Теорії конфліктів другої половини ХХ століття - початку ХХІ століття

Починаючи із середини ХХ ст. відбувається активний розвиток науково-практичного осмислення конфліктів. Запропоновано модель рівноваги суспільства.

Проблемам конфліктів були присвячені праці З. Фрейда, К. Юнга, Е. Берна та інших авторів.

Австрійський психолог Зигмунд Фрейд (1856 – 1939) створив одну з перших концепцій конфліктології − теорію психоаналізу. Згідно з його теорією, поява і розвиток внутрішньоособистісних конфліктів визначаються зіткненням всередині особистості несвідомих психічних сил, основною з яких є лібідо (сексуальний потяг) та необхідністю вистояти у ворожому індивідові соціальному середовищі. Заборони з боку середовища завдають душевної травми, придушують енергію несвідомих потягів, які прориваються обхідними шляхами у вигляді невротичних синдромів. З. Фрейд наголошував на необхідності пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого.

Послідовник З. Фрейда швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875 –1961) заснував школу аналітичної психології, висунув концепцію про існування колективного несвідомого, запропонував типологію характерів особистості, що до певної міри пояснювала поведінку особистості в конфлікті.

У 60-х роках ХХ ст. були опубліковані праці американського психотерапевта Еріка Берна (1902 – 1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу й інтеракціонізму (Г. Міда) створив теорію трансактного аналізу. Згідно з Е. Берном, структура особистості поєднує в собі три компоненти-стани: “дитина” (джерело спонтанних емоцій, прагнень і переживань), “родич” (потяг до стереотипів, забобон, повчання) і “дорослий” (раціональне і ситуативне ставлення до життя). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, процес спілкування порушується і може виникнути конфлікт.

Суспільство розглядалося як цілісне утворення, в якому гармонійно взаємодіяли його складові. Представники цього напрямку (найбільш відомий з них − американський соціологТ. Парсонс)зазначали роль саморегулюючих механізмів суспільного життя, які підтримують стійкість всієї системи, конфлікт вони розглядали як властиве людському суспільству явище. Парсонс вважає конфлікт деструктивним, дисфункціональним і руйнуючим.

Інший американський учений М. Амстутірозвинув ідею “корисності” та “негативності” (шкідливості) конфліктів.

Конфлікти є корисними тому, що:

· можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства, створюють можливість розв’язувати проблеми цивілізованим шляхом;

· стимулюють творчість та ініціативу;

· прояснюють позиції та інтереси його учасників тощо.

Конфлікти шкідливі, оскільки нерідко ведуть до безпорядку, нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прийняттярішень тощо.

Діалектична теорія конфлікту К. Маркса знайшла про­довження в роботах Ральфа Дарендорфа,який зазначає, що в будь-якій організації можна виділити два основні типи ролей − правлячих і керованих. Правлячі зацікавлені у збереженні свого положення, а керівники − у перерозподілі влади, або авторитету. За певних умов усвідомлення цієї протилежності інтересів зростає, і організація ділиться на дві конфліктуючі групи. Подолання конфлікту спричиняє перерозподіл влади, що узаконює нові групи правлячих і керованих ролей, які знову починають конкурувати між собою. Таким чином, розвиток організації − це ланцюг конфліктів, що повторюються з приводу розподілу влади.

Дарендорф зробив спробу з’ясувати, які умови викликають перетворення звичайних груп у конфліктні, а також, які умови впливають на гостроту конфлікту, глибину і теми змін, викликаних конфліктом. Відповіді на ці питання узагальнює наступний перелік.

1. Чим більше члени підгруп в організації усвідомлюють свої інтереси і можуть утворити конфліктну групу, тим вірогідніше відбудеться конфлікт.

2.Чим більше розподіл авторитету пов’язаний з розподілом інших винагород, тим гостріше конфлікт.

З.Чим менше мобільність між підлеглими і пануючими групами, тим гостріше конфлікт.

4. Чим більше зубожіння підлеглих наближається до відносного рівня та водночас віддаляється від абсолютного рівня, тим більш насильницьким є конфлікт.

5. Чим менше конфліктні групи здатні до досягнення угод між собою, тим більш насильницьким є конфлікт.

6. Чим гостріше конфлікт, тим більше він викличе струк­турних змін і реорганізацій.

7. Чим більш насильницьким є конфлікт, тим вище темпи структурних змін і реорганізацій.

Інший американський учений М. Амстуті розвинув ідею “корисності” та “негативності” (шкідливості) конфліктів.

Конфлікти є корисними тому, що:

• можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства, створюють можливість розв’язувати проблеми цивілізованим шляхом;

• стимулюють творчість та ініціативу;

• прояснюють позиції та інтереси його учасників тощо.

Конфлікти шкідливі, оскільки нерідко ведуть до безпорядку, нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прийняттярішень тощо.

Теорія конфлікту Льюїса Козера розглядає дуже широкий комплекс питань, а саме: причини конфліктів, їх гостроту, тривалість, функції. Козер визначає конфлікт як процес, що за певних умов може «функціонувати» з метою збереження «соціального організму».

У 1956 р. Л. Козер видав книгу “Функції соціального конфлікту”, в якій дав своє визначення конфлікту. Він довів, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають негативне й позитивне значення для функціонування суспільних систем та їх змін. Він стверджував, що чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим краще для суспільства. Ця його книга відіграла воістину історичну роль в оформленні конфліктології як науки та в її подальшій долі.

Основні положення “теорії конфліктного функціоналізму” Л. Козера такі:

• чим сильніше незаможні групи сумніватимуться в законності існуючого розподілу ресурсів, тим вища ймовірність того, що вони можуть стати призвідниками конфлікту;

• чим більше злиднів переживають групи, тим вища ймовірність того, що ці групи стануть ініціаторами конфлікту;

• чим більше груп вступають у конфлікт через свої об’єктивні інтереси, тим легший конфлікт і, навпаки, чим більше конфлікт пов’язаний з неправдою, тим він гостріший;

• чим жорсткіша соціальна система, тим менше інституціалізованих засобів для погашення конфлікту та зняття напруження, тим гостріший конфлікт;

• чим менше між учасниками одностайності щодо спільної мети, тим триваліший конфлікт;

• чим менше піддається інтерпретації символічний зміст перемоги чи поразки з супротивного боку, тим триваліший конфлікт;

• чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що повне досягнення мети коштує дорожче, ніж перемога, тим коротшою буде тривалість конфлікту;

• чим гостріший конфлікт, тим більша ймовірність того, що в конфліктних групах утворяться централізовані структури прийняття рішень, тим краще він сприятиме зміцненню структурної та моральної згуртованості;

• чим більше відносини між основними конфліктуючими групами мають первинний характер, тим гострішим є конфлікт, тим більше він призводить до придушення інакодумання та відхилень у кожній групі й посилює підпорядкування основним нормам і цінностям;

• чим частіше відбуваються конфлікти, тим менша ймовірність того, що вони відображають різні думки щодо основних цінностей, тим більшою мірою їхнє функціональне значення полягає в тому, щоб підтримувати рівновагу;

• чим частіші й слабкіші конфлікти, тим вища ймовірність того, що вони сприятимуть створенню нормативного регулювання конфлікту.

Отже, в основі будь-якого конфлікту лежать особистісні інтереси індивідів, які мають приймати рішення на макрорівні.

Нині в Україні вирізняють такі проблеми в галузі конфліктології:

• напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ конфліктології, створення наукової бази, аби викладати конфліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих та необхідних наук;

• інтеграція гуманітарного, психологічного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ;

• підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв’язання конфліктів, створення спецгруп практиків-конфліктологів;

• вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології;

• організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв’язання та запобігання конфліктів.

Проблема полягає в тому, що сучасна західна конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства, якого в Україні немає. Тому конфліктні ситуації в українському суспільстві потрібно розглядати разом з притаманними йому специфікою та особливістю його історичного розвитку, українською ментальністю. Саме це враховують нині як конфліктологи західних країн, так і вітчизняні дослідники. Наприклад, Дж. Бертон, член Американського інституту миру, співробітник Центру аналітичного вивчення й розв’язання конфліктів при університеті Дж. Мейсона (США), дійшов висновку, що основне завдання конфліктології на сучасному етапі полягає у створенні “техніки” розв’язання конфліктів усіх типів. Таке завдання неможливо розв’язати в межах однієї наукової дисципліни, воно являє собою “міждисциплінарну галузь” досліджень.

Висновки до 2 питання:

1. Починаючи із середини ХХ ст. відбувається активне дослідження конфліктів, на основі чого появляються різі теорії як осмислення причин їх виникнення, перебігу, так і розв’язання.

2. В основному дослідники приходять до висновку, що в основі конфліктів лежать особистісні інтереси індивідів і груп, соціальна нерівність, володіння ресурсами одними та їх відсутність в інших.

Висновки до лекції:

1. Наприкінці ХХ ст. сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалося. У конфліктології сформувалися кілька напрямів:

• філософсько-соціальний, який охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні;

• організаційно-соціологічний − вивчає причини конфліктів, динаміку конфліктів організацій, груп, колективів;

• індивідуально-психологічний − з’ясовує психофізіологічні особливості та характеристики окремих особистостей, їхню поведінку в конфлікті.

Поиск по сайту: