Типологія конфліктів в організації. В організаціях можуть існувати внутрішні й зовнішні конфлікти. Внутрішні конфлікти виникають у межах організації (підприємства) і розв’язуються, як правило, через існуючі нормативи й угоди, тобто так звані правила гри, прийняті між зацікавленими сторонами. До цих конфліктів належать:
- міжособистісний конфлікт, пов’язаний з розбіжностями особистих цілей співробітників (наприклад, конфлікт між авторитарним стилем управління керівника й прагненням деяких підлеглих до ініціативи й творчості);
- внутрішньогруповий конфлікт − між співробітниками, що суперничають усередині підрозділу, або між керівниками підрозділів з питання, хто важливіший в ієрархії відділу або підприємства (у таких ситуаціях часто виникають конфлікти, пов’язані з амбіціями, кар’єрними цілями);
- міжгруповий конфлікт − наприклад, конфлікт між співвласниками підприємств. Ця ситуація особливо складна, якщо власність поділена між органами влади (федеральна, муніципальна власність) і приватними особами.
Зовнішні конфлікти здебільшого виникають між керівниками й власниками підприємств із конкурентами, клієнтами, постачальниками, з власною профспілкою.
За ступенем відкритості конфліктних взаємодій в організаціях можуть існувати також відкриті й приховані конфлікти.
Відкриті конфлікти − це конфлікти, де всі взаємодії конфліктерів позначені, декларовані й передбачувані. Про такі конфлікти відомо й вищому керівництву організації, і будь-якому працівникові в її межах, і іноді − представникам інших організацій. Конфліктні взаємодій такого роду виявляються у вигляді прямих протестів, непрямих акцій (підбурювання), відкритих взаємних обвинувачень, відкритого пасивного опору (невиконання завдань або невихід на роботу) і т. д.
Залежно від ситуації реакція суперника може бути відкритою або прихованою.
Більшість відкритих конфліктів досить добре структуровані, у них яскраво виражені інтереси і претензії сторін, різко окреслені межі конфліктної ситуації.
З погляду управління й наступного подолання відкриті конфлікти кращі, але разом з тим через гостроту вони можуть бути руйнівними і поширюються на інші структурні одиниці організації.
Приховані конфлікти недоступні безпосередньому спостереженню, оскільки суперники намагаються нав’язати свою волю, використовуючи фактори несподіванки або невідомості. Приховані конфлікти поділяють на два різновиди:
1) конфлікти, що містять ті самі дії, що й при відкритому конфлікті, але не маніфестуються, інформація про них до певного моменту мінімальна. Це відмова в підтримці (під різними приводами), витік інформації, саботаж, надання невигідної роботи. При цьому одна зі сторін займає позицію відсторонення, незнання, надання непотрібної або навіть шкідливої за наслідками допомоги. Дуже часто шкода суперникові завдається через третіх осіб або з посиланням на вищі інстанції;
2) психологічні конфлікти, в яких суперники (або один із суперників) намагаються виливати на мету, бачення ситуації і способи досягнення цілей. При цьому кожний намагається нав’язати свою точку зору таким чином, щоб або придушити прагнення суперників до опору, або подати конфліктну ситуацію у вигідному для себе світлі.
Відповідно до предмета в організаціях виділяють і такі типи конфліктів: організаційні; виробничі; трудові; інноваційні.
Організаційні конфлікти виникають унаслідок розбіжностей формальних організаційних вимог і реальної поведінки членів колективу. Така ситуація може виникати, коли працівник не виконує вимог з боку організації, має прогули, порушення трудової і виконавської дисципліни, неякісно виконує своїх обов’язки; коли вимоги до працівника суперечливі, неконкретні; коли функціональні обов’язки (ревізор, контролер) зумовлюють виникнення конфліктної ситуації.
До організаційних можна відносити й конфлікти, пов’язані з умовами трудової діяльності (обладнання й інструменти, норми й розцінки, заробітна плата та премії, розподіл завдань і завантаження людей; підвищення).
Виробничі конфлікти виражають суперечності у виробничих відносинах колективу організації.
Трудові конфлікти[1]. Часто під трудовим конфліктом розуміється будь-яка взаємодія (протестна дія, страйк, протистояння, зіткнення і т.д.), в якому беруть участь працівники підприємства. В основі трудових конфліктів лежать суперечності між працівником і керівництвом підприємства, пов’язані з відчуженням працівника від праці, та між працівником і керівництвом підприємства з питань умов праці.
У практиці суспільного життя мають місце індивідуальні та колективні трудові конфлікти. Під колективним трудовим конфліктом розуміють розбіжності в питаннях, з яких суб’єкти трудових відносин не можуть дійти згоди між собою. Трудовий конфлікт може виникнути між працівниками, об’єднанням або союзом працівників, з одного боку, і роботодавцем, об’єднанням або союзом роботодавців − з іншого. Предметом конфлікту можуть бути розбіжності при підписанні та виконанні колективних договорів, а також установлення нових умов праці.
Суб’єкти трудових конфліктів − це, з одного боку, працівники, об’єднання або союз працівників (на рівні узгодження інтересів їх представляє уповноважена ними особа), з іншого − це роботодавці, об’єднання або союз роботодавців (на рівні узгодження їх також представляє уповноважена особа).
Порядок розв’язання трудових конфліктів визначається національним законодавством. Засобами впливу при розв’язанні трудових конфліктів часто бувають страйки й локаути. Страйк і локаут − це припинення роботи. Страйк − колективне припинення роботи з метою натиснути на роботодавців під час виробничого конфлікту або у відповідь на незадовільні умови праці. Локаут (масове звільнення робітників) − трудовий конфлікт, коли керівництво відмовляється допустити працівників на їхні робочі місця або закриває підприємство, якщо вони не погоджуються прийняти запропоновані їм умови найму. Страйк − це засіб впливу працівників, а локаут проводить роботодавець, об’єднання або союзи роботодавців. Локаут використовується, щоб запобігти загрозі страйку.
Інноваційні конфлікти. Сьогодні термін «інновація» розглядається ширше − як будь-яке «нововведення», пов’язане не тільки із взаємодією різних культур, але й просто з винаходами людини. Поняття «інновація» позначає не все нове. Інновацією не є те нове, що виникає на зміну старому природним шляхом. Нововведеннями не можна вважати ті численні вдосконалення, що не мають істотної новизни. Нововведенням є значна нова ідея, яка поки що не впроваджується. Імовірність інноваційного конфлікту зростає, якщо:
- нововведення масштабне;
- в інноваційний процес включена велика кількість людей;
- нововведення радикальне;
- процес інновації йде швидко;
- відсутнє інформаційне забезпечення процесу.
Вважають, що інноваційний конфлікт має полімотивований характер. Спрямованість мотивацій опонентів різна. У новатора вони більш суспільно орієнтовані, у консерватора − індивідуально орієнтовані.
Основні мотиви новатора: підвищити ефективність діяльності, поліпшити відносини в колективі, реалізувати можливості, підвищити авторитет.
Основні мотиви консерватора: небажання змінювати стиль діяльності, реакція на критику, прагнення наполягти на своєму, боротьба за владу, прагнення зберегти матеріальні та соціальні блага.
У процесі інноваційного конфлікту використовується більше 30 способів і прийомів боротьби. Новатор використовує переконання, підтримку оточуючих, критику, інформування про нововведення. Консерватор користується критикою, брутальністю, переконанням, санкціонуванням, погрозою.
Способи запобігання і розв’язання інноваційних конфліктів:
1) пропозиція конструктивних інновацій;
2) попереднє інформування колективу;
3) отримання підтримки колег;
4) наявність альтернативних рішень;
5) поетапне впровадження нововведення.
Висновки до 3 питання:
1. В організаціях можуть мати місце внутрішні та зовнішні конфлікти.Внутрішні конфлікти виникають у межах організації (підприємства), зовнішні –здебільшого виникають між керівниками і власниками підприємств, з конкурентами, клієнтами, постачальниками, з власною профспілкою.
2. За ступенем відкритості конфліктних взаємодій в організаціях можуть існувати також відкриті й приховані конфлікти.