У корені ксилема розвинена краще, ніж флоема. Вона досягає центра кореня і розходиться від нього променями. У двосім'ядольних рослин радіусів ксилеми звичайно два — п'ять, у односім'ядольних — більше п'яти, що є діагностичною ознакою класів цих рослин. Флоема займає невеликі ділянки між променями ксилеми. В центрі кореня може бути одна або кілька судин, механічна тканина — склеренхіма, або, що буває значно рідше, основна паренхіма. На відміну від стебла, в корені звичайно немає розвиненої серцевини.
63. Вторинна анатомічна будова кореня. У голонасінних і покритонасінних двосім'ядольних у зоні закріплення корінь змінює будову з первинної анатомічної на вторинну (рис. 4.3), що зумовлено утворенням вторинних твірних тканин камбію і коркового камбію — фелогену.
Камбій утворюється з перициклу і клітин основної паренхіми, що знаходяться між флоемою і ксилемою; він розміщується зовні від ксилеми і напрямлений всередину від флоеми. Камбій формує багатопроменеву зірку, яка поступово вирівнюється в камбіальне кільце.
Внаслідок діяльності камбію зовні виникає вторинна флоема, всередині — вторинна ксилема, які, об'єднуючись, утворюють відкриті колатеральні судинно-волокнисті пучки. При цьому первинна флоема відтісняється назовні і поступово руйнується або залишається зовні від вторинної флоеми у вигляді стиснених нефункціонуючих клітин. Первинна ксилема відтісняється до центру кореня і там залишається у вигляді зірочки (кількість її променів від двох до п'яти і залежить від кількості променів первинної ксилеми). Пучок від пучка відділяється серцевинними променями, які також утворюються внаслідок діяльності камбію, складаються з паренхімних, трохи радіальне подовжених клітин, останні з'єднують центр осьового циліндра з коровою частиною кореня. В клітинах серцевинних променів накопичуються запасні поживні речовини, можуть бути кристали оксалату кальцію тощо.
Внаслідок розростання центрального осьового циліндра ендодерма через тиск на неї нових вторинних тканин розривається і поступово руйнується. Первинна кора злущується разом з ендодермою, замість неї утворюється вторинна кора, яка займає значно менше місця, ніж первинна. Покривною тканиною стає перима, що утворюється фелогеном.
Вторинна будова кореня характеризується більш розвиненим центральним осьовим циліндром і незначною коровою частиною (рис. 4.3, б).
Діагностичною ознаки кореня, що вірізняютьїх від стебла є:
– наявність первинної ксилеми в центрі у вигляді зірочки з двома- п'ятьма променями;
– відсутність серцевини або її незначний розвиток лише в деяких рослин.
64. Роль кореня у забезпеченні мінерального живлення рослин Ми вже знаємо, що саме корінь забезпечує надходження до рослини поживних речовин, насамперед з ґрунтового розчину. Ці процеси дістали назву мінеральне живлення (мал. 44). Крім мінеральних сполук, корінь може засвоювати з ґрунту й деякі органічні речовини. У складі сполук, які рослина поглинає з ґрунту, містяться майже всі необхідні рослинам поживні елементи. Лише вуглекислий газ засвоюється зеленими частинами рослин у процесі фотосинтезу (про це йтиметься далі). Вода надходить через кореневі волоски і по клітинах кори кореня потрапляє до судин центрального осьового циліндра. Судинами кореня та стебла вода дістається усіх інших органів рослини. Разом із водою рухаються і розчинені в ній поживні речовини (мал. 44). Судинами вода підіймається завдяки присисній силі листків, яку розглянемо далі. Поглинені мінеральні речовини рослина використовує для утворення складних органічних сполук: білків, нуклеїнових кислот, хлорофілу, інших пігментів тощо. Встановлено, що вміст у рослині таких елементів, як Нітроген, Фосфор, Калій, Сульфур, Магній, Ферум, становить від десятків до сотих часток відсотка. Вміст таких елементів, як Цинк, Бор, Манган, Купрум, значно менший (десятитисячні й стотисячні частки відсотка).
Найважливішу роль у живленні рослин відіграє Нітроген. Він входить до складу таких життєво важливих для рослин сполук, як білки та нуклеїнові кислоти. Атмосфера Землі містить величезний запас азоту (близько 78% її об'єму), але газоподібний азот недоступний для рослин. Його можуть засвоювати лише деякі мікроорганізми, наприклад азотфіксуючі бактерії. У тому, що сполуки Нітрогену необхідні для росту рослини, легко переконатися на такому досліді (мал. 45). Спробуйте виростити дві рослини, наприклад, соняшника. Одну з них - на повному поживному середовищі з усіма необхідними елементами, у тому числі й Нітрогеном, а іншу - без нітрогеновмісних сполук. Поглянувши на малюнок 45, ви побачите, що в середовищі, позбавленому сполук Нітрогену, виростає маленька рослина (мал. 45, 1), хоча повітря навколо рослини містить значну кількість азоту. А в середовищі, де був достатній вміст Нітрогену, виросла рослина значно більших розмірів (мал. 45, 2). Отже, ми можемо зробити висновок: для росту і розвитку рослини важливий не газоподібний азот, а сполуки Нітрогену, що містяться в ґрунті. Тому, якщо в ґрунті цих сполук не вистачає, їх необхідно вносити у вигляді добрив.
Що таке добрива? Ми вже згадували, що в природі всі рештки живих організмів та продукти їхньої життєдіяльності потрапляють у ґрунт, де їх розкладають живі мешканці. Мінеральні сполуки, які утворилися при цьому, слугують для живлення рослин. Проте, вирощуючи культурні рослини, людина з врожаєм забирає більшу частину продукції рослин, яка у ґрунт не повертається. Це поступово виснажує ґрунт. Щоб кількість поживних речовин у ґрунті не зменшувалася, в нього вносять певні органічні та мінеральні речовини - добрива. Органічні добрива - це продукти життєдіяльності або рештки живих організмів: перегній, гній, пташиний послід, торф, солома, компости тощо. Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива - нітратні, фосфатні та калійні. Найпоширенішими з нітратних добрив є калієва та амонійна селітри, з калійних - хлорид калію, а також деревна зола, з фосфатних - суперфосфати та інші. Використовують і бактеріальні добрива, які становлять собою препарати, що містять спори корисних живих мікроорганізмів - природних мешканців ґрунтів. Наприклад, азотобактерин містить бульбочкові бактерії, які оселяються в коренях гороху, конюшини, люпину та деяких інших рослин і забезпечують засвоєння азоту з повітря (мал. 46).
Мінеральні та органічні добрива значно впливають на ріст і розвиток рослин. Так, добрива, що містять сполуки Нітрогену, посилюють ріст надземних частин рослин, а Калію - підземних. Сполуки Калію, Купруму та Фосфору підвищують холодостійкість рослин, а отже, допомагають їм переживати зимовий період. Сполуки Феруму та Магнію необхідні для синтезу хлорофілу. За нестачі цих сполук порушується утворення хлорофілу, листки стають блідо-зеленими або безбарвними, нездатними до фотосинтезу (мал. 47).
Пам'ятайте! Існують певні правила внесення добрив у ґрунт. Насамперед слід визначити їхню необхідну кількість. Надлишок певних елементів у ґрунті може так само несприятливо впливати на життєдіяльність рослин, як і їхня нестача. Органічні добрива зазвичай вносять у ґрунт восени. Це пов'язано з тим, що потрібен деякий час, щоб до весни вони під дією ґрунтових організмів розклалися до розчинних у воді мінеральних сполук, які здатні засвоювати рослини. Фосфатні добрива також вносять восени, бо вони погано розчиняються у воді, а нітратні та калійні - навесні, оскільки вони розчиняються краще. Добрива вносять і під час росту рослин. Це називають підживленням. Підживлення буває сухе, коли добрива вносять у вигляді порошків чи гранул, та вологе - у вигляді розчинів.
