Ця робота присвячена 1025-літтю Хрещення Русі-України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

САКРАЛЬНІ ДЕРЕВ’ЯНІ ХРАМИ КОПИЧИНЕЧЧИНИ.

1.1 ЦЕРКВА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У С.ТУДОРІВ.

1.2 НАЙСТАРІША ДЕРЕВ’ЯНА ЦЕРКВА СВЯТОЇ ПАРАСКОВІЇ-П’ЯТНИЦІ У С.КРОГУЛЬЦІ.

1.3 ЦЕРКВА ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА У М.КОПИЧИНЦІ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ця робота присвячена 1025-літтю Хрещення Русі-України

“Архітектура — теж літопис світу,

вона говорить тоді, коли мовчать

і пісні, і легенди, і коли вже нічого

не говорить про втрачений народ”

(М. Гоголь)

Тернопільщина — край, наділений Божою благодаттю. Тут збереглося чи не найбільше в Україні пам’яток сакрального мистецтва. Духовні святині області багато років ваблять прочан різних християнських конфесій не лише з України, а із-за кордону.

Тернопільщину часто називають маленьким Єрусалимом. Адже релігійна та історична спадщина нашого краю охоплює духовні центри, древні культові кам’яні та дерев’яні споруди. Численні храми на території області шанобливо зберігають мощі святих і чудотворні ікони, місця перебування відлюдників та пам'ять про видатних церковних діячів — вихідців із Тернопільщини.

Народна архітектура зрослася з природою краю, стала необхідною частиною нашого життя.

Сакральне мистецтво українських храмів є частиною мистецької спадщини нашого народу. Воно зберегло глибоку традиційність і самобутність.

Дерев’яні храми є вершиною народно-художньої діяльності українців. Люди творили це мистецтво з почуттям любові, на свої уподобання, бо насамперед, воно повинно було служити духовним потребам. Дивлячись на витвори сакральної архітектури, диву даєшся, коли дізнаєшся, що шедеври народних культових будівель творилися в дуже скромних умовах та простими інструментами.

Як зберегти неоціненний духовний скарб?

Тему дослідницької роботи “Сакральні пам’ятки Копичинеччини XVII-XVIII ст.” я обрала тому, що історією сакральних пам’яток цікавляться більше археологи, ніж історики. Я мрію бути вчителем історії. Тому ця тема «Сакральні пам’ятки Копичинеччини XVII-XVIII ст. » є дуже актуальною, бо дерев’яні храми — частина культурної спадщини нашого народу.

Ще в 1972 році Генеральна конференція ЮНЕСКО оприлюднила “Конвенцію про охорону всесвітнього культурного і природного надбання”. Реєстри пам’яток архітектури існують в різних країнах, в тому числі в Україні.

Українська секція Міжнародної асоціації арт-критиків під егідою ЮНЕСКО в Парижі глибоко стурбована станом будівель величних пам’яток сакральної архітектури на Україні.

Найуразливішою частиною національно-культурної спадщини є саме пам’ятки дерев’яного зодчества. На початку XX століття їх дивом не знищили пожежі революції і громадянської війни, проте на початку XXI століття сакральні дерев’яні храми зникають на очах, і останніми десятиліттями українці втратили пам’яток архітектури більше, ніж за часів Першої і Другої світових воєн. Тому дуже важливою є проблема збереження та використання пам’яток культурної спадщини.

Потрібно популяризувати духовну і культурну спадщину нашого народу. Взяти на облік усі пам’ятки культурної спадщини, обстежити їх і створити спеціальні паспорти на кожну з них вирішили на Тернопіллі. З такою ініціативою виступила Тернопільська обласна рада. Ця програма розрахована на 2011-2015 роки. На її реалізацію виділили значні кошти.

В Тернопільському краєзнавчому музеї відбулася унікальна виставка макетів дерев’яних храмових споруд М. Яськовича. Більшість його церков є точною копією дерев’яних храмів XVII-XVIII століть, зведених без жодного цвяха.

У скількох замках, фортецях, храмах ми встигли побувати? Скільки пам’яток сакральної архітектури вже побачили? Треба поквапитися. Час руйнує. Щоб привернути увагу до цього питання, в Тернополі проведена фотовиставка “Краса, яка може загинути”. ЇЇ мета — зробити все можливе, щоб архітектурні пам’ятки краю не потрапили в Червону книгу.

Великою допомогою для мене був виданий в Тернополі, чудово ілюстрований альбом “Сакральні пам’ятки Тернопільщини”. Це унікальна книга, одна з перших в Україні. Автори пропонують світові долучитися до витоків духовності нашого народу, через пізнання його найсокровенніших скарбів.

Так як історія сакральних пам’яток XVII-XVIII століть мало досліджена, то я вирішила долучитися до цієї теми. Пишучи дану роботу, я відчувала велику відповідальність. Предметом дослідження у моїй роботі були три дерев’яних храми Копичинеччини XVII-XVIII століть. Одним із основних завдань я ставлю глибше вивчення сакральних пам’яток XVII-XVIII століть з метою привернення уваги всієї громадськості. Адже щоб зберегти ці унікальні архітектурні споруди потрібна праця усіх людей.

Я живу в Копичинцях. У моєму місті є церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (1630 р.). Тому для мене, як для юного краєзнавця, вона викликає живий інтерес.

Кожної неділі та в релігійні свята бабуся за руку вела мене до старенької церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста на вулиці Кутець. Коли йшла Служба Божа, я роздивлялася стародавні потемнілі ікони на стінах, слухала старий церковний дзвін. Бабуся говорила, що ця церква вимолена, що вона — ровесниця Богдана Хмельницького і зовсім скоро їй буде 400 років. Тепер я стала дорослою і далі ходжу до церкви, але багато питань, пов’язаних з її історією, мене цікавлять. Я б хотіла дізнатися про найперші десятиліття в історії церкви; де знаходиться один із церковних дзвонів, який заховали місцеві жителі від пограбування німцями. Церква на Кутці дерев’яна. У своїй роботі я вирішила дослідити історію такої ж найстарішої церкви в селі Крогульці, церкви Святої Парасковії-П’ятниці. Щоб дослідити термін “блукаюча церква”, я зацікавилася історією дерев’яної церкви, яка 200 років була у селі Тудорів, а потім перенесена у сусідній район.

Чому, коли оглядаємо культові споруди незалежно від релігії, ми переповнюємося якоюсь відповідальністю і особливим почуттям поваги? І немає значення чи це дуже древня архітектурна пам’ятка, як Гусятинська церква Святого Онуфрія (поч. XVII ст.) чи маленька дерев’яна церква Святої Параскеви (XVI ст.) у Крогульцях чи незавершена новобудова. Магія надзвичайної поваги криється у впливі на нашу психіку колективної аури живих і мертвих, що відвідують або колись відвідували цю споруду.

Церква — це єдине місце, де людина знаходить душевний спокій, молитвою єднається з Богом, надіючись на його щедрі ласки і вірить, що Всевишній вислухає її молитви, нагородить життєвою радістю, допоможе пережити земні труднощі.

РОЗДІЛ 1

САКРАЛЬНІ ДЕРЕВ’ЯНІ ХРАМИ КОПИЧИНЕЧЧИНИ

Сьогодні у нашій Тернопільській області нараховують приблизно 85 церков, зроблених з дерева. Ці культові споруди мають велике духовне та історичне значення. Серед них, на території Копичинецького деканату є найстаріші церкви: церква Святої Парасковії - П’ятниці в селі Крогульці, збудована в 1576 р. ? і церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, збудована в 1630 році у Копичинцях, дерев’яна церква в селі Тудорів, збудована у 1732 р.

Для того, щоб написати дану дослідницьку роботу, я їздила в села Тудорів, Сидорів і Крогульці Гусятинського району, село Черкавщину Чортківського району. Зустрічалася зі старожилом села Тудорів Іваном Прокіпчаком, з уст якого я дізналася, як у 1934 році маленьку дерев’яну церкву з села було акуратно розібрано і перенесено в інше село Чортківського району. На його свідчення я посилаюся у своїй роботі. Архівні документи про церкву святої Параскеви в селі Крогульці допомогли частково розкрити, коли ж насправді була побудована дана церква. Але точних відомостей немає (XVI чи початок XVII століття). Тому в майбутньому я хочу продовжити дослідження даної теми, щоб дізнатися де знаходиться найстаріша ікона Крогулецької церкви. Досліджуючи тему сакральних пам’яток, я зустрічалася з місцевими краєзнавцями: Іваном Чайкою; він порекомендував мені скористатися матеріалами його досліджень по історії села Тудорів, із краєзнавцем, журналістом, працівником районної газети “Вісник Надзбруччя” Миколою Кучмієм. У своїй роботі я використала історичні фрагменти із його книги “На зламі віків”. Автор повідомив дуже цікаві матеріали про церкву в Крогульцях. Публікації краєзнавця Горбоватого В. допомогли дізнатися про ту роботу, яку проводить місцева влада по збереженню і охороні архітектурних пам’яток нашого району. Краєзнавець з Копичинець Б.Савка у своїй книзі “Мандрівка через століття” описав храми Копичинець. Відомості про Кутецьку церкву я використовую у своїй роботі. Також допомогли у написанні роботи документи із життя Бучацької єпархії, статті з газети “Христова Скеля”. При написанні роботи я використала матеріали з “Історії України” М. Грушевського, книги В.Білінчука “Стежками духовної та історико-культурної спадщини”, Я.Пастернака “Західне Поділля на заранні історії”.

Гусятинщина здавна славиться своїми унікальними історико-культурними пам’ятками, які приваблювали і приваблюють як українців, так і іноземців, але попри це, ми, жителі Надзбруччя, все ще мало знаємо свій край, його історичні місця.

Найбільш помітною і невід’ємною прикметою майже кожного українського, а тим більше галицького села завжди була будівля церкви, яка свідчила, що на території цього поселення існує і діє релігійна громада. Історія кожного поселення тісно пов’язана з історією церкви на даній території. Вони переплітаються одна з одною, доповнюють одна одну, утворюючи єдиний історичний літопис, що писався століттями. Церква завжди була найбільш сильним об’єднуючим фактором у будь-якому населеному пункті. Вона творила церковні громади, виховувала їх, і вони ставали носіями всього церковного та духовного життя того чи іншого села.

Поиск по сайту: