Особливості міжбанківського кредитування в Україні

Сутність міжбанківського кредиту полягає у тому, що банки позичають і розміщують між собою тимчасово вільні кошти. Ринок міжбанківських кредитів є одним із сегментів кредитного ринку. Саме завдяки міжбанківському кредитуванню вільні фінансові ресурси переміщаються між банками, регіонами і навіть державами для ліквідації проблеми недостатності коштів.

Міжбанківський кредит має позитивні моменти й для банків-кредиторів, і для банків-позичальників. Банки-кредитори можуть таким чином розмістити тимчасово вільні кошти і отримати додатковий дохід. У той же час для банків-позичальників такий кредит є важливим джерелом поповнення ресурсної бази, підтримки ліквідності та виконання взятих на себе зобов’язань. Крім того, для деяких банків міжбанківське кредитування є окремим бізнесом. У цьому випадку вони, виступаючи посередниками, здійснюють одночасно позичення і розміщення грошових ресурсів. Такі арбітражні (спекулятивні) операції дозволяють їм отримувати дохід, що утворюється як різниця між сумою плати за кредит, що її вони стягують від своїх позичальників, та сумою, яку їм треба заплатити за користування коштами своєму кредитору [8].

В Україні кредитний ринок включає дві складові: внутрішньобанківський та міжбанківський. Для оптимального використання наявних кредитних ре­сурсів великі банки зі значною кількістю філій стали створювати власні внутрішньобанківські ринки.

Така тенденція пов’язана з необхідністю оптимізації управління банком, підвищення його фінансової стійкості та прибутковості. В одних банках діяльність внутрішньобанківського ринку значною мірою регулюється ринковими механізмами, в інших – перебуває під жорстким адміністративним контролем центрального банку. У першому випадку вартість ресурсів, як правило, визначають попит і пропозиція. Центральний банк може надати право своїм філіям виходити на міжбанківський ринок від його імені. Укладена філіями угода набуває чинності лише після підтвердження її банками – юридичними особами. Фактично угода укладається між банками – юридичними особами, втім, ресурси можуть спрямовуватися (залежно від способу міжбанківських розрахунків) безпосередньо від філії-продавця до філії-покупця. Надлишок ресурсів одних філій перерозподіляється центральним банком між філіями, які мають потребу в додаткових ресурсах. Модель обслуговування кореспондентського рахунку визначає можливості центрального банку оперативно здійснювати управління власними ресурсами. Центральним банком установлюється розмір плати за надані (отримані) філіями ресурси, а також порядок сплати процентів. Якщо пропозиція на внутрібанківському ринку перевищує попит, центральний банк централізовано розміщує «придбані» у філій вільні ресурси на міжбанківському ринку

Оскільки міжбанківський кредитний ринок використовується банками для залучення додаткових грошових ресурсів, то на ньому відбувається продаж грошових коштів, які мобілізуються іншими кредитними установами. Залучення здійснюється банком самостійно або через фінансових посередників. Як правило, міжбанківські кредити надаються в рамках кореспондентських відносин.

Міжбанківські кредити виконують функцію оперативного залучення коштів. З іншого боку – це досить дорогі джерела ресурсів банку, оскільки їх продаж на ринку здійснюється з орієнтацією на отримання значного прибутку.

Банківські установи, зазвичай, використовують залучені кредитні ресурси з метою:

- оперативної підтримки поточної ліквідності. Банки, які нормально функціонують, використовують міжбанківський кредит як інструмент регулювання власної ліквідності та платоспроможності. За сучасних умов міжбанківський кредит практично є єдиним інструментом, з використанням якого банки можуть реально розв’язувати проблеми поточної ліквідності та додержання окремих економічних нормативів, що регулюють банківську діяльність;

- дотримання нормативів обов’язкового резервування шляхом поповнення коррахунку в НБУ;

- короткострокового кредитування клієнтів. Кошти використовуються не для власних господарських потреб банку, а для надання кредиту клієнтам. Саме тому міжбанківський кредит є формою купівлі- продажу кредитних ресурсів;

- придбання державних цінних паперів [9].

Рефінансування НБУ

В Україні кредитором останньої інстанції є Національний банк України. Економічна сутність кредитів НБУ на макрорівні полягає в тому, що через кредитування банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Кредитна діяльність центрального банку впливає не тільки на рівень ринкових процентних ставок, а й на процес управління грошовим обігом та забезпечення стабільності грошової одиниці

Кредитні відносини НБУ з банками ще з початку його створення мали адміністративний характер. У 1991–1994 рр. з дозволу Верховної Ради, указів Президента, Кабінету Міністрів – НБУ повністю фінансував дефіцит державного бюджету. Крім того, він надавав кредити банкам для підтримки неефективної діяльності вітчизняних підприємств, більшість з яких була потенційними банкрутами. Між банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду.

Кредити Національний банк надавав за пільговою процентною ставкою, що була нижчою від рівня облікової ставки, і тим більше нижчою від рівня інфляції, що прискорювало процес знецінення грошей. Так, у 1993 р. середня облікова ставка, установлена НБУ, дорівнювала 190% річних, а фактична ставка, за якою Національний банк видавав кредити, – 68,5 % річних при рівні інфляції 10 156%.

Кредити банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 року надавалися опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо підприємства та організації. Такі кредити нерідко потрапляли до неплатоспроможних клієнтів, яких підтримувала держава, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан ліквідності банків і вимагало нових емісійних кредитів. У 1995 році Національний банк України відмовився від кредитування суб’єктів господарювання, що сприяло зміцненню економічних відносин із банками. Крім того, було запроваджено цільові кредитні аукціони з продажу кредитів банкам для кредитування підприємств, які потребують державної фінансової допомоги.

У 1996 році НБУ застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод репо. З 1998 року кредитні аукціони замінюють тендерами, а з 2001 року починають надавати кредити овернайт замість ломбардних кредитів.

Відмова від емісії грошей як джерела фінансування дефіциту державного бюджету, введення в дію ринкових механізмів рефінансування комерційних банків (запровадження кредитних аукціонів, відмова від адміністративного розподілу кредитів між банками), установлення облікової ставки на позитивному рівні відносно темпів інфляції, адміністративне регулювання процентних ставок комерційних банків – усі ці заходи дали змогу впродовж 1995–1997 рр. дещо сповільнити темпи зростання грошової маси та інфляції, знизити облікову ставку НБУ та процентні ставки банків і стабілізувати грошово-кредитний ринок. У 1997 р. облікова ставка (середня) була встановлена Національним банком на рівні 24,5%, за рівня інфляції 10,1%.

У 1998 р. у зв’язку з фінансовою кризою ситуація на грошовому ринку України різко погіршилася, що поставило під загрозу стабільність гривні. Національний банк України змушений був протягом року кілька разів підвищувати облікову ставку, у результаті чого вона зросла до 82% на кінець року.

У 1999–2004 р. в Україні спостерігалася в цілому позитивна динаміка основних макроекономічних показників – зростання реального обсягу ВВП, сповільнення темпів інфляції, курсова стабільність. Ситуація, що склалася на грошовому ринку, дала змогу НБУ поступово знижувати облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки зумовило і зниження процентної ставки за кредитами, наданими банками в реальний сектор економіки.

Так, у 2005 році облікова ставка дорівнювала 9,5%. Її зниження відбулось і у 2006 році до 8,5%, у 2007 році – до 8% річних. Негативним моментом стало збільшення облікової ставки до 10% станом на 01.01.2008 р. та до 12% на 01.01.2009 р. Потім знову спостерігалося зниження облікової ставки і станом на 23.03.2012 р. вона дорівнювала 7,75%[9].

Національним банком України у 2011 році банкам було надано рефінансування в обсязі 28,8 млрд. грн., основна частина якого - у другому півріччі на умовах РЕПО. Потреба банків у рефінансуванні НБУ залишається низькою, тому що можливості розміщення таких ресурсів в дохідні активи обмежені низьким платоспроможним попитом. Для окремих установ ресурс від НБУ є відносно «безпечним» (в першу чергу це стосується держбанків), що дозволяє використовувати довгострокові кредити НБУ для кредитування економіки. Основним інструментом регулятора для вилучення надлишкової ліквідності з ринку залишається розміщення депозитних сертифікатів [10].

ВИСНОВКИ

Таким чином, у випадку нестачі залученого банківського капіталу важливу роль у подальшій безперебійній і прибутковій діяльності та для регулювання власної ліквідності та платоспроможності банку відіграє позичений капітал, який формується за рахунок рефінансування центрального банку, кредитів, отриманих від інших банків та коштів, отриманих від емісії та продажу боргових цінних паперів.

До боргових цінних паперів належать банківські облігації, які засвідчують внесення їхніми покупцями грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати їм номінальну вартість у визначений строк з виплатою фіксованого процента. Банківські облігації – найдешевший інструмент середньо- та довготермінового залучення ресурсів, розвиток яких безпосередньо впливає на збільшення періоду кредитування банківської установи та зниження кредитних ставок.

Одним із сучасних методів зовнішніх запозичень банків є випуск та продаж на міжнародних фінансових ринках єврооблігацій. Серед вітчизняних банків провідними емітентами єврооблігацій є ПриватБанк та Укрексімбанк.

Важливу роль у формуванні банківських ресурсів відіграють міжбанківські кредити. Специфіка міжбанківських кредитів полягає насамперед у можливості оперативного одержання коштів банками, в яких виникла потреба в додаткових ресурсах. Банки використовують міжбанківський кредит як інструмент регулювання власної ліквідності та платоспроможності. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність цих коштів, головним недоліком – їх відносно висока вартість.

Для підтримки ліквідності та фінансової стійкості комерційних банків, при тимчасовій нестачі коштів, з боку центрального банку надається допомога у вигляді отримання кредиту. НБУ здійснює рефінансування банків шляхом проведення операцій на відкритому ринку, надання стабілізаційного кредиту, здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі та продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Поиск по сайту: