Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Роздержавлення власності — центральна проблема перехідної економічної системи



Перехід від командно-адміністративної системи до соціального ринкового господарства характеризується формуванням адекватної ринку різноманітності форм власності і підприємництва. Механізма­ми такого переходу є роздержавлення і приватизація власності. Нез­важаючи на відносно обмежене поле діяльності держави в економі­ках розвиненого ринкового господарства, роздержавлення набуло характеру загальносвітової тенденції. Основне завдання цього про­цесу полягає в тому, щоб провідні позиції в економіці посів приват­ний сектор, тобто недержавні форми підприємництва. Це поясню­ється двома причинами.


По-перше, недержавні форми власності і підприємництва є осно­вою ліберального конкурентного ринку, який, виконуючи властиві йому функції, забезпечує ефективний розподіл і використання еко­номічних ресурсів.

По-друге, роздержавлення не тотожне залишенню економіки дер­жавою. Це насамперед позаринковий інститут, який повинен забез­печувати нормальні умови роботи ринкового механізму, рівність правил гри для всіх учасників економічного процесу, а також вико­нувати функції, зумовлені максимально необхідними межами втру­чання держави в економіку.

Роздержавлення є визначальним механізмом ринкової трансфор­мації економіки України. Його наслідками є поява численної армії власників, демонополізація економіки, створення конкурентного се­редовища, стимулювання розвитку ринкової інфраструктури, підви­щення якості і конкурентоспроможності товарів і послуг. Однак бага­то з цих наслідків є лише потенційними, тому що "одержавлення" і нині превалює над роздержавленням. Це підтверджує звіт про світо­ву конкурентоспроможність 1998 р., який є результатом досліджень великої групи вчених з різних країн світу. В ньому 53 країни проана­лізовані і розміщені згідно з їх успіхами у різних сферах. Щодо сфери державного управління й оцінки економічного середовища, то за по­зицією "адміністративне регулювання" Україна посідає 53-тє місце, "компетентність державного сектору" — 43-тє, "бюрократія" — 53-тє, "державна економічна політика (як незалежна від тиску груп з особ­ливими інтересами)" — 52-ге, "відкриття нового бізнесу" — 47-ме, "захист іноземних інвестицій" — 53-тє, "контракти державного сек­тору" — 53-тє, "незалежність державної служби (від політичного тиску)" — 51-ше, "ухилення від податків" — 53-тє, "адекватність фі­нансового регулювання" — 53-тє, "загальна інфраструктура" (роз­виток порівняно з сусідніми країнами) — 52-ге, "інвестиції в інфрас­труктуру" — 53-тє, "захист інтелектуальної власності" — 53-тє. Не-використовуваний потенціал ліберальної економіки потребує здій­снення реального роздержавлення такими способами: приватизація власності, лібералізація ринків, оздоровлення державного сектору, створення змішаних підприємств. На практиці використовуються комбінації цих способів, основними з яких є приватизація власності і лібералізація ринків.


Приватизація

Основна мета приватизації — передача об'єктів державної влас­ності ефективному власнику, здатному налагодити ефективний ме­неджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, йо­го модернізацію і технічне оновлення. Не менш важлива мета — по­повнення державного бюджету, його дохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації. В Україні існували різні погляди на здійснення приватизації. Згідно з першим усю державну власність необхідно поділити порівну між усіма громадянами. Такий підхід виходив з принципу соціальної справедливості, однак він суперечив основній меті приватизації. Суть другої позиції — передавання влас­ності трудовим колективам. За такого варіанта від власності відразу усувалася б велика кількість людей, які працюють у бюджетній сфе­рі, а також ті, хто ще або вже не працює, — студенти, пенсіонери.

Ще одна точка зору полягала в тому, що має бути один принцип: жодного роздавання, тільки продаж державою майна за гроші, в ре­зультаті чого з'являються реальні власники. Отримані від привати­зації кошти використовуються на вирішення соціальних проблем, структурну перебудову економіки. Це найбільш радикальна і послі­довна ринкова позиція, яка була втілена в окремих колишніх соціа­лістичних країнах — Східній Німеччині після її об'єднання із Захід­ною, Угорщині. В умовах України нездоланними перешкодами на такому шляху руху до ринку були проблеми економічного та сві­тоглядно-ідеологічного характеру: відсутність вільного вітчизняно­го капіталу, здатного брати участь у широкомасштабній грошовій приватизації, і неприйняття абсолютною більшістю населення таких реалій ринку, як приватна власність, бізнес тощо.

Також відома позиція, що зводилась до заперечення необхіднос­ті здійснення радикальних ринкових реформ, отже, приватизації в будь-яких формах і будь-яким способом. Тобто, економіка має бути планово-централізованою, базуватись на суспільній власності на за­соби виробництва. Всупереч реальному досвіду ставка робилась на командно-адміністративну систему. З огляду на це доречно навести слова відомого угорського економіста Я. Корнаї: "Наприкінці се­редньовіччя людство перейшло до ринкової економіки, яка заснова­на на приватній власності. Це Перший Шлях. Радянський Союз був першою країною — за ним попрямували інші країни, які повернули на Другий Шлях, що привів до панування бюрократичної командної


економіки, заснованої на суспільній власності. Виявилося, що Дру­гий Шлях веде в глухий кут. Хоча за кілька десятиліть було досягну­те значне економічне зростання, однак ціна його була жахливою: страждання людей, занепад низки галузей господарства".

Основними напрямами приватизаційного процесу в Україні ста­ли: сертифікатна приватизація, оренда з подальшим викупом майна трудовими колективами, затвердження переліку державних підпри­ємств, які через їх загальнодержавну значущість не підлягають при­ватизації, і зрештою запровадження механізму грошової приватиза­ції після остаточного завершення сертифікатної приватизації. Меха­нізм грошової приватизації став її єдиною формою. Особливість роз­витку процесу приватизації полягала в тому, що спочатку він здій­снювався за різними зазначеними вище напрямами, згодом привати­зація відбувалась за вирішальним і найпослідовнішим з точки зору ринкових реформ методом.

Новий етап, втіленням якого стала Державна програма привати­зації на 2000-2002 рр., по-перше, враховує індивідуальні особливос­ті приватизації кожного підприємства, виходячи з його фінансово-економічного становища, ринкової цінності, інтересів національної безпеки і необхідності створення цивілізованих умов для участі ін­весторів; по-друге, пропонує нові підходи до класифікації об'єктів з метою розмежування їх на потенційно привабливі і неліквідні; по-третє, передбачає збалансування інтересів громадян, підприємств, що приватизуються, держави в частині надходження коштів до бюд­жету і необхідності поглиблення ринкових перетворень.

Для підвищення зацікавленості інвестора у разі приватизації стратегічно важливих об'єктів продажу підлягає контрольний пакет акцій відкритого акціонерного товариства (ВАТ), який дає можли­вість юридичній або фізичній особі впливати на діяльність відповід­ного суб'єкта господарювання. Продаж контрольного пакета акцій здійснюватиметься за конкурсом або на відкритих торгах без визна­чення державним органом приватизації інвестиційних зобов'язань покупця. Переможцем стає учасник конкурсу, який запропонував найвищу ціну за пакет. У разі закріплення в державній власності па­кета акцій в розмірі 50 % статутного фонду плюс одна акція Фонд державного майна України пропонуватиме на продаж за конкурсом єдиним пакетом усі акції, які не продано на момент прийняття рі­шення про конкурсний продаж. При цьому переможцю конкурсу за його бажанням може бути передано в управління пакет акцій, за-


кріплений у державній власності, або його частина, якщо таке зо­бов'язання держави було визначене умовами конкурсу. Через неви­конання покупцем договірних зобов'язань договір купівлі-продажу може бути за рішенням суду розірваний, а об'єкт приватизації підля­гає поверненню в державну власність.

Оздоровлення державного сектору за допомогою роздержавлен­ня означає скорочення бюджетних витрат, відмову від списання кре­дитної заборгованості, скасування податкових пільг, використання принципів управління й оцінок ефективності капіталовкладень, що діють у приватному бізнесі, тощо. Результатом таких дій є поступо­ва ліквідація неринкової обстановки, в якій існують державні підпри­ємства, підвищення їх конкурентоспроможності, гнучкості, мобіль­ності та ефективності. Такий захід, доповнений лібералізацією рин­ків, має сприяти демонополізації економіки і скороченню сфери дер­жавного підприємництва.

Контрольні питання

1. Чим відрізняються роздержавлення і приватизація?

2. Що таке розподіл прав власності?

3. Яка структура власності у змішаній економіці?

4. У чому полягає сутність інтелектуальної власності?

5. Поясніть, як здійснюється роздержавлення власності.

6. Охарактеризуйте шляхи приватизації.


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.