Сутність і типологія групових конфліктів

Затверджую

Завідувач кафедри педагогіки та соціального управління

Доцент Козловський Ю.М.

«_____»__________________2015 р.

ПЛАН

Проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни «Конфліктологія»

Лекція- №7

Тема 7. Групові та міжгрупові конфлікти

Питання:

1. Сутність і типологія групових конфліктів.

2. Особливості міжгрупових конфліктів.

3. Стратегії і характер протікання конфліктів в організації.

4. Особливості та характер протікання сімейних конфліктів.

Час – 2 год.

Навчальна мета: Сформувати в студентів знання про сутність і зміст групових конфліктів, їх типологію, особливості внутрішньогрупових і міжгрупових конфліктів, характер перебігу конфліктів в організації, причини, особливості та характер перебігу сімейних конфліктів.

Виховна мета

§ сформувати інтерес до вивчення основних понять з даної дисципліни

§ виявити ставлення студентів до проблем психології конфліктів

Місце проведення:

навчальна аудиторія за розкладом

Інформаційно-технічне забезпечення:

§ дошка, крейда

§ роздатковий матеріал

Основна література:

1. Гірник А.М. Основи конфліктології / А.М. Гірник. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. – 222 с.

2. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник / Т.В. Дуткевич. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 456 с.

3. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. – К. : видавництво «Наукова думка», 1996. – 191 с.

4. Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. − К. : МАУП, 2003. – 360 с.

Додаткова література:

1. Ануфрієва Н.М. Психологія конфлікту: Навч. Посібн. – К. : Інститут післядишюмної освіти КНУ, 2005. – 101 с.

2. Бандурка А.М. и др. Конфликтология. − Харьков: Университет внутренних дел, 1997. – 351 с.

3. Гришина Н.В. Психология конфликта. 2-е изд. − СПб. : Питер, 2008. − 544 с. (Серия «Мастера психологии»).

4. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – 3-е изд., доп. и перераб. – СПб. : Питер, 2009. – 384 с.

5. Ложкін Г. В., Юрковський Е., Моначин І. Практикум з конфліктології. − Тернопіль: Воля, 2005. − 168 с.

6. Тихомирова Є.В., Постоловський С.Р. Конфліктологія та теорія переговорів: Підручник. – 2-ге вид., випр. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 240 с.

ПЛАН

Проведення заняття

Вступ

Як важливий елемент соціальної взаємодії досить поширеними в сучасному суспільстві є групові конфлікти, які пронизують усе наше життя. До суб’єктів групових конфліктів належать не тіль­ки окремі індивіди, але й трудові колективи, сім’ї, сусіди, соці­альні прошарки, класи, державні й релігійні організації, партії, масові рухи і т.д.

Найскладнішими вважаються конфлікти в умо­вах взаємодії функціональних і цільових груп, утворених за про­фесійною або суспільно-політичною ознакою (партії, громадські організації, масові рухи). Цим групам властива специфічна струк­тура, відособленість стосовно інших груп, досить високий органі­заційний рівень, виражена ідентифікація їх членів. У них індиві­ди, об’єднані за політичною, ідеологічною або професійною озна­кою, прагнуть реалізувати свої не тільки подібні, але й досить різні потреби.

Конфліктні відносини малих і великих соціальних спільностей неминуче обростають безліччю більш дрібних суперечностей і конфлік­тів, аж до індивідуальних. Тому можна з великою впевненістю стверджувати, що соціальна спільність (група) відіграє фундамен­тальну роль у розумінні конфлікту. Зрозуміло, при цьому не слід забувати, що дії будь-яких соціальних груп виявляються в кінце­вому рахунку через дії конкретних індивідів. Кожна з них здійс­нюється з волі людини, але опосередковується вона організацією, а нерідко й здійснюється від її імені.

За наслідками впливу на суспільне життя важливу відіграють міжгрупові конфлікти.

Сутність і типологія групових конфліктів

Групові конфлікти − це конфлікти, у яких однією зі сторін конфліктної взаємодії є група. Вони виражають стан дезорганізації стосовно попередньої рівноваги в групі. В основі такого конфлік­ту лежать групові суперечності, хоча конкретні особистості тут ві­діграють важливу роль, наприклад лідери, керівники. Більше того, епізодом групового конфлікту може бути сутичка двох або кількох людей. Проте основним тут буде відстоювання групових, а не індивідуальних інтересів. Фахівці вважають, що групові кон­флікти відрізняються нетерпимістю й прагненням втягнути в про­тиборство всіх членів групи. Це підсилює конфліктуючі групи та підвищує соціальну небезпеку й напруженість.

Під час групових конфліктів не завжди спостерігається чітка ідентифікація груп.

Цей тип конфлікту має багато спільного з міжособистісним конфліктом, проте він більш багатоплановий. Група містить у собі цілу систему відносин, вона певним чином організована, у ній, як правило, є формальний і/або неформальний лідер, координаційнаманері поведінки та життєвому досвіді; незадовільні комунікації; особистісні якості учасників конфлікту.

Є два види групових конфліктів: особистість/особистості − гру­па (внутрішньогрупові конфлікти) та група − група (міжгрупові конфлікти).

Внутрішньогрупові конфлікти мають різні прояви. Вони мо­жуть бути латентними й проявлятися в несподіваних для сторон­нього спостерігача емоційних спалахах. Вони також можуть існу­вати тривалий час і систематично проявлятися в цькуванні неугод­ного члена колективу. Подібно до інших типів конфліктів внутрі­шньогрупові можуть бути як конструктивними, так і деструктив­ними. У першому випадку розв’язання конфлікту сприяє зміцнен­ню зв’язків особистості з групою, формуванню особистісної і гру­пової ідентифікації та інтеграції. У другому випадку, навпаки, від­буваються дезідентифікація особистості й групова дезінтеграція.

Внутрішньогрупові конфлікти відрізняються такими особли­востями:

1. Структура внутрішньогрупового конфлікту містить:

- суб’єктів − представлені різними соціальними акторами « осо­бистість або особистості, з одного боку, та група, з іншого;

- конфліктна взаємодія відбувається на основі зіткнення особи− стісних і групових інтересів;

- образи конфліктної ситуації існують як в індивідуальних по­глядах і оцінках, так і в групових.

2. Специфіка причин внутрішньогрупового конфлікту обумовлена місцем індивіда в групі та виникаючими між особистістю й групою:

- порушеннями рольових очікувань;

- неадекватністю внутрішньої установки статусу особистості (особливо часто конфліктність особистості з групою має місце при завищенні внутрішньої установки).

3. Формами прояву внутрішньогрупового конфлікту можуть бути: застосування групових санкцій; істотне обмеження або по­вне припинення неформального спілкування членів групи з кон­фліктуючим; різка критика на адресу конфліктуючих; ейфорія з боку конфліктуючого.

4. Наслідки конфліктів виявляються: в утворенні підгрупи і/ або в видаленні інакомислячих членів, і/або у виборі козла відпу­щення, і/або в організованих змінах у групі, і/або в появі або зміні керівника, і/або в розпаді групи.

Характер розгортання внутрішньогрупового конфлікту зале­жить від низки чинників, зокрема:

- групової згуртованості;

- зрілості колективу й характеристик особистості;

- особливостей спільної предметної діяльності.

Вважають, що позитивними для групи бу­дуть ті конфлікти, що не торкаються основ існування групи, і, навпаки, якщо конфлікт пов’язаний з найважливішими ціннос­тями груп, він несе в собі тенденцію до руйнування групи та під­вищує її конфліктність.

Висновок до 1 питання:

1. Групові конфлікти – це протидії, протистояння і протиборство, які виникли на основі групових суперечностей, і в яких однією зі сторін взаємодії є група.

2. Розрізняють два види групових конфліктів: 1) внутрішньогрупові конфлікти – це протидії, протистояння і протиборство особистість/особистості − гру­па та 2) міжгрупові конфлікти – це протидії, протистояння і протиборство група − група.

Поиск по сайту: