Виробництво в його простих і складних формах зумовлене необхідністю вдосконалювати та підвищувати рівень життя, дбати про наступні покоління. Ніхто не буде працювати, не задовольняючи своєї потреби чи потреби іншого.
Потреба - це явище, яке виражає відношення виробника і споживача до об'єкта виробництва та предмета споживання.
Конкретні потреби можна по класифікувати за такими критеріями: .
- сфера діяльності - потреби праці, відпочинку та оздоровлення, спілкування, підвищення кваліфікації;
- функціональна роль - переважні (домінантні), стійкі, ситуаційні, другорядні;
- об'єкти - матеріальні, духовні, естетичні та етичні;
На основі конкретних потреб з'являються інтереси. Основними суб'єктами інтересів, що формуються у процесі економічних відносин, є людина, суб'єкт господарської діяльності, держава та суспільство.
У випадку, якщо не буде спільних інтересів, нереально очікувати єдності мети. Якщо реалізуються інтереси індивідів, то це, у свою чергу, забезпечить реалізацію інтересів колективів, котрі, відповідно, забезпечать інтереси національної економіки і суспільства в цілому.
У свій час А. Сміт зазначав, що потрібно надати можливість кожній людині досягати в економічній діяльності своїх інтересів. Це буде найкращим чином сприяти суспільному благу через зростання багатства нації. Суспільству не варто чекати вигоди від людини, яка стверджує, що її дії зумовлені суспільною корисністю. Навпаки, суспільну користь приносить той, який думає насамперед про власну вигоду. Він сіє хліб, в тому числі на продаж, шиє взуття чи кладе цеглу на замовлення клієнта. Таким чином, суспільна корисність людини пропорційна її доходам.
Розширення діапазонів економічних інтересів найманих працівників через приватизацію об'єктів виробництва має важливу економічну суть. Економічний інтерес охоплює значну частину суспільства, розширює сферу різних видів підприємництва, послуг, виконання робіт і посилює самоконтроль за виробництвом, якістю продукції, зростанням її конкурентоспроможності та інше. Для всіх є один спільний інтерес - отримання прибутку з найменшими затратами.
Зміст і структура кожного виду інтересів мають велике значення для створення дієвої системи стимулів у сферах надання та виробництва послуг. Наприклад, економічний інтерес держави виражає необхідність розвивати і вдосконалювати національну економіку, а також забезпечувати суспільству соціальний добробут. Здавалося б у цих умовах основним спонукальним мотивом до ефективної праці і виробництва має стати праця на користь держави і суспільства, проте практика переважної більшості країн, у тому числі України, цього не підтвердила. Більш того, вона показала зниження інтересу до праці за усуспільненої на користь держави власності. Водночас праця на себе за умов приватної власності на прикладі розвинених країн ринкової економіки продемонструвала високу ефективність як для індивідуальних власників, так і для суспільства в цілому.
У системі економічних зв'язків початковою ланкою є підприємництво і стимули щодо його організації. В основі підприємництва як форми реалізації стимулів лежать названі вище потреби та інтереси, а також причинно-наслідкові зв'язки. При цьому причини є чинниками, а наслідки - результатами впливу чинників.
Усвідомлення людиною економічного стимулу до праці не забезпечує його об'єктивного характеру. В економічному стимулі концентрується життєва мета, яка спонукає до праці, підприємництва та виробництва. Економічний стимул до праці чи підприємництва одночасно є стимулом до суспільного виробництва, в якому люди створюють засоби і предмети праці та споживання, необхідні для здійснення своєї життєвої мети.
У творчій універсальній природі економічних стимулів закладено джерело розвитку як продуктивних сил, так і виробничих відносин, засіб удосконалення самої людини. Узагальнюючи, можна сказати, що економічні стимули виражають відношення суб'єкта праці чи підприємництва до цілеспрямованої праці. При цьому концентруються певні потреби суб'єкта та його інтерес до конкретної діяльності.
2.3. Чинники розвитку національної економіки України
З'ясування чинників розвитку господарства тієї чи іншої країни важливе для визначення перспектив функціонування національної економіки, її ролі і місця у системі світового господарства, умов, що забезпечують конкурентоспроможність, та напрямів підвищення ефективності господарської діяльності.
Населення належить до однієї з рушійних сил розвитку національної економіки. У 1990 р. в Україні налічувалось 51,9 млн осіб населення. Останнім часом спостерігається зменшення його чисельності - у 2006 р. в країні проживало 46,6 млн осіб. Подібні тенденції продовжують тривати. За даними Інституту економічного прогнозування, якщо чисельність населення і надалі буде скорочуватись, то у 2050 р. в Україні проживатиме близько 19,0 млн осіб. Це призведе до утворення ніші, яка заповнюватиметься вихідцями з інших перенаселених країн світу, що загрожує заміщенням вітчизняної культури культурою інших народів і втратою українською нацією самоідентичності. На розвитку національної економіки позначається і тривалість життя населення, яка в Україні має тенденцію до зменшення. Необхідно створити економічні, соціальні, правові, організаційні та інші умови, які сприятимуть поліпшенню демографічної ситуації та виведенню її з кризового стану.
Освіта є одним із важливих факторів, які впливають на розвиток економіки, забезпечуючи її конкурентоспроможність. Держава повинна проводити виважену політику і здійснювати підготовку кадрів відповідно до потреб національної економіки. Також необхідно звернути увагу на модернізацію наявної системи освіти в Україні та наближення її до стандартів ЄС,оснащення навчальних закладів сучасною комп'ютерною технікою та під'єднаний до глобальної мережі Інтернет, поліпшення фінансування і підвищення рівня оплати праці науково-педагогічних кадрів, вдосконалення методики формування державного замовлення на підготовку фахівців тощо.
Україна багата на значну кількість видів природних ресурсів, які формують основу господарського розвитку та добробуту населення. Різноманітність природних ресурсів, їх доступність була і є предметом зазіхань країн-сусідів, а також призводить до їх нераціонального використання. Мова йде про земельні, лісові, водні ресурси, корисні копалини тощо.
Матеріально-технічною базою розвитку національної економіки є основні засоби, вартість яких у 2006 р. становила близько 1,3 трлн грн, що на 29,9 % більше ніж рівень 1990 р.
Підсумовуючи, можна зазначити таке:
1. Україні потрібно подолати демографічну кризу, створити умови для здорового тривалого життя населення, розширити можливості отримання освіти.
2. Природа створила всі умови для оптимального проживання населення в державі, проте необхідно дбати про раціональне використання природних ресурсів, враховуючи, що потреби людей безмежні, а земля та її надра - обмежені.
3. Необхідно прийняти заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату, що сприятиме оновленню основного капіталу.
2.4. Базисні інститути національної економіки
Інститути національної економіки - ключові елементи, механізми упорядкування економічних дій, які становлять основу економічної системи суспільства.
Розуміння поняття "інститут" еволюціонувало від стійких звичаїв мислення (Т. Веблен), правил гри (Т. Парсонс, О. Вільямсон), мовних символів, традицій і права (У. Гамільтон, Дж. Ходжсонс), організацій (Д. Лафт) до закріплених правом та організаціями звичаїв, норм і традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.
Комбінація базових економічних інститутів - це формування елементів та складних підсистем господарської системи та взаємозв'язків між ними у кожному конкретному суспільстві.
Доцільно виокремити такі інституціональні елементи господарської системи на мікрорівні - фірми, підприємства, домогосподарства і робітники. У кожному з цих елементів тісно переплітаються праця, власність, влада і управління.
Інституціональні підсистеми національної економіки поділяються на підсистеми першого і другого порядку.
Перший порядок, або мезорівень господарської системи суспільства, становлять галузі і сфери суспільного виробництва.
Другий порядок, або макрорівень національної економіки, створюють законодавство, ринок, держава, ринкова інфраструктура, надфірмові утворення, господарський механізм їхньої координації.
Важливою складовою інституційного поля національної економіки є принципи, традиції, звичаї, психологічні особливості нації (її ментальність, релігії, які побутують, тощо). Для прикладу можна навести такі принципи:
- ведення господарської діяльності;
- свобода у виборі діяльності усіма членами суспільства;
- традиції у веденні справ;
- культура ділової поведінки;
- дотримання засад демократичного соціально-економічного розвитку;
- виконання визначених правил звітності.
До інститутів національної економіки також належать грошова система, податок, планування, доходи, виробництво, обмін, розподіл, споживання та інше, оскільки вони є формами вияву базових економічних інститутів.
Взаємодія базових економічних інститутів економічної системи конкретного суспільства визначає основні інститути національної економіки. До них, крім зазначених вище, належать:
- особливості державного устрою;
- економічний потенціал держави;
- планування та прогнозування розвитку економіки;
- забезпечення безпеки національної економіки в умовах посилення глобалізації та інтеграції економічних відносин;
- господарський механізм регулювання;
- стратегія економічного і соціального розвитку держави;
- господарські комплекси та галузі економіки;
- специфіка входження у світове господарство та місце країни у ньому;
- менталітет нації, її традиції.
Останнім часом у країнах як постіндустріального типу, так і з трансформаційною економікою, велика увага приділяється таким інституціям, як демократія та свобода. Вони є загальними інституціями сучасного громадянського суспільства, які визначають якісний рівень розвитку всіх його підсистем.
Основою демократії в економічній підсистемі кожного суспільства є економічна демократія. Це теорія, практика і наслідки втілення принципів демократії в економічних відносинах, демократизація всього господарського механізму суспільства. Економічною передумовою розвитку економічної демократії в країнах з ринковою економікою є необхідність посилення мотивації праці та підвищення її продуктивності.
Принципи демократичного розвитку національної господарської системи України поки що залишаються у формі декларацій, а не практичної реалізації. Формальне проголошення змін в системі влади, не підкріплене продуманою загальнодержавною політикою, призвело до поглиблення суперечностей. Влада не перетворилася на владу суспільства в цілому, а залишається прерогативою окремих особистостей і груп. Недостатнє інституційне забезпечення створення демократичного суспільства разом з економічним та політичним нігілізмом самого суспільства призвели до формування так званої економічної та політичної анархії. Вияви такого стану:
- нечітка і непродумана політика державного регулювання економіки;
- зрощення влади і бізнесу;
- надмірна влада окремих іноземних транснаціональних компаній та груп з концентрованими інтересами;
- монопольна влада власників підприємств;
- обмеження прав інвесторів;
- порушення економічного законодавства.
Свобода - це здатність окремої людини, груп і соціальних верств приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів і цілей з урахуванням об'єктивних умов та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності.
Свободу вибору розглядають як:
1) вибір країною моделі соціально-економічного розвитку;
2) здатність власників різних видів ресурсів використовувати їх на свій розсуд в межах чинного законодавства, а власників робочої сили - здійснювати будь-який вид трудової діяльності, що відповідає їхнім можливостям, здібностям та інтересам.
Економічна свобода - форма і варіант економічної поведінки громадян, підприємств у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професій, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ. Основою економічної свободи можна вважати:
- законодавство, орієнтоване на права людини;
- існування рівноправних приватної, колективної та державної, а також змішаних форм власності;
- оптимальний рівень зайнятості;
- економічне зростання.
Велику роль відіграє інституційне забезпечення прав і свобод людини, що включає: громадські і політичні права та свободи; соціальні та економічні права; основні обов'язки громадян; визначення правового режиму власності; правові принципи і гарантії підприємництва; основи соціального захисту; конкуренцію і норми антимонопольного регулювання; права корінних народів і національних меншин; статус іноземців та осіб без громадянства.
При розвитку демократичної національної економіки права людини набувають особливого значення. Права людини - це сукупність основних прав особистості, головним серед яких є право на життя, оскільки позбавлення цього права робить реалізацію інших прав неможливою. Наступним за значенням у концепції прав людини є захист соціально-економічних прав від нерівного і дискримінаційного доступу до економічних і соціальних благ - багатства, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.
Повертаючись до традиційного розуміння базисних інститутів національної економіки, зазначимо, що функціонування національної економіки потребує інституційного забезпечення щодо регулювання та управління системою в частині базисних відносин. Це закріплено за функціями, які набувають неофіційного статусу інститутів. Серед них:
- інститут правових норм - формування юридичних норм та нормативів;
- інститут національного способу мислення - формування програм освітнього і наукового забезпечення підготовки фахівців;
- інститут податків - розподіл частини доходів і прибутків власників капіталу та найманих працівників для формування централізованих і нецентралізованих коштів;
- інститут конкуренції - змагання товаровиробників за зміцнення позицій на товарних ринках;
- інститути держави - законодавча, правоохоронна, господарська, судова влада;
- антимонопольний інститут - недопущення абсолютної чи надмірної монополії і створення умов для розвитку конкуренції;
- інститут профспілок - організація працівників за професійною ознакою та відстоювання ними своїх прав.
Цей список інститутів постійно доповнюється, а їх діапазон розширюється.
