Застосування сучасних технічних засобів в інформаційно-бібліотечному обслуговуванні як умова підвищення ефективності роботи бібліотеки.

Якщо розглядати обслуговування користувачів первинною інформацією, тобто першоджерелами, то не можна обійти питання електронної доставки документів, оскільки це є одним із основних завдань бібліотеки щодо забезпечення доступу до інформації. Помітну роль у цьому процесі повинні відігравати служби МБА, які переживають протягом останніх десятиріч гостру кризу. Практика показує, що вихід із ситуації полягає у застосуванні бібліотеками сучасної технології доставки документів. З її впровадженням з'являється можливість більш якісного і оперативного обслуговування користувачів.

Довідково-інформаційне обслуговування - одна з найголовніших і разом з тим найскладніших функцій бібліотек. Раніше вона стосувалась тільки друкованих форм видань. У зв'язку з тим, що в Інтернеті багато вільнодоступної бібліографічної інформації, перед бібліотеками відкривалися широкі можливості довідково-бібліографічної роботи. На сьогодні довідково-бібліографічне обслуговування є досить проблематичним, організація у нових умовах відповідних служб потребує докорінної перебудови. Активне впровадження нових засобів обробки інформації і зміна фізичної суті її носіїв змінили і уявлення про довідково-бібліографічний фонд, який має в собі як друковані так і електронні ресурси. Впровадження сучасних інформаційних технологій розширило рамки видової структури ресурсної бази даних довідково-бібліографічного обслуговування, додавши до електронних каталогів бібліотек, локальних баз даних, СD-Rom, DVD-Rоm, он-лайнові ресурси довідкового характеру. Крім цього, виділяється ще одна особлива група потенційних джерел довідкової інформації - це Web-сайти, які створюють різні заклади, організації, фірми.

Серед таких джерел інформації можна назвати: книжкові видавництва, журнали, газети, промислові корпорації, наукові центри, урядові організації, торгівельні палати, спортивні клуби і туристичні фірми. Усі перераховані сайти доступні користувачам і мають великі можливості для задоволення їх довідково-бібліографічних запитів. Особливу групу складають сайти, які використовуються для готових довідок. Такі сайти добре організовані, мають систему посилань на відомі довідкові джерела, що традиційно використовуються для виконання готових довідок - це енциклопедії, словники, довідники, збірники цитат, адресно-довідкові матеріали. Їх ефективність у довідково-бібліографічному обслуговуванні доведено результатами досліджень. Нові інформаційні технології суттєво впливають на видову структуру як інформаційної продукції, так і на послуги бібліотеки. Якщо раніше основним результатом інформаційно-бібліографічної діяльності була бібліографічна інформація у формі покажчиків, бібліографічних довідок, тобто різних видів бібліографічного інформування, то сьогодні нові технології зобов'язують нас перейти на вищий аналітичний рівень інформаційного обслуговування

44.Нестаціонарні форми обслуговування: історія, сучасність.

У 1881 році, за клопотанням обер-прокурора святійшого синоду К. П. По- бєдоносцева, було впроваджено перші безкоштовні «вуличні бібліотеки» чи, як їх ще називали, «летючі бібліотеки для народу». Сенс вуличних бібліотек полягав у тому, що текст наклеювався на дошці або картоні, а потім вивішувався на багатолюдних площах і вулицях у рамах під склом для прочитання. Відновлення цих традицій маємо можливість спостерігати і в Україні ХХI століття. Так, вуличними бібліотеками стали переобладнані телефонні будки в м. Рівно; маленькі книжкові “будиночки-шпаківні” облаштовано в київському парку імені Тараса Шевченка; в м. Сімферопіль, м. Феодосія, м. Запоріжжі запроваджено бібліотечні книжкові фрімаркети . в робочих районах великих міст та їх околицях з’явились перші пункти книговидання, які влаштовувалися в різних установах: їдальнях, поштових відділеннях і кінотеатрах. Комітети народної тверезості відкривали чайні, в яких організовувались народні бібліотеки- читальні, де влаштовувались народні читання та розваги. Значну кількість бібліотек-читалень було відкрито в селах товариством “Просвіти”. Так вирішувалися проблеми, пов’язані з мало розвинутою бібліотечною мережею, недостатнім фінансуванням, обмеженим бібліотечним фондом, відсутністю кадрів. Але, в більш повному обсязі відслідкувати процес організації нестаціонарного бібліотечного обслуговування населення, проаналізувати хронологію впровадження його різних форм надає змогу історичний екскурс у радянські часи. Саме в умовах соціалістичного суспільного ладу відбулось становлення і розвиток державної системи управління бібліотечною справою. Більшовицька влада, розуміючи, що культура може стати важливим чинником у перевихованні «масового людського матеріалу» вже на початку 20-х років XX ст. проголошує політику, що одержала назву «культурна революція». Першочерговим завданням на цьому шляху була ліквідація неписьменності і малограмотності населення. На початку 20-х років неписьменні складали понад половину населення України. Культосвітні заклади усіх типів були зобов'язані приділяти лікнепу найбільшу увагу. Це стосувалось і бібліотек, як складових культурно-просвітницьких установ країни. У липні 1920 р. наркомат освіти УСРР затвердив «Положення про хату- читальню» як опорний пункт просвітньої роботи в селах. Вказувалося, що головним напрямом у діяльності хат-читалень є «поширення комуністичної освіти серед сільського населення». Хати-читальні були обов’язковими в кожному селі з 25 хатами (з населенням від 150 осіб). І якщо для створення стаціонарної волосної бібліотеки її фонд мав налічувати до 1000 книжок, то пересувна бібліотека в сільській хаті-читальні могла обслуговувати населення, маючи лише 100 пр. книг. З 1920-х років з’являється новий тип культурно-просвітницької установи – селянські будинки (сільбуди). При сільбудах відкриваються бібліотеки і читальні. Саме хати-читальні, бібліотеки сільбудів і «Просвіт» стають головними осередками для пересувних бібліотек у подоланні неписемності сільського населення. Розбудова мережі культурно-освітніх закладів в України дозволила на 1 січня 1922 року повноцінно функціонувати 3 067 самостійним бібліотекам, але їх було недостатньо для задоволення реальних потреб населення в книгах і знаннях. Цей недолік активно ліквідується за рахунок новоутворених бібліотечних пунктів, пересувок і книгоношення. Пересувка розглядалась як «твердий, обмежений комплект книжок, що пересуваються з обслугованого пункту до фонду або до іншого пункту» . В місті та на селі були організовані самостійні пересувні бібліотечні фонди (ПБФ) (стаціонарні бібліотеки, що не мали абонемента і читального залу, а були призначені лише для організації роботи мережі пересувних бібліотек) та відділи пересувного фонду (структурні підрозділи при стаціонарних бібліотеках, які виконували ті ж функції, але в рамках стаціонарної бібліотеки).

Найбільш поширеною формою нестаціонарного обслуговування того часу стає книгоношення, сутність якого полягала в тому, що книгою забезпечувалися як групи користувачів, так і окремі люди. Бібліотекар або добровільний помічник бібліотекаря (активіст бібліотеки) приносив книги на підприємства, в гуртожитки, в школи ліквідації неписемності, ходив по домівках, займаючись “вербуванням” читачів, які в силу віку, стану здоров’я або зайнятості не мали змоги особи- сто відвідати стаціонарну бібліотеку. Книгоношення особливо було розвинуто в сільській місцевості.

У розвитку нестаціонарного обслуговування чималу роль відіграв створений у 1932 році науково-методичний відділ у Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка, який здійснював і методичне забезпечення біблітек-пересувок, книгоношення, їх роботу з малописьменними читачами.

. На початок 60-х років були ліквідовані пересувні фонди районних бібліотек і скасовані посади завідувачів пересувними фондами. Замість них в районних бібліотеках була впроваджена посада методиста. Розпочатий наприкінці 60-х років XX ст. експери- мент щодо об'єднання раніше самостійних масових бібліотек в єдину бібліотечну систему із єдиним книжковим фондом і штатом працівників, адміністративним і господарським керівництвом, централізованими комплектуванням і обробленням літератури, виділення центральних бібліотек та реорганізація всіх інших в їх філії дали позитивні результати. Проведена в 70–80-ті роки масова централізація бібліотек дозволила значно розширити можливості кожної бібліотеки в роботі з населенням.Централізація мережі державних масових бібліотек сприяла розбудові нестаціонарного обслуговування та активізації роботи його традиційних та нових форм.

З кінця 80-х років в Україні почалися процеси економічних та політичних перетворень. Відповідні зміни відбулися і в діяльності бібліотек, які, позбувшись ідеологічного та політичного впливів, спрямували свої зусилля на відродження незалежного статусу, укріплення демократичних основ і професіоналізму. Тому організація роботи поза бібліотечних приміщень, вихід за межі суто бібліотечного простору приховує неабиякі можливості щодо залучення населення до читання. Можливо реконструкція різних етапів становлення нестаціонарного обслуговування допоможе вирішенню сучасних і перспективних проблем бібліотечної справи, таких, наприклад, як соціалізація функцій публічної бібліотеки, організація бібліотечного обслуговування сільського населення, залучення місцевих органів самоврядування та населення до бібліотечної справи та ін.

Сучасний стан:

У 2012 році в Україні було проведено загальнодержавне дослідження «Ви- вчення стану забезпечення сільського населення України публічними бібліотека- ми». Об’єктом дослідження стали всі сільські населенні пункти України та форми бібліотечного обслуговування в них .

Матеріали дослідження дозволили виявити, що 459 сіл із населенням від 500 і до кількох тисяч осіб на сьогодні не мають стаціонарних бібліотек. З них, у 34618 селах відсутні і будь-які форми нестаціонарного бібліотечного обслуговування. При цьому відстань до найближчої сільської бібліотеки (СБ) часто становить 5 км. Водночас виявлено, що лише у 3 983 (14,5%) селах використовуються різні форми нестаціонарного обслуговування. Серед діючих форм нестаціонарного бібліотечного обслуговування перевагу надано:

· бібліотечним пунктам – 48 %, які порівняно з 2007 р. скоротилися майже на 50%;

· книгоношенню – 38,5%, яке порівняно з 2007 р. збільшилося на 18,5%;

· бібліотекам-пересувкам – 4%, кількість яких порівняно з 2007 р. зросла у 8 разів;

Залишилися незатребуваними в сільській місцевості бригадний або групо- вий абонементи, виїзні читальні зали (ВЧЗ). Цікавим фактом стало те, що 78 сіл України використовують одразу декілька форм нестаціонарного обслуговування.

Однією із найпоширеніших форм нестаціонарної роботи сьогодення можна вважати виїзні читальні зали (ВЧЗ), які активізують свою діяльність у весняно- літній період («Книжкові галявинки», «Бібліотека під парасолькою», «Бібліотека під вітрилами», «Літературна галявина» тощо). Головна мета таких залів – популяризація бібліотеки, читання, проведення змістовного дозвілля, ефективне використання бібліотечних ресурсів. Особливо затребуваними ВЧЗ проявляють себе в місцях масового відпочинку: парках, скве- рах, площах, санаторіях. Досвід такої форми нестаціонарного обслуговування населення має майже кожна область України.

Сьогоденні процеси глобальної комп’ютеризації українського суспільства зумовили суттєві зміни в діяльності публічних бібліотек. Саме розвиток електро- нних та комунікативних технологій призвели до появи в бібліотеках нової форми обслуговування віддалених користувачів – електронне доставляння докумен- тів (ЕДД). ЕДД – це забезпечення віддалених користувачів копіями першодже- рел (які не є об’єктом авторського права) в електронній формі за допомогою ліній зв'язку: замовлення копії та його фіксація, виготовлення копій, їх передача, орга- нізація зберігання та доступу до них. Через електронну доставку документів за- безпечується реальний доступ до інформаційно-бібліографічних ресурсів бібліо- тек нашої країни і всього світу, значно заощаджується час користувачів, підви- щується рівень задоволення їх потреб. На сьогоднішній день служби ЕДД діють у більшості обласних універсальних наукових бібліотеках України .

Саме використання різних форм нестаціонарного бібліотечного обслугову- вання дозволяє долати перешкоди в наданні бібліотечних послуг особам, які не мають можливості фізично відвідувати стаціонарну бібліотеку в зв’язку з відда- леністю проживання, за станом здоров’я або в силу специфіки роботи, навчання, життєвих обставин.

41.Теоретичні концепції інформаційних потреб.

Публикация в статье, хз как её скопировать

http://ru.calameo.com/read/001374928af515616132d (2 раздел)

42.Сприйняття і взаємодія фахівця відділу обслуговування і користувача. (материал с конспекта)

Спілкування є однією з необхідних умов розвитку суспільства,що здійс.через спільну діяльність і взаємовплив особисстості. У психології воно розглядається як процес взаємод. людей, ідтрим. контактів , обмін думками і почуттями, духовнии цінностями.

Функції спілкування

- Інформаційно-комунікативна (для її реалізації слід орієнтувати на співрозмов.свої висловл.,відобр.у повідомленому свою власну думку, конкретизувати інф.пристосовану до розуміння)

- Пізнання людьми один одного\

-Організація міжособистісних стосунків

-взаємовплив один на одного\

-Естетична

-бібліотечне спілкування

Професія бібліотекаря як педагога,журналіста, актора , потребує майстерного володіння мовою

Вимоги до мови бібліотекаря

-стилістично вірна

-локанічна

-логічна

-емоційно-забарвлена

-щоб її добре чули

-павильна вимова літер

Особливості спілкування з різними типами користувачів:

Домінантний тип – це лідер у співбесіді. Налаштований впливати на іншого,наполегливий, перебиває,підвищує голос,може швидко перейти до іншої теми.

Не домінантний – протилежний тип. Дуже поступливий, легко розгублюється, не перебиває інших, вразливий.

Мобільна людина- легко переключається з інш.видів діяльності на спілкування

Регідна людина – дуже повільно думає,повільно говорить.

Екстраверт- схильна до спілкування,допитливий,уважний

Інтроверт – вся в собі, не здатна до комунікації.

43.Застосування сучасних технічних засобів в інформаційно-бібліотечному обслуговуванні як умова підвищення ефективності роботи бібліотеки.

Якщо розглядати обслуговування користувачів первинною інформацією, тобто першоджерелами, то не можна обійти питання електронної доставки документів, оскільки це є одним із основних завдань бібліотеки щодо забезпечення доступу до інформації. Помітну роль у цьому процесі повинні відігравати служби МБА, які переживають протягом останніх десятиріч гостру кризу. Практика показує, що вихід із ситуації полягає у застосуванні бібліотеками сучасної технології доставки документів. З її впровадженням з'являється можливість більш якісного і оперативного обслуговування користувачів.

Довідково-інформаційне обслуговування - одна з найголовніших і разом з тим найскладніших функцій бібліотек. Раніше вона стосувалась тільки друкованих форм видань. У зв'язку з тим, що в Інтернеті багато вільнодоступної бібліографічної інформації, перед бібліотеками відкривалися широкі можливості довідково-бібліографічної роботи. На сьогодні довідково-бібліографічне обслуговування є досить проблематичним, організація у нових умовах відповідних служб потребує докорінної перебудови. Активне впровадження нових засобів обробки інформації і зміна фізичної суті її носіїв змінили і уявлення про довідково-бібліографічний фонд, який має в собі як друковані так і електронні ресурси. Впровадження сучасних інформаційних технологій розширило рамки видової структури ресурсної бази даних довідково-бібліографічного обслуговування, додавши до електронних каталогів бібліотек, локальних баз даних, СD-Rom, DVD-Rоm, он-лайнові ресурси довідкового характеру. Крім цього, виділяється ще одна особлива група потенційних джерел довідкової інформації - це Web-сайти, які створюють різні заклади, організації, фірми.

Серед таких джерел інформації можна назвати: книжкові видавництва, журнали, газети, промислові корпорації, наукові центри, урядові організації, торгівельні палати, спортивні клуби і туристичні фірми. Усі перераховані сайти доступні користувачам і мають великі можливості для задоволення їх довідково-бібліографічних запитів. Особливу групу складають сайти, які використовуються для готових довідок. Такі сайти добре організовані, мають систему посилань на відомі довідкові джерела, що традиційно використовуються для виконання готових довідок - це енциклопедії, словники, довідники, збірники цитат, адресно-довідкові матеріали. Їх ефективність у довідково-бібліографічному обслуговуванні доведено результатами досліджень. Нові інформаційні технології суттєво впливають на видову структуру як інформаційної продукції, так і на послуги бібліотеки. Якщо раніше основним результатом інформаційно-бібліографічної діяльності була бібліографічна інформація у формі покажчиків, бібліографічних довідок, тобто різних видів бібліографічного інформування, то сьогодні нові технології зобов'язують нас перейти на вищий аналітичний рівень інформаційного обслуговування

44.Нестаціонарні форми обслуговування: історія, сучасність.

У 1881 році, за клопотанням обер-прокурора святійшого синоду К. П. По- бєдоносцева, було впроваджено перші безкоштовні «вуличні бібліотеки» чи, як їх ще називали, «летючі бібліотеки для народу». Сенс вуличних бібліотек полягав у тому, що текст наклеювався на дошці або картоні, а потім вивішувався на багатолюдних площах і вулицях у рамах під склом для прочитання. Відновлення цих традицій маємо можливість спостерігати і в Україні ХХI століття. Так, вуличними бібліотеками стали переобладнані телефонні будки в м. Рівно; маленькі книжкові “будиночки-шпаківні” облаштовано в київському парку імені Тараса Шевченка; в м. Сімферопіль, м. Феодосія, м. Запоріжжі запроваджено бібліотечні книжкові фрімаркети . в робочих районах великих міст та їх околицях з’явились перші пункти книговидання, які влаштовувалися в різних установах: їдальнях, поштових відділеннях і кінотеатрах. Комітети народної тверезості відкривали чайні, в яких організовувались народні бібліотеки- читальні, де влаштовувались народні читання та розваги. Значну кількість бібліотек-читалень було відкрито в селах товариством “Просвіти”. Так вирішувалися проблеми, пов’язані з мало розвинутою бібліотечною мережею, недостатнім фінансуванням, обмеженим бібліотечним фондом, відсутністю кадрів. Але, в більш повному обсязі відслідкувати процес організації нестаціонарного бібліотечного обслуговування населення, проаналізувати хронологію впровадження його різних форм надає змогу історичний екскурс у радянські часи. Саме в умовах соціалістичного суспільного ладу відбулось становлення і розвиток державної системи управління бібліотечною справою. Більшовицька влада, розуміючи, що культура може стати важливим чинником у перевихованні «масового людського матеріалу» вже на початку 20-х років XX ст. проголошує політику, що одержала назву «культурна революція». Першочерговим завданням на цьому шляху була ліквідація неписьменності і малограмотності населення. На початку 20-х років неписьменні складали понад половину населення України. Культосвітні заклади усіх типів були зобов'язані приділяти лікнепу найбільшу увагу. Це стосувалось і бібліотек, як складових культурно-просвітницьких установ країни. У липні 1920 р. наркомат освіти УСРР затвердив «Положення про хату- читальню» як опорний пункт просвітньої роботи в селах. Вказувалося, що головним напрямом у діяльності хат-читалень є «поширення комуністичної освіти серед сільського населення». Хати-читальні були обов’язковими в кожному селі з 25 хатами (з населенням від 150 осіб). І якщо для створення стаціонарної волосної бібліотеки її фонд мав налічувати до 1000 книжок, то пересувна бібліотека в сільській хаті-читальні могла обслуговувати населення, маючи лише 100 пр. книг. З 1920-х років з’являється новий тип культурно-просвітницької установи – селянські будинки (сільбуди). При сільбудах відкриваються бібліотеки і читальні. Саме хати-читальні, бібліотеки сільбудів і «Просвіт» стають головними осередками для пересувних бібліотек у подоланні неписемності сільського населення. Розбудова мережі культурно-освітніх закладів в України дозволила на 1 січня 1922 року повноцінно функціонувати 3 067 самостійним бібліотекам, але їх було недостатньо для задоволення реальних потреб населення в книгах і знаннях. Цей недолік активно ліквідується за рахунок новоутворених бібліотечних пунктів, пересувок і книгоношення. Пересувка розглядалась як «твердий, обмежений комплект книжок, що пересуваються з обслугованого пункту до фонду або до іншого пункту» . В місті та на селі були організовані самостійні пересувні бібліотечні фонди (ПБФ) (стаціонарні бібліотеки, що не мали абонемента і читального залу, а були призначені лише для організації роботи мережі пересувних бібліотек) та відділи пересувного фонду (структурні підрозділи при стаціонарних бібліотеках, які виконували ті ж функції, але в рамках стаціонарної бібліотеки).

Найбільш поширеною формою нестаціонарного обслуговування того часу стає книгоношення, сутність якого полягала в тому, що книгою забезпечувалися як групи користувачів, так і окремі люди. Бібліотекар або добровільний помічник бібліотекаря (активіст бібліотеки) приносив книги на підприємства, в гуртожитки, в школи ліквідації неписемності, ходив по домівках, займаючись “вербуванням” читачів, які в силу віку, стану здоров’я або зайнятості не мали змоги особи- сто відвідати стаціонарну бібліотеку. Книгоношення особливо було розвинуто в сільській місцевості.

У розвитку нестаціонарного обслуговування чималу роль відіграв створений у 1932 році науково-методичний відділ у Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка, який здійснював і методичне забезпечення біблітек-пересувок, книгоношення, їх роботу з малописьменними читачами.

. На початок 60-х років були ліквідовані пересувні фонди районних бібліотек і скасовані посади завідувачів пересувними фондами. Замість них в районних бібліотеках була впроваджена посада методиста. Розпочатий наприкінці 60-х років XX ст. експери- мент щодо об'єднання раніше самостійних масових бібліотек в єдину бібліотечну систему із єдиним книжковим фондом і штатом працівників, адміністративним і господарським керівництвом, централізованими комплектуванням і обробленням літератури, виділення центральних бібліотек та реорганізація всіх інших в їх філії дали позитивні результати. Проведена в 70–80-ті роки масова централізація бібліотек дозволила значно розширити можливості кожної бібліотеки в роботі з населенням.Централізація мережі державних масових бібліотек сприяла розбудові нестаціонарного обслуговування та активізації роботи його традиційних та нових форм.

З кінця 80-х років в Україні почалися процеси економічних та політичних перетворень. Відповідні зміни відбулися і в діяльності бібліотек, які, позбувшись ідеологічного та політичного впливів, спрямували свої зусилля на відродження незалежного статусу, укріплення демократичних основ і професіоналізму. Тому організація роботи поза бібліотечних приміщень, вихід за межі суто бібліотечного простору приховує неабиякі можливості щодо залучення населення до читання. Можливо реконструкція різних етапів становлення нестаціонарного обслуговування допоможе вирішенню сучасних і перспективних проблем бібліотечної справи, таких, наприклад, як соціалізація функцій публічної бібліотеки, організація бібліотечного обслуговування сільського населення, залучення місцевих органів самоврядування та населення до бібліотечної справи та ін.

Сучасний стан:

У 2012 році в Україні було проведено загальнодержавне дослідження «Ви- вчення стану забезпечення сільського населення України публічними бібліотека- ми». Об’єктом дослідження стали всі сільські населенні пункти України та форми бібліотечного обслуговування в них .

Матеріали дослідження дозволили виявити, що 459 сіл із населенням від 500 і до кількох тисяч осіб на сьогодні не мають стаціонарних бібліотек. З них, у 34618 селах відсутні і будь-які форми нестаціонарного бібліотечного обслуговування. При цьому відстань до найближчої сільської бібліотеки (СБ) часто становить 5 км. Водночас виявлено, що лише у 3 983 (14,5%) селах використовуються різні форми нестаціонарного обслуговування. Серед діючих форм нестаціонарного бібліотечного обслуговування перевагу надано:

• бібліотечним пунктам – 48 %, які порівняно з 2007 р. скоротилися майже на 50%;

• книгоношенню – 38,5%, яке порівняно з 2007 р. збільшилося на 18,5%;

• бібліотекам-пересувкам – 4%, кількість яких порівняно з 2007 р. зросла у 8 разів;

Залишилися незатребуваними в сільській місцевості бригадний або групо- вий абонементи, виїзні читальні зали (ВЧЗ). Цікавим фактом стало те, що 78 сіл України використовують одразу декілька форм нестаціонарного обслуговування.

Однією із найпоширеніших форм нестаціонарної роботи сьогодення можна вважати виїзні читальні зали (ВЧЗ), які активізують свою діяльність у весняно- літній період («Книжкові галявинки», «Бібліотека під парасолькою», «Бібліотека під вітрилами», «Літературна галявина» тощо). Головна мета таких залів – популяризація бібліотеки, читання, проведення змістовного дозвілля, ефективне використання бібліотечних ресурсів. Особливо затребуваними ВЧЗ проявляють себе в місцях масового відпочинку: парках, скве- рах, площах, санаторіях. Досвід такої форми нестаціонарного обслуговування населення має майже кожна область України.

Сьогоденні процеси глобальної комп’ютеризації українського суспільства зумовили суттєві зміни в діяльності публічних бібліотек. Саме розвиток електро- нних та комунікативних технологій призвели до появи в бібліотеках нової форми обслуговування віддалених користувачів – електронне доставляння докумен- тів (ЕДД). ЕДД – це забезпечення віддалених користувачів копіями першодже- рел (які не є об’єктом авторського права) в електронній формі за допомогою ліній зв'язку: замовлення копії та його фіксація, виготовлення копій, їх передача, орга- нізація зберігання та доступу до них. Через електронну доставку документів за- безпечується реальний доступ до інформаційно-бібліографічних ресурсів бібліо- тек нашої країни і всього світу, значно заощаджується час користувачів, підви- щується рівень задоволення їх потреб. На сьогоднішній день служби ЕДД діють у більшості обласних універсальних наукових бібліотеках України .

Саме використання різних форм нестаціонарного бібліотечного обслугову- вання дозволяє долати перешкоди в наданні бібліотечних послуг особам, які не мають можливості фізично відвідувати стаціонарну бібліотеку в зв’язку з відда- леністю проживання, за станом здоров’я або в силу специфіки роботи, навчання, життєвих обставин.

Поиск по сайту: