Поняття та підстави представництва

Отже у процесі представництва виникають правовідносини, що пов'язують представника; особу, яку представляють; третіх осіб, по відношенню до яких здійснюються дії представником. Участь третіх осіб у відносинах представництва означає наявність у структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв'язків. Тому представництво є системою, що включає правовідносини: 1) між тим, кого представляють, і представником; 2) між тим, кого представляють, і третьою особою; 3) між представником і третьою особою.

Внутрішні відносини представництва складаються між тим, кого представляють, і представником, зумовлюючи виникнення у того, кого представляють, прав і обов'язків внаслідок діяльності представника. Для цих відносин характерним є те, що вони, по-перше, спрямовані на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють, і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідносин; по-друге, мають щодо цих зв'язків службовий (допоміжний) характер; по-третє, виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: 1) відносини між представником і третіми особами, які мають фактичний характер; 2) правові відносини між тим, кого представляють, І третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника.

В силу зовнішніх правовідносин представництва представник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький характер своєї дії (інформаційний обов'язок), а також надати докази наявності і змісту повноваження. Невиконання першого обов'язку покладає юридичні наслідки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, невиконання другого обов'язку може призвести до небажання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження.

Внутрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані і взаємозумовлені. Це й створює можливість виникнення внаслідок їх реалізації правового зв'язку між тим, кого представляють, і третьою особою.

Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: громадянин — з народження, юридична особа — з моменту виникнення. У тих випадках, коли тим, кого представляють, є громадянин, він може бути як дієздатним, так і недієздатним. Однак сказане стосується лише так званого обов'язкового представництва. У добровільному представництві, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, для вираження волі на встановлення відносин представництва необхідна дієздатність цієї особи.

Представниками можуть бути громадяни, які мають достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом, це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-літнього віку. У виняткових випадках як представники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який дослг шістнадцяти років). Представниками не можуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуванням.

Не вважається представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Таке правило логічно пов'язане з положеннями ч. 1 ст. 238, згідно з яким представник має діяти від імені того, кого представляє, і ст. 239 ЦК, згідно з якою правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Враховуючи ці положення ЦК, за ознакою вираження волі при здійсненні угоди слід відрізняти представника від посильного. Представник здійснює дії правового характеру, а посильний своєю волею не бере участі у встановленні того чи іншого правового відношення. Він лише передає контрагенту вже виражене волевиявлення тієї особи, яка його послала, тобто функції посильного мають технічний характер. За ознакою самостійності здійснення угоди представника слід відрізняти від посередника і комісіонера. Посередник сам не укладає угоду, він лише веде переговори, сприяє укладенню правочину сторонами, але волевиявлення не виражає, залишаючи це сторонам. Комісіонер, виконуючи комісійне доручення, виступає від свого імені, у відносинах з комітентом він є його уповноваженим, що виконує доручення, але виступає як самостійний учасник цивільного обігу. Він укладає з третьою особою угоди від свого імені, третя особа може і не знати, що має справу з представником.

Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для того, кого представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження.

Повноваження дає представнику можливість діяти від імені особи, котру він представляє, визначає зміст і межі таких дій, тобто виступає як вид і міра можливої поведінки — немайнове цивільне право. Основний елемент цього складного за структурою права — повноваження на власні позитивні дії, тобто можливість представника діяти певним чином від імені особи, котру він представляє. Але, як і кожне суб'єктивне право, повноваження також включає можливість вимоги, у даному випадку — право вимагати від того, кого представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження.

Носієм повноваження є представник, тому захист повноваження шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється представником від свого імені і не вимагає окремого або особливого повноваження.

Право на здійснення правочинів від імені іншої особи ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон пов'язує виникнення повноваження.

Із ч. З ст. 237 ЦК випливає, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Наприклад, волевиявлення особи, котру представляють, є підставою виникнення повноважень представника за умови угоди сторін про це; батьки є законними представниками своїх неповнолітніх дітей; трудовий договір і адміністративний акт (наказ, розпорядження) є підставою представництва для осіб, призначених на певні посади в підприємствах, установах, організаціях, які обслуговують потреби споживачів шляхом укладення правочинів (продавці, касири, приймальники багажу тощо). Виникнення повноважень закон також пов'язує з іншими обставинами, наприклад, з фактом спільного господарювання, спільності майна: при здійсненні одним з подружжя угод для спільного сімейного господарства, він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах також іншого з подружжя, оскільки згода останнього на здійснення такої угоди припускається (за винятком угод, що виходять за рамки побутових).

Поиск по сайту: