РОЗДІЛ ІІІ.3.ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРАВА І МОРАЛІ

Мораль і право тісно взаємопов'язані, більше того, можна говорити про глибоку взаємопроникненні права і моралі. Вони взаємообумовлюють доповнюють і взаємозабезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють у собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Іншими словами, закони правової держави втілюють у собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства.

У регулюванні суспільних відносин права взаємодіє з мораллю. При з'ясуванні змісту правових норм необхідний не тільки їхній всебічний аналіз із урахуванням вимог ідей правосвідомості суспільства, а й виявлення взаємозв'язків норм права із принципами і нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства. Застосування норм права вимагає проникнення в моральну оцінку життєвих відносин, обставини по конкретному, юридично значимому справі. Аналіз моральних відносин необхідний при розгляді шлюбно-сімейних, а також багатьох цивільних і кримінальних справ.

Як форма суспільної свідомості, система відносин і норм - мораль зародилася раніше політичної й правової форм свідомості, раніше державної організації суспільства. Звичаї, мораль регулювали взаємини людей у ​​первіснообщинному ладі. У моралі виражені уявлення людей про добро, зло, справедливість, гідність, честь, милосердя. Норми моралі - продукт історичного розвитку людства. Вони сформували в боротьбі зі злом, за утвердження добра, людинолюбства, справедливості, щастя людей. На розвиток моралі впливають соціально-політичні відносини, інші форми суспільної свідомості. Моральні принципи і норми значною мірою визначаються також соціально-економічними умовами життя суспільства. У розвитку людства відзначається моральний прогрес, зростання моральної культури. Однак моральний розвиток людства зазнає певні суперечності. Загальнолюдське в моралі зіштовхується із проявами групової моральної свідомості, відбувається взаємодія загальнолюдського й класового. Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських норм в ній робить релігія. Загальнолюдське втримування моральності знайшло вираження в «золотому правилі»: «роби по відношенню до інших так, як ти хотів би, щоб вони поступали по відношенню до тебе». Принцип моралі - це основні засади, вихідні вимоги, що охоплюють суспільне й особисте життя людини. Вони конкретизуються у вигляді норм, що регулюють поведінку людей у ​​певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають діючою основою морального поводження людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, здобувають якість переконання, зливаються з його почуттями.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини культури суспільства органічно пов'язані один з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральну культуру населення країни, виходить з того, що моральна основа права є важливою складовою величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути моральним, закони повинні бути справедливими і гуманними.

Найбільшу моральну цінність являють собою основні права людини - юридичне вираження його волі й достоїнства. Фактична реалізація цих прав є умовою знаходження людського щастя, тому що права людини по суті є його цілеспрямованість на щастя, визнане законом.

На тісний взаємозв'язок права й моралі вказують історичні пам'ятники права Стародавнього світу, середніх віків і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці втримування законів, інших джерел права. Вислів древніх «Jus est ars boni et aegui» «право є мистецтво добра і справедливості» розкриває органічний зв'язок права, юстиції й моралі. У роботі Гегеля «Філософія права» питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі і моральності.

Зв'язок права й моралі знаходить вираження й у теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Наприклад, що має давню історію питання про співвідношення права й закону можна вірно зрозуміти й вирішувати, виходячи з органічного взаємозв'язку права і моралі. У пізнанні якості закону аксиологічний підхід припускає в оцінці змісту закону застосування категорій справедливості, гуманності. Закон може виявитися не відповідним цим соціально-філософським і етичним категоріям. У цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Однак, розрізняючи право і закон, не можна догматично протиставляти їх один одному, варто виходити із презумпції: закон є право. Це зміцнює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.

На дію норм моралі впливають весь уклад життя суспільства, саме соціальне спілкування індивідів. Заклади культури виховують громадян у дусі правової й моральної свідомості. Активну роль у вихованні моральної культури особистості грає позитивний приклад співгромадян, що сприяє тому, що вимоги суспільної моралі стають переконанням, складовою частиною самосвідомості, життєвої позиції людини. Разом з ростом свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання вимог ном права сприймається громадянами як борг перед суспільством і державою, розширюється і поглиблюється взаємодія права і моралі.

Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням народу. У життєвих обставинах виникають певні протиріччя між правосвідомістю й моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, «зіткнення» між нормами моралі і права. У тому випадку, коли норми права приходять у суперечність із суспільною думкою, вимогами моральності, боргом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів щодо вдосконалення правового регулювання. Практика внутрішньодержавного й міжнародного життя свідчить, що протиріччя між правом і мораллю є в регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин. Протиріччя між правосвідомістю й моральним поданням можуть бути у визначенні злочину, адміністративного проступку, заходів кримінальної, адміністративної, майнової відповідальності. Ряд колізійних питань у співвідношенні права й моралі виникає найчастіше в регулюванні трансплантації людських органів і тканин, операції штучного запліднення та імплантації, здійсненні інших медичних операцій і способів лікування. Так, отримавши останнім часом широкого розголосу справа «доктора Смерті» є показовим прикладом «зіткнення» між нормами моралі і права. Забиваючи безнадійно хворих смертельною хворобою людей на їхнє прохання, він, з одного боку прямо порушує закон, але з іншого боку позбавляє хворих, як від фізичних, так і психічних мучень, що, безсумнівно, відповідає моралі і моральності.

Поиск по сайту: