Сучасний етап розвитку міграційних процесів в Україні. – 1 чол. Статистичні дані. Світові дані для порівняння за 2012 рік, як що можна

Згідно з даними Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) 2012 року, близько 7 млн. громадян України (15% населення) виїхали працювати за кордон. Основними країнами призначення є Росія, США, Німеччина, Молдова, Білорусь, Ізраіль, Польща, Чехія, Угорщина, Канада, Іспанія та Італія.
За прогнозами Інституту демографії й соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Україну у перспективі до 2061 року може очікувати зменшення працездатного населення на 30 %. При цьому, Україну покидають найбільш підготовлені, енергійні люди, що в умовах демографічного спаду може створити значні труднощі для розвитку держави.

У той же час, за інформацією Міжнародної організації міграції (МОМ), Служби Безпеки (СБ), в Україні на 2011 р. налічувалося 5,25 млн. іммігрантів (11,6% населення). Україна є країною транзиту нелегальних мігрантів, у першу чергу – частиною Центральноєвропейського маршруту – одного з п’яти основних транскордонних маршрутів незаконної міграції, який пролягає через Росію, Україну, Польщу, Словаччину, Угорщину до країн Західної Європи. Проте, у зв’язку з економічною кризою та завдяки своєму геополітичному становищу Україна з транзитної країни поступово перетворюється також на країну призначення та осідання нелегальних мігрантів.

Насамперед це вихідці з країн СНД (Росія 2,7 тис., Узбекистан – 2,2 тис., Азербайджан – 1,8 тис.), на другому місці – азіатські країни (Китай - 219, Туреччина – 120, В’єтнам – 92, Афганістан - 63, Сирія - 54), потім африканський континент (Нігерія - 105, Сомалі - 71, Камерун - 41, Туніс - 30), Європа (Румунія – 35, Польща –31, Німеччина - 26, Латвія - 15) та інші.
Негативні прояви даної тенденції вже на обличчя. По-перше, збільшилася нелегальна імміграція в Україну. За даними Міністерства внутрішніх справ (МВС), в Україні перебуває до 55 тис. нелегалів. У 2011 р. з України було видворено понад 13 тис. чол., А в березні 2012 р. виявлено 779 порушень міграційного законодавства. По-друге, спостерігається криміналізація іммігрантів. У березні 2012 р. в Криму у громадянина Узбекистану було вилучено 24 тротилових шашки і екстремістська література, а перестрілка міліції з бандою громадянина Російської Федерації Дікаєва в Одесі викликала суспільний резонанс. Більш того, в 2011 р. виявлено 14 фактів незаконного працевлаштування мігрантів. По-третє, щорічно з економіки України іммігранти пересилають і вивозять 40 - 45 млрд. грн. Також іммігранти створюють зайву конкуренцію у сфері дрібної і роздрібної торгівлі, оскільки вони контролюють до 45% даної сфери економіки України.

На сучасному етапіважливе значення для України мають внутрішні міграції населення, тобто міграції, що відбуваються між її регіонами, областями, населеними пунктами. За їх рахунок значно зросло і продовжує зростати населення міст України, що поновлюється вихідцями з села. Як правило, при внутрішньообласних міграціях населення осідає, в першу чергу, в найбільших містах та обласних центрах. Тепер найвища інтенсивність постійних міграцій припадає на внсокоіндустріальні області Донбасу і Придніпров’я (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька) та Півдня України (Автономна Республіка Крим, Херсонська область).

В наслідок Чорнобильської катастрофи (1986р.) радіоактивним пилом було забруднено близько 54,6 тис. кв. кілометрів території України. Станом на 1 лютого 2002 р.: чисельність постраждалих від Чорнобильської катастрофи склало 3.368.814 осіб. Всього протягом 1986-1996 рр. із зони відчуження було евакуйовано 164 тис. людей.

У західних областях України, де питома вага сільського населення є значно вищою, постійні міграції із села в місто виходять за межі областей. Чимало сільських жителів із західного регіону, а також північної та центральної частин України, переселяються до міст Донбасу, Придніпров’я та Півдня нашої країни. В міжобласних міграційних потоках “село-місто” склалась стійка тенденція притягання їх до найбільших міст України: Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецька, Львова, Запоріжжя, Кривого Рогу.

Типовими сезонними міграціями є поїздки населення західних та північних областей на збір зернових, баштанних та інших культур в області українського Степу (Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську) та Кримську автономію. На сезонні заробітки до Донбасу, у Придніпров’я, та на південь України виїжджають будівельні бригади з Карпат, Передкарпаття, деяких поліських областей.

Вищеназвані сезонні міграції зумовлені економічними причинами, суттєвий вплив спричиняють також соціально-культурні умови. Так, чимало жителів різних регіонів України виїжджає на відпочинок, лікування в будинки відпочинку, на курорти, в санаторії, пансіонати на Південний берег Криму, в Одесу, Карпати, Закарпаття, Передкарпаття, в інші місця нашої країни.

Чимало молоді їде з різних регіонів у великі міста України здобувати освіту. До сезонних міграцій належать різні туристські маршрути в межах України та інтенсивні “маятникові” міграції навколо міст-мільйонерів — Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, а також навколо великих міст – Запоріжжя, Львова, Луганська, Маріуполя, Миколаєва та ін. Окремі з них є центрами притягання робочої сили з населених пунктів не тільки своєї області, але й з окремих адміністративних районів сусідніх областей.

Сьогодні в межах України виокремлюють два райони інтенсивних “маятникових” міграцій. Перший – район Донбасу, де знаходиться найбільша в Україні Донецько-Макіївська міська агломерація. Для району характерний високий рівень урбанізації (в Донецькій області питома вага міського населення становить 90 відсотків, а в Луганській — 87 відсотків). Район відзначається високим індустріальним розвитком, густою мережею доріг, що й зумовило в ньому інтенсивні “маятникові” міграції.

Другий район інтенсивних “маятникових” міграцій — області Західного регіону України – Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька. Тут головною причиною розвитку міграцій зазначеного типу є значна щільність сільських і міських поселень та сприятлива вікова структура. В “маятникових” міграціях тут найбільшу участь беруть сільські жителі — 90 і більше відсотків.

1. Регулювання міграц. процесів на законодавчо-правовому рівні

Геннадій МОСКАЛЬ

Система нормативних актів у сфері регулювання міграційних процесів Сучасні міграційні тенденції істотно впливають на формування національної політики, й, на думку фахівців, у найближчій перспективі цей вплив значно посилиться. Специфіку ситуації для України визначає те, що вона тривалий час перебувала в складі колишнього СРСР і тому була відірваною від світової практики та міжнародно-правових норм регулювання міграційного руху населення. Набуття незалежності республіками колишнього СРСР позначилося на міграційних процесах в Україні, спричинивши поширення масових потоків біженців, репатріантів, шукачів притулку тощо.

Оберіть зручний розмір тексту:

Міграційне право України позиціонується як самостійна галузь національної правової системи, спираючись на науково обґрунтований, відпрацьований на практиці зв'язок відповідних інститутів і норм. Отже, система правових актів, які є джерелами міграційного права України, охоплює Конституцію України, закони, постанови Верховної Ради, міжнародні договори України, рішення Конституційного Суду, акти Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судові прецеденти тощо.

У Конституції України відображено загальновизнані демократичні принципи, норми і стандарти у сфері міграційного права. Показовою в цьому сенсі є ст. 33, де зазначено, що особі, яка на законних підставах перебуває на території України, гарантуються права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, а для громадян України, що перебувають за кордоном, — право повертатися в країну.

Це положення доповнено правами та обов'язками, гарантованими ст. 26: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України». Ст. 25 виключає можливість позбавлення громадянства, вигнання за межі України або видачу громадянина України іншій державі. У ст. 92 зазначено, що такі важливі інститути міграційного права, як громадянство, статус іноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами. Також у Конституції України відображено поняття «корінні народи» (ст. 11; 92, п. 3; 119) та «депортовані народи» (ст. 138, п. 9) [1].

Отже, Конституція України закріплює основні принципи щодо міграції та здійснення реєстрації фізичних осіб, а також окреслює правове поле для нормативних актів, у яких мають конкретизуватися права та свободи громадян, іноземців та осіб без громадянства тощо.

Основними нормативно-правовими актами з питань громадянства України є Закон України “Про громадянство України” та Указ Президента України від 27 березня 2001 року № 215 “Питання організації виконання Закону України “Про громадянство України”, яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень.

Оформлення набуття громадянства України здійснюється виключно за ініціативою особи. Клопотання про набуття громадянства України може подати не тільки особа без громадянства, а й іноземець, який зобов’язується припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту реєстрації його громадянином України.

Особи, які набули громадянство України та взяли зобов’язання припинити іноземне громадянство, документуються тимчасовими посвідченнями громадянина України терміном до 2 років. Паспорти громадянина України таким особам видаються лише після припинення ними іноземного громадянства або в разі подання декларацій про відмову від іноземного громадянства.

Поиск по сайту: