Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності



 

1. Згідно зі ст. 31 ЦК за неповнолітніх, які не досягли чотирнадцяти років, правочини здійснюють від їхнього імені батьки, усиновлювачі або опікуни. Самі неповнолітні мають право самостійно здійснювати тільки дрібні побутові правочини. Визначення дрібного побутового правочину дано у ч. 1 ст. 31, згідно з якою правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

У кожному окремому випадку суд самостійно визначає, чи можна визнати юридичну дію особи дрібним побутовим правочином. Це пов'язано з різним рівнем матеріального достатку тієї чи іншої сім'ї, різним віком та рівнем інтелектуального розвитку малолітнього, потребою у конкретних речах для задоволення його потреб тощо.

Частина 1 коментованої статті передбачає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них — тим, з ким дитина проживає (якщо батьки живуть окремо), або опікуном.

Схвалення можливе як в активній (шляхом заяви про схвалення), так і в пасивній формі. Причому перевага у ЦК надається пасивному схваленню: правочин вважається схваленим, якщо батьки (усиновлювачі або опікун), дізнавшись про вчинення правочину малолітнім, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

2. За відсутністю згоди осіб, вказаних у ч. 1 ст. 221 правочини, які вчинені малолітнім, є недійсними. Для визнання такого правочину недійсним необхідно: щоб хоча б однією з його сторін виступала особа, яка не досягла чотирнадцяти років; щоб правочин виходив за межі дрібного побутового.

На вимогу заінтересованої сторони правочин може бути визнаний судом дійсним, але за умови, що він вчинений на користь малолітнього. Вимоги про визнання такого правочину дійсним можуть пред'являти батьки (усиновлювачі), опікуни особи, яка не досягла чотирнадцяти років, або дієздатна сторона правочину.

3. Якщо правочин із малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути батькам (усиновлювачам) або опікуну малолітнього все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи.

4. Однак обов'язком дієздатної сторони повернути одержане від малолітнього наслідки такого правочину не вичерпується. У свою чергу, батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які Існують на момент відшкодування. Отже у даному випадку має місце двостороння реституція.

Поверненням у первісний стан відносини сторін вичерпуються у випадку, якщо дієздатна особа доведе, що не знала про вік другої сторони. Проте, якщо буде встановлено, що у момент вчинення правочину дієздатна особа знала або могла знати про вік другої сторони, то вона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину.

5. На той випадок, якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, коментована стаття передбачає двосторонню реституцію: кожна зі сторін правочину зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. При цьому наявність чи відсутність вини самого малолітнього, його батьків (усиновлювачів) або опікуна до уваги не береться — досить самого факту укладення та виконання такого правочину.

Але вина батьків (усиновлювачів) або опікуна набуває юридичного значення у тому разі, коли повернення майна неможливе. Тоді відшкодування вартості майна, переданого за правочином одним малолітнім іншому, провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо суд встановить, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було його предметом, сприяла винна поведінка цих осіб.

6. Деякі особливості мають наслідки вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою: тут має місце двостороння реституція з можливістю субсидіарного залучення до участі у відшкодуванні збитків батьків (усиновлювачів) або піклувальника (див. коментар до ч. З ст. 222).

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.