Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Рецидив злочинів, його структура та різновиди



Проблема рецидивної злочинності завжди викликала підвищену увагу кримінологів, оскільки її рівень свідчить про ефективність правоохоронної системи держави та про сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцевину злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є одним з найважливіших завдань карної політики держави.

Проблемам боротьби з рецидивною злочинністю присвячено чимало досліджень як в Україні, так і в інших республіках колишнього CPCP. Проте далеко не всі питання вирішені однозначно. Існують навіть різні погляди на саме поняття рецидивної злочинності.

Це явище, на нашу думку, складається з окремих рецидивних злочинів, іншими словами, — актів рецидиву. Тому визначення поняття цієї злочинності та її кримінологічних характеристик залежатиме від того, що саме ми будемо розуміти під словосполученням ''рецидив злочинів".

Кримінальний рецидив — поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності злочинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне законодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засудженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й призвело до того, що серед багатьох правників, особливо практиків, поширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особливо небезпечного рецидивіста. Стаття 33 нового Кримінального кодексу України поняття рецидиву визначає так: "Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин".

Законодавче визначення рецидиву потрібне для застосування відповідних санкцій, передбачених нормами кримінального законодавства: було б несправедливо посилювати покарання за злочин, судимість за який погашена або знята. Так само є підстави не зважати на судимість за вчинення злочину з необережності, оскільки необережної злочинної діяльності не буває. Отже, йдеться про рецидив злочинів у його кримінально-правовому розумінні, тобто маються на увазі юридична кваліфікація повторення злочину і призначення покарання. З позиції кримінології погашення або зняття судимості не є вирішальною обставиною для визнання рецидиву. Якщо колишній злодій краде, то він цим демонструє свою прихильність до злодійства, незалежно від формально-юридичної відсутності судимості. Злочинна необережність у біографії особи, яка знову вчинила будь-який злочин, теж свідчить про певні її негативні риси та шкідливі звички, а тому, з точки зору кримінології, не виключає поняття рецидиву. Кримінологічне розуміння рецидиву злочинів є ширшим, ніж кримінально-правове. Воно охоплює не лише умисні, а й необережні злочини.

Водночас, кримінологічне визначення рецидиву не може ігнорувати такої обставини, як минула судимість. Цим рецидив відрізняється від інших видів множинності злочинів — повторності і сукупності: людина вже отримала покарання, але не зробила для себе позитивних висновків. Відповідальність за минулі "гріхи" психологічно відокремлює рецидивіста від тих, які хоча й не раз вчиняли злочини, але не були викриті та не понесли кари. Російський криміналіст XIX століття А. Лохвицький з цього приводу писав: "А чи нема у цьому випадку деякої вини самого суспільства, яке так погано озброєне, що не спинило його (злочинця) на першому злочині? Безкарність, як відомо, дуже заохочує і розбещує". Виходячи з цих міркувань, кримінологічне визначення рецидиву можна сформулювати так: рецидив злочинівце повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості.

Кримінально-правовий рецидив — це лише особливий різновид рецидиву кримінологічного. Протиріччя між ними немає, а є співвідношення загального з особливим.

Існує також пенітенціарний рецидив, що визначається наукою кримінально-виконавчого права. Це повторне вчинення злочину під час відбування покарання у місцях позбавлення волі, а також після звільнення з місць позбавлення волі.

Залежно від кількості судимостей або інших форм притягнення до кримінальної відповідальності, рецидив буває простим (дві судимості) і складним чи багаторазовим (три І більше суоимос-тей). За характером злочинів рецидив може бути спеціальним, якщо він складається з однакових або однорідних суспільне небезпечних діянь, і загальним, який об'єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга — за шахрайство). За ознакою тяжкості виділяють рецидив тяжких злочинів і особливо небезпечний рецидив. Злочинна діяльність рецидивістів може мати ознаки водночас спеціального і загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя — за зґвалтування). Такий рецидив називають змішаним.

Співвідношення між злочинами, за вчинення яких особа неодноразово притягувалася до відповідальності, іменується структурою рецидиву.Вона відображає кримінальну біографію рецидивіста, хоча й далеко не повну, маючи на увазі не розкриті злочини, за які винній особі вдалося уникнути відповідальності. Існують певні статистичні закономірності рецидивних структур:

/) частота спеціального рецидиву, тобто ймовірність повторного засудження за той самий або схожий злочин, дорівнює приблизно 60 %;

2) час між звільненням рецидивіста від попереднього покарання та новим злочином (інтервал рецидиву] значною мірою залежить від його віку, сімейного становища та характеру злочинної діяльності. Інтервали рецидиву відображають його інтенсивність;

3) тісний кореляційний зв'язок між ступенями суспільної небезпеки злочинів: чим тяжчим був попередній злочин, тим більша ймовірність повторного тяжкого злочину;

4) загалом ступінь суспільної небезпеки зростає до третьої судимості; після цього злочинна діяльність статистичне стає менш тяжкою: даються взнаки старіння неодноразово судимих осіб та їх деградація.

Вивчення й узагальнення структур рецидиву є передумовою кримінологічного прогнозування повторності злочинів.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.