В останні роки зусилля дослідників спрямовані на вироблення загальних принципів побудови профілактичних програм у напряму обєднання стратегії досягнення змін на рівні інституцій та рівні індивіда.
Загальна модель профілактики на організаційному рівні передбачає: усвідомлення проблеми, аналіз існуючих практик, ресурсів та поглядів, адаптація стратегії або плану змін, втілення плану, оцінка успішності плану та оцінка його втілення.
Parcel та його колеги розробили модель, що поєднує окремі стратегії досягнення змін на організаційному і на індивідуальному рівні в учнів середньої школи. Етапи реалізації цієї моделі наступні:
- досягнення інституціональної домовленості між залученими організаціями;
- здійснення змін у видах діяльності органів влади і конкретних установ;
- зміна ролей і способу дій персоналу.
Незважаючи на очевидність положення про необхідність визначення чітких цілей, багато профілактичних програм зазнали невдачі через нереалістичні, недосяжні або неадекватні цілі.
Профілактична програма повинна мати конкретну реалістичну мету і враховувати існуючі обмеження у її досягненні.
Зазвичай, профілактична програма має на меті:
1) попередити вживання однієї або декількох речовин (дотримання абстиненції);
2) досягти відмови від надмірного вживання (зниження рівня вживання);
3) знизити рівень небезпечного вживання, що призводить до залежності (уникнення залежності);
4) знизити кількість серйозних проблем, викликаних вживанням (зменшення шкоди).
Зрозуміло, що завдання будуть залежати від цільової групи. Так, дотримання абстиненції актуальне для школярів молодшого і середнього віку, в той час як для наркозалежних із значним стажем вживання актуальним є зменшення шкоди від вживання.
Нарешті, всі програми мусять містити політичний компонент -врахування власних обмежень і можливостей. Досвід свідчить, що врахування політичного і філософського аспектів під час формування цілей, попри їх першочергове значення для успіху програми, зазвичай ігноруються. Як результат, вплив програми є обмеженим.
Таким чином, протягом останніх тридцяти років підходи до профілактики вживання наркотичних речовин у країнах Західної Європи та Північної Америки, на противагу країнам пострадянського простору,
характеризується більш ґрунтовною продуманістю. Визнана 'вагомість паралельного впливу на індивідуальному й організаційному рівнях для досягнення суттєвих змін. Стало очевидним, що залучати до планування і здійснення профілактичних програм слід як споживачів наркотиків, так і відповідальних осіб у відповідних установах.
6.2. Метод реабілітації наркозалежних "Терапевтична спільнота"
Терапевтичні спільноти (ТС) у нашій країні сьогодні вважають альтернативним методом реабілітації людей із залежністю. Це можна пояснити, по-перше, незначною поширеністю такого методу реабілітації. По-друге, тим, що для повноцінної роботи ТС необхідно залучати фахівців із соціальної роботи, які мають знання та досвід роботи в подібних спільнотах (яких не так багато в Україні). По-третє, необхідні початкові матеріальні вкладення, зокрема, на придбання будинку для спільноти, необхідного обладнання тощо. Однак перша терапевтична спільнота в Україні - ТС "Маріїна школа" у Київській лікарні "Соціотерапія" була заснована ще у 1992 році.
Оскільки нині в Україні діє чимало різних центрів, які претендують на назву терапевтичні спільноти, визначимо, що мається на увазі, коли мова йде про таку спільноту. Це - форма об'єднання людей, структурована таким чином, що вона набуває терапевтичного значення. Терапія середовищем ґрунтується на психологічній атмосфері, утворюваній всіма учасниками спільноти. Отже, від кожного учасника програми очікують певного внеску у створення середовища, яке матиме "зцілюючі властивості" (Rapoport, I960). За визначенням Джонса (1953), у терапевтичній спільноті лікування розглядають не тільки як застосування фахівцями певних медичних засобів, а й як взаємодію членів спільноти, тобто фактично лікує сама атмосфера. Середовище в терапевтичній спільноті забезпечує високий рівень безпеки та захищеності людини, яка прагне одужати. Саме за таких умов людина може вільно навчатися нових способів поведінки, робити помилки і вчитися з цього.
Важливою умовою повноцінного функціонування терапевтичної спільноти є сформоване реабілітаційне, або терапевтичне, середовище. У наркології (Т. Дудко, В. Пузієнко, Л. Котельникова, 2001) під ним розуміють сукупність об'єктивних чинників - організаційних (реабілітаційний центр, стаціонар, спільнота, "дім на півдорозі" тощо) та функціональних (медичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психо-терапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілітації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особисті-сних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації.
У процесі подолання залежності варто робити акцент на формуванні нових адаптаційних механізмів особистості, на навичках пошуку ресурсів у собі та найближчому оточенні. Це необхідно, аби людина могла максимально адекватно.інтегруватися у суспільство (в макро- та мікросоціум) відповідно до індивідуальних особливостей, можливостей, а також з урахуванням реалій її сімейного та трудового досвіду й громади. Розв'язання таких складних проблем передбачає довготривалу реабілітацію людини, із залученням до програми фахівців та людей, які навчилися жити із залежністю. Отже, терапевтична спільнота найповніше відповідає вимогам, які ставить перед собою особистість, котра вирішила подолати залежність від наркотичних речовин.
У формуванні реабілітаційного середовища необхідно дотримуватися принципу комплексності. У деяких реабілітаційних програмах акцент роблять на трудовій зайнятості та встановленні ієрархічних відносин "табірного" або сектантського типу, надмірній владі однієї окремої людини, що, безумовно, полегшує управління режимом спільноти (але може призвести до декомпенсації клієнтів).
В основі роботи терапевтичних спільнот лежить гуманістичний та біхевіорально-когнітивний підходи, що надають терапевтичній програмі гуманістичної спрямованості: відкритості, комплексності, етапності, наукової обгрунтованості реабілітаційних технологій та принципів, гласності, гнучкості комунікативних зв'язків, активній участі клієнтів у лікувально-реабілітаційному процесі, розподілі відповідальності за ефективне функціонування реабілітаційного середовища, повазі та довірі до персоналу й один до одного. У рамках програми стимулюють самостійність клієнтів, їхню відповідальність, ініціативність, акуратність, креа-тивність, дотримання норм етики та гігієни, працелюбство.
Принципи та підходи
1. Конфіденційність. ТС не надає інформації про своїх клієнтів іншим організаціям, окрім офіційних запитів органів МВС та суду. Принцип конфіденційності панує й усередині спільноти: інформацію, отриману соціальним працівником від клієнта, не розголошують, якщо клієнт не дає на це усної або письмової згоди.
2. Повага до клієнта. Кожна людина приходить у програму зі своїми поглядами, очікуваннями, які поважає персонал. Це слугує гарним прикладом для виховання у клієнтів поваги один до одного.
3. Віра у здатність людини до змін. Кожна людина має в собі потенціал до змін і здатність до позитивних кроків до одужання.
4. Розуміння замість засудження. Кожну людину потрібно сприймати такою, як вона є, надаючи їй можливість для виявлення своїх почуттів, не засуджуючи їх, а приймаючи до спільного обговорення.
5. Щирість та довірливість взаємин клієнтів і соціальних працівників. Взаємини клієнтів і соціальних працівників ґрунтуються на відкритості, чесності, довірі. Професіонал не дозволяє собі зробити за спиною клієнта нічого такого, що суперечить інтересам клієнта.
6. Тісна співпраця з сім'єю клієнта. Захист і допомога кожному клієнту можуть бути забезпечені тільки в спільній роботі з сім'єю клієнта. Кожна сім'я, яка має проблеми із залежністю, може розраховувати на надання дієвої допомоги, яка полягає у психосоціальній підтримці, щоб таким чином усунути існуючі проблеми та запобігти прояві нових.
7. Наснаження: допомога для самодопомоги (активність замість пасивності). Кожна людина, яка отримує допомогу, не має бути безпорадною та залежною, а навпаки, повинна на її основі робити активні самостійні дії задля розв'язання власних життєвих проблем.
8. Об'єднана допомога - комплексна допомога. Будь-яку допомогу необхідно розглядати в сукупному контексті проблемних життєвих обставин і тому здійснювати у співпраці з усіма зацікавленими соціальними інститутами та агенціями.