Теорії конфліктів до кінця першої половини ХХ століття

Затверджую

Завідувач кафедри педагогіки та соціального управління

Доцент Козловський Ю.М.

«_____»__________________2015 р.

ПЛАН

Проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни «Конфліктологія»

Лекція- №2

Тема 2.Теорії конфліктів.

Питання:

1. Теорії конфліктів до кінця першої половини ХХ століття.

2. Теорії конфліктів другої половини ХХ століття - початку ХХІ століття.

Час – 2 год.

Основна література:

1. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник / Т.В. Дуткевич. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 456 с.

2. Гірник А.М. Основи конфліктології / А.М. Гірник. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. – 222 с.

3. Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. − К. : МАУП, 2003. – 360 с.

4. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. – К. : видавництво «Наукова думка», 1996. – 191 с.

Додаткова література:

1. Ануфрієва Н.М. Психологія конфлікту: Навч. посібн. – К. : Інститут після дишюмної освіти КНУ, 2005. – 101 с.

2. Бандурка А.М. и др. Конфликтология. − Харьков: Университет внутренних дел, 1997. – 351 с.

3. Ложкін Г. В., Юрковський Е., Моначин І. Практикум з конфліктології. − Тернопіль: Воля, 2005. − 168 с.

4. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – 3-е изд., доп. и перераб. – СПб. : Питер, 2009. – 384 с.

5. Гришина Н.В. Психология конфликта. 2-е изд. − СПб. : Питер, 2008. − 544 с. (Серия «Мастера психологии»).

Навчальна мета: сформувати в студентів знання про наукові підходи до тлумачення, сутності і змісту конфліктів.

Виховна мета

§ сформувати інтерес до вивчення основних понять з даної дисципліни

§ виявити ставлення студентів до проблем психології конфліктів

Місце проведення:

навчальна аудиторія за розкладом

Інформаційно-технічне забезпечення:

§ дошка, крейда

§ роздатковий матеріал

ПЛАН

Проведення заняття

Вступ

Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть. Проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили науковців, політиків, практиків, народ. Науки будь-якого профілю (філософія, історія, культура, політологія, світові релігії) оперують поняттями конфлікту через поняття добра і зла, порядку і хаосу. Наприклад, історики прагнуть виявити причини розвитку й занепаду держав, глибоких криз і тривалого розквіту в житті окремих народів, адже всі ці процеси відбуваються проблемно, конфліктно.

Теорія конфлікту розроблена недостатньо. Проте на Заході вже протягом декількох десятиріч, особливо в кінці XX ст., прикладний аспект цього наукового напряму одержав ґрун­товний розвиток. Написані сотні книг про конфлікти і способи їх розв’язання, систематично видаються журнали, реферати і збірки статей. Є всі підстави говорити про створення самостійної комплексної науки конфліктології, предметом якої є вивчення природи, причин, механізму конфліктів у людському суспільстві, а також розробка шляхів їх запобігання і розв’язання.

У нашій країні ця наука почала розвиватись лише останнім часом, хоча вже видано немало робіт про конфлікти і шляхи їх розв’язання.

Цілком зрозуміло, що конфліктологія, як і будь-яка дисципліна, тісно пов’язана із суміжними науками, багато черпає з них і, у свою чергу, їх збагачує. Це, насамперед, соціологія і соціальна психологія, з якими конфліктологія має багато спільного, оскільки досліджує, подібно названим наукам, відносини між людьми. Далі, це історія, що дає багатий матеріал для роздумів про причини людських вчинків. Це, нарешті, філософія, політологія, економіка та інші суспільні науки, що конкретизують природу, механізми розвитку і наслідки конфліктів різного роду. До числа таких наук належать також правознавство і державознавство, які ви­вчають юридичні форми взаємодії людей, будь то співпраця, мирне співіснування, протидія або боротьба.

Перші дослідження конфліктів здійснено у соціології та психології. Водночас, саме у психології накопичено найбільш значний експериментальний матеріал з конфліктології.

Соціологів і психологів цікавить низка аспектів.

1. Соціологів цікавлять, насамперед, суспільні конфлікти, їх роль для держави, її політичного устрою тощо. Соціологічне вивчення конфліктів є одним з перших досліджень у конфліктології (XIX ст.).

2. Психологічне вивчення конфлікту здійснювалось майже у всіх напрямах психології XX ст. − психоаналізі, біхевіоризмі, гештальтизмі, когнітивізмі тощо.

3. Поєднання соціологічного та психологічного вивчення конфлікту знайшло відображення у соціально-психологічних дослідженнях, де під конфліктом розуміється аномальний, деформований стан почуттів, установок і відносин між різними сторонами. Дослідження конфлікту ведеться у двох напрямах: соціально-психологічному та індивідуально-психологічному (особистісному). У першому випадку досліджуються психо­логічні механізми усвідомлення суперечливих цінностей, норм, орієнтацій і цілей індивідів і груп у процесі їх спільної діяльності, а також форми взаємодії і розв’язання конфліктних ситуацій соціальними суб’єктами. У другому випадку вивча­ються психофізіологічні особливості і характеристики окремої особи, їх вплив на виникнення конфлікту, динаміку поведінки особи в конфлікті і зворотний вплив досвіду конфліктних відносин на формування особистісних властивостей.

Існує безліч визначень і тлумачень конфлікту. Класики теоретичної конфліктології не давали чіткого визначення поняттю конфлікту. Лише за їх загальними висловами можна зрозуміти деякі підходи до того, що ж таке конфлікт.Слово “конфлікт” походить від латинського conflictus − зіткнення. Майже в такому вигляді воно входить і в інші мови (conflict − англійська, conflikt − німецька, conflit − французька, конфлікт − українська та ін.).

Конфлікт − постійний супутник людського буття і суспільного розвитку. Поширеність конфліктів, їх роль в суспільному житті, привер­тали до них увагу ще з часів глибокої старовини.

Теорії конфліктів до кінця першої половини ХХ століття

Над природою конфліктів уже замислювалися давньогрецькі філософи. Так, Анаксимандр (бл. 610 – 547 рр. до н. е.) твердив, що речі виникають із постійного руху “апейрону” − єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне.

Античний філософ Геракліт (бл. 530 – 470 рр. до н. е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує в Космосі, − це війна − батько і цар усього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність.

У середні віки Фома Аквінський (1225 – 1274) висунув думку, що війни допустимі в житті суспільства, тобто конфлікти є об’єктивною реальністю.

Еразм Роттердамський (1469 – 1536) вказував на наявність власної логіки конфлікту, який, розпочавшись, втягує в орбіту свого впливу нові й нові сили. Зокрема, він писав, що “війна солодка для тих, хто її не знає”.

Френсіс Бекон (1561 – 1626) уперше глибоко проаналізував причини соціальних конфліктів в Англії. Ф. Бекон звертає увагу на конкретні заходи попередження конфліктів, зауважуючи, що на “кожен випадок хвороби” існують свої ліки. Крім політичних помилок в управлінні Ф. Бекон називає і деякі психологічні чинники соціальних негараздів. Важливим засобом запобігання соціальним конфліктам він вважав мистецтво політичного маневрування, особливо слід звертати увагу на те, аби у невдоволених не знайшлося підхожого ватажка, який би міг їх об’єднати.

Іммануїл Кант (1724 – 1804) вважав, що стан миру між людьми, які

живуть по сусідству, не є природним станом, природнішим є стан війни або загрози, тобто проблемності й конфліктності в системі геополітичних процесів.

Георг Гегель (1770 – 1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації − між нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом − з другого.

Чарльз Дарвін (1809 – 1902) запропонував теорію еволюції, основні

ідеї якої виклав у праці “Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя”. Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він.

Польсько-австрійський юрист Людвіг Гумплович (1838 – 1909) у книзі “Расова боротьба” висунув своє бачення соціальних конфліктів. Він розглядав суспільство як сукупність груп людей, що борються за виживання, панування. Соціальне життя − це групова взаємодія.

Основні положення його теорії такі:

• конфлікти − суть історичного процесу, вони вічні, змінюються лише їх форми;

• конфлікти сприяють єдності суспільства;

• диференціація суспільства на панівних і підлеглих − явище вічне.

Гумплович писав, що конфлікти слід шукати не тільки в природі людини, а й у соціальних феноменах різних за типом культур.

Своїм виникненням в кінці XIX − на початку XX ст. теоретична конфліктологія зобов’язана Марксу, Зіммелю, Козеру і Дарендорфу.

Маркс розкрив соціально-структурні причини конфліктів, умови їх подолання і підкреслив антагоністичний характер конфліктів. Зіммель описав соціально-психологічні фактори гостроти конфлікту та інтеграційні наслідки конфлікту. Надалі конфліктологи вели постійні дискусії з приводу переваг і прогалин розглянутих теорій або робили спроби синтезувати їх, усунувши недоліки.

Карл Марксрозробив модель соціального революційного конфлікту і соціального перетворення. Основні положення його теорії:

• соціальні відносини містять значну кількість конфліктних інтересів;

• соціальна система систематично породжує конфлікти;

• конфлікт є неминучим і дуже поширеним явищем соціальних систем;

• конфлікти мають тенденцію виявлятись у полярній протилежності інтересів;

• конфлікти найчастіше відбуваються через недостатність ресурсів, особливо влади;

• конфлікт − головне джерело змін соціальних систем;

• будь-який конфлікт має антагоністичний характер.

Маркс розвивав теорію соціального конфлікту суспільства. Але висловлені тези справедливі й для теорії конфлікту соціальної групи меншого рівня − організації чи трудової групи. Згідно з названими положеннями Маркса, конфлікт − неминуча і досить помітна властивість розвитку організації.

Однією з основних причин організаційного конфлікту є дефіцит ресурсів і зокрема влади, а також нерівномірний і несправедливий розподіл цих ресурсів. Вищий рівень роз­витку організації і, отже, вищий рівень усвідомлення підлегли­ми своєї групової мотивації (інтересів, цілей, цінностей) часто викликають позитивні відкриті конфліктні ситуації. По­силення неузгодженості інтересів підлеглих і керівництва викликає більш насильницькі форми конфліктів.

Насильницькі форми організаційних конфліктів спри­чиняють кардинальніші організаційні зміни і перерозподіл ресурсів.

Марксизм визнає соціальні конфлікти, колізії, антагонізми як можливі, а в умовах класової боротьби − і як неминучі явища суспільного буття. Помилковість марксистів полягала в тому, що вони вважали можливим у майбутньому, після знищення приватної власності на засоби виробництва, створити умови для ліквідації антагоністичних відносин як бази соціальних конфліктів і, отже, побудувати безконфліктне суспільство.

Г. Ратценхофер (1842 – 1904) вивчав боротьбу за існування. Абсолютна ворожість рас − основні процеси і явища життя, вважав він. Із цих процесів він виводить теорію конфліктності суспільних відносин.

Конфліктний функціоналізм Г. Зіммеля.Німецький соціолог Георг Зіммель (1858–1918)вважається першим, хто запровадив у науковий вжиток термін “соціологія конфлікту”. Він запропонував зайнятися аналізом “чистих форм” соціального спілкування та взаємодії. Серед таких відносно стійких форм соціальної взаємодії, як авторитет, договір, підпорядкування, співробітництво та інші, особливе місце займає конфлікт − не лише норма, а й винятково важлива форма життя. Конфлікт сприяє соціальній інтеграції, він визначає характер конкретних соціальних утворень, зміцнює їхні принципи й норми організації.

Г. Зіммеля більшість учених відносить до засновників теоретичної конфліктології. Він, як і К.Маркс, вважав, що конфлікт у суспільстві неминучий і невідворотний. Але якщо Маркс соціальну структуру суспільства подав у вигляді панівних і підлеглих, чи пригноблених, страт (рівнів), і конфлікт, на його думку, виростає у системі «панування-підкорення» та завжди веде до руйнування або соціальних змін, то Зіммель соціальну структуру суспільства подав у вигляді нерозривно взаємозв’язаних процесів асоціації та дисоціації її елементів. Конфлікт є природною складовою цих процесів, а оскільки конфлікт властивий і дисоціації, і асоціації, то він не обов’язково приводить до руйнування системи чи до соціальних змін.

Зіммель відзначає позитивні наслідки конфліктів: збе­реження і зміцнення соціальної системи як цілісного об’єд­нання і уніфікація соціального організму.

Як джерела конфлікту Зіммель називає не тільки зіткнення інтересів, але і прояв людьми так званих «інстинктів во­рожості». Інстинкт ворожості може посилити гостроту конфлікту. Пом’якшити ж конфлікт можливо завдяки гармонії відносин між людьми та інстинкту любові.

Таким чином, Зіммель виділяє своєрідні чинники, що впли­вають на характер перебігу конфлікту − інстинкти любові й ненависті.

Когнітивістські підходи привертають увагу до участі когнітивних процесів у регуляції взаємодії людей, до ролі когнітивних механізмів сприймання навколишньої дійсності, що складаються в індивіда у системні та, по можливості, несуперечливі інтерпретації картини світу.

Класична психологія запропонувала кілька варіантів розуміння конфліктів:

1) як явища, природа якого визначається через інтрапсихічні процеси та фактори (психоана­літична традиція);

2) як явища, виникнення й особливості якого визначаються переважно ситуацією (біхевіоризм);

3) як явища, для розуміння якого недостатньо знання особистісних властивостей чи об’єктивного опису ситуації, але необхідне розуміння когнітивної складової − суб’єктивної інтерпретації того, що відбувається.

Висновки до 1-го питання:

1. У соціально-політичному житті на початку ХХ ст. виникає очевидний інтерес до проблем конфлікту, а саме визнається, що природі людини та суспільства властиві біологічний, психологічний, соціальний економічний, політичний та інші фактори, які породжують численні конфлікти.

2. Виявлено, що конфлікти виконують не лише негативні, а й певні позитивні функції.

Поиск по сайту: