Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Театральне мистецтво в 2 пол. 17 ст



Витоки театрального мистецтваУкраїнисягаютькняжоїдоби, коли мандрівніактори-скоморохи розважали народ своїмидійствами — танцями, піснями, завждидоречними та актуальними.

Надругу половину XVII — першу половину XVIII ст. припадаєперіоддальшогорозвиткузапочаткованогонаприкінці XVI ст. українськогошкільного театру. Якщо до першоїполовини 30-х pp. XVII ст. головнимосередкомукраїнськогошкільного театру бувЛьвів, то удругійполовині XVII ст. його центром стаєКиїв, власне, Києво-Могилянськийколегіум. Саменаприкінці XVI — напочатку XVII ст. український театр розвивається у виглядінайпростішихйоговиявів — декламацій і діалогів. Декламація — цевіршованіпанегірики у форміпривітань, надгробнихпромов, написів, послань. Темами їхбулигербиабоїхелементи, якісьнайновішіподії (війна, укладання миру, зустрічабовідправлення посольства, чиясь смерть, перемога, релігійні свята — Різдво, Великдень та ін., важливіісторичніподіїтощо).

Збереглисядекламації Лазаря Барановича, ДимитріяТуптала, Петра Поповича-Гученського, присвяченіІсусу Христу.

Зкурсівпоетики і риторики, яківикладалися в українських школах у другійполовині XVII ст., до нас дійшлитількидеякі, починаючи з XVII ст., Написанням і розігруваннямдраматичнихтворівкерував учитель поетики, хоча початки декламації, виразногочитаннявикладав учитель риторики. Хочці твори малирелігійно-дидактичний характер, тогочаснадійсністьвідбивалася в них у виглядісвітськихелементів, де буливідгуки на окреміживотрепетніпитаннясучасності.

Розвитокшкільного театру припадає на другу половину XVII — першу половину XVIII ст. У київськихшкільних драмах, окрімрелігійних тем, піднімалисяпитанняутвердженнязагальнолюдськихцінностей, втілених в алегоричних образах і релігійнихрозмірковуваннях.

Шкільний репертуар у кожномуокремомувипадкудиктувавсценічнеобладнаннясцени. Найбільшачастинайоговимагаламістеріальноїсцени для виставленняріздвяних і великодніх драм, у якихвідповідно до тогочасноїбароковоїестетикизображувалисьрізнімісцевості на землі, уявнікартини неба, раю і пекла в алегоричних образах.. Іншівидип´єс — декламації і діалоги — виставлялисявзагалі без сценічнихпристосувань, за наявностілишезавіси.

Драми на історичні теми стали вершиною українськоїшкільноїдраматургіїпершоїполовини XVIII ст. («Владимер» Феофана Прокоповича (1705), «ІосифПатріарха» Лаврентія Горки (1708), «Милость Божія...» невідомого автора (1728).

Надругу половину XVII — першу половину XVIII ст. припадаєзначнакількістьдавньоїукраїнськоїінтермедії. Вони відзначаютьсяяскравими характерами персонажів, гострими, дійовими, комедійними контрастами і композиційноюстрункістю.

У практиціукраїнськогошкільного театру XVII—XVIII ст. інтермедіїпосідалидругоряднемісцестосовносерйозноїдрами.

У середині XVI ст. з´являється вертеп — ляльковийнародний театр. Вертепом називаласяпечера, де народився Ісус Христос. Для виставивикористовуваласяскринька у виглядідвоповерховогобудиночка, а ляльки приводились у рух за допомогою ниток. У верхнійчастинірозігрувалисясценинабіблійнісюжети, у нижній — народно-побутові. Вертепнівиставивлаштовувалися на торговихплощах, у будинкахзаможнихкозаків та міщан. Дійовими особами вертепнихвиставбулиселяни, козаки, «москалі», «ляхи», євреї, попи таіншігерої, широко відображалисянароднийпобут і звичаї. Дотепнісцениізжиттяможновладців, панів та священиків часто містили сатиру, за щоїхніавторипереслідувалисяурядовцями.

Час йоговиникненнядосі не з´ясований. Перше документальнесвідчення про ходіння з ляльками в Україніфіксується 1573 p., але невідомо, чицяляльковаграякосьстосувалася того своєрідного театру, щодійшов до нас у пізнішихзразках. Цікавим є свідченняукраїнсько-польськогоетнографаЕразмаІзопольського (1843) про те, щовінбачив у Ставищах (є кілька Ставищ — у Київській, Волинській, Житомирській і Рівненській областях) триповерховувертепнускриньку з датою 1591 р., а в Дашівщизні (тепер село ДашівІллінецького районуВінницькоїобласті) — з датою 1639 р. За описомІзопольськогоскринькамалатриповерховий палац з галереєю, висунутою з третього поверху, на якій безнастанно несуть варту група солдатів і барабанщик. Виставиувертепівідбуваються на третьому і першомуповерхах, а другий поверх служив складом і місцем для перебуванняакторів (ляльок) та притулкомвсієївертепноїмашинерії.

За свідченнямидослідників театрального мистецтвавідомо, щоякісьаматорськівиставивідбувалися в 30-х pp. XVIII ст. уГлухові. Г. Квітка-Основ´яненкопише, що в Харкові у 80-х pp. XVIII ст. існуваваматорський театр, але через відсутністьпостійногоприміщення почав занепадати, а з часом припинивсвоєіснування.

Відомо, що в Києві з розпорядження губернатора протягом 1789—1790 pp. у царськомупалаці, названому в XIX ст. Марийським, влаштовувалисьросійськомовнівистави для «благородного товариства», а наприкінці 1790 р.— на початку 1791 р. тут виступалаіталійська трупа.

Український театр другоїполовини XVII—XVIII ст. посіввидатнемісце в історіїукраїнськоїкультури. Бароковий за своєю природою, вінвиріс на західноєвропейському культурному ґрунті, орієнтуючись на шкільнідрами, щопобутували в різнихкраїнах Заходу. Українськийшкільний театр бувзначноюміроюзалежнийвідсвоїхджерел — народнихзвичаїв та ігор, церковнихобрядів. Він же й впливав на розвитокнародноїдрами — так званого фольклорного театру (в обохйоговаріантах — ляльковому і живому).




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.