РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕМ ДИСЦИПЛІНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет

Будівництва і архітектури

МОНІТОРІНГ ДОВКІЛЛЯ ТА ІНЖЕНЕРНІ

МЕТОДИ ОХОРОНИ БІОСФЕРИ

Методичні вказівки

До вивченню дисципліни

для студентів за напрямом підготовки “Будівництво”

спеціальностей 7.0921.08 “Теплогазопостачання і вентиляція”;

Споруди і обладнання водопостачання

та водовідведення” і напрямом, підготовки “Водні ресурси” спеціальності 7.0926.02 “Водопостачання та водовідведення”

Київ 2004

УДК 627.92

ББК 28.08

М77

Укладачі: В.В.Трофімович, канд. техн. наук, професор

О.А.Василенко, канд. техн. наук, професор

П.Л.Зінич, канд. техн. наук, доцент

І.В.Клімова, канд. техн. наук, асистент

Рецензент О.В.Задоянний, канд. техн. наук, доцент

Відповідальний за випуск В.В.Трофімович, канд. техн. наук, професор

Затверджено на засіданні кафедри охорони праці і навколишнього середовища, протокол №11 від 25.05.2004р.

Моніторинг довкілля та інженерні методи охорони біосфери: Методичні вказівки

М77 до вивчення дисципліни / Уклад.: В.В.Трофімович, О.А.Василенко, П.Л.Зінич, І.В.Клімова – К.: КНУБА, 2004. – 58 с.

Містять вибір методів очищення викидів атмосферного повітря залежно від видів забруднювачів інженерні методи охорони водних ресурсів та довідкові таблиці (в додатках).

Призначені для студентів усіх форм навчання за напрямом підготовки “Будівництво” спеціальностей 7.0921.08 “Теплогазопостачання і вентиляція”; 7.0921.09 “Споруди і обладнання водопостачання та водовідведення”; напрямом підготовки “Водні ресурси” спеціальності 7.0926.02 “Водопостачання та водовідведення”.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Мета і завдання вивчення дисципліни. Інженери-будівельники спеціальностей “Теплогазопостачання і вентиляція”, “Споруди і обладнання систем водопостачання і водовідведення” і “Водопостачання і водовідведення” під час своєї професійної діяльності беруть активну участь у природокористуванні та охороні біосфери від антропогенного впливу. В блоках професійно-навчальних дисциплін і дисциплін підготовки спеціаліста розкривається система знань і умінь у природоохоронному напряму.

Вивчення дисципліни базується на знаннях, отриманих при вивченні курсів “Основи екології”, “Інженерна геодезія”, “Фізика”, “Хімія”, “Основи системного аналізу” і доповнює основу для засвоєння дисциплін, у яких передбачається вивчення технологій очистки викидів у атмосферу, скидів у природні водойми і ґрунти.

Метою вивчення дисципліни є отримання знань про сучасну організацію вивчення забруднення і змін в біосфері, прогнозування стану довкілля і запобігання його погіршенню.

1. Програма дисципліни.Вступ. Загальні проблеми забруднення і захисту біосфери. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища.

2. Регіональний і глобальний моніторинг довкілля. Загальне визначення моніторингу, його складові. Задачі, система показників, моделювання. Моніторинг окремих складових біосфери. Організація служб моніторингу біосфери.

3. Джерела і забруднювачі атмосфери, механізм розповсюдження. Первинні і вторинні забруднювачі. Фактори масопереносу в атмосфері. Вплив турбулентності, розподілення температур у атмосфері, рельєфу місцевості. Теорії розсіювання в атмосфері. Інженерні методи розрахунку концентрацій забруднень у повітрі. Нормування забруднення атмосфери.

4. Інженерні методи охорони атмосферного повітря. Вплив забруднювачів атмосфери на навколишнє середовище. Організаційні, технологічні і технічні заходи. Вибір методів очищення викидів залежно від видів забруднювачів і їх фізико-хімічних властивостей.

Основне устаткування для очистки викидів. Інженерні методи розрахунків.

5. Інженерні методи охорони водних ресурсів. Забруднення водойм промисловими і міськими стічними водами. Методи визначення, вимірювання і реєстрації забруднень водних джерел. Процеси самоочищення в природних водоймах. Методи очистки стічних вод, вилучення і утилізації цінних домішок. Роль мікроорганізмів, вищої водної рослинності, риб та інших організмів у очистці води. Вплив атмосферних факторів на біопродуктивність водоймищ. Підземні води, їх охорона і поновлення. Захист малих рік від забруднення і виснаження. Відновлення якості води водоймищ.

6. Інженерні методи охорони ґрунтів та надр. Забруднення ґрунтів та надр, основні джерела і забруднюючі речовини. Попередження забруднення. Збір, класифікація, нейтралізація і вторинне використання твердих відходів. Боротьба з ерозією ґрунтів, рекультивація сільськогосподарських угідь і “промислових пустель”. Знешкодження і поховання радіоактивних відходів.

7. Охорона рослинних ресурсів. Роль рослин у кругообігу речовин у природі; процеси фотосинтезу. Стан і види рослинних ресурсів на Землі. Значення лісу і лісових ресурсів. Лісові пожежі, екологічні збитки. Грунто-захисне і водоохоронне значення лісів. Вплив лісів на клімат. Вплив забруднень навколишнього середовища на рослинні ресурси суші. Інженерні методи захисту рослинних ресурсів.

8. Охорона тваринного світу. Тваринний світ як складова частина екологічної системи Землі. Скорочення чисельності тваринного світу – результат діяльності людства. Правові основи захисту тваринного світу. Головні напрямки діяльності з охорони тваринного світу.

9. Охорона ландшафтів. Ландшафти та їх види. Зміна ландшафтів у промислових районах. Правова охорона ландшафтів. Розвиток і сучасний стан заповідної справи.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕМ ДИСЦИПЛІНИ

2.1. Вступ. Моніторинг довкілля як діяльність у системі управління якістю навколишнього природного середовища сформульована з початком (1971) міжнародного усвідомлення проблеми [2, 393]. Загальноприйняте визначення моніторингу було запропоноване акад. Ю.А.Ізраелем [18]. Нині моніторинг навколишнього середовища на різних рівнях і з різним змістом здійснюється майже всіма країнами світу. В Україні ця діяльність здійснюється під керівництвом Управління моніторингу Міністерства охорони природного навколишнього середовища.

2.2. Обсяги робіт з моніторингу визначаються рівнями за територіальною ознакою і блоками за узагальненою характеристикою змісту [1, 4-25].

Рівні (в напрямку збільшення масштабу) можуть бути: глобальний (біосферний), державний (національний), регіональний, обласний, районний, у межах полігона або об’єкта. Останні три рівні можуть оцінюватись як локальні. З огляду на зміст досліджень і прогнозування найбільшу цінність складає моніторинг, який може вважатись комплексним. Для глобального моніторингу комплексність забезпечується двома блоками: екологічним і фізичним. У свою чергу екологічний блок об’єднує три підблоки: біологічний і геохімічний (для гідросфери), геосистемний (для наземних екосистем).

Для локальних рівнів характерним за змістом є санітарний блок. Системи показників відповідають характеристикам окремих абіотичних і біотичних факторів і їх сукупностям.

Засоби і служби для здійснення моніторингових досліджень визначаються залежно від рівня і змісту блоків [2, 393-418, 190-197].

Прогнозування, як складовий елемент діяльності з моніторингу здійснюється на основі моделювання систем. Моделі можуть бути: фізичні, концептуальні, графічні, математичні, машинно-експериментальні [4, 197-205].

Екологічні дослідження проводяться і узагальнюються з обраним масштабом картографування і відповідними аксонометричними категоріями
[1, 15, 16]. В Україні моніторинг здійснюється на шести рівнях:

державний (М – 1:1 000 000 і 1:500 000),

регіональний (М – 1:500 000 і 1:200 000),

обласний (М – 1:200 000 і 1:100 000),

районний (М – 1:5 000 і 1:25 000),

полігону (М – 1:10 000 і 1:5 000),

об’єкту (М – 1:2 000 і 1:500).

1 см² карти обраного масштабу відповідає одному об’єкту спостережень, від якого отримується і узагальнюється інформація.

Залежно від масштабу обирають методологію і засоби: від дистанційного дослідження до лабораторно-інструментального на об’єктах і полігонах.

Блоки геохімічних досліджень охоплюють ландшафти, ґрунти, вивчення забруднення атмосферного повітря і водних об’єктів.

2.3. В сучасний період визначився перелік основних антропогенних джерел забруднення атмосфери: транспорт, енергетика, промисловість з нафтопереробкою, переробка і знищення відходів. Крім того, розглядаються і природні джерела.

Розрізняють первинні і вторинні забруднювачі атмосфери. В складі первинних забруднювачів: CO, CO₂, SO₂, NO, C_XN_Y, аерозолі, свинець, бенз-а-пірен; вторинні забруднювачі утворюються в наслідок атмосферних реакцій, в їх числі: NO₂, SO₃, HNO₃, H₂SO₄, H₂O₂, NO₃, SO₄, O₃, пероксиацетилнітратні [6, т.1, 125-126, 169-170, 547-548; 5, т.2, 154-157].

Крім хімічного перетворення в атмосфері відбуваються фізичні процеси: сухе осадження, всередині – хмаринне вимивання і конденсація, підхмарне вимивання, вимерзання в високих шарах тропосфери.

Хімічне і фізичне перетворення відбуваються в потоках перенесення (Global pollution. Problems for the 1990s Howard Bridgman. 1990 Belhaven Press. London). Закономірності процесів перенесення в атмосферному повітрі і водному середовищі розглядаються в джерелах [2; 3; 6].

Рух середовища розглядається як турбулентний, в якому визначальними факторами є: перенесення із середньою швидкістю, турбулентне перемішування і вплив температурної стратифікації.

Теоретична модель розподілення концентрацій базується на рівнянні перенесення домішків у диференційній формі для одиничної фіксованої маси.

Такий підхід у випадку атмосферного перенесення називається теорією градієнтного перенесення або К-теорією.

На основі К-теорії ГГО ім. Воєйкова розроблена методика інженерного розрахунку розсіювання, яка покладена в основу нормативного документа
ОНД-86 [7]. Методика дозволяє враховувати форму рельєфу, забудову території.

Нормування забруднення атмосфери ґрунтується на системі гранично-допустимих концентрацій – ГДК для виробничої зони і в атмосферному повітрі [9].

Здійснюється нормування шляхом встановлення граничнодопустимих викидів (ГДВ) від виробничих джерел [3, 142-145; 7].

2.4. Речовини, присутні в атмосфері, визначаються як забруднюючі, фактом їх негативного впливу на навколишнє середовище. Забруднювачі повітря впливають на здоров’я людей, на тваринний світ, на рослини, матеріали, властивості атмосфери (видимість, опади, в т.ч. кислі, метеоумови в глобальному масштабі, в т.ч. питання озону, глобального потепління) [3, 110-115].

Забезпечення нормативних вимог шляхом обмеження потужності джерел досягається створенням систем очищення викидів, організаційних і технічних заходів. Системи очищення створюються залежно від фізико-хімічних властивостей забруднювачів. Дисперсний склад пилу класифікується по п’яти класифікаційних групах, яким відповідають класи пиловловлювачів [3, 166 – 168; 10; 11]. В різних класах пиловловлювачів використовуються різні механізми: гравітаційний, інерційний, дифузійний, електричний.

Найпростіші пиловловлювачі – пилоосаджувальні камери, забезпечують осадження пилових часток з розмірами і масою, для яких час осадження по висоті камери відповідає часу горизонтального руху запиленого потоку по довжині камери.

Найпоширені пиловловлювачі – циклони – різного призначення [10, 11]. Інтенсифікація механізму пиловловлювання досягається використанням водяної плівки на поверхнях осадження аерозольних часток (циклони з водяною плівкою, пиловловлювачі, вентиляційні мокрі-ПВМ). Якщо пил – цінний високодиспергований продукт, то він повертається до корисного використання після рукавних і електричних фільтрів. Більш складною задачею є очищення відкидних газів від газоподібних забруднювачів. Використовуються різні методи: абсорбція (розчинення забруднюючих компонентів у рідинній фазі), адсорбція (поглинання компонентів – забруднювачів поверхнею адсорбентів – активоване вугілля та ін.), конденсація (переведення з газової фази в рідинну), хімічне перетворення (з переведенням газових речовин у нерозчинний осад або в безпечні компоненти), термічне (в т.ч. термокаталітичне) знешкодження, біологічне очищення (на поверхнях носіїв іммобілізованих специфічних мікроорганізмів).

Організаційні заходи з захисту атмосфери вирішуються на підприємствах за конкретних умов. Рекомендована структура діяльності представлена в джерелі [8; 20] і закріплюється в якості додатка до проекту ГДВ для кожного підприємства.

2.5. Інженерні методи охорони водних ресурсів.

Джерела забруднення водних об’єктів досить різноманітні: стічні води різних категорій (побутові, промислові, атмосферні), змив добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь, скид забруднювачів з різних плаваючих засобів, вимивання різних речовин пойм під час повені, миття транспортних засобів на берегах та інше [2, 15]. Формування якості води у водному об’єкті здійснюється під впливом природних і антропогенних факторів. Кількість забруднень у воді водного об’єкта визначається концентрацією цієї речовини в одиниці об’єму і вимірюється в мг/л або в г/м³. Використання води водних об’єктів регулюється Водним кодексом України [12, 15]. У Водному кодексі визначені основні правила користування водними об’єктами, організації, які відповідають за стан, обов’язки водокористувачів, порядок подання дозволу на спецводокористування, відповідальність за порушення, міжнародні відносини при сумісному користуванні водними об’єктами. Умови скиду стічних вод у водні об’єкти рекомендуються санітарними нормами, в яких визначені категорії водокористування і вимоги до води водного об’єкта після скиду в нього стічних вод, вимоги до стічних вод, що скидаються.

Згідно з санітарними нормами, всі забруднювачі розділені на групи згідно з лімітуючим показником шкідливості (ЛПШ): загально-санітарний, санітарно-токсилогічний, токсилогічний, органолептичний і рибогосподарський.

Для кожної групи визначено граничнодопустиму концентрацію з відповідним класом шкідливості: 1 – надзвичайно шкідливі; 2 – шкідливі; 3 – не дуже шкідливі; 4 – помірно шкідливі. Враховуючи аддитивність забруднень одного і того ж ЛПШ, необхідно дотримуватись в контрольному отворі для речовин одного і того ж ЛПШ виконання умови:

,

де С_і – концентрація і-ї шкідливості в скиді, мг/л;

ГДК_і – граничнодопустима концентрація цієї ж шкідливості, мг/л.

При визначенні необхідного ступеня очистки стічних вод враховують процеси самоочищення в природних водоймах, які пов’язані з розбавленням стічних вод водою водойми, фізико-хімічними процесами, життєдіяльністю рослинного і тваринного світу водойми. Процеси розповсюдження домішок у воді проточної водойми описуються рівнянням турбулентної дифузії. Основною метою розв’язання цього рівняння є визначення коефіцієнта змішування γ, який показує, яка частка води ріки змішується зі стічними водами [13; 14; 15]. Числовий метод розв’язання дозволяє отримати розповсюдження забруднень у плані і визначити, коли струмінь стічних вод досягне протилежного берега, або створ, де концентрації забруднень вирівняються. Застосування цього методу дозволяє отримати також об’ємне розповсюдження забруднень у непроточній (або слабо проточній) водоймі.

Інженерний метод визначення коефіцієнта γ носить назву методу Фролова-Родзіллера, який побудований на напівемпіричному розв’язанні рівняння турбулентної дифузії.

Визначивши коефіцієнт γ, розраховують необхідний ступінь очистки стічних вод за інтегральними показниками і для окремих забруднювачів. Згідно визначеним ступенем очистки стічних вод вибирається технологічна схема очистки, розраховуються споруда, апарати і пристрої, які забезпечать необхідний ефект очистки [13; 14; 15].

Основні методи очистки стічних вод розділяють на: очистку в близьких до природних умовах, на штучно створених спорудах.

Для вилучення із стічних вод завислих речовин застосовують споруди механічної очистки. До них відносяться решітки, пісковловлювачі, первинні відстійники. Для вилучення із стічних вод речовин органічного походження використовують очистку за допомогою мікроорганізмів, тобто біохімічну очистку.

Споруди біохімічної очистки можна розділити на споруди з прикріпленими до інертного носія мікроорганізмами – біологічні фільтри, споруди з плаваючими мікроорганізмами – активним мулом. Для вилучення із стічних вод надлишкової біоплівки і активного мулу влаштовують вторинні відстійники. Після споруд повної біохімічної очистки, при необхідності, передбачають споруди глибокої очистки стічних вод, які базуються на фізико-хімічних методах, або біологічних в природних умовах (біологічні ставки, біоплато). Перед скидом очищених стічних вод у водні об’єкти їх знезаражують хлором або озоном. Вилучені із стічних вод забруднення у вигляді крупних покидів (по решітках), піску (на пісковловлювачах), сирий осад (в первинних відстійниках), надлишковий активний мул або біоплівка (на вторинних відстійниках) обробляються на спеціальних спорудах [14].

Для виробничих стічних вод застосовують різні споруди, які дозволяють направити очищені стічні води на виробництво або скидати в міську мережу водовідведення і далі на міські очисні споруди. Корисні домішки, які вилучені із стічних вод, утилізують [2; 3; 16]. Підземні води використовують для господарсько-питного водопостачання і в харчовій промисловості, де вони є сировиною. Використання підземних вод для потреб виробництва, в яких вода не є сировиною, заборонено. Використання підземних вод для цілей водопостачання виснажує водні горизонти і виникає необхідність їх поновлення. Поновлення підземних горизонтів здійснюється очищеними поверхневими водами, або стічними після їх глибокої очистки. Для цього влаштовуються фільтрувальні басейни або поглинаючі свердловини.

Для відновлення якості водойм застосовуються комплексні методи регулювання всіх скидів стічних вод в басейни ріки з визначенням витрат і якості скидаючих вод. Для поліпшення кисневого режиму використовують аерацію. Відновлення якості пов’язані із значними витратами коштів і застосуванням складних інженерних і організаційних заходів. Найбільш поширеними є розчищення ложа русла і берегів, поновлення рослинного розмаїття по берегах річок і водойм, заборона розорювання земель до урізу води, організація захисних зон по берегах водойм згідно з Водним кодексом України [12].

2.6. Інженерні методи охорони ґрунтів та надр.

Природні процеси в ґрунтах відбуваються дуже повільно впродовж десятків або сотень років і тому природна здатність до самоочищення не може бути основною при здійсненні охоронних заходів. Ґрунтові забруднення у вигляді окремих хімічних компонентів потрапляють у рослини і далі по трофічному ланцюгу – до домашніх тварин і людини. При похованні різних токсичних відходів, коли неможливе, або економічно недоцільне їх знешкодження і переробка, влаштовують спеціальні полігони, конструкція яких повинна бути довговічною і виключати проникнення цих речовин у грунт [1; 3].

Тверді відходи виробництва підлягають сортуванню і первинній переробці з метою їх утилізації і використання як вторинної сировини [1; 3]. Переробка і знешкодження побутового сміття пов’язані з великими енергетичними витратами при спалюванні в спеціальних печах, а також із забрудненням атмосферного повітря.

Накопичення сміття на звалищах (полігонах твердих побутових відходів) вимагає виділення значних площ і породжує ще одне джерело небезпеки – виникнення і накопичення фільтрату, від якого необхідно захищати як поверхню Землі, так і глибинні шари. Концентрація токсичних речовин у фільтраті дуже висока і тому виникає необхідність збору і знешкодження фільтрату на спеціальних окисних станціях із застосуванням складного обладнання. Концентрат, який утворюється на таких станціях, підлягає також складній і дорогій переробці. В Німеччині, наприклад, концентрат випаровують, а твердий залишок підлягає похованню. Заслуговує уваги досвід переробки твердих побутових і промислових відходів, запроваджений у Японії [3]. Великим лихом і нині є ерозія ґрунтів. Крім природної ерозії велике значення мають антропогенні процеси. Для визначення комплексу протиерозійних заходів основним є організація регулярних спостережень, вивчення і аналіз причин, прогнозування природних процесів і антропогенних впливів. Рекультивація і поновлення родючості ґрунтів складається з двох етапів: гірськотехнічного і біологічного. Ці етапи пов’язані з вирішенням низки інженерних і організаційних задач [1; 3; 5].

Для країн, що мають ядерний цикл для постачання АЕС, актуальним є захоронення радіоактивних відходів. Запобігання забруднення ґрунтів, вод, надр досягається різноманітними інженерними засобами, такими як: бетонування основ, поверхневе асфальтування і укриття плівкою, сплавлення високоактивних відходів із скломасою наступним укладанням у міцні і хімічно стійкі контейнери для захоронення. Для вилучення радіоактивних домішок із стічних вод і вентиляційних викидів застосовують досить складні технології.

Використання викопних паливно-енергетичних і сировинних ресурсів породжує багато негативних явищ у біосфері і безпосередньо впливає на людину.

Сучасний стан розвитку технологічних процесів дозволяє переробляти “пусту породу” з метою отримання цінних речовин. Закладання відпрацьованих порожнин пустою породою. Важливе значення для збереження копалин є комплексне і ефективне їх використання, пошук нетрадиційних джерел енергії [3; 5].

2.7. Охорона рослинних ресурсів

Рослинний покрив – найважливіша частина біосфери, яка визначає її стан і процеси в ній. Біомаса рослин складає основну частину загальної біопродуктивності біосфери. Для виробництва продуктів харчування людство використовує тільки 0,1 % приросту біомаси океану, 0,02 % – біомаси лісів і 0,09% - біомаси лугів і степів. Життя на Землі обумовлено безперервним процесом фотосинтезу, який здійснюється в зеленій частині рослин. Рослини сприяють кругообігу речовин в біосфері, який є важливим компонентом біогеоценозу, сприяють формуванню ґрунтового покриву, впливають на хімізм ґрунту і його родючість.

Рослинні спільноти мають ґрунтозахисне, водоохоронне, повітроочисне, кліматорегулююче, санітарно-гігієнічне і культурно-естетичне значення.

Як природний ресурс на першому місці стоять ліси.

Ліси – легені планети.

Раціональне використання лісів, їх охорона, базуються на якісному лісовому кадастрі, генеральному плані лісних меліорацій, а також на комплексному використанні лісних ресурсів. Основні шляхи раціонального використання і поновлення лісів: економне і повне використання деревини; науково обґрунтований розрахунок і розподілення лісового фонду; захист лісу від хвороб і шкідників, лісових пожеж; дотримання норм і правил вирубу лісу; підтримання лісистості території на досягнутому рівні; поновлення корінних типів лісів в процесі експлуатації [16].

2.8. Охорона тваринного світу.

Тваринний світ відіграє велику роль в утворенні ґрунту, формуванні хімічного складу підземних і ґрунтових вод, в утворенні приземної атмосфери. З участю тварин створюються різноманітні ландшафти. Тварини в житті людини – це важливе джерело харчування і технічної сировини для промисловості.

Зміна чисельності тих чи інших видів тварин обумовлено двома головними чинниками: антропогенні зміни умов існування популяцій, видів або цілих груп, а також безпосереднє знищення або розселення деяких видів [16]. Головні напрямки діяльності з охорони і відтворення тваринного світу:

- розроблення низки законів, що регулюють і регламентуючих експлуатацію тваринного світу і його охорону [2];

- відтворення сприятливих екологічних умов для збільшення кількості вимираючих видів;

- усунення можливості забруднення водойм, лісів, ґрунтів, атмосферного повітря антропогенними викидами;

- відтворення тваринного світу на базі новітніх досягнень науки [16].

2.9. Охорона ландшафтів.

Ландшафт – це ділянки суходолів, в межах яких всі природні компоненти (гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність, тваринний світ) утворюють взаємопов’язану і взаємообумовлену єдність.

Залежно від характеру розповсюдження природні ландшафти звичайно розділяють на зональні, інтразональні, екстразональні і азональні [16]. Діяльність людини породила якісно нові ландшафти – антропогенні.

Охорона природи – це охорона природних ландшафтів.

Створення оптимальних антропогенних ландшафтів – основна задача комплексної проблеми охорони природи.

Заповідна справа пов’язана зі створенням заповідників, національних і природних парків, заказників, резерватів, пам’яток природи тощо, а також законів, які регламентують їх існування.

Поиск по сайту: