Фінансування тероризму Ст 258-5

1. Фінансування тероризму, тобто дії, вчинені з метою фінансового або мате­ріального забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинен­ня терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (ор­ганізації), -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

1. Ті самі дії, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, або якщо вони призвели до заподі­яння значної майнової шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені органі­зованою групою чи в особливо великому розмірі, або якщо вони призвели до інших тяжких наслідків, -

караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1. Особа, крім організатора або керівника терористичної групи (організації), звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона добровільно до притягнення до кримінальної відповідальності повідо­мила про відповідну терористичну діяльність або іншим чином сприяла її при­пиненню або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню якого сприяла, за умови, що в її діях немає складу іншого злочину.

Примітка. 1. Фінансування тероризму визнається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Фінансування тероризму визнається вчиненим в особливо великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Кодекс доповнено статтею 2585 згідно із Законом України № 170-Увід 21 верес­ня 2006р.; редакція цієї статті змінена згідно із Законом України № 2258-УІ від 18 травня 2010 р.)

1. Із суб’єктивної сторони фінансування тероризму може бути вчинене лише з прямим умислом.

2. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони фінансування тероризму є наяв­ність мети фінансового або матеріального забезпечення окремого терориста чи теро­ристичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терорис­тичної групи (організації).

3. Суб’ єктом фінансування тероризму може бути будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

4. Про повторність фінансування тероризму (ч. 2 ст. 2585 КК) див. коментар до

ч. 1 ст. 32 КК.

1. Про корисливі мотиви фінансування тероризму (ч. 2 ст. 2585 КК) див. коментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

2. Про вчинення фінансування тероризму за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 2585 КК) див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

3. Фінансування тероризму визначається вчиненим у великому розмірі (ч. 2 ст. 2585 КК), якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує шість тисяч н. м. д. г. (п. 1 примітки до ст. 2585 КК).

4. Про заподіяння значної майнової шкоди (ч. 2 ст. 2585 КК) див. коментар до п. 2 примітки до ст. 185 КК.

5. Про вчинення злочину організованою групою (ч. 3 ст. 2585 КК) див. коментар до ч. 3 ст. 28 КК.

6. Фінансування тероризму визначається вчиненням в особливо великому розмірі (ч. 3 ст. 2585 КК), якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує вісімнадцять тисяч н. м. д. г. (п. 2 примітки до ст. 2585 КК).

7. Про інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 2585 КК) див. коментар до частин 2 і 3 ст. 258 КК.

8. Про звільнення від кримінальної відповідальності за фінансування тероризму (ч. 4 ст. 2585 КК) див. коментар п. 24 розд. ІХ КК, коментар ч. 2 ст. 255 та ч. 2 ст. 2583 КК.

9. На відміну від інших заохочувальних норм статей розд. ІХ Особливої частини КК, які передбачають звільнення особи за злочини проти громадської безпеки, ч. 4 ст. 2583 КК встановлює не тільки звільнення від кримінальної відповідальності за вказані в ній злочини при добровільному повідомленні про відповідну терористичну діяльність, а й таке ж звільнення, якщо особа іншим чином сприяла припиненню те­рористичної діяльності або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчинен­ню якого сприяла.

47. Кримінально-правова характеристика злочинів проти моральності.

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво

Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для роз­пусти -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей зло­чин, або вчинені організованою групою, -

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із за­лученням неповнолітнього, -

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на основні засади суспільної моральності у сфері статевих стосунків. Вони сприяють поширенню розпусти та аморальності в інтимних стосунках людей. Особливо небезпечними визнаються такі дії у разі вчинення їх із залученням не­повнолітніх (див. ст. 7 зазначеного вище Закону України від 20 листопада 2003р. № 1296-ІУзі змінами, внесеними законами України № 1520-УІ від 11 червня 2009р. та № 1819-УІ від 20 січня 2010 р.). Відповідно до ст. 2 «Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами» від 2 грудня 1949 р. сторони в цій Конвенції зобов’язуються накладати кару на кожного, хто: а) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує, чи бере участь у його фінансуванні; б) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або його частину, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми осо­бами.

Зміст ст. 302 КК повністю відповідає основним положенням цієї Конвенції.

Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон розпусти) невизначеним колом осіб, або постійними відвідувачами, які змінюють партнерів. Таке місце призначене для зайняття проституцією. Ним може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс, намет, підсобні приміщення, що використовуються для розпусних дій.

Термін «місцярозпусти» використано в законі в розумінні різноманітності таких місць, а не їх кількості в кожному випадку вчинення злочину.

Об’єктивну сторону злочину утворює одна із трьох дій: 1) створення місця розпусти; 2) його утримання; 3) звідництво для розпусти.

Створення місця розпусти - це, наприклад, завершений пошук приміщення чи іншого місця, відкриття закладу (масажний салон, сауна), під яким маскується міс­це розпусти, облаштування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв’язку, транспорту. Утримання місця розпусти означає вчинення дій, що забезпе­чують його використання та функціонування. Це пошук клієнтів, оплата оренди приміщення, транспортних витрат, інші фінансові розрахунки, придбання й реалі­зація для клієнтів білизни, напоїв, продуктів тощо. Звідництво - це своєрідне по­середництво, що виявляється у сприянні добровільним сексуальним стосункам незнайомих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або організації зу­стрічей таких осіб, у пошуку осіб, які згодні займатися розпустою, у схилянні осіб до розпусти та ін.

Злочин визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених у за­коні дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинення. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різними. Однак за наявності мети наживи дії винного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК.

Суб’єкт злочину - будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення цього злочину службовою особою з використанням влади чи свого службового ста­новища її дії підлягають кваліфікації за сукупністю статей 302 і 364 КК.

У частині 2 ст. 302 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені у ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за такий зло­чин, або вчинені організованою групою.

Дії, вчинені з метою наживи, визнаються у разі наявності у винного наміру отри­мати матеріальну винагороду в будь-якому виді, наприклад, шляхом вчинення чи участі у вчиненні таких дій ухилитися від сплати боргу або інших сум, які він повинен був сплатити. Тому мета наживи має місце і тоді, коли з якої-небудь причини обіцяна винагорода за вчинену дію не була отримана. Друга кваліфікуюча ознака має місце у випадку вчинення цього злочину особою, яка раніше була судима за такий злочин, за умови, що судимість ця не знята і не погашена. Третя кваліфікуюча ознака - це вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, організованою групою (про поняття та­кої групи див. коментар до ст. 28 КК).

Частина 3 ст. 302 КК посилює відповідальність за дії, передбачені в перших двох частинах цієї статті, що вчиненні із залученням неповнолітнього. Наявність цієї ознаки припускає будь-яким способом залучення неповнолітнього до участі у вчинен­ні таких діянь чи безпосереднє залучення такої особи для вчинення або участі у вчи­ненні розпусних дій у місцях розпусти.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 302 КК, може бути лише повнолітня особа.

Додаткової кваліфікації за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) не потрібно. Однак у разі залучення до вчинення зазначених дій осіб, які не до- сягли 16-річного віку, або вчинення щодо них розпусних дій відповідальність повинна наставати за сукупністю - ч. 3 ст. 302 КК і відповідною частиною ст. 156 (п. 16 ППВСУ від 27 лютого 2004р. № 2).

Стаття 303. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією

Втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до за­няття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо не­повнолітнього або організованою групою, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіска­цією майна або без такої.

Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчине­ні щодо малолітнього, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. Під сутенерством у цій статті слід розуміти дії особи по забез­печенню заняття проституцією іншою особою.

Відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шан­тажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою засто­сування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

(Стаття 303 у редакції Закону України № 3316-ІУ від 12 січня 2006р.)

За останні десятиліття втягнення осіб як жіночої, так і чоловічої статі в заняття проституцією та інші дії, пов’язані з її експлуатацією, набули значного поширення в різних країнах світу, в тому числі в Україні. Це змусило розробити певні заходи і прийняти ряд міжнародних угод, спрямованих на посилення боротьби із цим злом (див. ст. 6 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 груд­ня 1979 р.; ст. 2 Угоди про співробітництво СНД в боротьбі зі злочинністю від 25 листопада 1998р.; ст. 3 Конвенції про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, № 182, ратифікованої Законом України від 5 жовтня 2000 р. та ін.). Стаття 303 КК у редакції Закону України «Про внесення змін до КК України...» від 12 січня 2006 р. № 3316-ІУ повністю відповідає і значно розвиває основні положення зазначених угод.

У частині 1 ст. 303 КК визначені ознаки складу злочину, суспільна небезпечність якого полягає не тільки в тому, що такі дії суперечать основним принципам і загально­визнаним правилам моральності, а й у тому, що винний, всупереч волі особи, схиляє чи примушує її до надання сексуальних послуг за плату. Такі дії є грубим виявленням експлуатації проституції третіми особами.

Об’єктивну сторону цього злочину утворюють втягнення особи в заняття про­ституцією або примушування її до заняття проституцією, що відбувається шляхом використання обману, шантажу, уразливого стану потерпілої особи або із застосуван­ням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство.

Способами втягнення в заняття проституцією є шантаж або обман. Шантаж по­лягає у погрозі повідомити різним установам чи окремим особам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, друзям та іншим близьким особам) відомості, які потерпіла особа бажає зберегти в таємниці. При цьому не має значення, відповідають такі факти дій­сності чи мають характер наклепу. До шантажу слід відносити і випадки, коли втяг- нення в заняття проституцією вчиняється шляхом погрози, наприклад, викрасти саму потерпілу особу, її дитину чи інших родичів або заподіяти близьким якусь іншу шко­ду. Обман - це навмисне перекручування або приховування істини, а також повідом­лення завідомо неправдивих відомостей з метою втягнення особи у заняття прости­туцією. Прикладом може бути обіцянка надати роботу в зоні відпочинку чи за кордо­ном фотомоделі, офіціантки, няні, тоді як намір був таким чином втягнути особу у заняття проституцією. Обман може виражатися в усній, письмовій формі або бути вчиненим із використанням підроблених документів.

В окремих випадках втягнення особи в заняття проституцією може бути вчинено з використанням уразливого стану особи. Таке можливо у разі, коли особа, у якої під впливом життєвих негараздів: втрати роботи, відсутності місця проживання, матері­альних труднощів, тяжкої образи та інших обставин, - підвищується стан нервово- емоційного збудження, що знижує здатність її адекватно реагувати на відповідні дії. Вона стає слабкою, психологічно не захищеною і легко піддається на певні дії чи пропозиції інших осіб зайнятися проституцією.

Поширеними способами втягнення або примушування до заняття проституцією є такі, що пов’язані із застосуванням чи погрозою застосування насильства. Під за­стосуванням насильства слід розуміти фізичний вплив на особу будь-якої статі шля­хом, наприклад, позбавлення їжі, води, позбавлення волі, завдання побоїв, мордуван­ня, катувань, заподіяння різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо мало місце мордування, катування або були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або інші більш тяжкі злочини, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів (ч. 1 або ч. 2 ст. 303 та частини 1 або 2 ст. 121, або ч. 2 ст. 303 та ч. 2 ст. 127 КК). Погроза застосування насильства - це залякування потерпілої особи застосуванням до неї фізичного насильства. Погроза повинна бути адресована до потерпілої особи, або до неї і одночасно до її близьких. Однак ця кваліфікуюча ознака відсутня у разі, коли погроза стосується лише інших, навіть близьких осіб. Форми вияву погрози можуть бути різними, але за своїм характером вона повинна бути реальною.

Об’єктивна сторона цього злочину буде і за наявності сутенерства, під яким відповідно до примітки 1 до ст. 303 КК слід розуміти дії особи щодо забезпечення заняття проституцією іншою особою жіночої чи чоловічої статі, що вчиняються з корисливою метою. Така діяльність сутенера може бути поєднана з примушуван­ням чи втягненням до заняття проституцією, а в подальшому виражена у створенні умов для сексуальної експлуатації зазначених осіб, у здійсненні нагляду й опіки над ними, у захисті від конкурентів, забезпеченні транспортом, у відверненні насильства чи обману з боку клієнтів та інших діях, що забезпечують умови сексуальної екс­плуатації таких осіб.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 303 КК дій незалежно від того, вдалося чи ні таким способом втягти потерпілу особу у заняття проституцією, а при сутенерстві - з моменту вчинення сутенером дії щодо забезпечення заняття проституцією іншою особою незалежно від фактичного досягнення ним корисливої мети.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, по­єднаним із метою втягнення особи у заняття проституцією, а при сутенерстві - на­явністю корисливої мети.

Суб’єкт злочину - будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, незалежно від її статі. У разі вчинення цього злочину щодо неповнолітнього (ч. 3 ст. 303 КК) або малолітнього (ч. 4 ст. 303 КК) особа, яка досягла 18-річного віку (п. 4 ППВСУ від 27лютого 2004р. № 2). А у разі вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 303 КК, службо­вою особою з використанням свого службового становища суб’єктом може бути будь- яка службова особа, ознаки якої зазначені в частинах 3 чи 4 ст. 18 КК та у примітці 1 до ст. 364 КК.

Зазначені у ч. 2 ст. 303 КК кваліфікуючі ознаки мають місце, коли дії, перед­бачені ч. 1 цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпіла особа була у матеріальній чи іншій залежності.

Перша ознака буде у разі, коли особа вчиняє зазначені у ч. 1 цієї статті дії сто­совно двох чи більше осіб одночасно. Такі дії повинні охоплюватися єдиним наміром винної особи і вчинятися, як правило, в одному місці та без значного проміжку в часі. Повторність означає вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 статті дії хоча б другий раз незалежно від виду та послідовності їх вчинення і того, була чи ні особа судимою за раніше вчинений такий злочин (див. коментар до ст. 32 КК). Ознака попередньої змови групи осіб має місце, коли двоє або більше осіб до початку злочину домови­лися про спільне його вчинення (див. коментар до ст. 28 КК). Вчинення такого злочину будь-якою службовою особою з використанням свого службового станови­ща визнається кваліфікуючою ознакою. При цьому не має значення, вчиняє вона такі дії щодо своїх співробітників чи сторонніх осіб, важливо те, що діяння вчинене нею з використанням свого службового становища. Вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, може бути визнано квалі­фікуючою ознакою лише у разі доведеності, що винний впливав на потерпілу особу із використанням її матеріальної чи іншої залежності від нього. Матеріальна за­лежність буде, наприклад, коли потерпіла особа перебуває на утриманні винного або проживає в його будинку. Інша залежність - це залежність потерпілої особи від службового становища винної особи, або від виконання контрольних функцій, або інша залежність підлеглого від начальника, або учня від викладача, пацієнта від лікаря тощо.

Кваліфікуючі ознаки, зазначені у ч. 3 ст. 303 КК, мають місце, коли дії, перед­бачені частинами 1 та 2 цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою. Перша ознака буде у разі втягнення у заняття проституцією однієї чи кількох осіб, які не досягли повноліття, за умови, що винна особа знала про це. Друга ознака має місце, коли передбачені в перших двох частинах дії вчинені організованою групою (про її поняття див. коментар до ст. 28 КК). Щодо цього злочину наявність такої ознаки буде в тому разі, коли учасники організованої групи об’єдналися для втягнен­ня або примушування осіб до заняття проституцією зазначеними в перших двох частинах способами. За цією ознакою передбачена відповідальність і за сутенерство, вчинене організованою групою. Таким сутенерством визнається створення, керівни­цтво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг за плату особами чоловічої чи жіночої статі або безпосереднє вчинення її учасниками дій, передбачених частинами 1 та 2 цієї статті, з корисливою метою.

У частині 4 ст. 303 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в перших трьох частинах цієї статті, якщо вони вчинені щодо малолітнього, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Наявність першої кваліфікуючої ознаки буде у разі, коли дії, зазначені у частинах 1, 2 та 3 ст. 303 КК, вчинені щодо однієї чи кількох малоліт­ніх осіб, які не досягли 14-річного віку. Із цього питання важливе положення зазна­чено у примітці 2 до ст. 303 КК, згідно з якою відповідальність за втягнення мало­літнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування до заняття проституцією має наставати незалежно від того, який із передбачених у цій статті спосіб було використано при вчиненні таких дій. При цьому винний повинен усвідом­лювати малолітній чи неповнолітній вік потерпілої особи. Друга ознака буде тоді, коли вчинення будь-якої дії, зазначеної в трьох частинах статті, спричинило тяжкі наслід­ки, якими може бути смерть потерпілої особи, її тяжка хвороба, самогубство, зара­ження вірусом імунодефіциту тощо.

Поиск по сайту: