Структура, організація роботи обслуговуючих підрозділів наукової бібліотеки.

На прикладі Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Структура:

- Відділ міського абонементу

- Відділ читального залу

- Відділ технічної і сільськогосподарської літератури

- Регіональний інформаційний центр «Харківщина»

- Відділ книгосховища та міжбібліотечного абонементу

- Науково-методичний відділ

- Регіональний тренінговий центр

- Відділ комплектування

- Відділ обробки літератури та організації каталогів

- Відділ автоматизації та комп’ютерних технологій

У відділі міського абонементу користувачі мають можливість змістовно провести свій вільний час в колі однодумців, одержати естетичну насолоду і психологічну розрядку.

Відділ читального залу надає в користування книги та періодичні видання з питань історії, філософії, психології, права, мовознавства, медицини, літературознавства тощо. Це спеціалізований структурний підрозділ бібліотеки, основною метою діяльності якого є максимальне та оперативне задоволення інформаційно-бібліотечних потреб користувачів із застосуванням сучасних інформаційних технологій. Сюди входить відділ - Центр Європейської Інформації створено з метою підвищення обізнаності громадськості з питань європейської інтеграції в Харківському регіоні та поширення знань про засади функціонування Європейського Союзу, діяльність керівних інституцій ЄС, відносин між Україною та ЄС, політики європейської інтеграції України.

Відділ технічної і сільськогосподарської літератури є спеціалізованим галузевим підрозділом бібліотеки. Надає в користування більш ніж 50 тис. примірників технічної і сільськогосподарської літератури. Це унікальні фонди наукових і популярних видань з питань будівництва, ремонту теле- і радіоапаратури, металознавства, хімічної промисловості, інженерної і комп’ютерної графіки, транспорту, харчової і переробної промисловості, швейної справи, кулінарії та ін.

Регіональний інформаційний центр “Харківщина” - методичний та координаційний центр Харківської області з питань краєзнавства.

Відділ книгосховища та міжбібліотечного абонементу забезпечує організацію та зберігання основного фонду бібліотеки, універсального за змістом і що має велику наукову цінність: це дореволюційні видання, довідники, монографії і збірники праць, автореферати дисертацій, підручники, художня література, періодичні видання. У фондах відділу зберігається обов’язковий примірник усіх видань.

Науково-методичний відділ надає методичну та практичну допомогу в організації бібліотечного та інформаційного обслуговування, складає зведений план методичної роботи Бібліотеки на основі планів підрозділів, проводить аналіз звітів і планів роботи відділів Бібліотеки та публічних бібліотек області.

Регіональний тренінговий центр Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки має в своєму арсеналі 10 комп'ютерів з програмним забезпеченням, 10 веб-камер з навушниками, принтером та сканером.

Відділ комплектування є самостійним структурним підрозділом Бібліотеки і проводить наступну роботу:

забезпечує формування фонду бібліотеки шляхом систематичного поповнення новими вітчизняними та зарубіжними документами з усіх галузей знань та на різних носіях інформації;

здійснює передлату на періодичні видання;

проводить комплекс робіт, пов’язаних з обліком, технічним опрацюванням нових надходжень тощо.

Відділ обробки літератури та організації каталогів систематизує, обробляє нові надходження літератури, здійснює бібліографічне, тематичне розкриття складу та змісту фондів шляхом ведення системи каталогів і наповнення електронного каталогу, вирішує завдання, спрямовані на вдосконалення роботи відділу.

Відділ автоматизації та комп’ютерних технологій здійснює весь комплекс робіт, пов'язаний з освоєнням, адаптацією, впровадженням і використанням сучасних інформаційних технологій у виробничих процесах Бібліотеки.

Працівники відділу надають технічну підтримку працівникам бібліотеки у використанні персонального комп'ютера.

9. Тлумачення поняття «інформація» вченими різних галузей знань.

Інформа́ція — абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

Роз'яснення; Виклад фактів, подій; Витлумачення;

Представлення, поняття;

Ознайомлення, просвіта.

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу.

Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття:

Інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні;

Іншими словами, інформація — це знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

У залежності від галузі використання термін «інформація» одержав безліч визначень, зокрема:

це відображення заміни дискретного значення енергетичного процесу в контурі керування пристрою керування іншим дискретним значенням, зокрема — тим самим (В. П. Камша[джерело не вказане 778 днів]).

розпізнаний кібернетичною системою сигнал або комплекс сигналів (образ), який зменшує кількість варіантів вибору нею чергової дії (команди)[джерело не вказане 778 днів];

відомості або повідомлення про щось (побутове)[джерело не вказане 778 днів];

роз'яснення, виклад[джерело не вказане 778 днів];

оригінальність, новизна[джерело не вказане 778 днів];

комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, американський вчений Клод Шеннон);

міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (український радянський вчений Віктор Михайлович Глушков);

позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (американський вчений Норберт Вінер);

заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, французький вчений Леон Бріллюен);

передача різноманітності (англійській філософ Вільям Росс Ешбі);

міра складності структур (французький вчений Абраам Моль);

ймовірність вибору (радянські вчені Аківа та Ісаак Яглом);

відображена різноманітність (радянський вчений Аркадій Дмитрович Урсул);

властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами;

фундаментальний генералізаційно-єдиний безпочатково-нескінченний законопроцес автоосциляційного, резонансно-сотового, частотно-квантового та хвильового відношення, взаємодії, взаємоперетворення та взаємозбереження (у просторі та часі) енергії, руху, маси та антимаси на основі матеріалізації та дематеріалізації в мікро- та макроструктурах Всесвіту (інформаціологія, російський вчений Іван Йосипович Юзвішин)[джерело не вказане 778 днів];

результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи еврістичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович)[джерело не вказане 778 днів]

універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО)[джерело не вказане 778 днів];

документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (Закон України «Про інформацію»).[1]

Існують також й інші, переважно несумісні між собою визначення поняття «інформація». Але практично всі чисельні погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій — атрибутивної та функціональної.

Саме слово «informatio» складається з префікса «in-» («в-, на-, при-») і дієслова «form» («надаю форму, створюю»), пов'язаного з іменником «forma» («форма»).

В англійській мові слово «information» (в написанні «informacioun») вперше з'явилось у 1387 р. Сучасного написання це слово набуло у XVI ст. У східнослов'янські мови слово «інформація» прийшло із Польщі у XVII ст.

З середини XX століття «інформація» стала загальнонауковим поняттям, але досі у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні.

10. Організація обслуговування користувачів в книготорговельних установах.

Культура книжкової торгівлі включає поняття «якість торговельного обслуговування» та «культура обслуговування». Якщо якість торговельного обслуговування охоплює стан матеріально-технічної бази роздрібної торгівлі, застосування прогресивних, зручних для населення методів обслуговування, дотримання правил торгівлі, встановлення зручного для покупців режиму роботи книгарень, стан реклами та інформування покупців про послуги та наявність у продажу товарів, то культура обслуговування включає організацію

обслуговування покупців, естетичне оформлення торговельного залу, культуру мови, зовнішній вигляд та професійну майстерність продавців і касирів.

Обслуговування покупців у книгарні — це складний процес, що спрямований на задоволення попиту населення у друкованій продукції при максимальному скороченні затрат на її придбання, тобто економії вільного часу.

Складність процесу книготорговельного обслуговування залежить від характеру попиту покупця. Якщо його цікавить маловідоме видання, то необхідне попереднє ознайомлення; якщо ж воно непотрібне — то обслуговування обмежується лише інформуванням про його наявність, ціну та видачею книги в обмін на касовий чек. Досить часто на кінцеве рішення про придбання книжки впливає саме рекомендація продавця книгарні. У такому випадку цей процес складається з таких операцій:

• виявлення попиту покупця;
• ознайомлення з асортиментом і консультування;
• відбір видань відповідно до запитів покупця;
• отримання оплаченого чеку та перевірка якості книги;
• видача придбаної книжки покупцеві.

Процес обслуговування покупців потребує високої професійної підготовки персоналу книготорговельного підприємства. Продавець-консультант має володіти необхідною інформацією про наявний у книгарні асортимент, вияв ляти попит покупця, кваліфіковано рекомендувати літературу, вміло пропонувати іншу книжку замість відсутньої.

Досить часто причиною байдужості персоналу є відсутність систем навчання, мотивації та стимулювання. Для вирішення цієї проблеми запропоновано такі напрями розвитку:

• регулярне навчання персоналу: проведення тренінгів з продажу, відвідування працівниками провідних книгарень та обмін досвідом, наставництво,
• делегування повноважень, участь у роботі над проектами;
• систематичне проведення атестацій;
• здійснення перевірок за допомогою методу «Таємний покупець»: спеціально підготовлений аудитор, який виступає таким «покупцем», здійснює покупки, оцінює культуру та якість обслуговування продавців та надає інформацію для керівника магазину для прийняття рішення про підвищення/звільнення працівника;
• наради співробітників, прийняття до уваги їхніх зауважень та пропозицій;
• забезпечення обов’язкового соціального пакета згідно з нормами зако-
• нодавства;
• фінансову винагороду за високу продуктивність праці;
• запровадження гнучкого графіка робочого часу;
• побудова ділової кар’єри.

Ефект даних заходів дозволить не лише збільшити обсяг товарообо роту, що забезпечить, своєю чергою, значне поліпшення фінансових результатів книготорговельних підприємств, а й сприятиме повнішому задоволенню попиту покупців на книжкову продукцію і формуванню у них позитивного іміджу

підприємства.

фактори, що визначають якість торговельного обслуговування у книгарні:

1. Організаційні:

• наявність у магазині широкого і стійкого асортименту

товарів, який відповідає попиту обраного контингенту покупців;

• надання додаткових послуг;

• рекламно-інформаційна діяльність;

• висока професійна кваліфікація та етика персоналу;

• дотримання встановлених правил продажу товарів і

порядку здійснення торгівлі;

• встановлення режиму роботи книжкового магазину в

зручний для покупця час.

2. Техніко-технологічні:

• застосування прогресивних методів торгівлі;

• планування торговельної зали, оснащення книгарні

сучасним торговельно-технологічним обладнанням;

• естетичне зовнішнє і внутрішнє оформлення приміщень.

11. Типологія споживачів інформації: історія, сучасні концепції.

Вивченню читацьких потреб та літературних інтересів користувачів бібліотек присвячені роботи М. Павлика, так його праця "Про русько-українські народні читальні" містить значний фактичний матеріал про організацію цього напряму роботи бібліотек і читалень Галичини, Буковини та Закарпаття. Читацькі інтереси досліджував І. Франко, який здійснив статистичний аналіз читачів-учнів, а також передплатників журналу "Літературно-науковий вістник".

У працях Х. Алчевської, Б. Грінченка, М. Корфа, М. Павлика, І. Франка спостерігаються перші спроби узагальнення практичного досвіду вивчення різних груп читачів, здебільшого, сільських і шкільних бібліотек.

Перші спроби щодо наукової диференціації читачів, визначення їх типологічних ознак були здійснені М. Рубакіним в його праці «Этюды о русской читающей публике» (1895). В цій праці проаналізовано читання представників різних верств тогочасного суспільства і визначено основні типи читачів. Вдалу характеристику основним типам українського читача-селянина подав Б. Грінченко в праці «Перед широким світом». Проте систематичне розроблення цієї проблеми на теоретичному рівні було розпочато у 20-ті роки ХХ ст.

Свій внесок у питання поділу читачів за групами здійснили літературознавці. Зокрема О. Білецький пропонував визначити серед читачів чотири умовні групи. У першу групу, на його думку, мали входити читачі – «уявні співрозмовники з майбутнього»; у другу – «палкі прихильники письменника»; у третю групу об´єднувалися читачі-нащадки, які нав´язували авторові свої ідеї, свої образи; до четвертою групи належали читачі, які самі «взялися за перо», тобто почали писати. Запропонована типологія відрізнялася своєю оригінальністю, водночас запровадити її в практичну діяльність бібліотек було складно.

Більш наближеними до бібліотечної роботи були пропозиції бібліотекознавців Д. Балики та Н. Фрідьєвої. Д. Балика у статті «Про класифікацію друків за соціальним призначенням» доводив, що поряд із класифікацією літератури за змістом, слід здійснювати класифікацію читачів за групами для визначення відповідності твору. Тут же він порушив питання про термінологію, про «найменування всіх груп читачів», наполягав на «визначенні ознак, за якими створювати ці групи».

Головна ідея Д. Балики полягала у визначенні цільового призначення книги і читацької категорії, на яку вона розрахована. Це зумовило поділ читачів на певні групи за соціальним статусом і походженням, віком, статтю, освітою, фаховою приналежністю (за основною професією та характером праці), за ступенем готовності до самостійного свідомого читання.

Н. Фрідьєва запропонувала наступні ознаки для визначення Т. ч.: соціальне походження (робітники, селяни, інтелігенція); місце у виробництві; рівень підготовки (непідготовлені, малопідготовлені, середньопідготовлені, підготовлені); ставлення до керівництва читанням. Н. Фрідьєва пропонувала також виділити читачів, для яких керівництво читанням є необхідним (для самоосвіти, розваги і з практичною метою), і тих, для кого керівництво читанням є бажаним (читання з навчальною або науковою метою).

Визначаючи читацькі інтереси, вона також розподіляла групи читачів з урахуванням їх мотивів звернення до книги та бібліотеки.

Висновки досліджень типологічних ознак читачів корегували окремі напрями діяльності бібліотек, зумовлювали розроблення різноманітних форм популяризації літератури у відповідності з Т. ч. Проте започатковані типологічні характеристики читачів кінця ХІХ – 20-х років ХХ ст. були недосконалими: як правило, за основу диференціації визначалася лише одна і часто не найважливіша ознака, інші лише перераховувались.

Після значної перерви, починаючи зі середини 60-х років ХХ ст., бібліотекознавці звернулися до обґрунтування принципів формування читацьких типів. Майже двадцять років на сторінках фахових видань, наукових конференціях дискутувалися проблеми класифікації та типології читачів.

Так, Л. Беляєва пропонувала наукову класифікацію читачів проводити за трьома напрямами: в галузі соціології, соціальної і загальної психології; зберегти як першу сходинку класифікацію читачів, розподіл їх за основними соціальними групами і відмовитись від подальшого поділу цих груп за соціально-професійними і демографічними ознаками. Вона вважала, що в основу подальшої класифікації читачів слід покласти суто читацькі характеристики, які б ґрунтувалися на психологічних ознаках. Наполягала на необхідності виділити такі ознаки, котрі дозволять розпізнати читацькі типи, що суттєво різняться між собою і вимагають різних методів і прийомів бібліотечної роботи. Проте складність полягала у правильному виділенні типоутворних ознак.

У ті роки обговорювалася проблема створення «всезагальної класифікації», котру учасники диспуту називали по-різному – «основною» (Ю. Зубов), «єдиною» (Ю. Зубов, І. Тихомирова), «комплексною» (О. Маслова), «синтетичною» (І. Тихомирова).

Особливо гостру полеміку викликала стаття Ю. Зубова, присвячена шляхам створення наукової класифікації читачів. Науковець запропонував свою систему «класифікації», вихідним моментом якої було уявлення про абстрактного читача-індивіда, яким оперує теорія пізнання і загальна психологія. Сама ж концепція полягала в тому, що читацька діяльність – це пізнавальна діяльність особливого роду, спрямована на збагачення індивіда певними знаннями, зафіксованими в друкованій формі. Користуючись науковим доробком учених у галузі гносеології та загальної психології, автор визначив шість стадій інтелектуального розвитку, котрі проходить людина в процесі оволодіння об´єктами пізнавальної діяльності, і дав їм короткі характеристики. Ю. Зубов приходить до висновку, що різні дослідники звертають увагу на рівень освіти при формуванні читацьких інтересів та смаків, виборі літератури та змісту читання, а також його осмисленні. На думку науковця, саме фактор освіти цілком придатний як основний при створенні наукової класифікації читачів. Шкільна освіта не зменшує цього фактору, а коло читацьких інтересів і культура читання прямо залежать від рівня освіти. Одним із завдань він висуває необхідність конструювання єдиної, систематичної класифікації читачів, що відповідала б і цілям керування читанням, і типології літератури, і системі бібліографічних посібників.

Вчені, незгодні з ідеєю створення подібної класифікації, наполягали на її практичній недоцільності, пояснюючи це змінами читацьких характеристик, відсутністю техніки для їх машинної кореляції; вважали, що бібліотечна робота настільки багатоаспектна, що знайти єдиний ключ до вирішення всіх проблем – кардинальних, установчих, щоденних – навряд чи є можливим.

Оригінальний підхід до вирішення питання Т. ч. запропонували Ю. Тугов і А. Кулікова. На їх погляд, класифікацію читачів слід створювати, виходячи з двох пов´язаних рівнів культури читання: реального та ідеального (тобто такого, що планується). Сукупність ознак культури читання, яка виділилася після співставлення цих рівнів, складає той чи інший тип згаданої культури, а відповідно і тип читача.

Запропонована ними класифікація має такий вигляд:

Читачі, рівень культури читання яких має відповідати завданням формування особистості (дошкільнята, школярі молодшого віку, підлітки).

Читачі, які потребують інформації для допомоги в організації і оформленні життєвого шляху (молодь).

Читачі, рівень культури читання яких мусить відповідати всебічному розвитку особистості (дорослі, тобто соціально зрілі люди).

Автори визначають таку класифікацію як психолого-педагогічну і схиляться до думки, що вона має бути багатоступеневою, адже культура читання – складна система, що формується з багатьох взаємно підпорядкованих елементів. Саме цей фактор як важливий критерій загальної типології називав С. Трубніков.

Він виділяє шість типів читачів, які є еталонами якості в класифікації властивостей культури читання. Це групи читачів від нерозвинутих до гармонійно розвинутих, із різним ступенем володіння культурою вибору літератури, сприймання творів друку, освоєння і використання отриманої інформації. Однак автор не запропонував конкретні критерії поділу читачів на ті чи інші групи.

Власне бачення типології читачів запропонував Б. Умнов. Він вважав, що типоутворюючою ознакою повинні виступати читацька спрямованість суб´єкта та рівень його читацького розвитку. Проте складність у пошуку методів дослідження для багатомірного аналізу читацької діяльності не дозволили автору завершити свої наукові розробки.

Ряд авторів висловлювалися за соціально-демографічне підґрунтя класифікації читачів. Так, В. Онуфрієва, ратуючи за диференційований підхід, наголошувала, що соціальні фактори мають досить велике значення і на їх основі буде корисно організовувати першу сходинку в класифікації читачів з пізнішим їх корегуванням на базі психологічних установок. Роботу В. Онуфрієвої в цьому напрямі відрізняє практичний підхід. Її класифікація за соціально-демографічним принципом має не тільки теоретичне значення, але й може слугувати на практиці для рекомендації оформлення документації з цих питань. Вона запропонувала поділ читачів на вісімнадцять основних груп, котрі розташовані у «можливій схемі рубрик картотеки читачів».

Поряд із розвідками, оприлюдненими на сторінках часопису «Советское библиотековедение», у Ленінградському державному інституті культури вийшли збірники наукових праць з проблем типології (1980, 1984), які вміщують цікаві статті: Б. Умнова, В. Володіна, М. Гаккель, В. Ядова та інших.

Свої погляди на проблему диференціації читачів висловлювали і вітчизняні науковці. При диференціації читачів як споживачів рекомендаційно-бібліографічних посібників з педагогіки, С. Шматова звертає увагу, перш за все, на ознаки класифікації, а саме: характер читацьких запитів, цільові установки використання бібліографічних посібників. Залежно від названих ознак споживачів рекомендаційно-бібліографічних посібників, вона пропонувала поділити їх на дві категорії: читачі-професіонали, які звертаються до посібників з професійними запитаннями ті читачі-непрофесіонали, які цікавляться питаннями педагогіки з метою самоосвіти.

С. Волкова обґрунтовує такі принципи диференціації, як соціальний, конкретно-історичний та індивідуально-психологічний. Науковець доводить, що диференціація читачів повинна мати гнучку багатоступеневу структуру, що залежатиме від діяльності бібліотек у визначеній, конкретній ситуації.

Новим у твердженнях бібліотекознавців був висновок про те, що для наукової диференціації читачів недостатньо зосереджуватися тільки на професійних і соціально-демографічних характеристиках, диференціація повинна базуватися на психологічних ознаках.

Після проголошення незалежності України, коли розпочався новий етап розвитку історичної науки, українські історики на новій джерельній базі здійснили ґрунтовні дослідження історії культури, бібліотечної й книжкової справи та бібліографознавства. Комплексний характер дослідження зумовив необхідність звернутися до праць В. Борисенка, В. Даниленка, Л. Дубровіної, М. Гуменюка, В. Ільганаєвої, Г. Ковальчук, С. Кулешова, Н. Кушнаренко, Н. Королевич, О. Онищенка, В. Омельчука, П. Тронька, Г. Швецової-Водки. Збагатили наукові знання виявлені Т. Ківшар документи, які містять відомості про вивчення читачів методом анкетування, здійсненого співробітниками бібліотечно-архівного відділу в 1918 р. у період української революції 1917-1921 рр., оскільки вони свідчать про формування методологічних та методичних засад вивчення читачів. У дослідженнях М. Слободяника розглянуто структуру професійних інформаційних потреб (ІП) читачів наукової бібліотеки, проаналізовано сутність форм ІП науковців та подано класифікацію методів їх досліджень.

останнє десятиліття ХХ ст. було продовжено роботу над типологічними характеристиками читачів як у вітчизняних, так і зарубіжних розвідках. Так, естонська дослідниця М. Вайну запропонувала типологію читачів романів. Вона диференціює читачів залежно від їхньої екстравертності чи інтровертності. Автору вдалося співставити психологічні особливості особистості з творами, яким надається перевага.

Екстравертів більше цікавлять твори, котрим притаманна простота викладу, гострість відображених конфліктів, емоційна виразність, емпірична манера висловлювань

Читачі-інтроверти направляють свою увагу на внутрішній світ, думки, почуття, душевні переживання, розмірковування про життєві проблеми, описи тонких психологічних нюансів.

Читачів, яким притаманні якості екстравертів та інтровертів, відносять до типу амбівертів. Їм до вподоби твори в реалістичній манері викладу з живим розвитком сюжету.

Досить своєрідним є підхід до типології споживачів інформації, запропонований українським науковцем у галузі філософії Н. Джинчарадзе. Він поділяє читачів на такі типи: особистості, які впевнені, що все знають (це, як правило, молоді спеціалісти та люди, які працюють понад 25 років); «скептики» (вважають, що нова інформація їм не потрібна, але проявляють інтерес у разі потреби); «самостійні» (це, насамперед, науковці, дослідники, які вільно орієнтуються в сучасному інформаційному середовищі); «ділові» (підприємці, нижчого рівня службовці, які самостійно майже не користуються інформацією); «байдужі» (люди з низьким професійним рівнем та рівнем культури, які не цікавляться інноваційними процесами); «слухняні» (люди, яких цікавить лише інформація про керівників держави, соціальні інститути, установи); «сторонні» (користуються вибірковою інформацією, не довіряють засобам масової інформації); особи, які стверджують, що зовсім мало звертаються до інформації, але в дійсності досить вільно орієнтуються в інформаційному середовищ (це, як правило, студенти, учні, гімназисти); «інформаційні егоїсти» (швидко знаходять потрібну інформацію, але накопичують її лише для себе, це, насамперед, бізнесмени); «інформаційні деспоти» (отримують і використовують нову інформацію задля впливу на оточуючих).

12. Система читальних залів, організація їх роботи

Читальний зал (англ. Reading room, фр. salle de lecture, нім. Lesesaal) — приміщення в бібліотеці або архіві, що використовується відвідувачами як місце роботи. Читальні зали мають особливе значення у бібліотеках без абонементу, а також архівних установах, оскільки є єдиним місцем, де користувачі можуть ознайомитися з замовленими матеріалами. Але й в бібліотеках, що надають можливість брати книжки додому через абонемент, з багатьма особливо цінними чи крихкими матеріалами можна працювати виключно в читальному залі (напр.: стародруки, фахові журнали, газети, енциклопедії, великі словники).

Водночас не всі бібліотеки мають читальні зали. Деякі (зокрема університетські бібліотеки) з відкритим доступом до фондів розташовують робочі столи чи стільці серед книжкових полиць. Бібліотеки можуть також пропонувати читачим індивідуальні бокси чи кабіни для роботи, які зазвичай слід замовити заздалегідь.

У читальному залі користувачі мають можливість навести у працівників читального залу бібліотеки довідки про літературу.

13. Види абонемента та їх характерні особливості.

На прикладі вузівської бібліотеки

Відділ обслуговування - основним завданням відділу є повне, оперативне та інформаційно-бібліографічне обслуговування студентів, наукових працівників, викладачів, співробітників та інших категорій читачів вузу літературою відповідно до їх інформаційних запитів.

Формування фонду відділу відповідно до профілю вузу та інформаційних потреб читачів.

Організація диференційного обслуговування читачів в читальних залах, використання методів індивідуального і групового обслуговування. Виховання інформаційної культури читачів, прищеплення навичок пошуку і застосування інформації в навчальному процесі та науковій роботі, умілого користування книгою, бібліотекою.

Відділ обслуговування складається з абонементів та читальних залів.

(Відділ міжбібліотечного абонемента) - основні функції — забезпечення роботи з ефективного виконання запитів віддалених користувачів з використанням традиційних та електронних засобів доставки документів.

14. Види оглядів літератури. Методика їх підготовки та проведення.

Аналітичний огляд - це інформаційний продукт, здатний надати вченому і фахівцю повну інформацію, узагальнюючи дані про наукові досягнення, концепції, завдання і різні підходи до них, аналітичний огляд стає інформаційною моделлю вирішення поставленої проблеми.

Види:

Бібліографічний огляд – мітить характеристику видань і документів виконаних на основі документно-графічного аналізу. – узагальнений опис змістових елементів, формальні ознаки, що характеризують джерело. Призначення – орієнтація користувачів інформації в документних потоках, допомога користувачам в виборі релевантних документів.

Види: огляди нових надходжень, документознавчі, огляди інформаційних видань.

Реферативний огляд – мета: орієнтація користувачів інформації не документальних, а інформаційних потоків (фактів, концепцій), супроводжується списком літературних джерел.

Аналітичний огляд – утворюється з метою не тільки орієнтувати фахівців в інформаційному потоці по даному напрямку, а й дати оцінку стану проблеми. Мета: інтегрована орієнтація в інформаційному потоці.

Види:

- огляди-обгрунтування (оцінка стану проблеми, рішень)

- підсумковий (оцінка стану питання з характеристикою досягнутого рівня, невирішених проблем)

- прогностичні (оцінка стану і перспективні шляхи розвитку науково-технічного напрямку) Містять аргументовану оцінку ситуації.

Методика їх підготовки та проведення:

1-й етап. Починається з розробки тематичного плану (змісту) оглядового документа. (обґрунтування необхідності написання огляду: чи достатньо актуальна проблема, яку передбачається висвітлити в огляді, складання його плану (змісту), визначення аспектів теми огляду);

2-й етап. Бібліографічний (головне завдання цього етапу - з максимальною повнотою зібрати літературу по темі огляду. Необхідно визначити коло бібліографічних джерел, в яких буде здійснюватися пошук необхідних документів - каталоги яких бібліотек, які реферативні журнали, Інтернет ресурси і за які роки);

3-й етап. Аналітичний:

3.1- складання картотеки релевантних документів на основі переглянутих вторинних і первинних джерел;

3.2 на кожний знайдений релевантний документ по картці складається бібліографічний опис і справа внизу картки проставляється її ідентифікаційний індекс, що "прив'язує" даний документ до того чи іншого розділу.

4-й етап. Синтетичний (написання і оформлення огляду)

Будь-який кваліфіковано складений огляд поряд з основною частиною, про що йшла мова вище, повинен включати також вступ (причина появи огляду, читацьке призначення, хронологічний охват літератури), висновки і довідковий апарат, який звичайно складається з бібліографічного списку джерел, предметного і іменного покажчиків, а також змісту і анотації.

15. Інформаційні потреби: природа, характеристика сутностей.

Інформаційна потреба – це потреба особистості в інформації. Отже, першою особливістю інформаційної потреби є те, що першопричиною її появлення постає недостача знань. Інформація, яка вимагає задоволення, представлена в інформаційному запиті.

Інформаційні потреби мають суто індивідуальний (персональний) характер. Вони залежать не тільки від особливостей вирішуваних задач, але також від психологічних, освітніх і інших особистих особливостей особи, яка ухвалює рішення. Це оцінена споживачем відповідність змісту інформації його інтересам.

Ще одна особливість інформаційної потреби – це неможливість повного її задоволення, виникнення нових потреб.

Прийнято виділяти два основні типи інформаційних потреб:

- поточні, обумовлені властивою людині допитливістю та які полягають в його прагненні бути в курсі всього, що відбувається в світі;

- конкретні (спеціальні), які полягають в прагненні отримати інформацію, необхідну для вирішення конкретної задачі - дослідницькій, професійній, управлінській і т.п.

Інформаційні потреби можуть бути виражені або у формі усних або письмових інформаційних запитів, або в певній поведінці споживача по відношенню до потенційних джерел інформації (іншим людям, літературі, ЗМІ та ін.)

16. Особливості спілкування з різними типами користувачів.

Спілкува́ння - передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу.Професія бібліотекаря потребує майстерне розуміння мовою. Бути добрим, відвертим, вимогливим, вміти рекомендувати і радити, бути тактовним, простим і природним у спілкуванні, врівноваженим. Вимоги: стилістично-вірне, лаконічне, логічне, емоційно-забарвлене, гарна дикція.

Особливості спілкування: Кожна людина різна. Мобільна людина – швидка, комунікативна, швидко змінює тему розмови. Ригідна – негнучка, повільно думає та говорить.

Типи людей:- екстраверти – схильні до спілкування - інтроверти –тяжко йдуть на контакт.

До соціально-психологічної компетентності бібліотекаря належить:

1.вміння розуміти читача, його емоційний стан;

2. знання бібліотекарем правил і техніки спілкування з читачем в різних ситуаціях;

На основі спілкування кваліфікованого доброзичливого бібліотекаря з некваліфікованим недоброзичливим читачем поведінка бібліотекаря може позитивно вплинути на поведінку читача, тобто він стане доброзичливим, і підвищиться його читацька компетентність. Якщо і бібліотекар, і читач некомпетентні та недоброзичливі, то це призводить до загострення відносин.

Існує декілька типів важких особистостей:

Тип "паровий каток" - грубі, безцеремонні, які вважають, що всі повинні їм поступатися. Вони завжди впевнені в своїй правоті. Якщо конфлікту не дуже важливий для вас, то краще уникнути його. Дайте людині випустити пар. Потім спокійно, але впевнено висловіть свою точку зору та намагайтесь не ставити під сумнів її правоту.

Тип "прихований агресор". Людина такого типу намагається спричинити іншим неприємності за допомогою закулісних махінацій, колючості, в’їдливості - pберігайте спокій, інакше конфлікт переросте у відкрите зіткнення.

Тип "вибухова людина". Людина цього типу не зла по природі, а вибухає як дитина, в якої поганий настрій.. Якщо вибухова людина накидається на вас, то потрібно дати вихід її емоціям, запевнити, що її уважно слухають.

Тип "надто поступливий". Такі люди можуть здаватися приємними в усіх відношеннях і не створювати труднощів в спілкуванні з ними; вони завжди поступаються, намагаються допомогти і тим самим з першого погляду подобаються людям.

Отже, спілкуючись з великою кількістю користувачів, бібліотекар повинен прагнути знайти індивідуальний підхід до кожного. В цілому, спілкування бібліотекаря з читачем нагадує ситуацію будь-якої сфери обслуговування. Одних читачів бібліотекарі бояться, з іншими тримаються на рівних, третіх виділяють із загального числа. Така ж реакція притаманна і читачам.

17.На формування інформаційних запитів користувачів перш за все впливають

процеси, які відбуваються у світі та державі, власні наукові, виробничі, освітні, ду-

ховні потреби, що змінюються відповідно до розвитку науки, нових поглядів, управ-

лінських рішень тощо. В умовах технологічних змін сутність бібліотечного обслуго-

вування, вихідною умовою якого є запити користувачів інформації, а змістом – підго-

товка відповідей на них, практично не змінюється.

Інформаційні потреби можна групувати:

– за змістом:

ƒ потреби в економічній інформації;

ƒ потреби в технічній інформації;

ƒ потреби в юридичній інформації та ін.;

– за сферою діяльності, що обумовила інформаційні потреби:

ƒ наукові;

ƒ аматорські;

ƒ виробничі;

ƒ навчальні та ін.;

– за ступенем новизни:

ƒ потреби в новій інформації;

ƒ потреби в ретроспективній інформації;

– за статусом користувача:

ƒ потреби керівника;

ƒ потреби головного спеціаліста;

ƒ потреби рядового службовця та ін.;

– за видом документа (інформації):

ƒ потреби в нотних виданнях;

ƒ потреби в патентній інформації та ін.

18. Загальні положення. Обслуговування користувачів є головним завданням бібліотеки, воно відображає рівень всієї діяльності колективу, адже саме по якості обслуговування користувач оцінює всю роботу установи.

Манери, поведінка. Бібліотекар повинен бути відданим службовому обов'язку, зосередженим, зібраним. Зустрічати користувачів радо, з посмішкою, триматися вільно й невимушено. Скромно, спокійно вислуховувати претензії користувачів. Бібліотекар не повинен вступати в суперечки з ними, нетактовно поводитись. Прагнути до встановлення взаємин згуртованості, взаємодопомоги, взаємоповаги, доброзичливості.

Культура мовлення. Під час спілкування із користувачами проявляти щирість, скромність. Мовлення повинно бути помірної гучності, інтонаційно плавним, м'яким, чітким, наповненим вишуканими словами. При розмові в першу чергу необхідно вживати слова «Ви», «будь ласка», «прошу Вас», «вибачте», «дякую». Зовсім неприпустимо приказне «відійдіть», «принесіть», «підійдіть». Якщо немає можливості повністю задовольнити вимоги користувача, потрібно вибачитися. Сучасна інформаційна ситуація і динамізм життя ставлять вимоги до професії бібліотекаря. Він має бути освіченим, начитаним, ерудованим, володіти глибокими знаннями літератури, психології, риторики, знати іноземні мови, а головне любити свою справу і людей, володіти професійним тактом, який проявляється в шануванні відвідувачів, розумінні того, що їм необхідно, що їх цікавить. У бібліотечній професії інтелектуальний рівень кадрів є визначальним фактором професійної придатності спеціаліста.

19. Анкетування широко використовується в конкретних соціологічних, соціопсихологічних та бібліотекознавчих дослідженнях. Одна з найважливіших його переваг – універсальність. Для бібліотекознавчих досліджень велику цінність має така якість анкетування, як масовість.

В той же час серйозним недоліком анкетування є односторонність комунікативних зв’язків, вплив суб’єктивних факторів і відсутність контролю за процесом заповнення і повернення анкет. Анкетне опитування помітно поступається інтерв’юванню в яскравості, різноманітності зібраної інформації. Є ще й такі недоліки: значна кількість бракованих анкет, відхилення від відповідей на складні запитання, підвищена частота варіантів відповідей “не знаю”, “важко відповісти”, підвищені вимоги до зрозумілості запитань анкети, необхідність значної кількості паперу для тиражу.

Щоб запобігти хоча б деяким недолікам, необхідно знати основні вимоги до складання анкети (опитувального листа) та її заповнення. Будь-який опитувальний лист повинен мати назву, звернення (шановний читач, шановний колега...). Далі розміщується інструкція щодо заповнення, в якій можуть обмовлятися цілі, завдання опиту, мотивуватись необхідність заповнення опитувального листа, акцентуватись увага на більш повне, щире заповнення.

В окремих випадках слід гарантувати анонімність, також за необхідністю слід вказати коли, куди і кому здати опитувальний лист. Бажано прослідкувати, щоб людина, яка заповнювала анкету, не перебувала у поганому настрої. Вручаючи анкету респондентові, необхідно прослідкувати, щоб він її переглянув, з’ясував усі незрозумілі йому моменти , а вже потім приступав до заповнення.

Після заповнення респондентом анкети слід подякувати йому за виконану роботу. Розташовуючи питання, важливо виділити змістовні блоки. Перші запитання повинні бути легкими, розминочними. Далі розташовують основні питання, контрольні. Завершують опитувальний лист питаннями соціально-демографічного плану. Обов’язково враховується вік, стать, освіта. Анкета повинна бути естетично оформлена і максимально пристосована для обробки.

Під час здійснення самої процедури опитування важливо добитися повного контакту з респондентом, бути коректним, уважним, попереджувальним. Слід пояснити людині, чому звернулись саме до неї. Однак опитуваному не можна дозволити втягнути себе до дискусії, особливо з проблем, що з’ясовані анкетою. Отримавши заповнену анкету, опитувачу слід її бігло переглянути і обов’язково подякувати за роботу тому, хто її заповнював. Час на заповнення анкети не повинен перевищувати 45 хвилин.

20. Читацькі інтереси класифікують за різними підставами.

У залежності від того, хто виступає носієм читацьких інтересів, їх можна розглядати як особистісні, групові. Вони діалектично взаємопов'язані. Суспільний інтерес через групові проявляється в особистісних інтересах. У тей же час громадський чи груповий читацький інтерес не закінчується особистісному, а має свої закономірності формування та розвитку, якф необхідно враховувати бібліотекарю.

В основі групових читацьких інтересів лежать групові потреби в читанні. Наприклад, інформаційні потреби трудового колективу створюють однакову для всіх об'єктивну необхідність у читанні літератури за фахом. Звичайно, у кожного свої вподобання і не всім підходить література однієї і тої самої тематики.

У залежності від того, вірно чи спотворено відображають читацькі інтереси об'єктивну значимість друкованої продукції для читача, їх ділять на справжні і несправжні. Перебільшуючи емоційну привабливість певної літератури, помилковий читацький інтерес завищує ступінь її відповідності реальним потребам у читанні, спотворює їх.

Особливо важливо відрізняти помилкові інтереси від істинних при соціально-психологічному аналізі масового читання. Масове обдурювання читацьких аудиторій служить засобом дезорієнтації і відволікання від соціально значущих інтересів. У справі подолання та «профілактики» помилкових читацьких інтересів велику роль грає розвиток читацького смаку.

Читацький смак - це здатність суб'єкта до самостійного судження про естетичні достоїнства творів друку. Здатність розрізняти - відчувати, розуміти, оцінювати прекрасне й потворне в художній літературі називають літературно-художній смак. Як властивість читацької психології, смак пов'язаний з естетичними потребами й ідеалами, не тільки особистості але й соціальної групи до якої належить особистість, і суспільство в цілому. Але його розвиток сильно залежить від індивідуального читацького досвіду, начитаності та культури читання, а також від освіченості, і загальної культури людини. Читацький смак виражається в єдності емоційних і раціональних оцінок естетичної значущості друкованих творів.

Читацький смак особистості виявляється і в диференціації її читацьких інтересів. Потреба в гостросюжетному читанні в залежності від розвиненості смаку може обумовити справжній інтерес до високохудожньої фантастиці. Нерозбірливий інтерес стає помилковим для особистості, коли суперечить необхідності зробити для розвитку читання різнобічним за темами та жанрами, але виборчим по високому рівню смаку.

21.Специфіка організації сервісу для особливих груп читачів.

Останнім часом у суспільстві все більше уваги приділяється вирішенню соціальних проблем людей з обмеженими фізичними можливостями. Публічна бібліотека як соціальний інститут, що надає вільний доступ до інформації та знань, повинна брати активну участь у цьому процесі.

На сучасному етапі пріоритетними напрямками роботи книгозбірень з інвалідами мають стати: соціальний, інформаційний, психологічний, дозвіллєвий, професійно-реабілітаційний. Цьому сприятиме координація діяльності бібліотек з органами місцевої влади, державними та громадськими організаціями, соціальними, юридичними, психологічними службами, центрами реабілітації, методичними та навчальними закладами, спортивними, молодіжними об’єднаннями, Товариством Червоного Хреста тощо.

В обслуговуванні осіб з обмеженими можливостями постає багато проблем. Основна з них — недостатнє фінансування, а ще — відсутність комплектування спеціальною літературою, незадовільне оснащення технічними засобами. Але, незважаючи на негаразди, бібліотеки намагаються задовольнити запити цієї категорії користувачів, допомогти їм перебороти почуття самотності, невпевненості в собі та своїх силах, повернути віру в себе.

Для того, щоб надавати послуги соціально незахищеним групам населення, інвалідіам та людям похилого віку, перш за все необхідно:

1) вивчити потреби в інформації даної категорії читачів;

2) сформувати зібрання літератури, яке буде доступне за змістом і формою;

3) організувати доукомплектування з обмінно-резервного фонду;

4) налагодити інформаційно-бібліографічне обслуговування;

5) скласти спільні плани роботи з районними радами ветеранів та товариствами інвалідів.

Особливе значення в діяльності книгозбірень має забезпечення інвалідам вільного доступу до інформаційних ресурсів Інтернету. Всесвітня мережа дозволяє розширити межі спілкування, яке для осіб з вадами здоров’я має життєво важливий, у якійсь мірі реабілітаційний характер. Тому на базі центральних, міських бібліотек необхідно створити інтернет-класи, відвідувати які будуть люди з особливими потребами, попередньо сформовані в групи за різними ознаками (віковою, рівнем освіти, видами хвороби, характером трудової діяльності). Значну роль у цьому процесі відіграватиме консультант, який буде проводити навчання даної категорії користувачів. Він повинен володіти не тільки знаннями сучасних новітніх технологій, а й мистецтвом спілкування.

22.Функції спілкування та вимоги до їх реалізації.

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що по­роджується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взає­модія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера. Зміст та засоби спілкування визначаються соціальними функціями осіб, що спілкуються, їх статусом у структурі сус­пільних стосунків, належністю до тієї чи іншої спільності. Враховуючи складність спілкування як соціально-психо­логічного процесу визначимо його основні функції: комуні­кативна, перцептивна, інтерактивна.

Комунікативна функція — це обмін інформацією між особами, що спілкуються. Перцептивна функція означає процес сприймання один одного партнерами по спілкуван­ню та встановлення на цій основі взаєморозуміння. Інтерак­тивна функція полягає в організації взаємодії між партнера­ми, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, вчинками.

Відповідно, спілкування не можна вважати суто інформа­ційним процесом, який, наприклад, має місце при взаємодії людини з машиною (комунікатор — реципієнт). Спілкування людей — це, насамперед, процес взаємної активності: інфор­мація не тільки передається, а й формується, уточнюється, розвивається, при цьому передбачається, що у відповідь на послану інформацію буде одержано нову. По-друге, партнери впливають один на одного з тією чи іншою метою, виника­ють певні стосунки. По-третє, обмін інформацією можливий лише за умови, що суб'єкти розуміють один одного, тобто од­наково сприймають значення слів, що промовляються.

Складність спілкування визначає різноманітність його видів. Класифікацію його можна проводити за різними озна­ками. Наприклад, за суб'єктам діяльності виділяють: міжособистісне — при безпосередніх контактах двох чи більше осіб; міжгрупове — контакти з іншою первісною групою чи окре­мим її представником; соціальне — суб'єктом виступає вели­ка група, спільність людей чи суспільство в цілому. Залежно від засобів, що використовуються, спілкування може бути: ма­теріальним — за допомогою трудових дій, окремих операцій, результатів діяльності, що виконують додаткову комунікатив­ну функцію; знаковим — за допомогою знакових систем (на­приклад, мови, азбуки Морзе, азбуки Брайля для глухонімих); позазнаковим або смисловим — за допомогою жестів, міміки, пантоміміки тощо. За ознакою наявності посередників між комунікантами спілкування буває опосередкованим та без­посереднім. Безпосереднє («віч-на-віч») історично виникло раніше, спочатку за допомогою міміки та жестикуляції, пізні­ше розвинулась мова; опосередковане — стало можливим у зв'язку з появою писемності і технічних засобів зв'язку.

Мова та мовлення людини виконують кілька функцій. По-перше, вони є знаряддям мислення та інтелектуальної ді­яльності, забезпечуючи орієнтування в умовах завдання, ви­роблення та виконання плану дій, порівняння одержаного ре­зультату з наміченою метою. Специфіка інтелектуальної діяль­ності людини дуже виразно змальована К. Марксом в його відомих словах про вищість найгіршого архітектора над най­кращою бджолою.

Друга функція — оволодіння суспільно-історичним досві­дом людства, окремого народу, нації, спільності. Щоб здійснювати інтелектуальну діяльність, людина повинна володіти певною сукупністю знань, що вже накопичені попередніми поколіннями. Знання стають надбанням окремого індивіда за допомогою мови. У ній також відображаються та закріплю­ються поняття і реалії, здобуті історичним досвідом даного народу, які існують завдяки специфічним умовам його трудо­вого, суспільного, культурного життя.

Проте комунікація не обмежується простим передаванням інформації. Вона має здійснюватися таким чином, щоб надіслана інформація впливала на поведінку того, кому вона адресована, мотивувала його до певних дій. А це можливо у тому випадку, коли обидві сторони впевнені у тому, що рішення і відповідні дії на основі даної інформації змінять ситуацію на краще. Для цього інформація має бути достовірною, своєчасною, повною і релевантною (прямо чи опосередковано стосуватися об'єкта управління).

Вимоги до інформації неоднакові на різних стадіях процесу управління. Так, при постановці цілей значення має обсяг інформації, наукова і технічна її новизна, повнота. При оцінці ситуації – структура інформації, що дає можливість використати системний підхід для аналізу ситуації. При розробці управлінських рішень – її своєчасність, повнота, можливість автоматизованої обробки тощо.

Комунікації можуть відбуватися різними методами – письмово, усно, за допомогою невербальних сигналів (жестів, міміки тощо) та за допомогою різних каналів – бесіда віч-на-віч, по телефону, виступ на конференції, повідомлення листом чи електронними засобами зв’язку тощо. Кожен із методів та каналів має свої переваги і недоліки, що і обумовлює сфери їх використання.

23.Класифікація бібліотечних запитів.

Бібліотечні запити –це вимога користувача бібліотеки на надання йому будь-якої послуги або видача літератури або довідка.

Запити бувають тематичними, невизначеними чи конкретними. Всі вони потребують уточнення.Тематичним слід вважати запит читача, який виявив бажання прочитати літературу з певної тематики. Невизначений запит завжди потребує уточнення. В процесі бесіди повніше визначаються інтереси, бажання читача і, виходячи з цього, йому пропонують літературу.

24.Новітні технології в інформаційному сервісі.

На сучасну бібліотеку визначальним чином впливають загальноцивілізовані тенденції переходу до відкритого інформаційного суспільства. Основними ознаками такого суспільства є демократизація всіх сфер життя суспільства, децентралізоване управління ринковою економікою; розвинута мережа телекомунікацій, що забезпечує вільний доступ громадян до світових інформаційних ресурсів. Бібліотека повинна гідно відповісти на виклик часу.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується переходом до всеохоплюючої інформатизації усіх соціальних інституцій і процесів, пов'язаних із формуванням інформаційних ресурсів і передачею знання. Ця тенденція чітко проявляється в бібліотеці, яка в умовах інформатизації перетворюється зі "сховища книг" у соціальний інститут, що забезпечує кумуляцію, збереження і загальну доступність документів, інформації, знань.

Впровадження та використання в діяльності бібліотеки інформаційних технологій, робота по створенню електронних ресурсів, видозміна функцій бібліотеки та перерозподіл функцій структурних підрозділів - все це зумовлює потребу в перегляді управління бібліотекою ВНЗ.(2)

Сьогодні тенденції розвитку бібліотечно-інформаційних технологій та й діяльності бібліотеки в цілому вже неможливо представити без електронних інформаційних ресурсів, що, в свою чергу, призводить до формування електронних бібліотек. Адже головною перевагою останніх є доступ до віддалених ресурсів, який можливий при сучасних телекомунікаційних технологіях.

Темою виступу є управління електронними ресурсами як окремий напрям діяльності в бібліотеці.

Класифікація функцій управління бібліотекою поділяється на загальні та специфічні. Перша група виділена відповідно до основних напрямів управління.

А специфічні функції виділено згідно з розділами бібліотечного менеджменту:

· загальне керівництво;

· управління бібліотечною технологією, організація праці і стимулювання;

· управління кадровим потенціалом;

· оперативне управління;

· контроль за якістю роботи, продукції та послуг.

Таким чином, основними складовими бібліотечного управління або по -сучасному «менеджменту» є планування, організація, адміністративне керівництво, кадрове забезпечення, контроль. Ні для кого не є секретом, що автоматизація бібліотечних процесів неодмінно вплине, або впливає на зміну функцій певних структурних підрозділів, їх видозміну, укрупнення, або, навпаки, роз'єднання. Тому необхідно передбачати цю зміну, чітко розприділяти функції, якщо можна так сказати, розібрати процес на конкретні деталі. В кожній бібліотеці удосконалення структури може йти своїм шляхом, виходячи з різних причин.

25.Інформаційно-бібліотечні послуги: класифікація і види.

Бібліотечна послуга- це конкретний результат обслуговування,що задовольняє певну потребу користувача бібліотеки,видача документів,довідки,виставки,консультації.

Розрізняють такі види послуг:

- документні

- комунікативні

- послуги бібліотечного сервісу

Документні пов'язані із придбанням організацією,зберіганням документних ресурсів,а також видачею первинних і вторинниї документів.Вони характеризують бібліотеку як інформаційну установу.Повнота,обсяг, оперативність документних послуг вимірюється кількісними характеристиками.

Комунікативна- де взаємодія фахівця і користувача здійснюється за допомогою подання бездокументних послуг.Споживча вартість комунікативної послуги визначається не тільки якістю і кількістю ресурсів,а щей професійними і особистісними якостями фахівця.

Послуги бібліотечного сервісу спрямовані на створення оптимальних формі умов обслуговування існують у таких видах:абонемент,відкритий доступ до фондів,бронювання літератури,електронна пошта.

Інформаційна послуга- це кінцевий результат технологічного процессу науково-інформаційної діяльності або окремого його етапу,поданий у вигляді інформаційної продукції на матеріальному носії,що допускає багаторазове використання.

Класифікація послуг необхідна для того щоб абонемент міг вибрати інформацію.

Класифікація послуг(за Разухановим)

За видами:

- матеріальні

- нематеріальні(безкоштовні)

По формі:

- документні

- недокументні

26.Загальнонаукові методи вивчення інформаційних потреб читачів.

Інформаційна потреба- це потреба особистості в інформації. Плідним етапом розвитку теорії інформаційних потреб були у 60-80-ті рр. ХХ ст.В цей період з'являється велика кількість публікацій присвячених цьому питанні.Серед авторів – це науковці в галузі інформації(Гілеревський,Чорний).В їх працях розрізняють «інформаційну потребу» і «інтерес», «запит» і вказується взаємозв’язок міх іншими.Інформаційну потребу можна визначати як підсвідому потребу в інформації, яка необхідна для життєдіяльності людей.Вона залежить від професійної діяльності користувача,яка має конкретні цілі.В процесі рішення і виникає потреба в інформації.Тому фахівці вважають,що специфіка діяльності людини визначає сутність інформаційної потреби.

На думку Слободяника,на даний час сформувалось 2 основних підхода до вивчення інформаційних потреб:

- психологічний(ставлення суб'єкта до інформаційного відтворення його психікою і свідомістю)

- наукознавчий(розглядають потребу як необхідність всіх нагромаджень знань для вирішення).

27. Видова структура інформаційного сервісу.

3 види інф.обслуговування:

- документальне(задовольняється шляхом надання потреб первинними документами,необхідну інформацію з яких користувач вилучає самостійно)

- фактографічне(шляхом надання користувачам окремих повідомлень.Ці повідомлення вилучаються інформаційними працівниками із документа і після обробки надаються користувачу)

- концептографічне(всі ці документи,відомості зазнають інтепритації ,оцінки,узагальнення з боку інформаційного працівника.Врезультаті такої інтепритації формулюється так названа ситуативна інформація,що містить в собі оцінку розглядаємих відомостей тенденцій і перспективи розвитку окремих наукових напрямів.По цій причині під концептографічним обслуговуванням можна також розуміти формування і доведення до користувачів ситуативної інформації,яка не містить в джерелах, а отримана врезультаті інформаційно-логічного аналізу деякої сукупності повідомлень )

28. Спеціальні бібліотечні методи вивчення інформаційних потреб користувачів.

Інформаційна потреба- це потреба особистості в інформації.

На думку Слободяника,на даний час сформувалось 2 основних підхода до вивчення інформаційних потреб:

- психологічний(Представники псих.підходу як певний стан свідомості С.Коготков,який визначає інф.потребу,як ставлення суб'єкта до інформаційного відтворення його психікою і свідомістю)

- наукознавчий(Прихидьники Киган,Уханов розглядають потребу як необхідність всіх нагромаджень знань для вирішення).

29. Метод опитування та його характеристика.

Опитування – це збір первинної інформації шляхом безпосередньої (бесіда, інтерв’ю) або опосередкованої (анкета) взаємодії дослідника з опитуваними (респондентами).

2 види опитування:

1) письмовий (анкетування)

2) усний (бесіда, інтерв’ю)

Метод анкетування – це письмове опитування за допомогою попередньо складеного переліку запитань.

Метод інтерв’ю – різновид бесіди. На відмінну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв’ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника.

Під час анкетування потік інформації односторонній, а в інтерв’ю двостороннє спілкування.

30.Роль книги і читання в культурному розвитку суспільства.

Читання здатне виконувати ряд важливих функцій в життєдіяльності людини, а саме такі:

1) пізнавальна – формування світогляду

2) навчальна

3) освітня – створення універсальної системи знань

4) виховна – виховання підростаючого покоління

5) комунікативна

6) гедоністична – розважальна функція

Рубакін виділяє психологічний підхід до читання, Куфаєв – комунікативний підхід.

Голобуцький та Жутько розглядають читання як активну взаємодію між комунікатором (створювачем тексту) і реципієнтом (читачем). У цьому плані читання вважається завершеною комунікативною процедурою при якому відбувається передання знань текстового повідомлення особистості, а також вплив її повідомлення на поведінку.

Бородіна:

Читання – це вид пізнавально-комунікативної діяльності сутність якої полягає в активному цілеспрямованому перетворенні і підкоренні змісту тексту різними потребами соціального суб’єкта.

31. Концепції бібліотекознавців щодо типології читачів у 70-ті – 80-ті роки ХХ ст.

Л. Беляєва пропонувала наукову класифікацію читачів проводити за трьома напрямами: в галузі соціології, соціальної і загальної психології; зберегти як першу сходинку класифікацію читачів, розподіл їх за основними соціальними групами і відмовитись від подальшого поділу цих груп за соціально-професійними і демографічними ознаками. Вона вважала, що в основу подальшої класифікації читачів слід покласти суто читацькі характеристики, які б ґрунтувалися на психологічних ознаках. Наполягала на необхідності виділити такі ознаки, котрі дозволять розпізнати читацькі типи, що суттєво різняться між собою і вимагають різних методів і прийомів бібліотечної роботи. Проте складність полягала у правильному виділенні типоутворних ознак.

У ті роки обговорювалася проблема створення «всезагальної класифікації», котру учасники диспуту називали по-різному – «основною» (Ю. Зубов), «єдиною» (Ю. Зубов, І. Тихомирова), «комплексною» (О. Маслова), «синтетичною» (І. Тихомирова).

Тугов запропонував стадії соціологізації особи, Трубніков - культуру читання

Ольга Маслова зауважила, що при розгляді такого явища як читацька аудиторія, навряд чи доцільно говорити про єдиний і домінуючий підхід до класифікації.

32. Наочні форми інформування та популяризації літератури.

До наочних форм популяризації літератури відносяться:

1) книжкові виставки

2) перегляди літератури

3) плакати

Бібліотечна виставка – це публічна демонстрація спеціально підібраних та спеціалізованих для ознайомлення.

Види виставок:

- Виставка вернісаж

- Виставка вікторина

- Виставка діалог

- Виставка кросворди

- Виставка приманка

Типи виставок:

- нових надходжень

- тематичні (присвячені подіям, датам)

Постер – це інформаційний стенд, де розміщені повідомлення на будь-яку тему.

33.Сервісні послуги електронної бібліотеки.

Сучасні форми роботи бібліотек розширюють та поліпшують сервіс для користувачів, допомагають оперативніше забезпечувати їхні інформаційні запити.

Послуги електронної бібліотеки спрямовані на створення оптимальних форм і умов. До них можна віднести:

*доступ користувачів до електронних баз даних;

*організовано доступ до ресурсів бібліотеки для віддалених користувачів шляхом створення веб-сайту та он-лайн каталогу бібліотеки;

*організовано доступ до повнотекстових баз даних на електронних носіях, створених бібліотекою;

*отримання довідково-консультаційної інформації (послуга &

Поиск по сайту: