І. Поняття і ознаки професійної злочинності

1897 року на Гейдельберзькому з'їзді Міжнародного союзу криміналістів була зроблена наступна класифікація злочинців:

1) злочинці випадкові, епізодичні;

2) злочинці з нестійкою поведінковою характеристикою або такі, що вчинили кілька злочинів;

3) злісні злочинці або професійні.

Як бачимо, одне з перших трактувань поняття професійного злочинця в основі мало єдину ознаку — затятість, небажання відмовитися від регулярного вчинення злочинів. Однак цей термін почали вживати ще раніше. Так, начальник паризької таємної поліції Ф. Bi-док застосовував його щодо осіб, які систематично вчиняли певні злочини і відзначалися при цьому високим рівнем майстерності. Отже, наприкінці XIX ct. цей тип злочинця характеризували такими ознаками: впертістю, небажанням відійти від постійного вчинення злочинів і наявністю специфічних кримінальних навичок.

У вітчизняній кримінології до останнього часу проблема професійної злочинності залишалася поза увагою дослідників. Таке становище було викликане тим, що Україна знаходилась у складі CPCP, де ще в 40-х роках декларувалася перемога над професійною злочинністю. Тому у пострадянській кримінології не склалося однозначної думки з приводу її трактування.

Розглянемо основні підходи до тлумачення поняття "професійна злочинність" По-перше, під нею розуміють сукупність злочинів, вчинених за місцем основної соціальне позитивної роботи злочинця. Це здебільшого стосується посадових злочинів. По-друге, під професійною злочинністю розуміють сукупність таких злочинів, що вирізняються майстерністю їх виконання. На наш погляд, найбільш правильним є наступне визначення цього поняття. Професійна злочинність— це сукупність злочинів, вчинених особами, які обрали кримінальну діяльність своєю професією. Прибічник такого розуміння професійної злочинності O. І. Гуров вказує, що кримінальна діяльність:

1) виступає для суб'єкта основним джерелом засобів до існур ання;

2) потребує особливих знань, знарядь та навичок для дос гнен-ня кінцевого результату;

3) обумовлює наявність тісних контактів із злочинним середовищем;

4) визначає вид стійкої антисуспільної діяльності (вчинення переважно однотипних злочинів)¹.

Ми вважаємо, що наведений перелік ознак професійної злочинності не викликає сумнівів, але порядок їх розташування вимагає певних коректив. Для цього з'ясуємо значення терміну "професійний", який в цьому випадку несе навантаження родової ознаки. Саме слово "професія" (від лат. profetore — оголошую своєю справою) означає вузькоспрямовану діяльність особи в інтегрованій системі суспільного розподілу праці. Вузька спеціалізація призводить до високого рівня кваліфікації, що, своєю чергою, веде до більшої матеріальної винагороди за працю. Тому, якщо ми говоримо про кримінальний професіоналізм, то першою ознакою слід назвати діяльність, спрямовану на отримання джерел існування саме злочинним шляхом.

Відповідно, наступною ознакою виступатиме вузька "спеціалізація" злочинця. При цьому зазначимо, що вона вказує не на вузький набір способів злочинних дій, а на напрямок кримінальної діяльності, в межах якого особа намагається оволодіти всіма існуючими методиками і вміло їх застосовувати залежно від зовнішніх обставин. Останнє і визначає третю ознаку — рівень злочинної кваліфікації. Саме вона дає змогу злочинцю-професіоналу отримувати максимальні доходи внаслідок такої діяльності і, що не менш важливо для нього, не бути викритим правоохоронними органами. Якщо немає можливості приховати сам злочин, професійний злочинець робить усе, аби ускладнити слідчим органам процес ідентифікації особи, а також доказування його вини в суді.

Ще одною ознакою кримінального професіоналізму є тісна взаємодія таких злочинців між собою. Так, на початку 70-х років у різних регіонах CPCP був виявлений своєрідний конвеєр квартирних крадіжок. Він мав такий вигляд. Перша група злочинців вибирала майбутню жертву, друга — проводила хронометраж життєдіяльності власників квартир, третя — здійснювала безпосереднє проникнення у помешкання та крадіжку, четверта — займалася реалізацією вкраденого. При цьому учасники третьої групи були, як правило, "гастролерами", а четвертої — жителями інших міст, де й збувався товар. Цей приклад яскраво ілюструє як спеціалізацію, так і інтеграцію професійних злочинців.

Зі сказаного також випливає важливий висновок про те, що найкраще кримінальна кваліфікація може бути реалізована в умовах діяльності організованих злочинних угруповань. Ось чому професійна злочинність тісно пов'язана з організованою і є її невід'ємною складовою. Разом з тим, ці два види злочинності не повністю тотожні, оскільки мають свою специфіку, що й дозволяє розглядати їх окремо один від одного.

Генезис професійної злочинності в Україні подібний до інших країн, хоча існують певні національні особливості. Так, в США професійна орієнтація не відігравала суттєвої ролі у сходженні особи до верхівки влади у злочинному світі. Головна риса, що мала бути притаманною злочинцю, це вміння робити великі гроші. Тому не дивно, що чимало злочинних "сімей" там зросли на доходах від нарко- і порнобізнесу, тоді як в CPCP, а потім на пострадянському просторі, скажімо, сутенер був тільки "мужиком", і, як виняток, міг стати "фраером".

У злочинному світі існує жорстка стратифікація або ієрархія. Найвище місце тут посідають "злодії в законі"— особи, які дістали цей статус на спеціальній злодійській сходці. Щоб отримати цей титул, претендент мусив мати кілька "ходок" (судимостей), добре знати блатний жаргон ("феню"), а також чітко дотримуватися злодійських "законів", бути їх провідником серед "вихованців" (підлітків, яким передаються секрети кримінальної майстерності). При цьому він не повинен був служити в Збройних силах, міліції чи інших державних органах¹.

На початку 90-х років минулого століття середній стаж перебування у "зоні" для злодіїв у законі становив 13-15 років. Сьогодні дослідження показують, що зменшується не тільки тюремний стаж, а й кількість "злодіїв у законі", які мали судимість². Спостерігається тенденція до відмови від норми, що забороняє їм працювати або спілкуватися з державними структурами. Це пояснюється тим, що виникла необхідність налагодження корумпованих зв'язків з чиновниками всіх рівнів. Тепер "злодії у законі" навіть прагнуть увійти в депутатський корпус, аби ще більше законспірувати злочинну діяльність та ускладнити боротьбу з ними правоохоронних органів.

Трохи нижчий щабель в ієрархії професійних злочинців посідають "авторитети",які теж мають досить вагомий статус у злочинному світі. Як правило, їм доручається виконувати адміністративні функції в межах якогось виду кримінальної діяльності. Вони відносно автономні й мають підпорядковані їм злочинні групи. Саме із середовища "авторитетів" рекрутують нових "злодіїв у законі".

Найнижчу сходинку у цій ієрархії займають "шестірки",які покликані виконувати доручення "авторитетів". На волі "шестірки" можуть очолювати невеличкі групи, але зобов'язані підкорятися "бригадиру". У місцях позбавлення волі вони складають безпосередню свиту "злодіїв у законі". Там же перебувають і "мужики",які становлять основний контингент засуджених. Для "мужиків" характерні такі риси: прагнення бути незалежними; підтримання неформальних норм поведінки, що склалися в колонії; звернення до "злодіїв у законі" в разі порушення їх прав іншими засудженими; ухилення від прибирання місць загального користування; володіння не-дозволеними режимом предметами.

Серед засуджених є й категорія осіб, що мають явно виражений маргінальний характер — це "ображені" або "опущені". До них належать ті, з якими за якусь провину був вчинений акт мужолозтва. Зауважимо, що під таку санкцію не підпадають "злодії у законі", для яких за серйозні порушення злодійських норм передбачена лише смертна кара. До "ображених" відносяться і засуджені за розтління чи зґвалтування неповнолітніх (їх "опускають" одразу ж, як стане відомо про такий злочин), а також пасивні гомосексуалісти.

Статус професійних злочинців не є незмінним. Так, професійний злодій може стати "авторитетом", а потім за якусь провину, наприклад, співробітництво з правоохоронними органами, бути опущеним до становища "ображеного".

Поиск по сайту: