Паперово-кредитна грошова система

Металеві грошові системи були замінені паперово-кредитними, які, незважаючи на нерозмінність грошей на дорогоцінні метали, також здатні забезпечити стабільність грошового обігу. Але в них наголошується не на кількості золота чи срібла, що зберігається у сховищах емісійного банку, а на спроможності грошових влад дотримуватися законів грошового обігу і головних правил грошо­вої емісії.

В основу функціонування паперово-кредитних грошових систем покладено принцип кредитного забезпечення емісії грошей. З огля­ду на це провідними суб'єктами емісійної діяльності на ринку гро­шей є центральний банк держави, який здійснює їхню первинну емісію, та комерційні банки, через які гроші безпосередньо надхо­дять в обіг. Центральний банк у своїй емісійній діяльності має керуватися реальними потребами економіки, а не вимогами уряду. Кредитна емісія при цьому отримує два канали: кредити комер­ційним банкам та кредити уряду.

Якщо в економіці не вистачає грошей і спостерігається попит на кредитні ресурси, банки звертаються до центрального банку за кредитами. Забезпеченням таких кредитів є цінні папери чи майно­ві права, які банк отримав у заставу від своїх позичальників, коли видавав їм кредит. Таким чином, отримуючи кредит у централь­ному банку, комерційний банк фактично рефінансує видані ним кредити. Тобто забезпеченням кредиту центрального банку слугує той кредит, що виданий позичальнику комерційного банку. Нові отримані кошти комерційний банк знову видає в кредит суб'єктам господарювання та фізичним особам, збільшуючи таким чином кількість грошей в обігу.

Центральний банк має можливість регулювати попит комерцій­них банків на кредити, використовуючи для цього такий інстру­мент, як облікову ставку. Саме її покладено в основу процентної ставки за кредитами рефінансування. Якщо центральний банк прагне здійснити емісію грошей, він зменшує розмір облікової ставки, заохочуючи тим самим комерційні банки брати в нього кредити. Коли ж, на думку центрального банку, грошей в обігу забагато, він збільшує облікову ставку, і банкам невигідно брати в нього кредити. При цьому також відбувається зменшення кіль­кості грошей в обігу, бо комерційні банки продовжують віддавати колись позичені в центрального банку кошти.

Забезпеченням для кредитування уряду є державні цінні папе­ри, які за умовами їхнього випуску мають бути погашені у визна­чений термін. Центральний банк як агент уряду займається роз­міщенням таких цінних паперів серед економічних суб'єктів та здійснює з ними операції на відкритому ринку.

Якщо банки чи інші юридичні особи, а також населення купу­ють державні цінні папери, вони у цей момент відмовляються від купівлі вироблених товарів і послуг та надають ці гроші уряду для фінансування його видатків. У такій ситуації емісії грошей не спостерігається. Але якщо центральний банк викуповує державні цінні папери на відкритому ринку, він сплачує комерційним бан­кам визначену суму, яка залежить від ринкової вартості цих цінних паперів. Так відбувається збільшення кількості грошей в обігу, бо отримані кошти банки спрямовують для кредитування своїх пози­чальників.

Зворотні процеси спостерігаються в тому випадку, коли цент­ральний банк, прагнучи зменшити кількість грошей в обігу, продає державні цінні папери зі свого портфеля комерційним банкам. При цьому необхідно встановити на них вигідну для банків ціну, інак­ше вони не матимуть сенсу інвестувати свої кошти у такий вид активів.

Ще одним каналом емісії грошей у паперово-кредитних грошо­вих системах є їхній випуск в обмін на іноземну валюту. Якщо в обігу недостатньо грошей, центральний банк встановлює вигід­ний для комерційних банків курс, банки прагнуть продати інозем­ну валюту, а отримані за неї національні грошові одиниці надхо­дять в економіку. З іншого боку, намагаючись обмежити кількість грошей в обігу, центральний банк продає банкам іноземну валюту зі своїх золотовалютних резервів, вилучаючи таким чином кошти в національній валюті.

Отже, основним регулятором у паперово-кредитних грошових системах є центральний банк держави, який здійснює емісію грошей в обіг та вилучає з нього надмірні обсяги коштів. Його операції на грошовому ринку повинні, перш за все, ґрунтуватися на тенденціях економічної кон'юнктури, що спостерігаються в кож­ний конкретний момент. І хоча сучасні гроші не мають жодної дорогоцінної основи, за умови відповідальних і зважених дій цен­трального банку вони будуть забезпечені національним багатством, стійким станом виробництва та національної економіки.

Поиск по сайту: