Правочини, які може вчиняти представник

Представництво нерідко є необхідним засобом реалізації цивільних прав, що належать особі, і виконання нею її обов'язків. Однак коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва, не є безмежним. Зокрема, ч. 1 ст. 238 ЦК вказує, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Це означає, що опікун, призначений малолітньому, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних у законі. Наприклад, договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, всиновлення тощо — це ті юридичні дії, які мають здійснюватися особисто.

Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє. З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встановлена заборона укладення угоди представником відносно себе особисто, або відносно іншої особи, представником якої

він одночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угоди зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими родичами.

Логічно припустити, що при згоді тих, кого представник одночасно представляє, такі дії можуть бути допущені. Така ситуація передбачена ст. 243 ЦК, частина 3 якої встановлює, що комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину (див. коментар до ст. 243 ЦК).

Правові наслідки вчинення правочину представником

ЦК містить тлумачення власне сутності представництва, підкреслюючи, що правочин, здійснений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки безпосередньо для особи, від імені і в інтересах якої діє представник. Ця норма фактично визначає характер зовнішніх правовідносин представництва та передбачає порядок їх реалізації.

З неї, зокрема, слідує, що вчинення правочину представником є підставою виникнення відповідних правовідносин, юридичним фактом, на якому ґрунтуються договірні чи інші відносини, суб'єктом яких виступають той, кого представляють, та третя особа, з якою укладав правочин представник. Якщо, скажімо, представником був укладений договір купівлі-продажу майна, що належить тому, кого він представляє, то права і обов'язки продавця за таким договором виникають у того, кого представляють, а права і обов'язки покупця — у третьої особи.

Із положеня коментованої норми випливає, що цивільні права і обов'язки у того, кого представляють, виникають автоматично і не потребують вчинення останнім якихось додаткових дій на підтвердження того, що він приймає виконане представником.

Передоручення

Представник зобов'язаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому повноваженням. Але він може передоручити її здійснення іншій особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим, кого представляють, в іншій формі (у листі, у телеграмі тощо). Передоручення може також ґрунтуватися на положеннях акта цивільного законодавства. Власне таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене ч. 1 коментованої статті правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо це зумовлено метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Стаття 240 ЦК не регламентує порядок та форму передоручення, але оскільки останнє може мати місце лише при добровільному представництві, котре, у свою чергу, ґрунтується на довіреності, то передоручення, як правило, здійснюється шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику. Але передоручення можливе і шляхом внесення змін у договір (доручення тощо), який є підставою представництва.

Згідно з частиною 2 ст. 240 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245 ЦК).

Строк, на який вона видається, не може перевищувати терміну дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Це правило закріплене в інтересах особи, яку представляють, оскільки у разі незгоди з передорученням особа, яку представляють, може в будь-який момент скасувати довіреність.

Якщо ж представник не повідомив особі, яку представляє, про передоручення, він несе відповідальність за дії особи, якій передав повноваження, як за свої власні.

Оскільки при передорученні має місце передання представником його повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у внутрішніх відносинах представництва із збереженням останніх, то це не впливає на існування самих відносин представництва. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником першого (головного) представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, як це було б при діях першого представника.

Поиск по сайту: