З участю неповнолітніх.

Специфіка поведінки неповнолітніх на попередньому слідстві і пов’язані з нею особливості тактики їх допиту знайшли свій вираз у працях Г.М.Миньковського, Л.М.Корнеєвої, Ф.В.Глазирина, Л.Л.Каневського, В.К.Комарова та інших криміналістів та процесуалістів[3:16], але є необхідним більш досконало дослідити питання тактики допиту неповнолітнього.

Допит неповнолітнього.

Особливі труднощі виникають при допиті неповнолітнього, зокрема, підозрюваних і обвинувачених. Це зумовлено не тільки особливостями психіки неповнолітнього, але і своєрідним порядком допиту у плані гарантій об’єктивності: участю вчителя, лікаря, батьків, захисника.

Допит підлітка потребує глибокого знання особливостей його психіки, виключного вміння проводити цю слідчу дію, такту та витримки, культури у спілкуванні.

Допит неповнолітнього, що скоїв суспільно небезпечне діяння, як і інші слідчі дії за його участю, повинен будуватися з переліку ряду обставин:

1. вікових особливостей:

обмеження часу допиту 18-11 років – 15-30 хв; 14-17 років – на протязі однієї години; тенденції до суміші реального і візуального; емоційність судження і дій; невміння виділити головне або істотне.

2. можливості будування брехливих пояснень, які у неповнолітніх, як правило, відрізняються недостатністю мислення.

3. особливостей встановлення психологічного контакту з неповнолітнім.

Готуючись до проведення допиту потрібно мати на увазі, що він дозволяє отримати відомості подвійного характеру. З однієї сторони про обставини скоєного злочину і учасників, а з другої – дані щодо особистості неповнолітнього, рисах його характеру, інтересах, особливостей психіки.

Успіх допиту неповнолітнього у значній мірі від правильного і вмілого застосування тактичних прийомів, котрі розроблені криміналістикою. Тактика допиту неповнолітнього злочинця буде ефективна тільки тоді, коли воно заздалегідь припускає спрямований вплив на особу, що допитується з метою отримання повних і достовірних свідчень. При цьому необхідно приймати до уваги і вміло використовувати вікові та інші особливості людини і здійснити на нього у необхідних випадках певний психологічний вплив для подолання прагнення змовчати про деякі важливі аспекти справи або перекрутити правду, з’ясувати мотиви його поведінки. Зрозуміло, що на увазі маються допустимі форми психологічного впливу, що може розглядатися як метод позитивного впливу на психіку підлітка, створення найбільш сприятливих умов для протікання психологічних процесів.

Вибір тактичних прийомів залежить від конкретних обставин справи особистості підсудного. Те, що може бути використано у відношенні дорослого, іноді виявляється недопустимим у відношенні підлітка. Тому перед допитом неповнолітнього повинна відбутися серйозна попередня підготовка, без неї допит недоцільний. Але необхідно брати до уваги психологію допитуваного, погоджувати свої дії з вимогами педагогіки, етики і пам’ятати про роль виховання слідчого, його обов’язки формувати у неповнолітнього зразкові моральні якості, погляди. Підготовка до допиту припускає всестороннє і глибоке вивчення особистості підлітка, умов, в яких він живе і виховується, визначення моменту і часу проведення даної слідчої дії; засіб впливу до слідчого, вияснення кола осіб, котрих повинні притягнути до участі у допиті, розробку плану його проведення , визначення об’єму формувань основних і контрольних запитань, а також усунення причин, що заважають підлітку давати правдиві свідчення. Усе це сприяє досягненню позитивного результату при допиті. Дивлячись, що слідчий має дані не тільки про основні, але і другорядні моменти життя, неповнолітній підходить до нього з повагою і приходить до висновку щодо необхідності давати правдиві свідчення.

Встановленню психологічного контакту з допитуваним сприяє те, що слідчий з’ясовує обставини, котрі характеризують підлітка з негативної і позитивної сторони.

Підготовка до допиту неповнолітнього підозрюваного має свою специфіку, яка складається у наступних елементів :

а) до початку допиту відсутні належні докази, що свідчать про скоєня злочину підлітком;

б) оскільки допит підозрюваного є невідкладною слідчою дією, слідчий обмежений часом на підготовку до його проведення .

Напередусе, необхідно намітити лінію проведення допиту, приблизний перелік, послідовність і характер допитів, котрі повинні бути зрозумілі допитуваному, враховуючи рівень його розвитку. Така підготовка повинна бути навіть у тих випадках, коли час обмежено і відсутня вичерпна інформація про підлітка. У цьому випадку потрібно проаналізувати по справі інформацію про поведінку підлітка до злочину, у момент скоєня і після його скоєня, а також відомості отримані від кримінальної міліції по справам неповнолітніх і від дільничного інспектора міліції.

Вибір моменту допиту неповнолітнього залежить від:

- емоційного стану підлітка після скоєня злочину;

- впливу на підлітка заінтересованих осіб;

- обсягу зібраних по справі доказів.

При визначенні часу необхідно виходити із того, що у ранкові часи неповнолітні найменш емоційно збуджені і втомлені. Якщо допит продовжується довгий час і видно явну втому допитуваного, доцільно робити перерви, і це відмічається у протоколі. Допит неповнолітнього може проходити за місцем навчання, роботи, проживання, а також в службовому приміщенні правоохоронних органів. Вибір місця залежить від конкретних обставин і особистості допитуваного. При цьому необхідно брати до уваги обставини (школа, дім) допиту, як правило, сприяють усвідомленню неповнолітнім усієї серйозності скоєного, а потім допит краще всього проводити в кабінеті слідчого: це підкреслює серйозність утвореної ситуації й часто стримує допитуваного від дачі брехливих свідчень.

Неповнолітній викликається для допиту через батьків або інших його законних представників. Якщо такий виклик ускладнює встановленню дійсної ролі підозрюваного в злочині, неповнолітній може бути викликаний через адміністрацію за місцем навчання чи роботи. У випадку, коли неповнолітній тікає з дому або , коли з інших обставин батьки не можуть забезпечити його явку за викликом, застосовується привід.

Неповнолітній, який знаходиться під вартою, викликається на допит через адміністрацію місця попереднього проживання. Правильний вибір способу виклику неповнолітнього, навіть не дивлячись на те, що він раніше допитувався по даній справі, може забезпечити досягнення елементу раптовості, ліквідувати або знизити можливість протидії розслідуванню допомогти отримувати правдиві свідчення.

Певне значення при допиті має темп. Не можна прискорювати, обривати неповнолітнього, оскільки більшість з них може підходити по суті питання через складні специфічні переживання, асоціації.

Підготовка до допиту неповнолітнього свідка і потерпілого і тактика його проведення в загальних рисах має таку ж специфіку, що і допит неповнолітнього обвинуваченого ( підозрюваного ). При підготовці до даної слідчої дії наряду з іншими питаннями необхідно старанно вивчити всі матеріали, відомості, що характеризують особистість неповнолітнього, ступінь його розумового розвитку, особливості психологічної структури (спостережливість, пам’ять, враження, підлягання навіюванню) його інтереси, відношення до подій. При підготовці до допиту малолітнього свідка або потерпілого необхідно брати до уваги, що діти з різних причин (замкнутості, сором’язливості, дефекту мови та ін.) нерідко не бажають розмовляти з незнайомими людьми і відповідати на їхні питання. Присутність же близьких для деяких осіб сприяє контакту з дитиною. Але необхідно приймати до уваги, що іноді ці близькі особи можуть бути заінтересовані в кінцевому результаті справи, а значить і впливати відповідно на дитину. В таких випадках від їхньої присутності на допиті доцільно відмовитися.

Відповідно закону при допиті осіб, які не досягли 14-річного віку, обов’язкова присутність вчителя, який виступає в ролі спеціаліста в області дитячої психології. При необхідності на допиті може бути присутній лікар. При допиті неповнолітніх у віці від 14 до 16 років (в тому числі підозрюваного і обвинуваченого) присутність вказаних раніше осіб залежить від розсудуслідчого. Допит неповнолітнього обвинуваченого в обов’язковому порядку проводиться в присутності захисника (ст.438 КПК України).

Вибір особи, яку доцільно запросити для участі в допиті, має важливе значення. Одні неповнолітні охоче дають показання в присутності батьків і знайомих, вчителів, інші – коли вчитель не з їхньої школи. Тому слідчий повинен з’ясувати у підлітка, а також через інші джерела його відношення з батьками і вчителями і на основі цього вирішити, в чиїй присутності неповнолітній не буде відчувати себе невпевненим і дасть правдиві показання.

Оскільки запрошення педагога для участі в допиті є правом, а не обов’язком слідчого, у вирішенні даного питання у кожному конкретному випадку слід підходити творче, беручи до уваги всі обставини справи. В процесі допиту неповнолітнього (підозрюваного) важливо поряд з установленням обставин повного протиправного діяння з’ясувати умови життя і виховання підлітка, а також обставини, що сприяли скоєню ним злочину. З’ясування цього являє собою перехідний етап (і по суті, і тактично) до розмови про подію злочину і причетності до нього обвинуваченого. До моменту пред’явлення обвинувачення слідчий повинен мати інформацію, яка дозволяє скласти певне уявлення про особу правопорушника враховуючи його вік, психічний і фізичний розвиток, досвід,, особистої орієнтації і ін. Індивідуальні особливості необхідно враховувати поряд зі спільними положеннями, стосовно етапу пред’явлення обвинувачення. Так, постанова повинна бути написана чітко, зрозумілою мовою, необхідно зрозуміло розкрити зміст юридичних термінів, суть доказових матеріалів, значення пом’якшуючих і ускладнюючих відповідальність обставин; пояснити роль захисника (педагога) на цьому етапі розслідування і ознайомити неповнолітнього з його правами.

Характер допиту залежать від відношення підлітка до обвинувачення. Розуміючи, що неповнолітній часто виникають труднощі точно сформувати свою думку, не завжди може дати визначення тієї або іншої деталі, слідчий не повинен добиватись визнання ним вини, а повинен визвати підлітка на конкретизацію пояснень. Справа в тому, що деякі тактичні прийоми, використані при допиті дорослих, тут не завжди приймаються. Як правило, в протокол заносяться показання після закінчення вільної розрозповіді обвинуваченого ( підозрюваного), оскільки перерви у викладі не сприяють зосередженню уваги підлітка (особливо осіб у віці 14-16 років), а навпаки, розсіюють його. Якщо підліток визнає себе винним, слідчий зобов’язаний перевірити справжність такого зізнання, оскільки в основі його може лежати самообвинувачення із почуття “геройства”, бажання укрити дорослих організаторів. Обов’язковими умовами ефективності допиту є правильний тон поведінки слідчого і вибір моменту фіксації показань. При допиті недопустимі як надмірна суворість, так і панібратство.

Допит неповнолітнього доцільно провести у формі бесіди і вільного викладання обставин розслідуваної події. Для установи психологічного контакту з допитуваним, зниження напруги й створення атмосфери довіри рекомендується починати його з з’ясування умов життя і виховання підлітка, а потім переходити на допит по суті виникнувшої підозри або пред’явленого звинувачення. В процесі такої бесіди у неповнолітнього повинно сформуватися переконання в об’єктивності допитувача, його бкажання вияснити істину справи, справедливості вжитих тактичних прийомів допиту.Предметом бесіди можуть бути навчання в школі, відношення в сім’ї, хоббі підлітка. Як правило, головний акцент робиться на позитивні моменти. Це розташовує неповнолітнього до щиростіі і довіри, спонукає його до сприйняття порад і побажань. Стиль бесіди повинен бути ввічливим, доброзичливим і щирим, без словесних штампів, виговорів і нотацій. Це буде сприяти і підвищенню її ефективності і установленню психологічного контакту з допитуваним.

Не дивлячись на те, що вільна розповідь буває часто непослідовною, необхідно керуватися криміналістичною рекомендацією: без особливої потреби не втручатися у вільну розповідь і запитання задавати після неї. Але це не виключає можливості направляти бесіду у потрібне русло, уточнюючи запитаннями і короткими зауваженнями.

Після розповіді обставин справи вільної розповіді допитуваному можуть бути поставлені запитання. При цьому слід виходити з того, що вони повинні відповідати виховним цілям, не бути нагнаними і не припускати односкладову відповідь “так” чи “ні”, сприяти з’ясуванню особистої позиції підлітка і його відношення до скоєного діяння.

Щоб перевірити правдивість свідчень допитуваного задають контрольні запитання щодо обставин, вже відомих слідчому з других джерел, і відповідь підлягає криміналістичному аналізу, у процесі визначається, являються вони правдивими чи брехливими. Тим більше, що багато моментів торкаються особистого життя підлітка, можливо об’єктивно перевірити. Важливе значення у цьому плані мають допити батьків і вчителів, котрі можуть дати інформацію щодо зв’язку підлітка: з ким із дорослих він зустрічається і мета таких зустрічей, де і з ким проводив вільний час, з ким товаришував і спілкувався на роботі, за місцем навчання, що і від кого приносив додому.

Неправдиві відповіді неповнолітнього на подібні запитання можуть породити сумніви щодо правдивості свідчень та обставин скоєня злочину і, таким чином, притягнути увагу слідчого до його причин.

Оцінюючи показання неповнолітнього, потрібно мати на увазі, що якщо підліток дає правдиві показання, а слідчий у результаті неналежної їх оцінки застосовує прийоми для переборювання брехні, це може привести до порушення психологічного контакту між ними, допитуваний може замкнутися, що ускладнить проведення даної слідчої дії, а також весь хід розслідування.

Ознакою, що свідчать про брехливі, раніше підготовлені показання, є вивчення напам’ять розповіді, вживання висловів, не власних даній віковій групі.

Орієнтуючі відомості про позиції допитуваного можливо отримати у процесі особистого спостерігання за його поведінкою. При цьому важливо врахувати, що деякі вікові психологічні особливості неповнолітніх істотно підсилюють зовнішні реакції на визначені подразнювачі. Але для обумовленого висновку щодо щирості або неправдивості свідчень неповнолітнього, результати особистого нагляду повинні оцінюватися у сукупності з іншими даними по справі.

Дивлячись, що неповнолітній дає неправдиві показання, потрібно з’ясувати, що стоїть за ними:

- прямування обраній “легенді”;

- заперечливе відношення до слідства;

- погроза;

- почуття неправильного розуміння товариства, солідарності.

Під час допиту потрібно приймати заходи до попередження неправдивих показань і їх викриття, якщо такі будуть. Для цього можуть використовуватися різні тактичні прийоми:

-акцент на брехливих відомостях, що розповів допитуваний з метою попередження дачі подібних у подальшому. Пред’явлення доказів і надання правильного психологічного впливу дають змогу попередити спробу дачі неправдивих показань на початку допиту;

-демонстрація правомірності слідчого;

-з’ясування у ході допиту основних моментів у показаннях для наступної його перевірки;

-звернення до почуття неповнолітнього, розуміння його прагнення до самостійності, скоєнню сміливих вчинків;

-завдання контрольних запитань про обставини, котрі вже відомі слідчим;

-детальна розповідь підлітка щодо обставин скоєного злочину;

-пред’явлення доказів у наростаючому порядку і аналіз їх разом з неповнолітнім;

-відтворення особі, що допитується фрагментів допиту інших осіб, що давали правдиві показання не розкриваючи їх загального обсягу;

-завдання підлітку порівнюючих запитань. Застосовується, коли виникають суперечності з раніше даними їм показаннями або показаннями інших осіб.

Вибір тактичного прийому залежить від індивідуальних здібностей неповнолітнього, вік, відношення до розслідування обставин і встановленню істини. По цьому перед слідчим поставлена задача допомогти неповнолітньому перейти від неправдивих свідчень до правдивих. Для цього він повинен уважно спостерігати за станом допитуваного і помічати зміни.

Як бачимо, мистецтво допиту неповнолітніх полягає у вмілому підході слідчого до допитуваного, без будь-якого зовнішньо відчутного впливу чи натиску і отримання на цій базі відвертого і правдивого викладення даною особою відомих їй, і, маючих значення для справи, обставин. Рекомендується, щоб допити неповнолітніх проводив один і той же слідчий.

Допит може супроводжуватися звукозаписом, фотографуванням і відеозаписом. При цьому застосування технічних засобів повинні таким чином, щоб не відвертати уваги неповнолітнього, не заважати йому зосередитися при розповіді щодо обставин розслідуваної події.

Особливості очної ставки.

Вивчення практики показує, що очна ставка з участю неповнолітніх проводиться дуже часто. Така очна ставка має свою специфіку, котра визначається віковими особливостями. При вирішенні питання про доцільність і можливості провести очну ставку з участю неповнолітніх потрібно враховувати, щодо останніх відносяться особи різних вікових груп, у тому числі і малолітні свідки і потерпілі, проведення очних ставок, з котрими дозволено тільки в особливих випадках. Це викликається необхідністю огородити їх від шкідливого впливу дорослих недопущення травмування психіки.

Підставою для проведення очної ставки з неповнолітнім також є те, що для проведення цієї слідчої дії з дорослими необхідна наявність суперечностей у показаннях раніше допитуваних осіб (ст.172 КПК України).

Суперечності, для усунення котрих робиться очна ставка, повинні торкатись обставин, що мають значення для встановлення істини по кримінальній справі. Так суперечності у першу чергу відносяться до обставин, що підлягають доказуванню по кримінальній справі. Очна ставка може здійснюватися як між двома неповнолітніми, так і між неповнолітніми і дорослими.

Вирішуючи питання щодо проведення очної ставки, завжди потрібно заздалегідь передбачити, досягне вона прагнучої мети, чи не змінять підлітки свідчення під впливом ватажка, чи дорослого співучасника, чи не може усунути суперечності і встановити істину проведення інших слідчих дій.

При підготовці до очної ставки вивчаються раніше надані показання допитуваними особами, складається план, формуються запитання і визначається їх послідовність, і послідовність допита учасників. Надто старанно повинна готуватися очна ставка з дорослим обвинуваченим. В таких випадках, повинні передбачити заходи, що виключаютьт можливість навіюваного впливу зі сторони дорослого. Для цього до очної ставки потрібно побалакати з неповнолітнім і з’ясувати, як він ставиться до майбутньої слідчої дії. Часто можна зустріти незгоду неповнолітнього брати участь в очній ставці. В такому випадку потрібно з’ясувати причину відмови і спробувати переконати неповнолітнього у необхідності даної слідчої дії для встановлення істини і з’ясуванню дійсної ролі кожного співучасника у скоєному злочині.

Якщо ж не дивлячись на застосовані заходи, не вдається переконати підлітка брати участь в очній ставці, то потрібно докладно його допитати і у протоколі відобразити причину такої відмови. Це буде свідченням того, що слідчий застосував заходи до проведення очної ставки, але вона не відбулася із-за небажання неповнолітнього.

При розслідуванні групових злочинів неповнолітніх суперечності можуть виникати не тільки поміж двох, але і поміж декількома особами. З’являється необхідність провести декілька очних ставок, для чого занадто важливо вірно визначити їх послідовність.

Педагог, батьки, законні представники і лікар присутні на очній ставці згідно з порядком встановленим для їх участі у проведенні допиту. Якщо очна ставка проводиться між неповнолітнім обвинуваченим і другими учасниками процесу, то при цьому може бути присутній захисник, якщо обвинувачений цього бажає.

При проведенні очної ставки потрібно враховувати емоційність поведінки підлітків і їх підвищену, порівняно з дорослими, схильність до зовнішніх впливів. Слідчий повинен слідкувати за поведінкою особи, що підлягає допиту і своєчасно попереджати спроби впливу на неповнолітнього. Для цього він може попередити особу, що допитується про недопущення подібних дій і необхідності дотримуватись порядку. Якщо таке попередження не надало належного впливу, слідча дія може бути прервана, про що робиться відповідний запис у протоколі. Подальший збір доказів для вирішення задач по усуненню суперечностей і встановленню істини проводиться за допомогою інших слідчих дій.

Особливість пред’явлення для впізнання.

Пред’явлення для впізнання належить до відносно складних слідчих дій. По збереженим ідеальним відображенням підліток ототожнює раніше спостерігаючий ним об’єкт з пред’явленим об’єктом.

Особливості тактики цієї слідчої дії обумовлюється віковими особливостями психіки неповнолітнього. Легковажна поведінка розпізнаваючого підлітка може вчинити навіюваний вплив на пізнаючого і знизити доказове значення результатів цієї слідчої дії. Інші ж підлітки, навпаки, виявляють надмірне збентеження, скованість, боязливість невідомих наслідків. З обліку даних обставин у якості понятих запрошують осіб із числа педагогів або інших знайомих неповнолітніх, не зацікавлених у вирішенні справи.

Коли неповнолітній виступає у ролі пізнаючого, потрібно звернути увагу на рівень його психічного розвитку, а також умови сприйняття ним об’єкта. Але поскільки неповнолітнім присутня, як правило, підвищена навіяність, то деяка “підказка” не допустима. Це може привести до втрати доказового значення, пізнавання і направляти дії слідчого на брехливий шлях.

В силу дорослих особливостей визначну складність для неповнолітнього показує сприйняття відрізків часу, швидкості руху різних об’єктів, розмірів окремих від них, зовнішності людей і описання деяких ознак спостерігаємого. Для надання неповнолітньому допомоги можна перед впізнанням пред’явити йому зображення на малюнку, фотокартці, дипозитивах, а також фоторобот. Це буде сприяти встановленню у пам’яті відображення раніше сприйнятого об’єкта, котрий йому потрібно розпізнати.

Треба мати на увазі, що затруднення неповнолітнього в описі ознак сприйнятого об’єкту не повинно служити обставинами, перешкоджаючими проведенню цієї слідчої дії. Практика показує, що при труднощах описувати об’єкт неповнолітній впізнає його звичайно впевнено. При цьому, якщо у ході допиту підлітку важко конкретно описати риси зовнішності або ознаків об’єкта, котрі він сприймав, але він затверджує, що впізнати зможе, цю слідчу дію потрібно обов’язково проводити.

Після впізнання об’єкта неповнолітній показує на індивідуальні ознаки, які дали змогу його впізнати. При цьому впізнаючий, знову бачить раніше спостерігаємий об’єкт, може назвати ще ряд прикмет про які він не говорив на допиті. Таке положення логічно пояснюване і не повинно розглядатися як суперечність між показаннями на допиті і при впізнанні.

Позитивні результати впізнання залежать від вибору приємних умов, правильності відбору об’єктів пізнання, яких повинно бути не менш як три. Ці вимоги закону не розповсюджуються на пізнання трупів, рідкісних речей і інших предметів. При виникненні деяких труднощів потрібно порадити неповнолітньому не поспішати, зосередитися, подумати, зважити всю інформацію.

Тактика обшуку.

Предмет обшуку, як правило, визначається в залежності від характеру злочину і способів його скоєня. Метою обшуку у неповнолітнього є виявлоення і вилучення знаряддя злочинів, речей і коштовностей, добутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, котрі можуть утримувати інформацію щодо поведінки і способу життя і сприяти встановленню істини по справі.

Підготовка до обшуку по даній категорії справ ні чим не відрізняється від підготовки обшуку у дорослих. Потрібно тільки з’ясувати: чи є у підлітка своя кімната, своє відокремлене місце і речі, які особисто йому належать. Потім старанно вивчити розташування квартири і кімнати, яка надана підлітку, допоміжних приміщень, підвалу, гаражу, сараю.

Специфіка обшуку також виявляється при визначенні місць можливого приховання шуканого. Звичайно, речі , які не являють собою великої цінності, підлітки залишають у себе. У багатьох випадках вони ховають викрадене і знаряддя злочину у місцях збору і часу проводження: у сараях, підвалах, на горищах, гаражах, покинутих будівлях, на сходах. Для виявлення місць можливого устаткування схованок необхідно враховувати захоплення підлітка і його винахідливість При відсутності контролю зі сторони батьків неповнолітні зберігають вкрадене і засоби скоєня злочинів безпосередньо у квартирі. При проведенні обшуку рекомендується виявляти і вилучати щоденники, записні книжки, листування, фотознімки, магнітофонні записи, вилучені із обігу речей і речі у великій кількості або однорідні. Це допомагає виявити найближче коло неповнолітнього, його зв’язки, потреби, інтереси. В обов’язковому порядку фіксується такі особливості поведінки у побуті підлітка, паливо, вживання алкоголю, наркотиків.

В процесі обшуку потрібно направляти увагу слідства на можливу участь у злочині дорослого або підбурювача. Ними можуть бути вкрадені речі, що не цікавлять підлітка, відмички і інші пристосовані для скоєня злочину різні речі.

Інколи може виникнути необхідність провести обшук у гуртожитку, де мешкає підліток. Обшуку підлягає ліжко, шафа неповнолітнього, а також місця загального користування. Якщо потрібно розширити кордон обшуку, то це повинно бути відображено у постанові. При цьому повинно бути забезпечена присутність осіб, чиї речі і ліжка будуть підпадати обшуку.

По справам неповнолітніх в залежності від конкретних обставин можуть бути призначені різні судові експертизи. Найбільш характерними являються експертизи пов’язані зі встановленням віку, психічного і психологічного стану підлітка.

Судово-психіатрична експертиза призначається для вияснення і перевірки психічних аномалій.

Підставою для призначення експертизи служать ознаки відхилень у поведінці.

Висновок експерта у таких випадках має значення не тільки при вирішенні питання про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності, але і для прийняття найбільш ефективних медико- психологічних заходів, необхідних для його виправлення.

Проведення судово-психологічної експертизи доручають особам, які мають вищу психологічну освіту, працюючих у практичних наукових установах або вузах. Частіше всього експертами виступають викладачі кафедр педагогіки і психології університетів і педагогічних інститутів.

У кожному конкретному випадку, спочатку перед призначенням спеціаліста експертом-психологом, необхідно впевнитись у його компетентності вирішувати поставлені перед ним питання. Оскільки такі особи не завжди знайомі з експертною діяльністю.

Психологічна експертиза може вирішувати три групи питань:

1. пов’язані з психічними властивостями і особливостями особистості;

2. які відносяться до впливу на психіку різних умов і зв’язок їх зі станом людини у момент розслідування;

3. характерні особливості протікання психологічних процесів у даній особі.

Врахувати вікові особливості неповнолітніх, обвинувачених і підозрюваних, а також можливі відхилення у розумовому розвитку, котрі по справам цієї категорії можуть грати значну роль, законодавець звертає увагу на ряд додаткових обставин підлягаючих встановленню. Так, крім встановлення віку неповнолітнього доказуванню підлягають:

- стан здоров’я і загального розвитку неповнолітнього;

- характеристика особи неповнолітнього;

- обставини, що негативно впливають на виховання.

За дозволом експерта можуть бути поставлені запитання:

1. Який рівень загального розвитку неповнолітнього у психологічному відношенні?

2. Яка його емоціональна сфера, коло інтересів і схильностей?

3. Які його здібності логічно думати, орієнтуватися у ситуації?

В залежності від конкретних обставин справи і процесуального положення неповнолітнього питання можуть бути деталізовані:

- Чи відповідають показання неповнолітнього його віку та інтелектуальному розвитку?

- Чи може даний підліток об’єктивно і правильно сприймати і оцінювати обставини, що мають значення по справі?

- Рівню розвитку якого віку відповідає рівень розвитку неповнолітнього?

- Чим викликані виявленні відхилення?

- Чи міг би неповнолітній повністю усвідомлювати суспільну небезпечність, протиправність своїх дій?

При постановці питань перед експертом потрібно мати не увазі що перелік цих запитань зразковий. Окремі питання можуть ще більш конкретизуватися з обліком обставин злочину. Так по справам про згвалтування запитання може бути складене таким чином: “ чи могла потерпіла в силу свого віку правильно сприймати характер і значення скоєних з нею дій і чинити опір при замаху на її статеву недоторканість?”

Проведення кваліфікованої судово-психологічної експертизи потребує відповідної підготовчої роботи, у ході якої потрібно отримати:

- докладні дані з медичних установ про розвиток, хвороби стану здоров’я неповнолітніх;

- інформацію від батьків про розвиток неповнолітнього: коли почав ходити, розмовляти, перенесені хвороби, характер, інтереси;

- відомості про шкільний період життя: у якому віці пішов до школи, як вчився;

- дані, що характеризують умови життя і виховання, інтереси і захоплення, коло знайомих;

- відомості про батьків: професія, рівень розвитку, поведінка, перенесені хвороби.

Призначаючи будь-яку експертизу, потрібну у повному обсязі забезпечити права неповнолітнього як, при організації підготовки, так і при її проведенні.

ВИСНОВОК

Криміналістична характеристика злочинів, як і специфіка криміналістичних прийомів розслідування, в багатьох випадках визначається особливостями особистості злочинця. Разом з тим традиційна криміналістична класифікація злочинів заснована головним чином на розмежуваннях в об’єктах посягання, застосовано до яких розробляються приватні методики розслідування окремих видів злочинів. Очевидно, що групи злочинів, які поєднуються спорідненістю інших суттєвих в криміналістичному відношенні ознак, можуть виходити за рамки окремого виду злочинів. Одну із таких міжвидових груп складає злочини неповнолітніх.

Відокремлені групи злочинів за ознакою неповноліття злочинця дозволило у свій час розробити корисні криміналістичні рекомендації. Але з моменту видачі останнього великого монографічного дослідження[4:26] пройшли зміни у законодавстві, накопичено новий позитивний досвід боротьби із злочинністю неповнолітніх, отримані цікаві данні представниками суміжних з криміналістикою наук.

Класифікація злочинців за ознаками статі не може складатись тільки із неповнолітніх злочинців у віці 14-18 років. Класифікація неповнолітніх злочинців по цій ознаці повинна бути збудована таким чином: особи 11-14 років, 14-18 років, 18-23 років. Тут надані всі вікові неповнолітніх групи, інших не може бути.

Головним є психологічні основи розслідування злочинів неповнолітніх, що є необхідним, оскільки специфіка розслідування даної категорії злочинів обумовлена в першу чергу саме психологічними особливостями, що притаманні особам зазначеного віку.

В цілому вдало, на мій погляд, розкриті в праці особливості перевірки первинних матеріалів, своірідність планування і організації взаємодії слідчого з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, громадсткістю. У праці відображені конкретні форми, методи і зміст такої взаємодії.

СНОСКИ:

[1:6] Подробно о понятии обстановки совершения преступления см., напр. Куликов В.И. Криминалистическое понятие обстановки совершения преступлений// Вестник МГУ. Сер. Право. – 1982. - №5.

[2:6] См., напр. : Яблоков Н.П. Обстановка совершения преступления как объект криминалистического анализа // Совершенствование уголовно-правовой борьбы с преступностью. – Вильнюс, 1983. – с.128-130.

[3:16] ГуковскаяН.И, Долгова А.И., МиньковскийГ.М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несоверешеннолетиних. – М., 1974.; ГлазыринФ.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий. _ Свердловск, 1973; КаневскийЛ.Л, ЛузгинИ.М., МиньковскийГ.М. Расследование преступлений, совершенных несовершеннолетними. – М., 1982.

[4:26] ГуковскаяН.И, Долгова А.И., МиньковскийГ.М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несоверешеннолетиних. – М., 1974.

Перелік використаної літератури:

1.Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом на 1 вересня 2001р.): Офіц. видання. – Харків: Арсіс, 2001. – 448с.

10.Борьба с групповыми правонарушениями несовершеннолетних./ И.П.Лановенко, А.Я.Светлов, А.И.Рощин, изд-во «Наукова думка».-Киев, 204с.

2.Организация расследования уголовных дел о преступлениях, совершенных несовершеннолетними и при их участии. Сост. В.Н.Ягодинский, П.Д.Биленчук. – К.: РИО МВД Украины, 1992, 28с.

3.Лукьянчиков Е.В. Особенности расследования преступлений несовершеннолетних: Учебное пособие. – Киев: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР, 1990. –52с.

4.В.В.Найденов, П.А.Олейник «Руководство для следователей» (ч.1) Москва «Юридическая литература» 1981г.

5.Уткин М.С. Некоторые вопросы общей методики расследования преступлений : Лекция. – Омск: Высшая школа милиции МВД СССР, 1986.- 28с.

6.Марцев А.И., Панченко П.Н., Кузьмина А.С., Баландюк В.Н. Эффективность борьбы с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность.: Учебное пособие / Под ред. Проф. А.И.Марцева.- Омск: изд.Омской высшей школы милиции МВД СССР, 1985.-60с.

7.Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершен-нолетних. – М.: Юрид. Лит., 1982. – 112с.

8. Расследование преступлений несовершеннолетних на современном этапе : Сб. науч. Тр./ редкол.:Кулагин Н.И.(отв.ред. и др.- Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986.- 112с.

9.Совершенствование деятельности органов внутренних дел по предупреждению правонарушений среди несовершеннолетних : сборник нучных трудов.- М.: ВНИИ МВД СССР, 1988.- 96с.

Поиск по сайту: