передньому аналізі. Ці чинники були вдало згруповані А. Гальчинським [4, с. 117]:
1. Структура особистого споживання. Характеризується відносно низькою часткою витрат як на товари довгострокового користування, так і на ексклюзивні послуги. Тому при зростанні доходу розподіл грошей між трансакційними витратами та збереженням зміщується в бік зростання трансакційного попиту. Отже, зміни у структурі споживання спричиняють відповідні зміни структури збереження грошових залишків.
2. Наявний товарний дефіцит. Споживач купує не тоді, коли це необхідно, а коли можливо, що спонукає суб'єктів господарювання до нагромадження готівкових коштів. Ідеться про попит на грошові залишки, пов'язаний з неможливістю своєчасного придбання передбачених раніше покупок.
3. Відсутність достатньо розвинутої інфраструктури грошового і фінансового ринків. Економічні суб'єкти не можуть вільно придбавати фінансові активи з метою одержання спекулятивного доходу, тому спрацьовує ефект заміщення багатства: гроші розміщуються у високоліквідні товари або вільноконвертовані валюти.
4. Інтенсивні інфляційні процеси. За наявності значної інфляції послаблюється функція нагромадження грошей та знижується еластичність їх попиту до змін ставки банківського процента. За таких умов заощадження грошей для використання їх з трансак- ційною метою та, відповідно, їх тиск на попит товарів зростає.
Варто наголосити, що на попит на гроші у перехідних економіках впливають тіньові процеси в економіці. Економічні суб'єкти приховують свій дохід від оподаткування, відмивають кошти, набуті злочинним шляхом. При цьому зміна величини попиту на гроші може відбуватися незалежно від впливу класичних чинників. Однак із прискоренням ринкових трансформаційних процесів у країнах з перехідною економікою дія названих чинників послаблюватиметься, поступаючись місцем класичній моделі попиту на гроші.
5.3. Пропозиція грошей та її чинники
Вітчизняні та зарубіжні дослідники значну увагу приділяють аналізу особливостей формування пропозиції грошей та її впливу на економічні процеси в країні. Більшість науковців вважають: сутність пропозиції грошей полягає у тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в обіг як засоби платежу. Пропозицію грошей можна трактувати також як обсяг грошей, що емітуються (випускаються) грошовою владою для обслуговування потреб економіки. Пропозиція грошей вимірюється грошовими агрегатами. Фактична маса грошей є природною межею пропозиції грошей.
Пропозицію грошей варто розглядати на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджується поведінка окремо взятого учасника ринку — фізичної чи юридичної особи. Якщо наявні грошові кошти в учасника ринку грошей перевищують потребу в грошах, то за можливості отримання вищого доходу з укладення в альтернативні види активів економічний суб'єкт намагатиметься реалізувати грошові кошти на монетарному ринку. При цьому зменшується попит на гроші, проте зростає пропозиція грошей, і навпаки — при зростанні попиту на гроші пропозиція грошей буде скорочуватися.
Формування пропозиції грошей на макрорівні відбувається за допомогою банківської системи. Центральний банк здійснює готівкову та регулює масштаби безготівкової емісії. Тому емісія є визначальним чинником пропозиції грошей. Зростання емісії грошових коштів спричинює збільшення пропозиції грошей, а вилучення грошей з обігу — скорочення пропозиції грошей. Емісія грошей — це зовнішній чинник, який формує екзогенний (зумовлений зовнішніми причинами) характер емісії грошей. При цьому створення попиту на гроші відбувається внаслідок впливу економічних процесів в економіці.
Отже, при взаємодії попиту та пропозиції грошей визначальним є попит, оскільки він відображає кон'юнктуру грошового ринку. Пропозиція грошей має бути адекватною попиту на грошові кошти. За таких умов емісійна діяльність банківської системи не сприятиме виникненню негативних явищ в економіці, як, наприклад, інфляція (при значному переважанні пропозиції над попитом грошей) чи рецесія (при недостатній пропозиції грошових коштів).
Величина пропозиції грошей залежить від багатьох чинників. Зокрема, Б. Адамик вирізняє такі [1, с. 61]: рівень грошових доходів населення (Sj); дефіцит державного бюджету (В2); співвідношення готівкового та безготівкового компонентів у сукупному грошовому обороті (В;і); обсяг реальних кредитних ресурсів (В4); питома вага імпорту у ВВП (В5).
З урахуванням усіх перелічених чинників функцію пропозиції грошей запишемо такою залежністю:
Ms = (В1, В2, В3, В4, В5,... Вп).
Найпростіша функція пропозиції грошей відображається за допомогою грошового мультиплікатора:
Ms = тМь,
де Ms — пропозиція грошей (грошова маса); т — грошовий (кредитний) мультиплікатор;Мь — грошова база.
Отже, згідно з наведеною формулою, зміна пропозиції грошей може відбуватися при зміні двох величин — грошової бази та грошового мультиплікатора, на які впливають різні чинники.
Грошову базу ми трактуємо як сукупність готівкових коштів, випущених в обіг центральним банком, коштів обов'язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів інших депозитних корпорацій (банків), коштів державних нефінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників центрального банку) в центральному банку.
Оскільки грошова база — це грошові кошти, які перебувають на балансі центрального банку і є під його контролем, то обсяг її може змінюватися внаслідок операцій центрального банку: готівкової емісії, зміни норми обов'язкових резервів, встановлення правил обслуговування кореспондентських рахунків у центральному банку тощо.
Грошовий мультиплікатор — це процес збільшення (мультиплікації) грошей на депозитних рахунках комерційних банків у момент їх руху від однієї банківської установи до іншої. Грошовий мультиплікатор за спрощеною формулою визначається так:
m= 1\Rх100
де R — норма обов'язкового резервування.
Розгорнута формула грошового мультиплікатора, що характеризує, в якому співвідношенні банківські резерви перетворюються на депозитні гроші, має вигляд:
сг +1
т =-------- ,
cr + rr
де сr — коефіцієнт депонування готівки, що визначається як співвідношення готівки в обігу і маси депозитних грошей на рахунках суб'єктів економіки у комерційних банках; гг — коефіцієнт резервування, що визначається як співвідношення обов'язкових та надлишкових резервів банків і маси депозитних грошей на рахунках суб'єктів економіки у комерційних банках.
На величину грошового мультиплікатора впливають різні чинники, які визначаються поведінкою центрального банку, комерційних банків, банківських вкладників та позичальників. Ці чинники не тільки впливають на коефіцієнт мультиплікації, а й на пропозицію грошей загалом. До них належать [12, с. 132]:
— норми обов'язкових резервів (при зниженні норми обов'язкових резервів зростає грошовий мультиплікатор і пропозиція грошей);
— облікова ставка (при зростанні облікової ставки знижується попит на кредити рефінансування центрального банку, надлишкові резерви комерційних банків скорочуються, рівень мультиплікації знижується);
— типові ринкові процентні ставки (при зростанні процентних ставок попит на банківські кредити знижується, зменшується мультиплікаційний ефект);
— процентні ставки за депозитами до запитання (зростання процентних ставок спричинює залучення на рахунки готівкових коштів, які вливаються у процес мультиплікації; за таких умов пропозиція грошей зростатиме);
— обсяг багатства економічних суб'єктів (при зростанні багатства депозитна складова зростає швидше, ніж готівкова, що посилює дію грошового мультиплікатора та зумовлює збільшення пропозиції грошей);
— тінізація підприємницької діяльності (розрахунки готівкою поза банківською системою та використання іноземної готівкової валюти при нелегальних товарооборотах ведуть до падіння рівня мультиплікації та зменшують пропозицію грошей);
— стан довіри до банківської системи (за недовіри до банківської системи зростають вилучення депозитів та трансформація їх у готівкові кошти; при цьому мультиплікаційний ефект знижується. Збільшення готівкової складової грошової маси не компенсує втрат депозитної складової, оскільки через мультиплікаційний ефект вони значно перевищують суми готівкових вилучень; пропозиція грошей скорочується).
Окрім ефекту мультиплікації, на величину пропозиції грошей впливають й інші канали безготівкової емісії, зокрема до них належать:
— купівля іноземної валюти та золота на внутрішньому ринку для поповнення золотовалютних резервів.
Застосовуючи дію вказаних інструментів зворотного спрямування, центральний банк може зменшувати пропозицію грошей внаслідок:
— продажу цінних паперів на відкритому ринку;
— стягнення заборгованості з банків за раніше наданими кредитами;
— продажу іноземної валюти, золота із золотовалютних резервів на внутрішньому ринку.
Графічне зображення пропозиції грошей залежить від тактичних цілей грошово-кредитної політики (рис. 5.2). Якщо ціллю є підтримка на сталому рівні величини грошової маси в обігу при довільній зміні процентної ставки, то пропозиція грошей матиме вигляд вертикальної прямої лінії (jiff). Якщо центральний банк обирає тактичною ціллю незмінну величину процентної ставки за довільного обсягу грошової маси, то пропозиція грошей матиме вигляд горизонтальної лінії до осі абсцис (M3S). Крива пропозиції грошей може набувати вигляду нахиленої лінії, якщо грошово- кредитна політика передбачає збільшення маси грошей при одночасному зростанні процентної ставки (M2S).
Зміна розташування кривої пропозиції грошей залежить від кон'юнктури ринку, тактичних і стратегічних цілей монетарної влади й тих чинників, які мають істотний вплив на обсяги пропозиції грошей. Для визначення оптимальної величини грошової маси з огляду на забезпечення потреб суспільного відтворення доцільно дослідити механізм дії попиту на гроші та пропозиції грошей у взаємодії, використовуючи для цього графічний метод.
Рис. 5.2. Вплив тактичних цілей грошово-кредитної політики на пропозицію грошей