Cтаття 202. Поняття та види правочинів

Правочини

Загальні положення про правочини

Cтаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочин — це дія суб'єктів цивільного права, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому вона може бути водночас підставою припинення одного правовідношення та виникнення іншого правовідношення.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими особливостями:

По-перше, правочини є вольовими актами. Вольовий характер дій виражається в тому, що суб'єкти права, здійснюючи правочин, прагнуть досягти певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події.

По-друге, правочини завжди є правомірними діями. Це випливає з класифікації юридичних фактів і місця правочинів у цій класифікації, де вони виступають як протилежність правопорушенням.

По-третє, правочини завжди є діями суб'єктів цивільного права. Цим вони відрізняються від адміністративних актів.

По-четверте, воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення також може бути наявним, але не спрямованим на створення юридичних наслідків.

По-п'яте, правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як юридичні стани (акти цивільного стану).

2. В частині 2 ст. 203 ЦК визначаються види правочинів залежно від числа сторін, які беруть участь у правочині. Вони поділяються на одно-, дво- або багатосторонні.

Одностороннім є правочин, для здійснення якого досить волевиявлення однієї сторони (видання довіреності, складання заповіту).

Двосторонній правочин являє собою зустрічні волевиявлення двох сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Найбільш поширеними двосторонніми правочинами, для яких характерне узгоджене волевиявлення двох сторін є договори.

Договорами є також багатосторонні правочини, тобто такі правочини, в яких беруть участь три і більше сторони. Прикладом такої угоди є договір про сумісну діяльність. Слід звернути увагу на те, що в цьому договорі волевиявлення сторін має двояку природу. З одного боку, це взаємне волевиявлення щодо встановлення договору між учасниками. З іншого, — має місце спільне волевиявлення, спрямоване на досягнення спільної мети. Слід відрізняти багатосторонні правочини від двосторонніх, де на одній із сторін виступає множинність осіб.

3. У науці цивільного права існує декілька класифікацій правочинів із різних підстав.

Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування правочини поділяють на сплатні і безоплатні.

У безоплатних правочинах обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь-якими обов'язками. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій стороні.

Сплатні правочини характерні наявністю зустрічного майнового еквіваленту. Наприклад, у договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість.

Залежно від моменту, з якого правочини вважаються укладеними, вони поділяються на реальні і консенсуальні.

Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. З моменту досягнення угоди правочин вважається укладеним. У його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета і ціни, породжує обов'язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов'язок покупця сплатити певну грошову суму.

Для реального правочину необхідне передання речі, однієї згоди сторін недостатньо. Поки вона не відбудеться, правочин не вважається укладеним. Прикладом реального правочину є договір позики. Доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають. Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.

Слід звернути увагу на те, що оскільки в консенсуальних правочинах момент укладення і момент виконання не збігаються, а в реальних — збігаються, то консенсуальні угоди завжди є взаємними, а реальні — односторонніми.

Залежно від значення підстави (мети) правочину для його дійсності, угоди поділяються на абстрактні і каузальні.

Правочини, в яких визначено підстави їх укладення, називаються каузальними. До них належить більша частина цивільно-правових угод (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).

Абстрактними вважаються правочини, у яких не визначено підстави їх здійснення. Найбільш яскравим прикладом абстрактного правочину є видання векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось.

Залежно від наявності вказівки на строк встановлення прав і обов'язків, правочини бувають строковими і безстроковими.

У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу в дію, ні момент припинення. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін).

Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.

Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків пов'язується з настанням якоїсь події. Для того, щоб правочин був визнаний умовним, ця подія має бути в майбутньому і до того ж невідомо, настане вона чи ні.

Умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а умова може статися, а може і не статися.

Умова в правочинах може бути відкладальною або скасувальною.

Якщо виникнення прав і обов'язків пов'язують із настанням якоїсь події, то умова є відкладальною.

Якщо настання події припиняє права і обов'язки, то вона називається скасувальною.

У літературі відокремлюють також інші види угод: фідуціарні (такі, що мають довірчий характер, внаслідок чого втрата довіри може спричинити розірвання договору в дносторонньому порядку — доручення, комісія і т. ін.), біржові (що укладаються на біржах відносно біржових товарів) та ін.

Поиск по сайту: