Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема 9-10. Конфлікти в медичному середовищі



1) Поняття конфліктів.

2) Причини конфліктів.

3) Медично-соціальні причини виникнення конфліктів.

4) Роль психології особистості в конфліктах.

5) Види та класифікація конфліктів (внутрішньоособистісний, міжособистісний, груповий) та медицина.

6) Структура конфліктів.

7) Конфлікти в медичному колективі.

8) Методи вирішення, завершення та попередження конфліктів.

1.Поняття конфліктів.

 

2.Причини конфліктів.

 

3.Медично-соціальні причини виникнення конфліктів.

Основні причини сварок у медичному колективі:

· Строго не встановлені точні межі професійної діяльності і обов’язки тоді виникають труднощі і напруженість у відносинах медичних працівників (такі сварки здійснюються в основному між медичними сестрами, які замінюють одна одну).

Профілактика: встановлювати точні обов’язки кожного і точні межі професійної діяльності.

· Протиріччя в стилях роботи медичних працівників (наприклад зіткнення акуратності і неохайності і т.п.).

Профілактика: стиль роботи медичних сестер має бути по можливості однаковим, оскільки в ідеалі колектив характеризується єдиним стилем роботи.

· Невиконання службових обов’язків (наприклад, відлучення в робочий час і т.п.).

Профілактика: бесіда з колективом старшої медичної сестри, завідуючою відділом, головного лікаря.

· Неввічливість медичних працівників (високомірність, невихованість і т.п.)

Профілактика: підбір належного персоналу.

1. Такт і безтактність в стосунках медичних працівників (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

2. Поняття уваги, її фізіологічна основа, види. Розлади уваги, поведінка медичного працівника з такими хворими (відведено на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

· Мислення – це процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.

Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти й явити, доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Отже, мислення – це вищий пізнавальний процес.

Фізіологічна основа мислення – діяльність кори півкуль великого мозку, яка здійснюється у взаємодії сигнальних систем.

Мислитель на діяльність людини складається з таких операцій (функцій):

1) аналіз – процес поділу на складові частини того, що сприймається;

2) синтез – процес мисленнєвого з’єднання в одне ціле окремих частин;

3) порівняння – встановлення схожості і відмінності ознак та властивостей об’єктів;

4) узагальнення –виділення головного, загального з розрізнених частин;

5) абстракція – перехід від одиничного до загального;

6) конкретизація – перехід від загального до одиничного.

Форми мислення:

· поняття - вищий рівень узагальнення;

· судження – відображає логічні зв’язки між предметами і явищами;

· умовивід – висновок, зроблений з кількох суджень.

Види мислення (за змістом розв’язуваних проблем):

1) наочно-дійове – розв’язування задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, випробування властивостей об’єктивів (властиво і вищим тваринам);

2) наочно-образне – пов’язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них (характерне для дітей молодшого віку – 5-6 років);

3) словесно-логічне (абстрактне) – узагальнення мислення у формі понять і міркувань (формується на основі наочно-дійового наочно-образного мислення в процесі ігрової, навчальної. Трудової і громадської діяльності людини.

Розлади мислення:

1) маячення – уявлення і умовиводи, що не відповідають реальності і в помилковості яких патологічно впевненого в їх правильності суб’єкта неможливо переконати:

· манія впливу – хворі думають, що їх гіпнотизують і т.п.;

· манія величності – хворі вважають себе видатним громадським діячем, вченим, артистом і т.п.;

· нав’язливі ідеї гріховності, самозвинувачення - хворі вважають себе злочинцями і т.п.;

· нав’язливі ідеї самоприниження – хворі вважають, що вони не варті того, щоб до них ставились по-людськи і т.п.;

· нав’язливі іде матеріального руйнування – хворі вважають, що вони, їх рідні, їх діти, місто – все зруйновано і т.п.;

· іпохондричного характеру – хворі вважають, що в них рак шлунку, немає серця і т.п.;

· параноїдна манія переслідування – хворим здається, що все оточення має до нього відношення; більшість людей є ворогами і хочуть їх отруїти чи вбити і т.п.;

· маячні ідеї метаморфози – зміни особистості.

2) Над цінні ідеї – патологічне перетворення природної реакції на реальні події; домінування у свідомості ідей, які не відповідають їх дійсному значенню, супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю. Критичного відношення до них.

3) Нав’язливі думки – думки, уявлення. Згадування. Які виникають мимо волі людини при повній критичності своїх суджень:

· нав’язливі стани, серед яких – фобії;

- агорафобія – страх перед широким простором;

- клаустрофобія – боязнь закритих приміщень і інші.

4) Паралогічне мислення – порушення здатності висловлювати правильні логічні судження.

5) Розенерство – безплідне мудрування” (міркування заради міркування).

6) Сповільнене мислення – хворі розмовляють і думають повільно.

7) В’язке мислення – хворі повторюють одні і ті самі думки.

8) Прискорене мислення – мовне збудження, вихор думок, що швидко змінюють одна одну; непослідовність думок; хворий не встигає закінчити оду фразу, а вже починає іншу.

За такими хворими дуже непросто доглядати. Хворі можуть неправильно розуміти або по своєму тлумачити звернення до них питання. Їхні неадекватні вчинки і висказування викликають роздратованість навколишні. Саме тому такі хворі потребують витримки і високого рівня співчуття. Найкраща форма поведінки для медичного працівника – доброзичливість.

· Мова– основа мислення.

Мова – суспільно-зумовлена система знаків, що служить засобом спілкування в даному суспільстві.

Функції мови:

· спілкування (комунікативна функція) – це головна функція мови;

· означення (сигніфікативна функція);

· вираження (експресивна);

· впливу;

· передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду та знаряддя інтелектуальної діяльності тощо.

Фізіологічна основа мови – центральні механізми (різні відділи кори півкуль головного мозку) і периферичні механізми (функція голосових зв’язків, органів мови і дихання).

Види мови:

1) усна (експресивна) – мова вголос;

2) внутрішнє (імпресивна) – мова про себе і для себе;

3) письмова – мова при писанні.

Оскільки з допомогою речень людина має змогу виражати поняття, судження про предмети і явища, про їх найрізноманітніші властивості, зв’язки, тому мова тісно пов’язана з мисленням. Вона є безпосередньою дійсністю думки.

Розлади мови:

1) Афазія – порушення мови, спричиненні хворобливими процесами:

· динамічна афазія – порушення складного усного і писемного активного мовлення; хворий не може говорити фразами, хоча може повторити слова, назвати предмети і розуміти мову інших;

· еферентна моторна афазія - порушується принцип послідовності; хворий може вимовляти окремі звуки, але не в змозі об’єднати їх у слова;

· аферентна моторна афазія – порушується здатність вибирати потрібні звуки; буває також порушення самостійного письма і письма під диктовку;

· семантична афазія – порушується розуміння логіко-граматичних конструкцій; поєднання з порушенням лічби, просторового мислення;

· сенсорна афазія – порушення здатності розрізняти звуковий склад (труднощі в розумінні усного мовлення);

· амнестична афазія – порушення здатності називати предмети, причому можливість характеризувати їх зберігається; якщо підказати початкові букви, то хворий згадує потрібне слово.

2) Афонія – нездатність голосно говорити; хворий може шепотіти.

3) Дизартрія – розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовленні звуків (особливо приголосних) сповільненому або уривчастому мовленні, заїканні.

Догляд за хворими з розладами мови складає чималі труднощі: персонал часто не може зрозуміти хворого, а хворий не розуміє звернене до нього питання. При догляді за такими хворими від медичних працівників вимагається велике терпіння, спостережливість і чуйність.

· Інтелект (від латинської – розсудок, розуміння) – це мислитель ні здібності людини.

Інтелект – це система всіх пізнавальних здібностей людини, зокрема, здібність до пізнання і рішення проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності.

Форми інтелекту:

1) вербальний інтелект – включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;

2) здатність рішати проблеми;

3) практичний інтелект – вміння адаптовуватись до навколишньої обстановки.

Типи інтелекту:

1. – генетичний (не може бути виявлений жодним тестем);

2. – поведінковий (виявляється в поведінці людини на основі виховання, освіти і спадковості);

3. – вимірюваний (представляється оцінками з тестів).

Інтелект включає в себе набуті знання, досвід, здатність до їх подальшого накопичення і використання при розумовій діяльності.

Мислення являє собою активну функцію інтелекту. Тобто мислення – інтелект в дії.

Посередництвом мови формуються всі поняття, тому мислення, а, отже, і інтелект, неможливі без мови. А мислення і інтелект виражається через мову. Отже мова, мислення, інтелект – тісно взаємозв’язані.

Розлади інтелекту:

1) Олігофренія – це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає під впливом спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів або перенесених у ранньому дитинстві захворювань. Поділяють на 3 форми:

· дебільність - легкий ступіть олігофренії, характеризується примітивність суджень і умовиводів, недостатньою диференціацією емоцій;

· імбецильність – форма олігофренії, яка посідає середнє місце між дебільністю і ідіотією, характеризується сповільненим і непослідовним мисленням; так, можуть писати окремі слова, але реченні скласти не під силу, рахують у межах двох десятків; їхня трудова діяльність має перебувати під постійним наглядом;

· ідіотія – найтяжча форма олігофренії, характеризується практичною відсутністю психічних реакцій і мовлення; не піддаються навчання, не здатні обожити себе, бо не відрізняють їстівне від неїстівного.

2) Слабоумство (деменція) – це стійке збіднення і спрощення психічної діяльності, що характеризується зниженням пізнавальних процесів, збідненням емоцій і порушенням поведінки; виникає у більш пізньому періоді життя під дією патогенних факторів. Поділяють на:

· тотальне слабоумство – виявляється у порушенні психічної діяльності, стиранні індивідуальних якостей особистості; хворі стають нетактовними некритичними до свої вчинків, втрачають основні морально-етичні властивості особистості;

· парціальне слабоумство – слабоумство з невираженими симптомами випадіння пам’яті, інтелекту, емоцій при наявності усвідомлення захворювання, а в ряді випадків із збереженням критичного ставлення до свого стану.

Хворих з розладами інтелекту непросто доглядати. Вони нерідко неправильно розуміють або по-своєму тлумачать звернене до них запитання. Неадекватні висказування і вчинки їх викликають роздратованість навколишніх. Велика витримка і співчуття потребується від медичних працівників при догляді за такими хворими. Краща форма відношення – доброзичливість.

 

4.Роль психології особистості в конфліктах.

 

5.Види та класифікація конфліктів (внутрішньоособистісний, міжособистісний, груповий) та медицина.

 

6.Структура конфліктів.

 

7.Конфлікти в медичному колективі.

 

8.Методи вирішення, завершення та попередження конфліктів.

 


 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.