Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Паперово-кредитна грошова система



Металеві грошові системи були замінені паперово-кредитними, які, незважаючи на нерозмінність грошей на дорогоцінні метали, також здатні забезпечити стабільність грошового обігу. Але в них наголошується не на кількості золота чи срібла, що зберігається у сховищах емісійного банку, а на спроможності грошових влад дотримуватися законів грошового обігу і головних правил грошо­вої емісії.

В основу функціонування паперово-кредитних грошових систем покладено принцип кредитного забезпечення емісії грошей. З огля­ду на це провідними суб'єктами емісійної діяльності на ринку гро­шей є центральний банк держави, який здійснює їхню первинну емісію, та комерційні банки, через які гроші безпосередньо надхо­дять в обіг. Центральний банк у своїй емісійній діяльності має керуватися реальними потребами економіки, а не вимогами уряду. Кредитна емісія при цьому отримує два канали: кредити комер­ційним банкам та кредити уряду.

Якщо в економіці не вистачає грошей і спостерігається попит на кредитні ресурси, банки звертаються до центрального банку за кредитами. Забезпеченням таких кредитів є цінні папери чи майно­ві права, які банк отримав у заставу від своїх позичальників, коли видавав їм кредит. Таким чином, отримуючи кредит у централь­ному банку, комерційний банк фактично рефінансує видані ним кредити. Тобто забезпеченням кредиту центрального банку слугує той кредит, що виданий позичальнику комерційного банку. Нові отримані кошти комерційний банк знову видає в кредит суб'єктам господарювання та фізичним особам, збільшуючи таким чином кількість грошей в обігу.

Центральний банк має можливість регулювати попит комерцій­них банків на кредити, використовуючи для цього такий інстру­мент, як облікову ставку. Саме її покладено в основу процентної ставки за кредитами рефінансування. Якщо центральний банк прагне здійснити емісію грошей, він зменшує розмір облікової ставки, заохочуючи тим самим комерційні банки брати в нього кредити. Коли ж, на думку центрального банку, грошей в обігу забагато, він збільшує облікову ставку, і банкам невигідно брати в нього кредити. При цьому також відбувається зменшення кіль­кості грошей в обігу, бо комерційні банки продовжують віддавати колись позичені в центрального банку кошти.

Забезпеченням для кредитування уряду є державні цінні папе­ри, які за умовами їхнього випуску мають бути погашені у визна­чений термін. Центральний банк як агент уряду займається роз­міщенням таких цінних паперів серед економічних суб'єктів та здійснює з ними операції на відкритому ринку.

Якщо банки чи інші юридичні особи, а також населення купу­ють державні цінні папери, вони у цей момент відмовляються від купівлі вироблених товарів і послуг та надають ці гроші уряду для фінансування його видатків. У такій ситуації емісії грошей не спостерігається. Але якщо центральний банк викуповує державні цінні папери на відкритому ринку, він сплачує комерційним бан­кам визначену суму, яка залежить від ринкової вартості цих цінних паперів. Так відбувається збільшення кількості грошей в обігу, бо отримані кошти банки спрямовують для кредитування своїх пози­чальників.

Зворотні процеси спостерігаються в тому випадку, коли цент­ральний банк, прагнучи зменшити кількість грошей в обігу, продає державні цінні папери зі свого портфеля комерційним банкам. При цьому необхідно встановити на них вигідну для банків ціну, інак­ше вони не матимуть сенсу інвестувати свої кошти у такий вид активів.

Ще одним каналом емісії грошей у паперово-кредитних грошо­вих системах є їхній випуск в обмін на іноземну валюту. Якщо в обігу недостатньо грошей, центральний банк встановлює вигід­ний для комерційних банків курс, банки прагнуть продати інозем­ну валюту, а отримані за неї національні грошові одиниці надхо­дять в економіку. З іншого боку, намагаючись обмежити кількість грошей в обігу, центральний банк продає банкам іноземну валюту зі своїх золотовалютних резервів, вилучаючи таким чином кошти в національній валюті.

Отже, основним регулятором у паперово-кредитних грошових системах є центральний банк держави, який здійснює емісію грошей в обіг та вилучає з нього надмірні обсяги коштів. Його операції на грошовому ринку повинні, перш за все, ґрунтуватися на тенденціях економічної кон'юнктури, що спостерігаються в кож­ний конкретний момент. І хоча сучасні гроші не мають жодної дорогоцінної основи, за умови відповідальних і зважених дій цен­трального банку вони будуть забезпечені національним багатством, стійким станом виробництва та національної економіки.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.