Стверджуючи можливість пояснення розвитку універсуму механічними законами, Іммануїл Кант змушений визнати, що органічний світ потребує іншого, «немеханічного способу пояснення» і що значно легше зрозуміти походження всієї світобудови, аніж «точно зрозуміти на основі механіки виникнення однієї тільки билинки чи гусениці». Праці Іммануїла Канта створюють передумови для усвідомлення того, що динамічний, мінливий, наповнений життєвими силами та тенденціями світ неможливо осягнути та зрозуміти генезу, якщо обмежитися тільки механічними силами. Отже, Іммануїл Кант намагався ввести в картину світобудови ідею внутрішньої активності та спонтанності. У вигляді стрункої теоретичної системи філософська концепція розвитку - діалектика - вперше викладена в творах Георга Гегеля, який виходить з припущення, що абсолютний початок реальності споріднений характеру мислення, тому що в іншому випадку не могло б бути зафіксоване думкою. У вченні про потенційно первісну та історично актуально досягнену діалектичну тотожність суб'єкта та об'єкта, мислення та буття знайшов містифікований вираз факт об'єктивності мислення та суспільної свідомості людей у різноманітних видах соціальної діяльності (предметно-трудової, мовної, політичної, культурот-ворчої тощо). Прирівнюючи пізнавальне відтворення об'єктів у людському мисленні до онтологічного «породження» їх в дійсному світі, а практичне опредметнення людських знань - до продовження їх творення глибинами духу, Георг Гегель стверджував, що духовний розвиток людства - це особливий самостійний процес, що має свій зміст, рушійні сили та закони розвитку. Поняття, вважав «розглядати як форму, але як безмежну, творчу форму, що охоплює повноту всілякого змісту й служить разом з тим його джерелом».
Діалектика Гегеля - це широко розроблена система взаємозв'язків та взаємопереходів категорій, що внаслідок органічного злиття онтологічного та гносеологічного моментів в його філософії (тотожності мислення та дійсності) виступають загальними формами не тільки пізнання, але й об'єктивного світу. Всю природу, суспільне життя, все мислення, всю історію зображує через ланцюжки силогізмів, що наділяються повнотою дійсного життя. Якщо Розум розвивається діалектично, то і дійсність, внаслідок тотожності мислення і дійсності, повинна розвиватися діалектично. Світ повинен підпорядковуватися законам діалектичної логіки. Фрідріх Енгельс розглядав діалектику як вчення про найзагальніші закони руху, загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, а Володимир Ленін - як вчення про розвиток в його найповнішому, вільному від односторонності вигляді. Матеріалістична діалектика розглядається ще і як напрям думки, сукупність таких пізнавальних засобів та методів, що дозволяють зрозуміти складну, суперечливу дійсність, яка постійно змінюється. Діалектико-матеріалістична концепція розвитку виходить з того, що розвиток є вічним та нескінченним процесом заміни старого новим на основі внутрішніх джерел саморозвитку матерії. Діалектичний розвиток світу є його саморухом, шляхом взаємного переходу кількісних змін в якісні, шляхом діалектичних стрибків, поступальність змін та їх прогресивну направленість, спадкоємність старого та нового.
36. Закони та категорії діалектики. Виділяють три основних закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісний і якісних змін і закон заперечення заперечення. Закон єдності і боротьби протилежностей — це універсальний закон, в силу якого всім речам і явищам матеріального і духовного світу властиві внутрішні. Боротьба цих протилежностей є джерелом розвитку, внаслідок чого суперечності досягають стадії конфлікту і розв'язуються, завдяки чому старе зникає і виникає нове. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує шляхи утворення нового, способи переходу від старогй до нового. Для розкриття специфіки закону необхідно розкрити зміст основних понять, в яких реалізується закон: якість, кількість, міра, властивість. Властивість — це сторона, риса об'єкту, предмету або їх відношення до інших об'єктів. Якість — це органічна єдність істотних властивостей об'єктів, інваріантне переплетіння властивостей предмета. Якість нерозривно пов'язана з існуванням предмета; втрачаючи свою якість предмет перестає бути самим собою. Кількість – характеризує ступінь розвитку властивостей предмета, суму його частин, інтенсивність якості того чи іншого об'єкту, масштаб його розвитку. ' Міра — це єдність кількості і якості, "та межа кількісних змін, коли вони не приводять до зміни якості. Коли кількісні зміни порушують міру, виходять за неї, то відбуваються якісні зміни предмету. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін свідчить, що зміна якості об'єкту чи процесу відбувається тоді, коли нагромадження кількісних змін досягає певної межі. Закон заперечення заперечення характеризує напрям і форму розвитку, єдність поступовості і наступності, виникнення нового і відносне повторення певних моментів старого. В структуру цього закону входять категорії: метафізичне заперечення, діалектичне заперечення, заперечення заперечення. Діалектика як система реалізується через принципи, закони і категорії, які знаходяться у взаємозв'язку.
