Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Літописання як явище культури



Літо́пис — історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. В інших країнах подібні давні твори мають назву «хроніки». Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV-XVIII ст. частина пишеться латинською Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування Київської митрополії, спорудження Софійського собору та ін. Вважають, що давніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича, цю версію висунув культуролог Рибаков. Історик Брайчевський доводить, що літописання розпочалося ще за Аскольда й Діра, мовознавець Шахматов обґрунтувує теорію, згідно якої літописання розпочалося пізніше – у XIст. В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072 — 73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 — 95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.З 2-ї пол. XIII ст. у зв’язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам’яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201-92 рр.Від XIV ст. літописання увійшло в нову добу — складання зведень і списків. До нашого часу дійшло декілька сот списків. Так виникли Лаврентїївський літопис (1377), Іпатський (Іпатіївський) літопис (поч. XV ст.), Радзивіллівський список (кін. XV ст.), Хлєбниківський список (XVI ст.), Погодінський список (кін. XVI ст.) та ряд інших, що переважно були опубліковані в «Полном собрании русских летописей» (т. 1 — 42, СПб. — М. — Ленинград, 1841 — 2004). Деякі літописи збереглися лише в одному списку, деякі мають десяток копій. Давньокиївська літописна традиція у XIV-XVI ст. продовжувалася у Московській державі та Литовсько-Руській державі. Цінністю фактичного матеріалу відзначаються Новгородські та Владимиро-Суздальський літописи. Важливою подією культурного життя Київської Русі була поява літописання. У 1037-1039 рр. при Софійському соборі у Києві було написано літопис, який дослідники назвали найдавнішим Київським зведенням.З другої половини XI ст. літописання продовжувалось у Печерському монастирі. Тут у 1072-1073 рр. ігумен монастиря Никон склав літописний звід, до якого залучив нові матеріали. Він уніс до літопису розповіді про походи на греків київських князів Аскольда, Олега, Ігоря та Святослава.У 1093-1095 рр. ігумен Іоан написав літопис, який дослідники назвали Початковим. У ньому знайшло відображення посилення князівських усобиць та боротьба Русі з половцями.У 1113 р. написана «Повість минулих літ» -найвидатніший історичний твір Київської Русі. її автором був чернець Києво-Печерської Лаври Нестор. У «Повісті минулих літ» вперше зроблено спробу визначити місце Русі в загальноісторичному процесі, пов'язати руську історію із світовою. У творі послідовно проводиться Ідея збереження та захисту руської землі, засуджуються князівські чвари.Видатною пам'яткою історіографії і літератури XIII ст. є Галицько-Волинський літопис. Він складається з двох частин Галицького (1201 - 1261 рр.) і Волинського (1262-1291 рр.) літописів.Щодо літературних пам'яток XI та XII ст., то їх збереглося порівняно небагато. Найбільш визначні серед них «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Ходіння Даниїла».Один із найбільш давніх оригінальних давньоруських творів XI ст. є «Слово про закон І благодать» митрополита Іларіона. У високохудожній образній формі автор доводить перевагу християнства (благодаті) над законом Старого заповітуУ період феодальної роздробленості центрами літописання стають Чернігів, Переяслав, Холм, Володимир- Волинський.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.