Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Металева грошова система та її різновиди



Історія грошей засвідчує, що першими грошовими системами були металеві. Це можна пояснити не лише достатньою для забез­печення економічних потреб кількістю добутих дорогоцінних металів, а й мінімальним втручанням держави у функціонування грошового ринку. Залежно від кількості дорогоцінних металів, які покладено в основу металевої грошової системи, розрізняють біме­талізм і монометалізм.

Біметалізм — грошова система, в якій роль загального екві­валента належить двом дорогоцінним металам — золоту і сріблу. Відбувається вільне карбування монет з обох металів, які мали однакову платіжну силу. Банкноти підлягали обміну на оби­два метали.

Співвідношення між монетами, виготовленими з різних дорого­цінних металів, визначалося на основі монетного паритету, тобто відношення вартості вагової одиниці золота до вартості такої ж одиниці срібла. Залежно від встановленого співвідношення зміню­валися ціни на товари і послуги, оскільки вони були виражені в обох металах.

Біметалізм існував ще в часи Стародавньої Греції та Стародав­нього Риму. За період його історичного розвитку з'являлися окремі види, які відрізнялися між собою залежно від ступеня втручання держави в біметалеву грошову систему. Так, виокремлюють систе­му паралельних валют, систему подвійної валюти та систему "куль­гаючої" валюти.

При використанні системи паралельних валют співвідношен­ня між золотими і срібними монетами виникало стихійно, відповід­но до ринкової вартості золота і срібла. За цим співвідношенням монети приймалися до платежів. У системі подвійної валюти співвідношення між монетами встановлювалося не ринком, а дер­жавою. Система "кульгаючої" валюти передбачала, що золоті та срібні монети залишалися законними платіжними засобами, але не на рівних умовах, оскільки монети з одного металу карбували­ся вільно, а з іншого — у закритому режимі. Прикладом такої системи є функціонування Латинського монетного союзу.

Угода про організацію Латинського монетного союзу, до якого належали Франція, Бельгія, Італія і Швейцарія, була підписана 23 грудня 1865 р. у Парижі. В 1868 р. до них приєдналися Греція та Болгарія. Загалом 18 країн прийняли французький золотий франк як законний засіб платежу.

Договір 1865 р. уніфікував уміст металу, масу і форму золотих та срібних монет. Єдина валюта не вводилася, але курс національ­них валют залежав від французького франка. Відношення золота і срібла встановлювалося на рівні 15,5 : 1,0 і не залежало від рин­кових цін. Кожна з країн мала право карбувати без обмежень золоті монети вартістю 100, 50, 10 і 5 франків, а також п'ятифранкові срібні монети. Вони були обов'язковими до прийому в державні каси всіх країн монетного союзу, незалежно від їхнього походжен­ня. Таким чином договір запроваджував біметалізм. Срібні монети меншого номіналу були законними засобами платежу лише в ме­жах тієї країни, яка їх емітувала.

В Європі цей період характерний розповсюдженням золотого монометалізму і знеціненням срібла, тому від принципу біметаліз­му довелось частково відмовитися. Спершу були встановлені певні обмеження щодо карбування срібних монет, а згодом у межах Ла­тинського монетного союзу було прийнято рішення стосовно його повного припинення. Але випущені срібні гроші перебували в обі­гу нарівні із золотими. Ця система "кульгаючого" біметалізму проіснувала до Першої світової війни.

Основним недоліком функціонування біметалевої грошової системи є те, що в умовах розвитку товарного виробництва, від­криття нових родовищ дорогоцінних металів, зміни умов їхнього видобутку співвідношення між їхніми вартостями постійно змі­нювалося, що зумовлювало значні зміни цін на товари і негативно позначалося на стабільності грошового обігу.

Якщо ж монетний паритет встановлювався державою, то він не завжди відповідав ринковим цінам на золото і срібло. У цьому випадку дорожчий метал осідав у скарби, а відносно дешевший — залишався в обігу. За таким принципом у біметалевій грошовій системі діє закон Грешема — Коперника, який був винайдений ще у XVI ст. для пояснення шкідливості псування монет. Відповідно до цього закону, будь-який тип грошей, що стає більш цінним, виконуючи якусь іншу функцію, ніж гроші, поступово вилучаєть­ся з обігу. Іншими словами, "погані" гроші витісняють з обігу "хороші".

У біметалевій грошовій системі "поганими" вважалися срібні монети, вартість яких на ринку дорогоцінних металів була нижчою від їхньої офіційної вартості, а "хорошими" — золоті, ринкова вартість яких була вищою, ніж офіційна. Висока вартість золота спонукала людей нагромаджувати його, а в обігу користуватися срібними монетами. Внутрішні суперечності біметалевої грошової системи спричинили перехід до монометалізму.

Монометалізм — це грошова система, в якій функцію міри вартості виконує один метал — золото або срібло. Крім того, цей метал залишається на ринку як звичайний товар і слугує за­безпеченням для випуску всіх інших грошових знаків.

Історія знає застосування і срібного, і золотого монометалізму. В Європі срібний монометалізм у різні роки XIX ст. був запрова­джений у Голландії та Російській імперії. Але більш розповсю­дженим був золотий монометалізм, який залежно від процедури обміну грошових знаків на золото поділяють на золотомонетний, золотозливковий та золотодевізний стандарти.

Золотомонетний стандарт характеризувався вільним карбу­ванням золотих монет та їхнім вільним обігом як усередині країни, так і за її межами. Не було жодних обмежень щодо ввезення чи вивезення золота з країни. Банки — емітенти банкнот гарантували обмін випущених ними грошей за золото. Грошова одиниця кожної країни мала чітко визначену вартість у вагових одиницях дорого­цінного металу. Тому співвідношення між національними валю­тами визначалось діленням відповідного вмісту в них золота. Отри­маний результат — паритет — є абстрактною відносною ціною валют. Отже, валютні курси означають відношення золотого па­ритету грошової одиниці однієї держави до золотого паритету грошової одиниці іншої держави.

Золотомонетний стандарт був запроваджений у 1816 р. в Англії, у 1871 р. — в Німеччині, в 1873 р. — у Франції, в 1895 р. — у Росії, в 1900 р. — у США. Його основний недолік полягав у необхідності великих запасів золота в емісійних банках. У випадку стрімкого зростання економіки, яке потребувало випуску більшої кількості грошей, емісійний банк не зміг би випустити більше банкнот через відсутність достатнього золотого забезпечення. Але ще до того, як могла виникнути така ситуація, вибухнула Перша світова війна. Чималі військові видатки змусили уряди європейських держав значно збільшити обсяги випуску незабезпечених золотом грошей, а емісійні банки відмовилися від обміну своїх банкнот на золото.

Після закінчення Першої світової війни золотомонетний стан­дарт був відновлений лише у СПІА. Велика Британія і Франція запровадили золотозливковий стандарт. Він передбачав відсут­ність в обігу золотих монет та заборону їхнього вільного карбування. Зв'язок між паперовими грішми і золотом забезпечував централь­ний банк країни через обмін банкнот на золоті зливки стандартної маси. Так, в Англії їхня маса становила 12,4 кг і відповідала 1700 фунтам, а у Франції — 215 тис. франків можна було обміня­ти на зливок масою 12,7 кг.

У Німеччині, Австрії, Норвегії, Данії, тобто в тих країнах, де був запроваджений золотодевізний стандарт, так само в обігу не було золотих монет і заборонялось їх вільне карбування. Але від­мінністю від попереднього різновиду золотого монометалізму було те, що національні грошові одиниці обмінювалися на золото не безпосередньо, а через обмін на валюту країн із золотозливковим стандартом.

Після закінчення Другої світової війни держави намагалися відновити золотий монометалізм. Своєрідне повернення до золо- тодевізної системи відбулося після підписання Бреттон-Вудської угоди в 1944 р., за якою СІЛА зобов'язувалися підтримувати розмін паперових доларів на золото за офіційною ціною 35 дол. за унцію, але тільки для центральних банків та урядових установ інших країн. Повністю зв'язок між грошима і золотом припинився в 1971 p., коли СПІА відмовилися від обміну.

Основним недоліком металевих грошових систем є недостатність запасів дорогоцінних металів, які покладено в їхню основу. Емісій­ні банки не можуть забезпечити зрослі потреби обміну в грошових знаках, дорогоцінні монети зношуються та втрачають свою вар­тість. Унаслідок цього відбувається демонетизація золота та пере­хід до нерозмінних на дорогоцінні метали грошових знаків.

Отже, у сучасній економіці золото повністю зникло з грошового обігу і перетворилося на звичайний товар. Крім активного його застосування в різних галузях промисловості й медицині, воно зберігається в золотовалютних резервах центральних банків і вико­ристовується для забезпечення випуску грошей не безпосередньо, а опосередковано. Це означає, що центральний банк має спершу продати свої золоті запаси на відповідних товарних ринках, а отри­ману валюту спрямувати для здійснення інтервенцій на внутріш­ньому валютному ринку.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.