Сутність економічної системи, її структурні елементи

Економічна система будь-якого суспільства, того або іншого спо­собу виробництва є органічною складовою соціальної системи. Соці­альна система як упорядкована цілісність охоплює соціальні спіль­ноти й окремих індивідів, об'єднаних специфічними та різноманіт­ними взаємовідносинами, а також зв'язками. Основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства поля­гає в тому, що економіка — це основа існування країни. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу.

Сутність економічної системи визначається і разом з тим зале­жить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвива­ється на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система— це обшир дії вироб­ничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує су­купність видів та організаційних форм господарювання.

Структурні елементи економічної системи:

• виробничі відносини;

• продуктивні сили суспільства;

• механізм господарювання.

Структурні елементи економічної системи є водночас її підсисте­мами. Основною, найважливішою ланкою економічної системи є ви­робничі відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва. Розглянемо, наприклад, рабовласницький і феодаль­ний способи виробництва. Щонайперше, чим вони відрізняються одне від одного, — це форма власності на засоби виробництва і на людину: рабовласник був повним володільцем засобів виробництва і раба ("знаряддя праці, що говорить"), якого він міг продати або на­віть убити; за феодалізму поміщик, залишаючись власником землі та

інших засобів виробництва, вже не мав права вбити свого кріпака, а в окремих країнах Західної Європи — навіть продати. Виробничі відносини, ядром яких є відносини власності (вони не тотожні, як вважають окремі автори, оскільки до виробничих відносин, крім від­носин власності, належать відносини розподілу, планомірність то­що; так само, як Сонячна система складається не лише із Сонця, а й із дев'яти великих планет, їх супутників, великої кількості малих пла­нет та ін.), виступають суспільною формою продуктивних сил. Ви­робничі відносини і продуктивні сили — це форма і зміст способу ви­робництва, а разом із надбудовою — формації.

Ступінь розвитку продуктивних сил суспільства — кваліфікацій­ний рівень виробників і розвиток техніки — визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення. Сучасні продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузя-ми народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Якщо, наприклад, з вовни чи бавовни виробили певну кількість пря­дива, а ткацькі фабрики країни не в змозі переробити його в ткани­ну, то це означатиме порушення балансу між галузями, що немину­че призведе до матеріальних втрат. Продуктивні сили не лише виз­начають рівень продуктивності суспільної праці, а й змінюють нав­колишнє середовище, причому як у бік поліпшення, наприклад, у ре­зультаті побудови дамб, гребель для запобігання повеням, насад­ження лісів тощо, так і деколи у бік погіршення екологічного стану у разі виникнення небезпеки техногенних катастроф.

Третій структурний елемент економічної системи — механізм гос­подарювання — це функціональний бік виробничих відносин, який ві­дображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні, сутнісні відносини — відноси­ни власності і поверхневі—організаційні структури та конкретні фор­ми господарювання. Отже, господарський механізм — це сукупність організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління, які базуються на певних відносинах власності. Господар­ський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні еконо­мічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на за­соби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що вис-

тупають у конкретних формах суспільного поділу праці, господар­ський механізм включає методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини — правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також механізм господарю­вання — це механізм дії та використання економічних законів.

Економічна система кожного способу виробництва — первіс­нообщинного, рабовласницького, феодального або капіталістич­ного — породжує іманентні їй економічні закони і механізм функці­онування та розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людства. Вони виявляються як основна тенденція, що торує собі шлях крізь усю сукупність явищ і процесів. Економічні закони — це типові, стійки, повторювані, причинно-наслідкові зв'язки і залеж­ності. Саме вони визначають магістральні напрями розвитку будь-якої ділянки народного господарства країни.

На відміну від юридичних законів, ухвалюваних парламентами, економічні закони об'єктивні. Багато вчених об'єктивність виник­нення й існування економічних законів пояснюють тим, що вони не залежать від волі й свідомості людей. І хоча економічні закони нас­правді від людей прямо не залежать, немає відповіді на питання, від чого вони залежать. Відомий учений, академік А. Чухно з цього при­воду слушно зауважив, що не можна будь-яке явище, у тому числі економічне, пояснювати тим, що воно від чогось не залежить, бо не­має жодного пояснення або відповіді. Насправді, чого варте, при­пустімо, твердження: "Наразі у Києві ранок, тому що це не залежить від його жителів". Є ж причина, чому коли у Києві ранок, у Буенос-Айресі вечір, або коли в Україні осінь, в Аргентині — весна (обер­тання Землі навколо своєї осі й навколо Сонця). Тепер коня постав­лено не позаду воза, а там, де він має бути — попереду.

Причина об'єктивності економічних законів полягає в тому, що во­ни випливають з умов матеріального та нематеріального буття сус­пільства і пануючих у ньому виробничих відносин. Отже, будучи об'єк­тивними, економічні закони не залежать від волі або свідомості людей.

Принципи будови економічної системи, як і джерела її руху, є пря­мим наслідком сутності, змісту економічної системи. Можна виокре­мити такі три принципи її будови:

• ієрархічність;

• рухомість;

• суперечливість.

Розглядаючи ієрархічну будову економічної системи, серед її еле­ментів виокремлюють найважливіші, з одного боку, і менш важливі — з іншого. Цілком зрозуміло, що найважливіший елемент економічної системи — виробничі відносини. Визначальна роль виробничих від­носин в ієрархії економічної системи пояснюється тим, що стрижень цих відносин — відносини пануючої власності на засоби виробниц­тва зумовлюють лад кожного суспільства; все інше — наслідки пану­ючої у певній країні форми власності (капіталістичної, феодальної або рабовласницької). Саме відносини власності зумовлюють соці-ально-економічну природу способу виробництва, його загальні та специфічні економічні закони, характер зв'язків між усіма суб'єктами економічної системи — індивідами, колективами, організаціями і під­приємствами; такі зв'язки є різними інформаційними потоками.

Саме завдяки принципу ієрархічності економічна система сус­пільства має органічний і цілісний характер, усі її елементи розміщу­ються згори донизу залежно від їх значущості, ролі, яку вони відігра­ють в економічних процесах. Без цього цілісна сукупність елементів економічної системи була б неможливою, це був би хаотичний рух елементів. Принцип ієрархічності передбачає субординацію, тобто підпорядкування менш важливих елементів економічної системи сус­пільства основним. Зрозуміло, що вертикальний тип субординації жорсткіший, ступінь підпорядкованості набагато глибший, ніж за горизонтальної залежності, коли відносини пом'якшуються, набува­ючи характеру партнерства. Існуючий механізм субординації еле­ментів економічної системи суспільства є визначальним, оскільки всі її елементи співіснують у глибокому, органічному взаємозв'язку та взаємодії, причому зворотний зв'язок, імпульси і сигнали знизу за важливістю можуть не поступатися тим, що надходять згори.

Другим принципом побудови економічної системи суспільства є Ті рухомість.Річ у тому, що кожне суспільство не є застиглим, воно постійно перебуває у русі, процесі змін і перетворень. Адже сама еко­номічна система змінюється, вдосконалюється, у суспільстві відбува­ються різні політекономічні процеси, які примушують вдаватися до певних дій, іноді навіть асиметричних. Це стосується і найблагопо-лучніших країн Західної Європи і Північної Америки, коли зміна ці­ни на нафту може призвести до руйнівних наслідків для всього гос­подарського механізму, як це сталося у 70-х роках ХХ ст. Ще біль­шою мірою це стосується країн третього світу, які нещодавно звіль­нилися від колоніальної залежності від держав-метрополій. Годі й

казати про Україну, де у 90-х роках відбулося два просто-таки гео­логічні злами — перехід від адміністративно-командної системи до ринкової, з одного боку, вихід з Радянського Союзу внаслідок його розпаду та здобуття незалежності — з іншого. Тож не дивно, що еко­номічна система нашої країни зазнала відчутного потужного удару, що спричинив надзвичайно затяжну економічну кризу.

Третім принципом побудови економічної системи є суперечли­вість. Криза в нашій державі може слугувати характерним прикла­дом тих складних проблем, які виникли у народному господарстві України через карколомне підвищення цін на російські енергоносії, що спричинило руйнацію нашої економіки на початку 90-х років. Ми бачимо наявність абсолютно різних складових всередині еконо­мічної системи, і це не може не створювати, а відтак і поглиблювати ріжного ґатунку "нестиковки", розбіжності.

Найглибшою суперечністю економічної системи суспільства є су­перечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Об'єктивний економічний закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил втілюється повністю лише інко­ли. Упродовж тривалих періодів історії цей закон, за висловом К. Маркса, здійснюється через своє нездійснення. Тут суперечність між виробничими відносинами суспільства і його продуктивними силами оголена. Найглибша причина цієї суперечності полягає у сталості, консервативності виробничих відносин, змінити які озна­чає по суті змінити спосіб виробництва, наприклад, феодалізм на ка­піталізм, що є дуже складним процесом. Продуктивні ж сили зазна­ють безперервних імпульсів до розвитку, тому що саме виробниц­тво, усі його галузі потребують систематичного оновлення засобів праці, зростання професійного, кваліфікаційного рівня виробників, невпинного науково-технічного прогресу.

Суперечність поміж виробничими відносинами і продуктивними силами розв'язується за допомогою змін насамперед у царині влас­ності — тут головне поле або гальмування соціально-економічного розвитку країни, або, навпаки, її потужного піднесення. Наприклад, після запровадження непу в СРСР у 20-х роках ХХ ст. завдяки доз­волу продавати на ринках власну продукцію за вільними цінами і наймати робітників та встановленню фактично ринкових відносин за найкоротший термін країна ожила, почало швидко зростати ви­робництво, у тому числі предметів народного споживання, відтак значно поліпшився життєвий рівень народу, зміцнився рубль. І, нав-

паки, із запровадженням у 30-х роках колгоспно-кріпацького ладу країна на довгі десятиріччя занурилась у вир дефіцитів всього і вся. Під сучасну пору кардинальні зрушення у виробничих відносинах, насамперед відносинах власності, створюють усі можливості для економічного розквіту України.

Окрім найважливішої ділянки — відносин власності, є (хоч і не та­кої ваги) ділянка розподілу, де також спорадично виникають пробле­ми і суперечності, які потребують якнайшвидшого розв'язання, інак­ше спонукальні мотиви до кращої праці, підвищення її продуктивнос­ті, що недавно діяли безвідмовно, починають не спрацьовувати. Тому у разі виникнення потреби слід своєчасно змінювати форми і системи заробітної плати робітників, оплату праці інших трудівників. Так само й інші елементи економічної системи також потрібно система­тично удосконалювати.

Коли відживає своє вся система виробничих відносин, якщо на­віть капітальним "ремонтом" уже нічого не можна досягти, це свід­чить про глибоку невиліковну кризу самої економічної системи сус­пільства, і цю систему доводиться замінити іншою. За цих умов кар­динальних змін зазнають не лише відносини власності, розподілу, всі виробничі відносини. У таку добу вся надбудова — держава, право, політика — має бути замінена іншою, новою, себто такою, що відпо­відає новому базису. Без такої відповідності економічні процеси у суспільстві стримуються, гальмуються, створюється новий спектр суперечностей, що негативно позначається на всьому народногоспо­дарському організмі. Наприклад, в Україні існує нагальна потреба перейти від прямого державного управління низкою виробничих га­лузей до опосередкованого, оскільки надмірне державне втручання призводить до збільшення кількості суперечностей у суспільстві, створює нові проблеми. Наразі в країні розпочато докорінну рефор­му управління, яке має відповідати істотним новаціям у народному господарстві. Глибока структурна перебудова народного господарс­тва потребує адекватної корекції методів державного управління, яка здійснюється нормальним цивілізованим шляхом, без револю­ційних сплесків, руйнування усього і вся.

Поиск по сайту: