Потреби як джерело активності особистості

Людина живе у складному й розмаїтому світі. Не на всі процеси, явища і події вона реагує однаково, не всі вони сприймаються осо­бистістю з достатнім інтересом. Що ж визначає вибірковість у люд­ській поведінці? Що є джерелом активності особистості? Психологи вважають, що це потреби. На їх думку, потреби — це переживання людиною прагнення до якогось об'єкта, умов середовища, необхід­них для її розвитку та існування взагалі. Тому потреби як внутріш­ній психічний стан регулюють поведінку особистості, визначають спрямованість мислення, почуттів і волі людини. Активність особис­тості виявляється у процесі задоволення потреб, який є цілеспрямо­ваною діяльністю. Задовольняючи ту або іншу потребу, досягаючи мети, людина прагне створити нові об'єкти, нові умови середовища, які у свою чергу породжують і нові потреби.

Потреби, будучи психічним відображенням об'єктивного праг­нення до чогось, формуються і розвиваються, зазнаючи значного впливу соціального життя і виховання. Часто навіть суто біофізіоло-гічні потреби, що забезпечують людську життєдіяльність (їжа, рух, теплообмін тощо), підконтрольні соціальним, духовним потребам. У поступальному русі суспільства потреби є наслідком розвитку ви­робництва. В процесі життєдіяльності люди пристосовують об'єкти, речі, взяті у природі, до своїх потреб, які тісно пов'язані і багато в чому визначаються соціальним змістом поступального розвитку ви­робництва і розподілу матеріальних і духовних благ.

Потреби — основне джерело активності у пізнавальній і практич­ній діяльності людини. Задовольняючи свої потреби, людська істота має віднайти для цього найкращі шляхи і засоби в складній соціаль­ній ситуації, вона повинна вміти ставити перед собою і вирішувати теоретичні і практичні завдання. З огляду на це людське мислення — біосоціопсихологічний процес, покликаний забезпечувати пошук необхідних засобів і способів задоволення потреб, що виникли. Але не тільки мислення, а й людська воля спонукаються тими або інши­ми потребами. За допомогою вольових зусиль, цілеспрямованості, наполегливості людина долає труднощі, перешкоди, що виникають на шляху реалізації потреб. Потреби стають основними причинами певних психологічних станів, переживань, почуттів людини. Залеж­но від того, як задоволено або незадоволено потреби, людина пере­живає радість чи, навпаки, — зазнає численних або поодиноких пси-

хічних стресів, відчуває психологічний дискомфорт, горе, гнів, приг­ніченість діяльності тощо.

Як уже зазначалось, потреби людини численні і різноманітні за своєю природою, однак кожній особистості притаманна певна сис­тема потреб, у структурі якої є домінуючі і підпорядковані їм потре­би. При цьому домінуючі (переважаючі) можуть пригнічувати, від­тискати всі інші і визначати основний напрям поведінки і життєді­яльності. Так, людина, яка постійно потребує успіху, всі свої вчинки і дії підпорядковує цьому. Інколи для неї важливий успіх сам по со­бі, без урахування засобів, коштів і способів його досягнення, мо­рально-етичної цінності. Такій життєвій потребі можуть іноді підпо­рядковуватися потреби у пізнанні, спілкуванні, праці, що нерідко ви­являється у житті окремих індивідів, соціальних груп, політичних партій. Інший приклад: поведінка людини, чиї думки і вчинки зумов­лені потребою в соціальній справедливості, її реальному досягненні. Така людина, швидше за все, поводитиметься у такий спосіб, що потреби в особистому успіху, соціальній безпеці та інші матимуть другорядне значення.

За умов спільної виробничої діяльності важливо, щоб у поведінці людини визначальними ставали такі суспільні потреби, як потреби у праці, спілкуванні, суспільній діяльності. Провідною потребою люди­ни має стати потреба у праці як життєво важливій і необхідній діяль­ності, що концентрує всі духовні та фізичні сили людини. Ця потреба хоч і є практично у кожного індивіда, проте ще не стала домінуючою, не перетворилася для багатьох людей на стрижень їх життєвого кредо.

Втім, у поведінці людини та або інша потреба може виявлятися ситуативно — тільки в конкретний момент, не відображаючи по су­ті якоїсь стійкої структури потреби. Наприклад, поведінка людини, яка цікавиться новими комп'ютерними системами, характеризувати­меться підвищеною активністю у спілкуванні з тими, хто зможе на­дати їй потрібну інформацію з цієї проблеми. Після одержання необ­хідної інформації подальша потреба у ній зникає. Потреби можуть бути усвідомленими і неусвідомленими. Другий тип потреб від­ображає здебільшого певні захоплення особистості.

Теорії потреб

Економічна теорія ґрунтується на методологічному положенні, згідно з яким найкращою гарантією відтворювального застосування

народногосподарських ресурсів є визнання суспільних потреб метою виробництва. У маркетингу центральним завданням є визначення, виокремлення незадоволених потреб. Цей аспект управлінської ді­яльності суспільства тісно пов'язаний з психологією.

Американський професор психології А. Маслоу є автором теорії мотивації і моделі ієрархії суспільних потреб (табл. 2). Він прагнув з'ясувати, що саме потрібно людині, щоб мати найкращі можливості для розвитку. Вчений висунув гіпотезу про наявність в індивідів низ­ки потреб, які дають змогу мотивувати необхідність їх задоволення в певний момент часу. Нижчі потреби, що утворюють фундамент ієрархії, домінують доти, доки вони хоча б частково незадоволені. Згодом нормальні індивіди звертають увагу на задоволення потреб наступного рівня і так далі, наближуючись до "епохи" домінування потреб найвищого рівня. Згадану ієрархію можна подати так: самоак-туалізація, самоповага, належність і любов, безпека, фізіологічні пот­реби. Разом з тим А. Маслоу застерігав стосовно омани, що нові пот­реби виникають лише після повного задоволення попередніх. Він вважав, що потреби нормальних людей можуть бути водночас час­тково задоволеними і частково незадоволеними. Точніша характе­ристика ієрархічної будови потреб полягає у визначенні ступеня за­доволення потреб на її рівнях.

А. Маслоу зазначав, що людину можна мотивувати до задово­лення тих потреб, які найважливіші для неї у певний момент життя, і пропонував опис її бажань (прагнень). Нагальність певної потре­би людини може залежати від ступеня задоволення потреб нижчо­го рівня. Вчений наголошував особливе значення фізіологічних потреб, які, він вважав, більшість індивідів прагнутиме задоволь­нити насамперед. Потреба у самоактуалізації задовольняється ос­танньою і найрідше, хоча дослідник спостерігав і винятки з цього правила.

Теорія А. Маслоу дещо відрізняється від концепції Б. Скіннера, який вважав, що мотивувати індивідів до виконання певних дій мож­на за допомогою заохочення або покарання. Винагорода, яку одер­жують індивіди, дає змогу людям задовольнити свої конкретні пот­реби. А. Маслоу дотримувався іншої думки щодо прагнення індиві­дів наситити потреби за допомогою конкретних дій. Людина задо­вольняє потреби прямо, на основі адекватної поведінки. Обидва те­оретики вважали, що регулювання поведінки індивіда передбачає значні й відчутні зміни сукупності обставин. Б. Скіннер зазначав, що

Таблиця 2

Ієрархія потреб і способи їх задоволення за А. Маслоу

такої зміни можна досягти, використовуючи різні форми позитивно­го підкріплення, тоді як А. Маслоу вважав, що ті, хто прагнуть впли­нути на поведінку людини, мають забезпечити відповідні умови, да­ючи індивіду можливість задовольнити особисті потреби за допомо­гою певної діяльності.

Популярна теорія А. Маслоу не стала беззастережною. Її ієрар­хію мотивів узяв під деякий сумнів К. Алдерфер, перевіривши основ­ні положення теорії А. Маслоу за допомогою анкетування й опиту­вань, здійснених у різних організаціях (виробничій компанії, двох коледжах, школі, банку). К. Алдерфера насамперед цікавила пробле­ма виокремлення первинних потреб людини, тобто природних пот­реб живого організму. Вчений зосереджував увагу на задоволенні потреб, пов'язаних із внутрішнім станом індивіда, який одержав щось, до чого він прагнув. Фрустрація, розчарування протилежні за­доволенню, ці почуття відчуває індивід, який не може досягти певної усвідомленої мети.

Потреби існування, відображаючи індивідуальні вимоги людини до обміну енергією з її джерелами у зовнішньому середовищі, вклю­чають у себе різні форми матеріальних і фізичних (фізіологічних) ба-

жань. Так, почуття голоду і спраги відображають нестачу (дефіцит) засобів існування. Зарплата й різного роду вигоди — це засоби задо­волення потреб за допомогою одержання їх достатньої кількості на основі матеріальних вимог. Потреби взаємозв'язків включають сто­сунки людини з іншими індивідами і групами — членами сім'ї, коле­гами, керівництвом, підлеглими, постійними клієнтами тощо. Люди­на задовольняє потреби взаємозв'язків, коли ділиться з іншими людьми власними думками і почуттями. Істотною умовою їх наси­чення є взаємність цього процесу, прагнення до порозуміння. До еле­ментів процесу задоволення потреб взаємозв'язків належать схва­лення, підтвердження і правильне розуміння. Потреби зростання спонукають індивіда до творчості або взаємодії щодо себе чи зов­нішнього середовища. Їх задоволенню сприяє передбачуване або ймовірне використання всіх наявних у людини навичок практично­го розв'язання проблем. Зростання насичених потреб дає змогу лю­дині відчути власну компетентність й визначити реальні можливості повного розкриття своїх здібностей.

К. Алдерфер довів, що його формулювання потреб значно відріз­няються від визначень А. Маслоу (табл. 3). Учений висловив теоре­тичну гіпотезу, що виокремлені ним групи потреб практично відчу­ває кожна людина, хоч і неоднаковою мірою. Він наголошував на відсутності ієрархічної структури потреб, але зауважував, що задо­волення потреб нижчого рівня впливає на бажання вищого рівня і навпаки. Основна відмінність його теорії і теорії А. Маслоу — відмо­ва від ієрархії потреб. Учений висуває гіпотезу, що у разі незадово­лення потреб вищого рівня на перший план виходить бажання ниж­чого рівня, навіть коли воно насичене повністю. А. Маслоу, навпа­ки, вважав, що задоволення потреби означає, що вона перестає бути

Таблиця 3

Порівняння концепцій А. Маслоу і К. Алдерфера

мотивом людської діяльності. Якщо А. Маслоу бачив індивіда, який рухається нагору драбиною ієрархії потреб, то К. Алдерфер аналізу­вав дії людей, в яких у міру зміни умов наперед виходить одна з трьох основних потреб.

Емпіричним шляхом перевірити положення обох теорій, звичай­но, важко, оскільки вірогідно виявити факт задоволення індивідом своїх потреб практично неможливо. Цінність теоретичних підходів А. Маслоу і К. Алдерфера до аналізу суспільних потреб полягає в то­му, що вони ініціювали перегляд попередніх теоретичних уявлень (коли як спонукальний мотив людини розглядалася єдина потреба) і висунули гіпотезу про можливість задоволення працюючим індиві­дом взаємозв'язаного комплексу потреб.

Заслуговує на увагу і підхід іншого вченого Д. Макклеланда до класифікації потреб, який виокремив три категорії людських потреб:

• приєднання — потреба в налагодженні і підтриманні міжособо-
вих відносин;

• влади — потреба у навичках впливу і встановлення контролю за
вчинками (діями) інших людей, впливу на перебіг подій;

• досягнення — потреба брати на себе особисту відповідальність і
домагатися успішного виконання завдань.

Важливість цих категорій для людини була оцінена за допомогою обробки даних тематичних тестів, що дало змогу розкрити відносну важливість мотивів приєднання, влади і досягнення для індивідів.

Широко популярна і теорія мотивації Ф. Герцберга, розроблена на основі аналізу результатів опитування 200 інженерів і бухгалтерів про досвід роботи. Вивчалися емоційні реакції щодо успіхів, невдач тощо в роботі опитуваних. Аналіз одержаних результатів дав змогу дійти висновку, що позитивні емоції щодо роботи виникали під впливом таких чинників:

• досягнення;

• визнання;

• робота як така;

• відповідальність;

• кар'єрне зростання.

Роль зазначених факторів у формуванні (виникненні) негативних щодо роботи почуттів була незначною. Виявилося, що негативні емоції були спричинені: політикою компанії й адмініструванням; інс­пекціями і контролем; рівнем заробітної плати; міжособистісними

стосунками; умовами праці. Вчений дійшов висновку, що можна ви­окремити фактори, які викликають задоволення виконуваною робо­тою, і ті, що спричиняють невдоволення працею. Теорія одержала назву двосекторної. Втім, її автор зазначав, що концепції задоволен­ня працею і незадоволення нею є не протилежними, а самостійними напрямами, оскільки розглядувані в них фактори не мають нічого спільного. Теорія Ф. Герцберга спонукала менеджмент багатьох ор­ганізацій до перегляду налагодження процесу праці з точки зору під­вищення рівня її продуктивності.

У своїх працях Б. Шамір аналізує вузькі місця і недоліки тради­ційних теорій мотивації, зазначаючи надмірно індивідуалістичний та інструментальний характер мотивації щодо задоволення пот­реб. Предмет більшості теорій — потреби, інтереси, поведінка ін­дивіда — прагне максимізувати особисті вигоди трудової діяльнос­ті. Учений пропонує як доповнення до визнаних теорій мотивації повнішу теорію самоконцепції, в якій основну увагу приділено не ці­лям, а можливостям індивідів за допомогою роботи в організації по­сісти певне суспільне становище. Тобто дослідник пропонує змінити точку, з якої розглядається поведінка людини, що дасть можливість створити точнішу модель. Б. Шамір вважає, що питання про те, як поведінка людини сприяє досягненню нею цілей, уже не становить інтересу.

Учений пропонує кілька гіпотез:

• людина орієнтована не лише на цілі, а й на самовираження;

• людина мотивована до утвердження і підвищення самоповаги;

• людина мотивована до збереження і посилення почуття самоці-
лісності;

• людина знаходить своє місце у визнаній суспільством категорій­
ній системі, тобто відбувається процес ототожнення;

• людина у своїй поведінці далеко не завжди керується чіткими
сподіваннями або певними цілями.

Теорія самоконцепції не є універсальною. Вона найбільш адек­ватна щодо індивідів, які розглядають працю як одну з можливостей вираження власної індивідуальності, і менш придатна для тих, хто ставиться до роботи, як до одного з інструментів задоволення інших потреб. Запропонована Б. Шаміром концепція пояснює загальну мотивацію до праці, доповнює попередні теоретичні побудови моти­вації, дає змогу визначити тип поведінки, вигідний насамперед орга­нізації, а не приватним інтересам індивідів. У центрі уваги теорії —

ЗО

засоби залучення людини до праці, зумовлені цінностями і виявом індивідуальності. Б. Шамір зазначає, що теорія самоконцепції наба­гато ширша, ніж інструментальна градація індивідуальних потреб людей у короткочасному періоді. Вона також пов'язана з трансфор­маційними теоріями керівництва, згідно з якими лідер має можли­вість дати індивідам свободу дій, спрямованих на втілення власної мрії і задоволення нагальних потреб.

Заслуговують на увагу теоретичні міркування Д. Макгрегора що­до передбачень у менеджменті, спрямовані на підвищення результа­тивності управлінських дій з урахуванням знань про поведінку лю­дини. Вчений вважає, що незабаром повинна з'явитися "нова теорія управління людськими ресурсами", яка має інтегрувати цілі органі­зації та індивідуумів. Існують індивідуальні та національні відмін­ності у структурі потреб, які варто враховувати в роботі суб'єктів господарювання на різних структурних рівнях.

Поиск по сайту: