Сучасні проблеми свободи слова в Україні

«…Свобода слова - право людини вільно висловлювати свої думки. В даний час включає свободу вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода друку та засобів масової інформації); в меншій мірі відноситься до політичної і соціальної реклами (агітації). Це право передбачено у низці міжнародних документів, серед яких Загальна декларація прав людини (ст. 19), Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст. 10)…»

Свобода слова, яка передбачає право і можливість кожного вільно виражати свої погляди і переконання, без перешкод збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, є однією з найважливіших передумов існування демократії. Без неї неможливий вільний і повноцінний розвиток як окремої людини, так і суспільства у цілому.

Проблема свободи слова в Україні поділяється на дві частини. Перша – політична цензура. Друга – залежність ЗМІ від власників. У цьому контексті можна говорити, що журналісти в Україні частково вільні. Так, вони можуть бути більш або менш вільні у донесенні різних поглядів, але ця незалежність обмежена власником.

Свобода слова в Україні напряму пов’язана із незалежністю ЗМІ. Одним з найсуттєвіших недоліків українського інформаційного ринку, а відтак і причиною порушень прав громадян на свободу слова, недорозвинутості громадянського суспільства є недоступність для переважної більшості населення повної та об'єктивної інформації про стан справ у державі та світі тощо.

Інший бік – ЗМІ, навіть маючи відповідну інформацію, не можуть донести її до споживачів (читачів, глядачів, слухачів тощо). Причина – їх фактична залежність від певних груп інтересів, державних органів та посадових осіб і т.ін.

Ще однією проблемою, яка позбавляє ЗМІ можливості нормально працювати і тим самим порушує право громадян на свободу слова, є відвертий тиск з боку як окремих посадових осіб, так й інших зацікавлених осіб. Він набуває різних форм: від досить цивілізованих (на перший погляд), як, наприклад, подання судового позову на астрономічні суми, до вкрай жорстоких і кримінально-забарвлених, таких, як вбивства журналістів тощо.

В українському суспільстві, з одного боку, є загальні політико-правові гарантії свободи слова, а з іншого зберігається підґрунтя виникнення проблем у взаєминах влади та ЗМІ.

Найхарактернішим способом обмеження свободи слова є перешкоджання журналістській діяльності у вигляді приховування чи замовчування інформації. Працівники ЗМІ не мають достатньо інформації, щоб об’єктивно оцінити й висвітлити ті чи інші події. Влада “закриває” інформацію, не вміє чи не хоче її дати. Гострі теми, які обговорюють засоби масової інформації, залишаються владою проігнорованими.

Сучасність вимагає від органів державної влади відкритості, гласності, доступності інформації для журналістів місцевих і регіональних ЗМІ про урядову політику, програми, дію органів місцевого самоврядування, державні органи та посадових осіб. Особливо багато проблем щодо доступу до інформації виникає при висвітленні екстремальних подій, катастроф, аварій. Ще закритішими для ЗМІ є земельні питання, використання бюджетних коштів. Багато проблем виникає при намаганні отримати вичерпну інформацію від судової гілки влади. Громадяни, не маючи достовірної інформації, трактують важливі для країни питання по-своєму.

Утиски засобів масової інформації з боку владних структур різного рівня призводять до того, що закриваються видання, радіо- і телепередачі, на вулицю виставляються десятки журналістів.

Неможливо заперечити факт існування в Україні політичної цензури, яка здійснюється різними методами: чи то усними розпорядженнями, чи відповідними документами інструктивного спрямування, що виходять із владних структур.

Звичайною практикою в ЗМІ стали замовні матеріали („джинса”). Це одна із найпоширеніших хвороб медіа. І це не є секретом для політиків, влади.Саме економічна залежність штовхає видання або в обійми державних чиновників, або магнатів, яких медіа цікавлять як засіб впливу на суспільство і проштовхування вигідних рішень.

Після прийняття ЗУ "Про Національну Раду з питань ТБ і РМ" у 1997 р. були проблеми зі свободою слова в Україні. Зокрема, Рада працювала непрозоро та необ'єктивно приймала рішення щодо ліцензій, що призвело до того, що канали "чесних новин" не отримали ліцензії на мовлення. Яскравим прикладом обмеження свободи слова в Україні є також темники. Такі умови діяльності ЗМІ призвели до консолідації журналістської спільноти і виступів проти обмеження свободи слова. У вересні-жовтні 2002-го року журналісти масово відмовилися працювати в таких умовах і написали Маніфест з приводу політичної цензури під яким підписалися небайдужі журналісти та громадяни.
таким чином працівники ЗМІ виступили в ролі 4-ї влади. Відбулися позачергові парламентські вибори у грудні 2002-го та слухання з питань свободи слова та цензури в україні.

Поиск по сайту: