд (трибунал) має право розглядати скарги на всі акти, видані органами виконавчої влади. Можливе оскарження актів, що порушують суб'єктивні права, а також актів, що носять нормативний характер (не підлягають оскарженню акти, що мають силу закону, усі виконавчі акти, схвалені спеціальним законом,і судові акти). Можна, наприклад, оскаржити рішення місцевих органів по обкладенню податками, рішення муніципалітетів про земельні ділянки, випадки перевищення влади та ін..

До спеціалізованих адміністративних судів відносяться: Рахункова палата, дисциплінарні суди, суди з питань соціального забезпечення, що займаються пенсіями й іншими допомогами. Доцільність створення спеціалізованих судів пояснюється ефективністю вузької спеціалізації службовців адміністрації (як у випадку з Рахунковою палатою), а також можливістю залучення представників громадськості до участі в розгляді справ.

Постанови регіональних адміністративних судів можуть бути оскаржені в апеляційні суди, створені в 1987 р. для полегшення роботи Державної ради(декрет від 31.12.1987р.). Їх усього п'ять. Кожний із них поділений на дві або три палати. Головами судів є члени Державної ради. Рішення по скаргах приймаються палатами, а у виняткових випадках – пленумами судів. До апеляційних адміністративних судів надходять скарги на рішення адміністративних судів першої інстанції, за винятком деяких категорій справ, що оскаржуються безпосередньо в Державну раду. На рішення адміністративних апеляційних судів в Державну раду можуть бути подані касаційні скарги.

Державна рада є вищою інстанцією в системі адміністративних судів Франції. Державна рада складається з п’яти відділів: чотирьох консультативних і одного судового(в ньому 10 підвідділів). Державна рада як вищий адміністративний суд виносить по першій і останній інстанції рішення з найбільш важливих справ: за скаргами з метою скасування декретів Прем'єр-міністра або Президента республіки, а також нормативних актів, прийнятих міністрами;щодо спорів, які стосуються статусу вищих державних посадових осіб; за скаргами про законність адміністративних актів, сфера застосування яких виходить за межі одного адміністративного суду;щодо спорів, що виникають з юрисдикції адміністративних судів за кордоном або у відкритому морі. Як суди другої й останньої інстанції Державна рада виносить рішення за скаргами і протестам на рішення апеляційних і спеціалізованих, а в окремих випадках – і регіональних адміністративних судів.

До 1953 р. Державна рада розглядала також значну кількість справ по першій інстанції, у зв’язку з чим компетенція місцевих адміністративних судів була істотно обмежена, а Державна рада перевантажена. За свідченням М. Валіна, до кінця 1953 р. в Державній раді зібралося близько 26000 нерозглянутих справ. Усе це викликало до життя реформу 1953 р.

За французькою теоретичною доктриною, законодавством і практикою головне завдання адміністративних судів полягає в перевірці законності адміністративних актів.

Поиск по сайту: