Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Морольні вимоги до державнх службовців



Необхідно виділити і основні принципи професійної етики державних службовців.

Вихідним є принцип гуманізму, тобто шанобливого, без упередження, ставлення до кожної особистості, орієнтація на її особисту гідність, врахування індивідуальних особливостей. З ним поряд іде принцип професійного оптимізму, який ґрунтується на вірі в людину, вірі в побудову правової, соціальної, демократичної України.

Професійна етика державного службовця включає в себе і принцип патріотизму, заснований на любові до своєї держави, відданості традиціям та історичній долі України. Принцип світоглядної інтелігентності виражається у винятковій терпимості державного службовця до людей з будь-якою ідеологічною прихильністю та ідейною переконаністю.

Професійна етика службовця повинна включати і такий важливий принцип, як сміливість в думках і вчинках. Вона повинна поєднуватися з бажанням перемогти догідливість, тверезою оцінкою ситуації, витримкою і терпимістю в досягненні поставленої мети, вмінням переносити особисті неприємності та службові невдачі.

Згідно із Загальною декларацією прав людини, ст. 3 Конституції України, людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визначаються в державі найвищою соціальною цінністю. Тому службові функції державних службовців, майже у всьому обсязі, так чи інакше пов’язані із забезпеченням прав і свобод людини, її інтересів та потреб, зі здійсненням владних повноважень стосовно громадян, які бажають скористатися послугами державної служби.

Таким чином, громадяни попадають в певну залежність від волі державного службовця, характеру його дій. Така залежність між людьми супроводжує нас завжди і скрізь. Взагалі стан залежності одного члена суспільства від іншого заради задоволення будь-якого блага є природним в силу суспільного характеру розподілу діяльності людей.

У стосунках "державний службовець-громадянин" одна із сторін (представник органу влади) стосовно іншої завжди має перевагу.

Основні принципи моральної культури державного службовця:

· відданість ідеалам демократичної, соціальної та правової держави.

· усвідомлення великої відповідальності перед кожним громадянином і суспільством в цілому.

· принцип гуманного, дбайливого ставлення до людини.

· принцип порядності, серед найважливіших ознак якої є чесність, правдивість, доброзичливість і шанобливе ставлення до людей, питання моральності і особистої чесності чи не найважливіше, бо воно тісно пов’язане з найстрашнішим злом в сучасному українському суспільстві - корупцією.

· принцип непримиренності до несправедливості, який виявляється, перш за все, в дотриманні вимог Конституції та чинного законодавства, рівності всіх громадян перед законом, повазі до будь-якої особи, гідність якої не може бути принижена ні за яких обставин.

· принцип простоти, скромності, доступності тощо.

З урахуванням "Загальних правил поведінки державних службовців" (Наказ Головдержслужби України №58 від 23.10. 2000 року), в розробці яких автор приймав участь, етичними вимогами до державних службовців можуть бути:

· прихильність вищим моральним принципам, вірність українській державі; державний службовець повинен ставити державні інтереси вище індивідуальних, особистих інтересів, цілей і завдань політичних партій, інших громадських об’єднань;

· дотримуватися принципів державної служби;

· постійна готовність виступити на захист Конституції України та чинного законодавства; вірити в їх святість і корисність; ніколи не порушувати положень прийнятої присяги на вірність народові України і не відмовлятися від виконання законних вимог по державній посаді;

· добросовісно та чесно служити українському народові;

· проявляти ініціативність та цілеспрямованість, прагнути знайти і використати найбільш ефективні та економічні способи виконання державних завдань і функцій;

· відсутність в діяльності службовця елементів дискримінації одних суб’єктів, з однієї сторони, надання особливих пільг та послуг іншим суб’єктам за особливу винагороду або без неї -з другої;

· ніколи не приймати для себе або для членів своєї сім’ї ніяких послуг і переваг, використовуючи при цьому свої службові повноваження;

· не робити ніяких особистих обіцянок, пов’язаних з обов’язками державної служби;

· ніколи не використовувати ніякої інформації, отриманої конфіденційно під час виконання своїх посадових обов’язків, як засіб отримання особистої вигоди;

· не займатись ні під яким виглядом підприємницькою діяльністю;

· ніколи не вчиняти дій, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними; постійно боротися з корупцією та розкривати її в органах державної влади;

· дотримуватися ділового стилю роботи і коректності спілкування з громадянами та співробітниками;

· прагнути створювати діловий імідж державного службовця; проявляти рішучість і наполегливість у прийняті та втіленні у життя швидких, обґрунтованих та твердих рішень;

· не зловживати службовим становищем, не допускати корисливості та особистої зацікавленості;

· при спілкуванні з громадянами як при виконанні своїх повноважень, так і в позаслужбових стосунках дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки; вести себе з гідністю; демонструвати ввічливе та шанобливе ставлення до них, безпристрасність, принциповість, бажання глибокого вникнути в суть питання, вміння вислуховувати і зрозуміти іншу позицію;

· не допускати всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян або конкретної особи.

Основними нормами моральної культури, якими повинен керуватися державний службовець, є:

· шанобливе ставлення до людини, як найвищої цінності, повага та захист прав, свобод і гідності громадян у відповідності з міжнародними та вітчизняними нормами і загальнолюдськими принципами моралі;

· глибоке розуміння соціальної значимості своєї ролі та високого професіоналізму, своєї відповідальності перед суспільством і перед громадянином, слугувати якому зобов’язаний державний службовець;

· розумне і гуманне використання наданих законом державному службовцю прав в суворій відповідності з принципами соціальної справедливості, громадянського, службового та морального обов’язку;

· мужність, безкомпромісність, об’єктивність у прийнятті рішення;

· непримиренність до несправедливості, яка виявляється, перш за все, в дотриманні вимог Конституції та чинного законодавства, рівності всіх громадян перед законом;

· порядність, бездоганність особистої поведінки на роботі та в побуті, непідкупність, турбота про професійну честь;

· свідома дисципліна, ініціатива, професійна солідарність, взаємодопомога, підтримка, сміливість і морально-психологічна готовність до дій в складній ситуації, здатність до ризику в екстремальних умовах;

· постійне удосконалення професійної майстерності, знань в галузі моральної культури, службової етики та такту, підвищення загальної культури, розширення інтелектуального кругозору, творче засвоєння необхідного в державній службі вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Ці вимоги моральної культури дають можливість наглядно уявити, якими повинні бути у державного службовця моральні якості. Це:


· гуманність;

· доброзичливість;

· справедливість;

· простота;

· скромність;

· доступність;

· сміливість;

· мужність;

· витримка;

· чесність;

· порядність;

· патріотизм тощо.


Систематизувавши власні наукові доробки та погляди Н. Р. Нижник, С. Д. Дубенко, В. В. Цвєткова, О. Д. Крупчана, В. М. Олуйкатаінших, можна зробити висновок, що моральними якостями державних службовців також є:


· висока громадянськість;

· цілеспрямованість;

· самовідданість;

· оптимізм;

· ввічливість;

· делікатність;

· довіра;

· тактовність;

· активність;

· принциповість;

· репутація;

· непідкупність;

· співчуття іншим;

· правдивість;

· вірність прийнятим зобов’язанням;

· наполегливість;

· висока відповідальність за виконання службового обов’язку;

· дотримання даного слова;

· добросовісність;

· пунктуальність;

· сумлінність;

· товариськість;

· чуйність;

· рішучість;

· ініціативність;

· вимогливість до себе, своїх колег та громадян у поєднанні з повагою та турботливим ставленням до них;

· впевненість в собі;

· непримиренність до недоліків;

· самокритичність;

· безкорисливість;

· державний альтруїзм.


Ці та інші моральні якості формуються в процесі виховання.

Багато в чому виховання визначає долю людини, бо в ньому закладаються підвалини духовного світу, його ставлення до оточення, до суспільства.

І так як складним і багатогранним є життя, то і процес виховання є надто складним явищем. Є виховання трудове, політичне, естетичне, моральне, правове тощо. Але стержнем всього процесу виховання є виховання моральне, оскільки лише воно формує базові якості людини, яка прилучається до вічних, загальнолюдських цінностей.

Перш за все, в процесі виховання відбувається цілеспрямований вплив на розум і почуття, волю людини з метою формування у неї певних уявлень, почуттів і ставлень до різних явиш дійсності, а також відповідних навиків поведінки.

По друге виховання відбувається не тільки цілеспрямовано, але й стихійно. Водночас, кожна людина в тій чи іншій мірі займається і самовихованням.

В процесі виховання державних службовців слід використовувати різноманітні засоби, які умовно розподіляються на вербальні (від лат. Verbut - слово) і діяльні. В першому випадку вихователь (керівник, наставник, колега тощо) діє головним чином словом. В іншому випадку, коли застосовуються діяльні засоби, посадова особа залучається до різних форм позитивно спрямованої соціальної активності. Слід виділити і такі форми виховання, як індивідуальні та масові.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.