Історія розвитку гончарства

Гончарство виникло в епоху неоліту і знаменувало собою значний крок у розвитку продуктивних сил. Гончарство існувало там, де були придатні для цього глини. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах.

З винайденням гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом. З часів енеоліту гончарні вироби починають оздоблювати орнаментом, який наносили глиняними кольоровими фарбами.

Гончарство відоме в Україні з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури.

Гончарство періоду XVI—XVII століть

Від XVI—XVII століть гончарство безперервно розвивалося, ставши в XIX ст. однією з найважливіших галузей української кустарної промисловості. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках, а часом розвозили у віддалені райони.

Головними районами українського гончарства були:

§ Полтавщина — колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема, Опішня), Констянтиноградський;

§ Чернігівщина — Городнянський (зокрема, Олешня), Ніжинський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Глухівський повіти та інші;

§ Київщина — Чигиринський, Черкаський, Уманський повіти;

§ Харківщина — Валківський, Охтирський, Ізюмський повіти;

§ Східне Поділля — Кам’янецький, Проскурівський, Гайсинський повіти;

§ Волинь — гончарство було зосереджене біля Овруча, Корця, Звягеля;

§ Херсонщина — біля Цибулева, Павлиша;

§ Галичина — на Розточчі (Глинсько, Немирів), Гавареччина (Гаварецька кераміка);

§ Гуцульщина, Покуття, зокрема Гуцульська кераміка тощо.

У сучасному світі гончарні вироби майже повністю замінила набагато дешевша фабрична керамічна, скляна, пластмасова продукція. Гончарні вироби у XXI сторіччі цінують як автентичні народні вироби, колекціонують як сувеніри або витвори мистецтва.Нині основні центри гончарства — Опішня, Хомутець, Бубнівка, Дибинці, Ічня, Косів.У липні 2006 року Громадською організацією «Київське регіональне об’єднання творців родових помість» у рамках проекту відродження старовинних народних промислів створена Школа гончарного мистецтва у Києві.

Сучасне українське гончарство

§ Опішня

§ Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

§ Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

§ Музей гончарного мистецтва О. Г. Луцишина

§ Національний архів українського гончарства

§ Гончарська Книгозбірня України

§ Київська гончарна майстерня

§ «Інша кераміка» — сучасне київське гончарство

Додаток 3

Опішня – музей-заповідник українського гончарства

11 березня 1986 року в Опішному, за дорученням Ради Міністрів України, засновано Музей гончарства. Через три роки прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства — етномистецтвознавчого науково-дослідницького і культурно-освітнього закладу, національної гончарської скарбниці України.

Нині музей-заповідник постає Всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України.

Додаток 4

Дуже багата на гончарні вироби ручної роботи без застосування гончарного круга Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову територію України від Дніпра до Карпат Гончарні вироби трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут орнаментована з проявом філософії спостереження навколишнього середовища, природних стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому, чорний, червоний та коричневий. Одже як ремесло «гончарство» зародилося ще за часів Трипільської культури. Їі представники багато років тому жили на території сучасної України. Ти, певне, колись бачив речі, виготовлені з глини? Це могли бути тарілки, чашки, глечики. Людей, які займаються їх виробництвом, називають гончарями, а їхнє ремесло -гончарством.

Як твердять самі гончарі слово “гончар” походить від “горна” і “чарування” – той що горно чарує.

Додаток5

Основними осередками гончарства на Україні є село Опішня Полтавської області місто Косів Івано-Франківської області та місто Васильків Київської області.

Всьому світові відомі опішнянські гончарі. Опішнянська кераміка опромінює нас енергією полтавської землі, на якій так рясно розквітли барвисті квіти, дивує казковими звірами — посудинами з рельєфною поверхнею у формі баранців, левів, биків.«Оцей горщик сам зварить борщик».А з цієї тарілі — їсть сама господиня».«А ось глечики, кухлики, барильця, миски для вареничків».

Полив'яна опішнянська кераміка вабить зір насиченими теплими тонами червонуватої охри та вохристі відтінки з промальованими рослинними oрнаментами у вигляді вінка жовтувато-зеленуватого кольору.А в самому селі. Опішне, створено Національний музей гончарства.

Додаток 6.

Керамічні вироби поділяють на декоративний та побутовий посуд.Полив'яна кераміка з Прикарпаття (м. Косів) вирізняється світлим колоритом, витягнутими пропорціями, пишним розписом, уякому поєднуються як рослинні мотиви, так і геометричні. На білому тлі чітко вимальовуються орнаменти світло-зеленою, жовті коричневою фарбами. І саме в Косові засновано єдиний в Європі університет декоративно-прикладного мистецтва.

Додаток 7.

У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів:

посуд різноманітного призначення;

сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо);

іграшки;

предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники

Покровителями гончарів вважаються апостоли Петро, Павло і Георгій Побєдоносець.

Додаток 8

Гончарство — виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок тощо. Це досить стародавнє ремесло виникло в епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва". Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалу (близько 900°). Має широкий спектр природних барв — од білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі).

Первісні гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошичок, камінь, дерев'яну форму скибками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини, поступово зліплюючи і вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном. Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми. Однак ця примітивна стародавня техніка витримала конкуренцію з гончарним кругом і була добре відома слов'янам.

Винахід гончарного круга (IV тис. до н. є.), спочатку ручного й повільно обертового, а у середньовіччі швидкісного, з ножним приводом, став переворотом у розвитку гончарно­го ремесла. Техніка точення на крузі давала змогу не лише збільшити випуск продукції, а й поліпшити її художній рівень. Посуд, виготовлений на крузі, досить легкий, тонкостінний, з гармонійно-симетричними обрисами форми, чіткими орнаментальними смугами, -лініями тощо.

У гончарстві народні майстри користувалися кількома техніками декорування: ритування, глянсування, ріжкування, фляндрування, штампик і ліплення. Ритування («уріз», продряпування, гравіювання) — це спосіб нанесення заглиб­леного жолобка дерев'яною паличкою або цвяхом на поверхню сирого черепка. Глянсування, або лощення, роблять гладким предметом (переважно камінчиком) по сухому черепку лінії, смуги тощо. При ріжкуванні ріжок наповнюється ангобом. У маленький отвір у його нижній частині вкладається гусяче перо або скляна трубочка, і цівка ангобу лягає на поверхню виробу. У сучасних техніках ріжок замінений на гумову грушу. Ріжкуванням майстри проводять прямі й хвилясті лінії, наносять цятки, розетки, листочки та інші орнаментальні елементи. Фляндрування — це з'єднання за допомогою гострого предмета трьох або чотирьох стрічок ангобів, подібно до мармурових розводів, — чітких і зигзагоподібних. У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники тощо). З утворенням Давньоруської держави у X ст. поступово зростає виробництво гончарного посуду, особливо у містах. На виробах з'являється спочатку непрозора, а згодом прозора полива. Давньоруські гончарі здебільшого ви­готовляли корчаги для зберігання зерна, миски, горщики, кухлі та глечики.

У XIV ст. переважно виробляли дешевий і зручний сірий посуд для приготування страв. Його оздоблювали лощенням і дерев'яними штампиками-кілочками у вигляді 395 кружалець з промінчиками, зірочками, зубчиками, лис­точками тощо.

У XVII—XVIII ст. українське гончарство набуло вищого рівня розвитку. Вироби розписували ангобами та емалями (керамічна склоподібна фарба), що дало змогу перейти до багатоколірності. Чільне місце посіли рослинні, квіткові орнаменти, фігурні зображення, передусім на мисках та кахлях. У цей час з-поміж численних полтавських осередків гончарства, таких як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим була Опішня. Тут 1786 р. близько 200 ре­місників виготовляли різноманітний святковий посуд для напоїв: дзбанки, баклаги, барильця, куманці та декоратив­ний посуд скульптурного характеру: баранці, леви, коники, півні тощо, оздоблені квітковим орнаментом. У Глинську завдяки творчості родини Сулимів провідною технікою розпису стала фляндрівка іноді у поєднанні з квітковими мотивами.

Подніпровські гончарні осередки — Дибинці, Канів, Ревівка (затоплена Кременчуцьким водосховищем), Сунки, Цвітна та ін. — славилися не лише добротним мальованим ужитковим посудом, а й фігурним для напоїв (у вигляді тварин і птахів).

На Поділлі гончарний посуд виробляли у Барі, Бубнівці, Гайсині, Летичеві, Смотричі та ін. Бубнівська кераміка, опріч чітких рослинних візерунків, мала ліплені фігурки пташок на покришках дзбанків, ринок тощо. Провідними осередками гончарства в Західній Україні були Потелич, Яворів, Коломия, Пістинь, Мукачеве та ін. У Коломиї гончарний цех створений 1661 р. Крім посуду, тут виробляли свічники і кахлі, прикрашені фляндрівкою та ріжкуванням.

У XIX ст. вироби кожного району гончарного промислу набували певних особливостей, які залежали від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо.

Своєрідністю відзначалися вироби опішнянських гончарів. Так, Федір Червінка, крім гравіювання по вологому черепку, наліплював рельєфні орнаментальні мотиви; Василь Порос­ний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив 396 казкових звірів та птахів.

Серед подільських гончарів вирізнялися Андрій Гончар (с. Бубнівка), який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного мальованого посуду; Петро Лука­шенко і Павло Самолович (с. Бар) оздоблювали миски тематичними фігурними композиціями; Яків Бацуца (с. Адамівка) своїм неполиваним посудом кулястоподібних форм, розписаним силуетними фігурками, набув популярності далеко за межами України.

У XIX ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарст­ва стали Косів і Пістинь. Косівська кераміка здобула славу завдяки самобутній творчості Олекси Бахметюка. Його батько Петро Бахметюк виготовляв неполиваний посуд. Юнаком Олекса навчався і працював у відомого майст-ра-кахляра Івана Баранюка з предмістя Косова — Москалівки. Власна творчість Олекси Бахметюка в успадкованій від батька майстерні відзначається оригінальним розписом посуду і кахлю. Його орнаментика — багатопелюсткові квітки, трикутне листя, грона винограду, пташки на гілках, коні, кози, олені. Сміливо розбудовані квіткові мотиви тут називали «бахмінщиною».

З пістинським осередком гончарства пов'язана праця відомих гончарних родин: Волощуків, Зондюків, Кошаків, Михалевичів, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі й дзбани. Крім цього, Петро Тимчук виробляв оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщиками на спині — для кімнатних квітів. Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли у давніх гончарних центрах Львівщини — Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові, Сокалі, Шпиколосах, Яворові та ін.

У 20—30-х роках XX ст. народна кераміка Адамівки, Бару, Дибинців, Опішні, Шатрищ та інших відомих осередків нічим не відрізнялася від виробів кінця минулого століття. Щоправда, примусова колективізація в Україні завдала значної шкоди гончарному промислу. Спроби заснувати у багатьох сільських осередках гончарні артілі зазнали невдач. Різко скорбтилася кількість куста-рів-гончарів, оскільки усі працездатні селяни мусили працювати у колгоспах.

Певного пожвавлення гончарство набуло у повоєнні десяти­річчя. Нестача ужиткового посуду спричинилась до швид­кого відновлення виробництва кераміки в Опішні, Василь­кові, Валках. Водночас створювали гончарні артілі в давніх осередках — Дибинцях, Барі, Бубнівці, Адамівці, Смотричі, Косові та ін. Тут працю­вали видатні народні майстри: Гаврило Поши-вайло (Опішня), брати Герасименки (Бубнівкя), Олександра Пиріжок (Адамівка), Григорій і Павлина Цвілинки (Ко-сів) та ін.

У 60-х роках ще діяли осередки сірої кераміки (Городище Полтавської області, Шатрище Сумсь­кої, Плахтянка Київської, Пастирське Черкаської,

Миска керамічна. Косів Івано-Франківської обл. (початок XX ст.).

Шпиколоси і Гавареччина Львівської), уся краса якої зосереджувалася у її формі, а нескладний лискучий візерунок підкреслював виразність та шляхетність виробу. У 70—80-х роках українське гончарство поволі занепадає. Усе менше залишалося досвідчених гончарів. Натомість ставали до ладу напівмеханізовані керамічні цехи і заводи для вироблення масової продукції, що імітує народні гончарні вироби. До традицій народного гончарства звертаються художники-керамісти Києва, Львова і Одеси.

Кераміка дивовижна

Тести :

1. Як називається вид декоративно-ужиткового мистецтва: виготовлення виробів з глини?

а) натюрморт;б) майоліка;в) терракота;г)гончарство ;

2.Як називається чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів?.

а) натюрморт;б) симетрія ;в) композиція ;г) асиметрія ;

3.Як називається жанр образотворчого мистецтва: зображення неживих предметів (посуд, квіти, овочі й фрукти тощо) ?.

а) натюрморт;б) майоліка;в) терракота;г)гончарство ;

4.Як називаються неглазуровані керамічні вироби?.

а) натюрморт;б) майоліка;в) терракота;г)гончарство ;

5.Як називається вид кераміки, вироби з кольорової пористої обпеченої глини, покрите глазур’ю?.

а) натюрморт;б) майоліка;в) терракота;г)гончарство ;

6.Як називається декоративний малюнок: переплетення ліній, фігур, сполучення фарб?

а)орнамент;б)візерунок;в)лінійний малюнок;г)контур ;

7.Як називається лінія, що окреслює форму ?

а)орнамент;б)візерунок;в)лінійний малюнок;г)контур ;

8.Як називається візерунок, побудований на ритмічному чергуванні і поєднанні геометричних елементів або стилізованих тваринних чи рослинних мотивів?

а)орнамент;б)візерунок;в)лінійний малюнок;г)контур ;

9.Як називається малюнок, засобом якого є тільки лінії?

а)орнамент;б)візерунок;в)лінійний малюнок;г)контур ;

10.Як називається відсутність будь-якої симетрії?

а) натюрморт;б) симетрія ;в) композиція ;г) асиметрія ;

11. Як називається кольорова глина , з якої виготовляють керамічні фарби ?

а)ангоба ; б)полива ;в) терракота ; г)майоліка ;

12. Як називається пристрій для виготовлення гончарних виробів ? а)колесо ;б)круг ;в)станок ;г) човник ;

13. Замініть одним словом « гончарні вироби »:

а)ангоба ; б)полива ;в) кераміка ; г)майоліка;

Словник -термінів до теми «Кераміка дивовижна»

1. Декоративно-ужиткове мистецтво - вид мистецтва, суть якого полягає у виготовленні предметів, що мають художні якості і призначені для задоволення практичних потреб (посуд, тканина, меблі), а також прикрашання житла, парків, архітектурних споруд.

2.Гончарне мистецтво - вид декоративно-ужиткового мистецтва: виготовлення виробів з глини; кераміка.

Візерунок - декоративний малюнок: переплетення ліній, фігур, сполучення фарб.

3.Композиція - 1. Конкретна побудова, внутрішня структура твору

4.Контраст - різка протилежність у чомусь.

5.Контур - лінія, що окреслює форму.

6.Лінійний малюнок - малюнок, засобом якого є тільки лінії.

7.Мазок - накладання фарби коротким рухом, ледве торкаючись пензлем

8.Натюрморт - жанр образотворчого мистецтва: зображення неживих предметів (посуд, квіти, овочі й фрукти тощо).

9.Оригінал - справжній твір (не копія).

10.Орнамент - візерунок, побудований на ритмічному чергуванні і поєднанні геометричних елементів або стилізованих тваринних чи рослинних мотивів.

11.Пропорція - 1. Співвідношення частин цілого між собою.

12.Ізразці (кахель) – керамічні облицювальні плитки, що з тильного боку мають виступ для кріплення. Вони можуть бути гладкими, рельєфними або вкритими глазур’ю (майоліка), або бути неглазурованими (терракота).

13.Майоліка – вид кераміки, вироби з кольорової пористої обпеченої глини, покрите глазур’ю.

14.Терракота – неглазуровані керамічні вироби.

Суттєвим методичним компонентом висту­пає технологія організації групових форм ро­боти. Наведемо приклад двох підходів до орга­нізації групової діяльності учнів:

1) клас ділиться на групи, кожна з яких діє незалежно від іншої;

2) робота кожної групи підпорядковується спільній меті, при цьому клас утворює велику групу, яка складається з мікрогруп.

Під час реалізації першого підходу ви­діляється кілька способів поділу учнів:

— Клас ділиться на групу навчання нового виду художньої діяльності (друкування кар­топляним штампом) і групу, що займається ос­воєним видом роботи (малювання). У той час, як одна група дітей виконує завдання, що не викликає особливих ускладнень, учитель має змогу детально навчити учнів першої групи оволодіти засобами нової художньої техніки. Потім функції груп змінюються. Після того, коли всі учні опанують новий вид діяльності, вони можуть продовжити роботу індивідуаль­но або у складі однієї великої групи.

— Для зменшення часу інструктажу кож­ного учня, учитель поділяє клас на 3 — 4 гру­пи. Наприклад, одна частина дітей розглядає ілюстрації до книжки з метою знаходження якомога більшої кількості предметів визначе­ного кольору, форми (цей вид роботи бажано проводити у формі гри «хто більше побачить, знайде»), друга група учнів вирізує з журналів кольорові картинки для виготовлення колажу, третя — розфарбовує заготовлені зразки овочів, фруктів, четверта — зайнята ліплен­ням, а п'яту групу школярів учитель навчає малювати фігурки тварин.

— Клас ділиться на групи з двох осіб так, щоб у кожній парі одна дитина володіла нови­ми прийомами художньої діяльності і могла навчити свого напарника. Потім знову вчитель ділить клас на кілька груп і кожній дає специ­фічне завдання з використання нових мате­ріалів. Наприклад, одна група малює тільки чорними, білими і сірими кольорами, друга — одним кольором і його відтінками, третя — з тією ж метою застосовує фломастери.

Після практичної діяльності учні, зіставля­ючи результат роботи членів різних груп, до­ходять висновку про доцільність вираження почуттів, емоцій тим чи іншим кольором. Під час групової діяльності досвідчений учитель вміло чергує детальні, тривалі дискусії з ко­роткими чіткими вказівками, адресованими всьому класу. Важливе значення має зміна тривалих (20 — 40 хв.) практичних занять на короткочасні.

Наступний спосіб утворення груп є ефек­тивним для розвитку просторового мислення школярів, коли одна й та ж робота виконуєть­ся одночасно на площині і в просторі. Наприк­лад, частина дітей ліпить глечик, а інші — ма­люють його на папері. Інший підхід до організації групової діяльності є складнішим, оскільки передбачає високий рівень саморегу­ляції школярів, дії яких здійснюються у чоти­ри етапи:

1) визначення мети діяльності;

2) планування роботи;

3) реалізація намічених планів;

4) аналіз отриманих результатів.

Учитель забезпечує необхідну поетапність дій школярів, враховуючи те, що його роль змінюється залежно від досвіду групового спілкування учнів. На початковій стадії залу­чення дітей до групової діяльності вчитель повинен створити такі умови, за яких учні самі доходять висновку про необхідність пла­номірного дотримання чотирьох етапів. Нап­риклад, учні 5 класу вирішили створити колективну картину «Весна». Кожна дитина, за власним бажанням, малює якийсь пред­мет, що символізує весняну пору (квітку, пташку, сонце, траву), потім вирізає і накле­ює його на великий загальний лист паперу. Часто трапляється так, що більшість дітей малює квіти, а ніхто не зображує птахів. Учні переконуються, що без попереднього розгляду змісту малюнків важко створити чудову кар­тину.

Таким чином, виробляється звичка плану­вати діяльність. Обговорення можливого вико­ристання різних художніх засобів удосконалює етап реалізації творчого задуму.

Дитина - творча особистість .
1. Поважай працю учня, якою б не була робота, ніколи не нехтуй доробком дитини, це її можливості, вершина на яку вона піднялась сама;

15. Виховуй, твори, допомагай учневі тільки для його користі, а не заради себе - в цьому покликання педагога.

Поиск по сайту: