Навколишнього середовища

Експозиція (вплив) – контакт організму людини з хімічним, фізичним або біологічним агентом. Під оцінкою експозиції розуміють визначення вираженості, частоти, тривалості та шляхів впливу факторів навколишнього середовища, що вивчаються. При оцінці експозиції аналізується також природа фактора, що діє, розміри та характер експонованих популяцій. На першому етапі експозиції визначають характеристику навколишнього стану (клімат, гідрогеологічні умови, рослинність, тип грунту та ін.) та характеристику популяцій, що потенційно підлягають впливу (місця проживання, види діяльності, демографічний склад, зонування території та ін.).

Другий етап – ідентифікація маршрутів впливу та потенційних шляхів поширення досліджуваного фактора у навколишньому середовищі. Маршрут дії – це шлях хімічної речовини (або іншого фактора) від джерела його утворення та виділення в навколишнє середовище до експонованого організму. Маршрут описує унікальний механізм, за яким людина або популяція підпадає під досліджуваний вплив. Повний маршрут включає в себе джерело, яке сприймає середовище, тобто середовище, до якого спочатку потрапляє хімічна речовина, транспортуючі та акумулюючі середовища (середовища, за допомогою яких речовина переноситься до інших об`єктів, трансформується у інші сполуки, накопичується чи руйнується), місце дії ( тобто те місце, де відбувається контакт людини з фактором, що досліджується), середовища, що впливають (наприклад, питна вода, повітря зовні та середині приміщення, продукти харчування і т.д.), шляхи потрапляння та впливу (інгаляційний, пероральний, перкутанний).

Оцінка експозиції може базуватися на прямих та непрямих методах дослідження. До прямих методів належать індивідуальний моніторинг експозицій,що передбачає безпосереднє вимірювання рівнів впливу досліджуваного фактора на конкретну людину, та застосування біологічних маркерів.Біологічні маркери (біомаркери) поділяються на біомаркери експозиції, біомаркери ефекту та біомаркери сприйнятливості. Як біомаркер експозиціїнайчастіше використовують вміст екзогенної хімічної речовини, її метаболіту або продукту взаємодії між хімічною речовиною та якою-небудь молекулою чи клітиною, що свідчить про те, що відбувся вплив, та про його рівень (табл.1). Останніми роками для оцінки експозиції як біомаркери стали використовувати такі чутливі та специфічні тести, як вміст сполук деяких хімічних речовин з ДНК, сироватковим білком, еритроцитами, наприклад, сполука бенз(а)пірену (при вивченні викидів коксових печей, оцінці ризику при вживанні смаженого м`яса та ін.). Біомаркер ефекту – показник, що кількісно характеризує біохімічні, фізіологічні зміни в організмі, в поведінці людини, ступінь якого визначає фактичне чи потенційне порушення здоров`я, чи ризик розвитку хвороби.

Біомаркер сприйнятливості– показник вродженої чи набутої здатності організму реагувати на вплив певного фактора навколишнього середовища. Цей різновид біомаркерів використовується при виявленні потенційно надчутливих людей та підгруп, що потребують підвищеної уваги при оцінці ризику несприятливих змін у стані здоров`я населення.

Таблиця 1 – Приклади маркерів експозиції

Непрямі (опосередковані) методиоцінки експозиції грунтуються на використанні даних моніторингу якості навколишнього середовища та його окремих об`єктів. Моніторинг якості навколишнього середовища –­­­­ це періодичний або систематичний (постійний) відбір та аналіз проб різних об`єктів середовища ( вода, атмосферне повітря, продукти харчування, грунт). При оцінці експозиції за допомогою непрямих методів поряд з результатами фактичних вимірювань можуть використовуватися дані, отримані шляхом математичного моделювання поширення забруднення від джерела його утворення до місця впливу.

ЛЕКЦІЯ 5

МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ СТАНУ ЗДОРОВ`Я НАСЕЛЕННЯ

Вивчення стану здоров`я населення у зв`язку з впливом факторів навколишнього середовища має ряд особливостей, що відрізняють гігієнічну діагностику від традиційної клінічної діагностики. Предметом клінічної (нозологічної) діагностики є хвороба, її тяжкість. Гігієнічна діагностика більш багатогранна, оскільки її кінцева мета – це отримання переконливих та достовірних даних про стан здоров`я для подальшого зіставлення з рівнями впливу різноманітних факторів та виявлення взаємозв`язків середовище - здоров`я.У зв`язку з цим залежно від конкретних завдань методи, що використовуються при гігієнічній діагностиці стану здоров`я, можуть суттєво відрізнятися, починаючи від відносно грубих оцінок за демографічними показниками та закінчуючи точними та чутливими (біохімічними, морфологічними, фізіологічними) характеристиками адаптаційних резервів організму.

У відповідності до визначення експертів ВОЗ здоров`я – це стан повного фізичного, душевного та соціального благополучия, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів.

У сучасній медицині, як правило, основна увага приділяється негативному компоненту здоров`я, тобто хворобі. Не визначається кількість здоров`я, а констатується факт його втрати, і здоров`я визначається, по суті, як відсутність хвороб. Зокрема, за тяжкістю можливі впливи на здоров`я розподіляються на катастрофічні (передчасна смерть, зменшення тривалості життя, виражене безсилля, інвалідизація, затримка розумового розвитку, вроджені каліцтва), тяжкі(дисфункція органів, нервової системи, дисфункція розвиту, дисфункції у поведінці) та несприятливі (похудіння, гіперплазія, гіпертрофія, атрофія, зміна активності ферментів, оборотна дисфункція органів та систем та ін.). Основними кількісними показниками здоров`я є рівень та гармонійність фізичного розвитку, функціональний стан організму та резервні можливості його основних систем, резистентність до різних несприятливих факторів, захворювння, дефект фізичного або психічного розвитку.

Таблиця 1 –Основні ефекти факторів навколишнього середовища, що реєструються у клінічних та епідеміологічних дослідженнях

Як вже зазначалося, реакція на зовнішній вплив у популяції в більшості випадків має ймовірний характер, що обумовлено різницею у індивідуальній чутливості людей до дії фактора навколишнього середовища, що вивчається (табл.1). У найбільшої частини популяції у результаті експозиції виникають приховані форми захворювання та донозологічні стани, що не виявляються за показниками смертності, звертання за медичною допомогою, госпіталізації. Лише цілеспрямоване та поглиблене медичне дослідження здатне оцінити справжній стан здоров`я у експонованій популяції.

Гігієнічна діагностика робить акцент на виявлення передхвороби (преморбідних станів.) Предмет дослідження гігієнічної донозологічної діагностики –це здоров`я, його величина. Гігієнічна донозологічна діагностика проводиться до звернення до лікаря і її мета – оцінка стану адаптаційних систем, раннє виявлення напруження або порушення адаптаційних механізмів, які в подальшому можуть призвести до хвороби. Методи діагностики преморбідних станів вельми різноманітні та включають у себе вивчення імунного статусу людини, стан регуляторних механізмів серцево-судинної системи, процесів вільнорадикального та перекисного окиснення (стан антиоксидантних систем та перекисного окиснення ліпідів), стану ферментних систем, психодіагностичне тестування, використання біомаркерів. Преморбідні стани відмічаються у відносно великої кількості «практично здорових» людей: у 37,9% обстежених виявляється напруження механізмів адаптації, у 25,8% – незадовільна адаптація, а у 8,9% – зрив адаптації.

У гігієнічній діагностиці обов`язкові порівняльні оцінки стану здоров`я. Багато з так званих екологічно обумовлених захворювань мають поліетіологічну природу та складний багатосиндромний характер. Для доведення їх зв`язку з якістю навколишнього середовища необхідно встановити залежність ризику порушення стану здоров`я від експозиції та паралельно обстежити контрольні групи, що не мають чіткого контакту з фактором, що вивчається.

Важлива роль у вивченні факторів навколишнього середовища на здоров`я населення належить епідеміологічним дослідженням. Епідеміологія навколишнього середовища (або екологічна епідеміологія) вивчає причини та фактори ризику розвитку захворювань та інших порушень здоров`я у населення, розподіл та динаміку захворювань у людській популяції у зв`язку з впливом факторів навколишнього середовища.

Методи епідеміологічних досліджень. Основним типом епідеміологічних досліджень у гігієні навколишнього середовища є спостереження за частотою та поширеністю певних захворювнь у різних групах населення. Експериментальні епідеміологічні дослідження,при проведенні яких дослідник може активно впливати на умови впливу фактора, що вивчається, за певних причин досить рідко застосовується у гігієні навколишнього середовища.

Методи епідеміологічних досліджень розподіляються на описові та аналітичні. Аналітичні методи включають у себе такі екологічні дослідження: когортні (поздовжні) та поперечні, а також дослідження за схемою випадок – контроль.

Екологічні (або кореляційні) дослідженняпроводяться на популяційних та великих групах людей, що підпали під вплив тих чи інших факторів навколишнього середовища. Прикладом екологічного дослідження може бути вивчення зв`язку між смертністю у містах та рівнями забруднення атмосферного повітря. Такі дослідження здатні виявити деякі взаємозв`язки між забрудженням навколишнього середовища та збільшенням смертності. Однак у екологічних дослідженнях неможливо оцінити розподіл експозицій серед населення (оцінка експозиції проводиться для всієї популяції, та , крім того, даний тип досліджень не враховує великої кількості змішуваних факторів, що характерні для великих та різнорідних популяцій. У зв`язку з цим екологічні дослідження здатні лише виявити існування проблеми та не можуть визначити причинно-наслідкові взаємовідносини захворювання та впливу факторів навколишнього середовища.

При поздовжніх дослідженнях за групами населення, що вивчаються, спостерігають протягом певного часу, іноді досить довго. Поперечні (кроссекційні) дослідження відображають стан груп, що вивчаються, в певний момент, тому поперечні дослідження часто називають одномоментними.

Поздовжні дослідження розподіляються на когортні (ретроспективні та проспективні) та дослідження за схемою випадок – контроль. При плануванні досліджень за схемою випадок – контроль формується як мінімум 2 групи обстежуваних: особи, у яких є захворювання, що вивчається, («випадок»), та особи, у яких захворювання відсутнє («контроль»). Після цього у кожній з цих груп встановлюється кількість осіб, що підпадають або не підпадають під вплив досліджуваного фактора ризику. Безперечно, чим вища в досліджуваній групі («випадок») частка осіб з досліджуваним фактором, тим з більшою впевненістю можна сказати про причинну обумовленість даного захворювання. Таким чином, головним питанням, яке можна вирішити з використанням цього методу, є ймовірнісна причина захворювання (чому одні люди хворіють, а інші ні).

Прикладом такого дослідження випадок-контроль може бути аналіз причин тяжкого токсичного шокового синдрому, що спостерігався у США у 1980 році у молодих жінок під час менструацій. Дослідники сформували групи «випадок» та «контроль». Жінки кожної групи були опитані з метою виявлення можливих факторів ризику токсичного шокового синдрому. Як показали результати опитування, жінки, у яких спостерігався шоковий синдром, у 8 разів частіше у порівнянні з контрольною групою використовували гігієнічні прокладки “Rely”. Після заборони продажу виробів цієї марки випадків шокового синдрому більше не спостерігалося.

Когортні (поздовжні, динамічні) дослідженняпроводяться систематично, постійно та через відносно невеликі проміжки часу. Ці дослідження поділяються на ретроспективні та проспективні. Ретроспективні дослідження спрямовані на пошук причини розвитку захворювання (від захворювання, що спостерігається в даний час, дослідник переходить до аналізу впливів, які відбувалися у минулому). Головною метою проспективних досліджень є пошук ефекту (від впливу, який є, дослідник переходить до аналізу захворювань, що виникають).

Таким чином, при ретроспективному дослідженні порівнюються між собою групи (когорти) із захворюванням, що вивчається, та група людей, у яких захворювання на момент дослідження відсутнє. У кожній з досліджуваних груп оцінюються попередні експозиції факторів, що аналізуються.

У результаті проспективного дослідженнявстановлюється кількість осіб із захворюванням, у яких у минулому була експозиція, що аналізується (А), або такого впливу не було (С). У групі без захворювання також підраховується кількість людей, що підпадали (В) або не підпадали (D) під вплив, що вивчається. На основі отриманих даних розраховується частота експозиції у осіб із захворюванням А/ (А + С) та у осіб без захворювання В/(В + D). При проведенні проспективного дослідження формують групи людей, що підпадали та не підпадали під вплив, що аналізується. За цими двома групами встановлюється динамічний медичний контроль та аналізується кількість осіб, у яких виник (А) досліджеваний ефект, у групі з експозицією (А) та в групі без експозицій (С), а також кількість людей в цих групах, у яких ефект не виявлений (відповідно В та D). На основі результатів проспективного дослідження розраховують частоту захворювання у групі з експозицією А/ (А + В) та частоту захворювання у групі без експозиції С/ (С + D).

При поперечних дослідженняхфіксується стан (наявність захворювання та експозиції) досліджуваної популяції (міське населення, працівники певних виробництв, що звертаються за медичною допомогою, та ін.) у певний момент. Такі дослідження дозволяють відносно швидко виявити проблеми, що потребують більш глибокого вивчення. У деяких ситуаціях (наприклад, при аналізі захворювань, що рідко трапляються у загальній популяції) поперечні дослідження можуть суттєво допомогти при встановленні причинно-наслідкових зв`язків, але в більшості випадків ці дослідження недостатні для доведення зв`язку між порушеннями стану здоров`я та впливом факторів навколишнього середовища. Більше того, подібні дослідження дуже часто стають джерелом хибних висновків про причини розвитку тих чи інших захворювань, що обумовлено тяжкістю інтерпритації дійсних впливів факторів, наявністю змішаних або не врахованих у аналізі факторів. Крім того, поперечні дослідження не дозволяють отримувати кількісні характеристики ризику розвитку захворювання, а також встановлювати залежність експозиція – відповідь.

Поиск по сайту: